Регіональна економіка - Качан Є.П. - 8.2. Показники розвитку національної економіки та економічного розвитку країн

Для визначення ступеня розвитку національної економіки використовують спеціальні показники. Серед них найважливішими є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, рівень безробіття, інфляція, дефіцит бюджету, рівень державного боргу і т. ін.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) обчислюється як сукупна вартість усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні впродовж року. Також до нього зараховуються результати зовнішньоекономічної діяльності. Такий підхід дає змогу охопити всі види економічної діяльності та запобігти повторному обрахунку продукції.

Цей показник дає можливість визначити економічний потенціал країни, місце національної економіки у світовому господарстві. Так, у 2007 р. номінальний ВВП України становив 141,2 млрд дол. і за цим показником вона посідала 20-те місце в Європі. У Польщі, яка значно менша за площею та кількістю населення, ВВП становить 422,1 млрд дол., в Нідерландах -765,8 млрд дол. Найвищі показники ВВП мають США (13,751 трлн дол.), Японія (4,384 трлн дол.), Німеччина (3,317 трлн дол.) [2].

Такий низький показник ВВП України пояснюється не тільки об'єктивними причинами (економічна криза, скорочення виробництва та послуг, малі обсяги зовнішньої торгівлі), а й суб'єктивними. Серед них "тіньова" економіка, результати якої, зрозуміло, не зараховуються у ВВП. Крім того, слід враховувати внутрішнє споживання та внутрішні ціни. Ціни в Україні більш ніж у два рази нижчі за ринкові (світові). Тому не дивно, що оцінки ВВП країн, які проводяться Світовим банком чи Міжнародним валютним фондом для міжнародних зіставлень, обраховують з урахуванням паритету купівельної спроможності валют (ВВП за ПКС України у 2007 р. становив 321,5 млрд дол. (табл. 8.1).

Валовий національний продукт (ВНП) відрізняється від ВВП тим, що у ньому враховуються також доходи національних підприємств і громадян, одержані за кордоном, але виключаються доходи зарубіжних фірм та осіб, що одержані в країні. Для таких країн, як Україна, що незначною мірою інтегровані у світові економічні відносини, показники ВВП і ВНП відрізняються мало. В розвинутих державах, які мають свої підприємства і філії в інших країнах і одержують дивіденди від вкладених капіталів, показники ВНП вищі, ніж ВВП. Країни, що розвиваються, в економіці яких значна частка іноземного капіталу, мають ВВП, більший від ВНП.

Абсолютні показники ВВП і ВНП дають змогу визначити розміри економіки країн, їх потужність. Однак вони недостатні для порівняння рівня розвитку національних економік. Тому широко використовуються так звані "душові" показники ВВП і ВНП, тобто ВВП чи ВНП в розрахунку на одного жителя країни. Ці показники уже зіставлені для окремих країн, незважаючи на різницю між ними в розмірах та чисельності населення. У табл. 8.1 наведено загальні показники ВВП у розрахунку на одного жителя для деяких країн.

Таблиця 8.1. Обсяги ВВП та ВВП у розрахунку на одну особу 2007 р. [2]

Стосовно України показники ВВП на одного жителя в різних країнознавчих джерелах варіюються від 750 дол. до майже 7000 дол. Це пояснюється різними підходами до обчислення ВВП, про що йшлося раніше. За класифікацією Світового банку, країни світу за "душовими" показниками ВВП поділяються на: а) слаборозвинуті — менше 785 дол. на одну особу; б) середнього рівня розвитку — від 785 дол. до 9655 дол. на одну особу; в) країни високорозвинуті — вище 9655 дол. на одну особу. Тому наявна проблема ідентифікації економіки України у світовому господарстві та трактування її як слаборозвинутої.

Загалом, використання абсолютних і відносних показників ВВП і ВНП при визначенні параметрів національних економік має низку недоліків. Проте ці показники дають змогу виявити характерні риси економік країн, побачити спільне і відмінне в їх розвитку.

Встановити сучасний стан економіки країни допомагає показник темпів приросту ВВП за рік, що обчислюється у відсотках (в Україні у 2009 р. він скоротився відносно 2008 р. на 15 %).

Використовуються й інші показники, що характеризують стан економіки країни:

— інфляція — знецінення грошей ( в останні роки в Україні вона становить 10—15 % і є досить значною);

— дефіцит бюджету — перевищення видатків над доходами (у 2010 р. в бюджеті України він перевищив 170 млрд грн);

— рівень безробіття — співвідношення між безробітними і працездатним населенням (в Україні становить понад 9 %);

— сальдо торгового балансу — різниця між експортом та імпортом (в Україні в 2009 р. воно було від'ємним — 5,7 млрд дол.)-

Чим більше позитивне сальдо, тим краще, бо це основний шлях надходження валюти в країну;

— рівень державного боргу (відсоток до ВВП). У 2010 р. обсяг сукупного зовнішнього боргу України становив 85,7 % ВВП, або 117,3 млрд дол. При цьому майже 85 % становить заборгованість приватного сектору економіки. Згідно з дослідженнями, проведеними МВФ, максимально допустимою для країн з низьким і середнім рівнем доходів є сума зовнішнього боргу на рівні 49,7 % ВВП; у разі перевищення цього рівня можливість поширення фінансових криз становить близько 70 % [1].

Дедалі частішими є спроби узагальненої оцінки стану національних та регіональних економік, їх стійкості та тенденцій розвитку. Зокрема, цікавий рейтинг конкурентоспроможності країн світу, що кожного року проводиться Міжнародним інститутом розвитку менеджменту в Лозанні. Він здійснюється на основі восьми груп чинників:

1. Характеристика національної економіки (додана вартість, обсяг інвестицій, рівень споживання, прогноз розвитку).

2. Рівень інтернаціоналізації господарства країни, відкритість економіки.

3. Стабільність політичної системи країни.

4. Фінансова система.

5. Інфраструктура.

6. Ефективність управління економікою.

7. Розвиток науки і технологій.

8. Характеристика трудових ресурсів країни.

У цьому рейтингу Україна постійно посідає дуже низькі позиції.

У наш час зросла зацікавленість учених у порівнянні соціально-економічного розвитку країн і регіонів. Серед різних методик зокрема поширена оцінка гуманітарного (людського) розвитку окремих країн.

Постійно діюча з 1990 р. програма розвитку ООН щорічно готує "Доповідь про розвиток людини". Для неї, за даними МВФ, Світового банку, деяких інших інституцій обчислюються індекси людського розвитку (ІЛР) всіх країн — членів ООН. У розрахунках ІЛР враховуються середня тривалість життя населення країни, рівень освіченості дорослого населення (від 15 років), рівень освіти, ВВП (ПКС) в розрахунку на одного жителя. Показники ІЛР можуть коливатися від 1,000 до 0,000. Більші показники ІРЛ мають країни з вищим рівнем людського розвитку. Країни, в яких ІРЛ > 0,800 вважаються країнами з високим людським розвитком, від 0,800 до 0,500 — з середнім, < 0,500 — з низьким. У табл. 8.2 наведено показники ІРЛ окремих країн.

Таблиця 8.2. Рівень людського розвитку окремих країн, 2007 р. [2]

Серед країн, для яких проводилось дослідження, Україна посідає 85 місце (в 2005 р. — 76 місце).

Зараз в Україні здійснюється спроба адаптації цієї методики ООН для визначення соціально-економічного розвитку регіонів.