Регіональна економіка - Качан Є.П. - 8.1. Зміст понять "господарство", "національна економіка", "економічна система"

8.1. Зміст понять "господарство", "національна економіка", "економічна система"

Життєдіяльність людей забезпечується взаємодією їх між собою, з природою і навколишнім світом, яка називається господарством. У сучасному розумінні господарська діяльність — це доцільна діяльність людей із виробництва матеріальних благ і послуг, спрямована на задоволення власних потреб [6, 400]. Вона охоплює не тільки продукування матеріальних і духовних благ, а й їх розподіл, споживання.

Господарську діяльність окремої країни називають національною економікою, або національним господарським комплексом. Термін "народне господарство", який залишився з тоталітарного минулого і несе певний ідеологічний зміст, виходить з ужитку.

Формування національної економіки можливе лише за умови розвитку територіального поділу праці, спеціалізації території та наявності міцної держави. За таких умов господарство країни з часом перетворюється в національний господарський комплекс, у якому всі учасники (галузі, території, підприємства, установи) перебувають у тісному взаємозв'язку і діють як єдиний організм.

Необхідними ознаками національної економіки є:

— національний суверенітет, тобто національна державність, законодавство, суверенітет господарської та зовнішньоекономічної діяльності;

— економічне середовище (грошова одиниця, грошово-кредитна та фінансова системи, обіг цінних паперів, митна система, виробнича інфраструктура);

— наявність тісних економічних зв'язків між суб'єктами господарювання в межах національних кордонів.

Важливою умовою для становлення національного господарства є наявність спільних духовних рис суспільства: традицій, звичаїв, моралі, культури, панування національної ідеології.

Господарство України набуло ознак національного лише на рубежі XX—XXI ст., зі здобуттям незалежності. До цього воно було частиною господарств інших країн, до складу яких входила територія України.

На сьогодні господарство України є національним за змістом, проте значною мірою залишається складовою господарського комплексу СРСР за структурою.

Від СРСР Україна успадкувала деградуючу централізовано-адміністративну економіку, переобтяжену важкою індустрією з нерозвинутою соціальною сферою, незначним виробництвом товарів широкого вжитку. Неефективність такого способу господарювання стала причиною економічної кризи.

І хоча адміністративна, фінансово-економічна інфраструктура в основному сформована, становлення національного господарства України ще попереду.

Розвиток господарства будь-якої країни залежить від виробничих відносин, які склалися між учасниками господарювання, тобто від організації виробництва. В основі виробничих відносин є відносини власності, тобто спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. Сукупність виробничих відносин, що склалася між учасниками господарювання часто називають економічною системою.

Основними економічними системами у світовому господарстві є ринкова економіка і централізовано-командна економіка.

Ринкова економіка характеризується приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом і ринковим господарським механізмом. Вона передбачає наявність конкуренції, ринкове формування цін та регулювання господарської діяльності. Втручання держави у господарське життя мінімальне і обмежується захистом приватної власності та встановленням правових норм, за якими функціонують вільні ринки. Водночас держава має певні можливості (в основному економічні) впливу на господарські процеси. Наприклад, за допомогою гнучкого оподаткування вона може прискорювати або гальмувати розвиток певних видів господарської діяльності.

На сьогодні у світовому господарстві ринкова економіка є пануючою економічною системою.

Централізовано-командна, або командно-адміністративна економіка, ґрунтується на загальнодержавній власності. Вона характеризується тотальним втручанням держави в економічні процеси, централізованим плануванням розвитку господарства. Така економічна система була характерна для СРСР та країн колишнього "соціалістичного табору". Радянська модель командно-адміністративної економіки була спрямована на всебічне домінування в світі за допомогою пріоритетного розвитку важкої промисловості. Він відбувався на основі застарілих технологій, що призвело до надмірного і марнотратного використання ресурсів, гігантського субсидування цих галузей. Внаслідок відсутності належної гнучкості та жорсткої ієрархічної структури така економічна система не відповідала потребам довготривалого розвитку. Вона могла мобілізувати гігантські людські й матеріальні ресурси для індустріалізації країни (наприклад, 20—30-ті роки XX ст.), але була неприйнятна для розвитку постіндустріальної економіки знань та послуг. Надмірне втручання держави в економічні процеси на всіх рівнях, відсутність приватновласницької ініціативи та конкуренції призвели до низької продуктивності господарювання та праці, низької конкурентоспроможності товарів на світових ринках.

Нині виокремлюють перехідний стан економіки. Він характерний для господарських процесів, що відбуваються у 28 країнах Центральної і Східної Європи і колишнього СРСР, які перейшли від командно-адміністративної системи до ринкової. Реформування економіки в цих країнах відбулося шляхом роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, розвитку приватного підприємництва, ринкової інфраструктури. Найбільших успіхів на цьому шляху досягли Чехія, Польща, Словенія, Угорщина, Словаччина, країни Прибалтики.

Україна належить до країн, де ринкові перетворення відбуваються надто повільно, непослідовно, часто набуваючи гротескних форм. Пояснюється це як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. В Україні багато підприємств, цілих галузей промисловості із застарілими технологіями, устаткування яких потребує великих капіталовкладень. Власних значних капіталів у держави немає, а інвестиції з-за кордону гальмуються внаслідок недостатньої їх захищеності, нестабільності суспільного розвитку. Хоча в приватній власності перебуває вже понад 70 % економіки, значного підвищення ефективності не відбулося. Галузева структура господарства ще більше деформувалась на користь важкої промисловості (понад 50 % промислового виробництва припадає на чорну металургію та паливно-енергетичний комплекс, тоді як на машинобудування — 13 %). Збільшується енергоємність одиниці ВВП, в декілька раз перевищуючи цей показник у країнах ЄС. Продуктивність праці порівняно з середньосвітовим рівнем не перевищує 40 %. Аграрна реформа на селі проходить повільно, й реального власника землі ще не сформовано.

Ускладнюється ситуація й наявністю в українській економіці таких негативних явищ, як "тіньова економіка", "чорний" ринок, хабарництво і корупція чиновників, часто їхня некомпетентність та імітація бурхливої діяльності на фоні боротьби за владу і переділ власності. Це стало можливим внаслідок маргіналізації суспільства та браку національної аристократії (еліти). А оскільки формування еліти — процес тривалий, то перехідний період в економіці України теж буде тривалим.

Слід зауважити, що реформування економіки України відбувається на фоні глобалізації, яка має суперечливий вплив на національні економіки. З одного боку, вона розширює можливості країн щодо використання і комбінування різних ресурсів, широкої участі в міжнародному поділі праці. З іншого — загострюється конкурентна боротьба, з'являються можливості для маніпулювання капіталами з боку транснаціональних інституцій, зростає залежність країн і регіонів. Тому створення ринкової економіки має відбуватися за активної участі держави, яка повинна спрямовувати розвиток, опираючись на власні конкурентні переваги з врахуванням національних, історичних, культурних традицій та навиків українського народу. В Україні є достатні стартові умови для того, щоб, використовуючи ринкові механізми, досягнути постіндустріальної стадії розвитку.

Проте, хоча ринкові механізми господарювання є панівними у світовій економіці, показники економічного розвитку окремих держав істотно відрізняються. А тому вирізняють національні моделі економічних систем.

Побудова ефективної економіки в Україні потребує вивчення досвіду, способів господарювання, або як їх ще називають — "моделей економічних систем", передових країн світу. Серед найуспішніших ринкових моделей виокремлюють неоліберальну економіку англосаксонського типу, соціально-ринкове господарство, східно-азіатську модель.

Англосаксонська модель (США, Велика Британія, Нова Зеландія) характеризується мінімальним втручанням держави в економічні процеси, домінуванням приватної власності та активним приватним підприємництвом. Країни, що розвиваються за цією моделлю, демонструють сталі й високі показники зростання економіки.

Соціально-ринкове господарство характерне для країн континентальної Європи, Канади, Ізраїлю. Основними відмінностями його від попередньої моделі є вища частка державної власності та значне втручання держави в соціальну політику, менша поляризація суспільства за рівнем доходів. Така модель е, по суті, компромісом між капіталізмом і соціалізмом. Незважаючи на недоліки, що її супроводжують (значне безробіття, неефективність державного підприємництва), така модель, на нашу думку, є найбільш прийнятною для перехідної економіки України. Європейська система соціального страхування та державне регулювання за допомогою економічних важелів економічних процесів дали б можливість згладити наслідки капіталізації господарства України. Сама форма співіснування європейської спільноти більш прийнятна для українського суспільства, яке довго розвивалось в умовах громади, і в якому ще значний вплив мають ідеї рівності.

Особливостями східноазіатської моделі (Японія, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань) є відносно незначна частка державної власності в економіці, проте значне втручання держави в господарські процеси, особливо в зовнішню торгівлю, часто у вигляді політики протекціонізму.

На жаль, сьогодні економіка України набула низки рис, характерних для-малоефективної так званої латиноамериканської моделі розвитку, коли все національне багатство сконцентроване в незначного прошарку суспільства, а решта населення перебуває на грані виживання. Поляризація суспільства супроводжується поширенням так званої "неформальної" (тіньової) економіки.

Цікаву змішану модель розвитку демонструє китайська економіка, в якій ринкове господарювання успішно поєднується з провідною роллю держави і збереженням комуністичної ідеології. Помітні паралелі розвитку господарств Китаю та України наштовхують на думку щодо впровадження цього досвіду в нашій державі, адже впродовж майже 20 років у Китаї спостерігається щорічний приріст ВВП у 10—12 %, і за обсягом реального ВВП країна вийшла на 2-ге місце у світі після США. Проте використання китайського досвіду на теренах України буде дуже проблематичним з огляду на людський чинник, національний характер (зокрема, трудові відносини, ставлення до праці, зрештою — світосприйняття).

Швидше за все, реформування господарських відносин в Україні має здійснюватись шляхом конвергенції неолібералізму та соціального ринку на національному ґрунті.