Релігієзнавство - Мозговий Л.І. - 1. Наука і релігія як специфічні способи засвоєння реальності

1. Наука і релігія як специфічні способи засвоєння реальності.

2. Історичні типи співіснування науки та релігії.

3. Сучасна метанаукова парадигма.

4. Релігієзнавство як пошук нових форм співіснування релігійних і світських елементів.

5. Наукові принципи класифікації релігій.

1. Наука і релігія як специфічні способи засвоєння реальності

У результаті культурної інтеграції людства здійснюється не тільки перетворення мовних та світоглядних систем у глобальному масштабі, а й взаємопереформування більш глибинних основ: кластерів, паттернів, архетипів. Спосіб говорити про об' єктивний світ, а також універсальне, трансцендентне залежить від того, як і коли людина імпринтує мову; від багатства мови залежить структура і гнучкість моделей світу, "тунелів реальності", "фразеологій реальностей". Широта свідомості залежить від її глибини - чим більше вона укорінена в знанні реальності, а не в словах, чим більше наслідує духу, а не букві як своїй основі, тим більше явищ і змістів вона здатна увібрати, переборовши "нейролінгвістичні галюцинації" - прихильність до форм виявлення об'єктивного світу та священного, обумовлених мовою. Інтеграція культур сприяє подоланню нейрогенетичного шовінізму (нетерплячості за ознакою формулювань і обумовлених ними відмінностей віросповідних, світоглядних комплексів, шовінізму за ознакою культурно-генетичного коду, що виявляється в соціальній дії).

Сам процес пізнання, осягнення світу являє собою поступову зміну всього комплексу тіло-свідомість, очищення свідомості людини, загострення органів чуттів, сприйняття і мислення (розуму) доти, доки хоча б одна якась частина реальності не сприйнята власними органами чуттів. Все залишається таким, як нібито воно було безпосередньо невідомим, і не може викликати чіткого розуміння ані наукових категорій, ані таких явищ, як нумінозне та сакральне.

Так склалося, що західна традиція (бо культурам Сходу притаманний синкретизм) протиставляє науку як точне і правдиве знання, емпірично перевірене і таке, що працює на благо людства, релігії, чиї постулати треба сприймати на віру. Наукова традиція розглядається без взаємозв'язку з іншими способами пізнання світу. Науковці й філософи минулого в масовій уяві постають як борці з нераціональною релігійною стороною дійсності. Але слід уникати так званого "принципу презентизму", тобто розгляду минулого з погляду сьогодення.

Завдання науки в європейській культурі визначилося гаслом-програмою Галілея "вимірювати все, що можна виміряти, і робити вимірюваним те, що ми ще не можемо виміряти". Тільки людина раціональною стороною не обмежується. Більшість наших знань і переконань отримані нераціональним шляхом, і тому всі філософські й психологічні школи ХХ ст. займалися проблемою втрати людиною цілісності світосприйняття, відчуження від своєї справжньої природи та сутності.

Релігія (лат. re-ligare - буквально відновлення зв'язку) претендує на роль вияву цієї цілісності й висуває себе гарантом подолання індивідом подвійності за умови підключення до неї (релігійної системи), сприйняття її некритично - теза "спочатку відкрито, з вірою зроби, потім осягнеш". Засвоєні таким чином знання є критерієм достовірності для знань, досягнутих іншим шляхом, та матрицею для сумління. Достовірність отриманих знань забезпечується передачею, авторитетним свідченням, а поглиблюється й відновлюється лише особистим досвідом кожного, бо саме знання не є статичною інформацією, а досвідом спілкування з Найвищим. Тобто релігія пропонує нові, додаткові для розуму базові аксіоми для подальшого просування й розвитку його операцій; прийняття готовими нових складових його структури, перші з яких утворювалися емпірично при взаємодії й адаптації до зовнішнього світу - для прискорення еволюції й засвоєння існуючого світу - через слово як носій та мету досвіду. В релігійних системах надається і приблизна схема для класифікації та діагностування стану адепта в означеній системі координат: мірою слугує надлюдськість, причетність до реальності, відкритість буття, яким воно є, а відзнакою - ступінь концентрації й чистоти свідомості.

Отже, релігійне знання подається у формі аксіом, як факти, викладення знань: "знаючий не доводить, той, що доводить, не знає" (приказка). А всі науки в нашому ще досить позитивістськи орієнтованому світі також спираються на довільно вигадані їх засновниками підстави та аксіоми. Релігійні аксіоми є інтуїтивно, без фільтрів оперативного розуму, сприйнятим знанням. На них базується ґєвгіа - безпосереднє бачення божественного устрою. Так само, як і наукова теорія породжує нове бачення явищ завдяки специфічному тлумаченню фактів. Теоретичне осмислення змінює мову певної дисципліни, виявляючи нові властивості її мови і роблячи видимими нові властивості її об'єкта.

Релігія зазвичай постає як знання про надприродні закономірності, нелогічні й бездоказові, а наука - як знання про закони природні. Надприродним звичайно називається те, що суперечить природним законам. Не можна сказати, що надприродне суперечить усім законам взагалі. Так, жоден міф ми не можемо віднести до надприродного, тому що ми знаємо не всі закони. Як відомо, в науці є фантазії, які сприймаються часто навіть не як гіпотези, а як достовірне знання - флогістон у хіміків XVIII ст. або світовий ефір у фізиків XIX ст. Гіпотези не відповідають законам, і все-таки це наука, а не містицизм. Хоча це і фантазії, але фантазії про закони; вони можуть бути перевірені практикою і або відкинуті, або доведені. Законом називають незмінність у змінах, неодмінну однорідність дії всіх однорідних речей. Такими є сталість властивостей (сніг білий), кількісних відносин у русі (швидкість звуку у певному середовищі) і т. ін. Загальність законів діалектично єдина з їхньою обмеженістю: однорідно діють лише однорідні речі в однорідних умовах. Надприродне - це те, що суперечить самій сутності закону як такого - неодмінної однорідності дії однорідних речей.

Таке визначення є неточним. Помилково приймати за нелогічність надприродну фактичність і зверхлогічність. Біологічні явища суперечать законам механіки, закони механіки не можна поширювати на хімічні явища і т. ін. За межами дії будь-якого закону проходять протилежні йому явища. Але вони від того не менш раціональні й істинні.