Регіональна економіка - Качан Є.П. - Електроенергетика

Ця галузь впливає не тільки на розвиток господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потужних ліній електропередач дає змогу освоювати паливні ресурси незалежно від віддаленості районів споживання.

Концентрація електроенергетики залежить переважно від наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третина електроенергії виробляється у районах споживання.

В Україні є чотири види електростанцій, які розрізняють за використовуваним ресурсом:

— теплові (ТЕС) — працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі; серед них вирізняють конденсаційні й теплоелектроцентралі (ТЕЦ);

— гідравлічні — використовують відповідні гідроресурси й поділяються на гідроелектростанції (ГЕС), гідракумуляційні (ГАЕС) й припливні;

— атомні (АЕС) — як паливо використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи;

— електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії. Серед них найперспективнішими є вітрові, сонячні та ін.

Електроенергетика є базовою галуззю, яка забезпечує потреби країни в електричній енергії і може виробляти її для експорту. Загальна потужність електрогенеруючих станцій у 2008 р. становила близько 50,0 млн кВт.

Основою електроенергетики країни є Об'єднана енергетична система (ОЕС), яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує експорт, імпорт і транзит електроенергії. Вона об'єднує енергогенеруючі потужності, розподільні мережі регіонів України, пов'язані між собою системоутворюючими лініями електропередачі.

У 2009 р. обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, які входять до ОЕС України, досягнув 173 мрлд кВт • год (58 % від рівня 1990 р.). Найбіліше електроенергії вироблено АЕС (рис. 9.4).

Рис. 9.4. Структура та обсяги виробництва електроенергії по ОЕ України за 12 місяців 2008—2009 рр. [32]

Атомні електростанції

Не пов'язані з родовищами видобутку необхідного для них палива, що забезпечує широкі можливої ті для їх розміщення. АЕС зорієнтовані виключно на споживачі] особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії. Україна має достатні умови для розвитку атомної енергетики. Запасів урану вистачить більш як на 100 років. Нині річний видобуток урану становить близько 800 т на рік. За виробництвом уранового концентрату країна займає провідне місце у світі. 31995 ] виробництво уранового концентрату на єдиному в Україні уран добувному підприємстві "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" підтримувалося на рівні 30 % потреби вітчизняної ядерної енергетики (потреба — 2,5 тис т).

За кількістю реакторів та їх сумарною потужністю Україна посідає восьме місце в світі і п'яте в Європі.

У 2009 р. АЕС виробили 48,0 % електроенергії. Зараз в Україні функціонують чотири атомних електростанції: Запорізька (п тужністю 6000 МВт), Південноукраїнська (3000) — Миколаївська область, Рівненська (2835) в м. Кузнєцовськ, Хмельницька (2000) в м. Нетішин. Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ, 15 грудня 2000 р. була закрита Чорнобильська АЕС.

На чотирьох АЕС працює 15 енергоблоків, які відпрацювали 54,2 % терміну експлуатації, передбаченого вихідними проектами.

Гострою проблемою для українських АЕС є утилізація відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів. Лише Запорізька АЕС має власне сховище відпрацьованого ядерного палива, проектна якість якого має забезпечити зберігання всього обсягу відпрацьованого ядерного палива, накопиченого протягом терміну експлуатації цієї атомної станції. На інших АЕС цю проблему ще не вирішено, відпрацьоване ядерне паливо відправляється для зберігання та подальшої переробки на підприємства Російської Федерації.

Теплові електростанції

За останні 30 років потужність цих станцій зросла у 5 разів. Частка вугілля в структурі палива, яке використовують ТЕС, є значною. Перевагою ТЕС е відносно довільне розміщення, вдвічі менший обсяг потрібних капіталовкладень порівняно з ГЕС. Найбільшими ТЕС в Україні є Вуглегірська (3600 МВт), Старобешівська (1725), Курахівська (1460), Зуївська (1200), Слов'янська (980) — Донецька область, Криворізька (2820), Придніпровська (2400) — Дніпропетровська область, Запорізька (3600), Бурштинська (2300) — Івано-Франківська область, Зміївська (2175) — Харківська область, Ладижинська (1800) — Вінницька область, Трипільська (1800) — Київська область, Луганська (2400) та ін.

Нині понад 92 % енергоблоків ТЕС відпрацювали свій розрахунковий ресурс (100 тис. год), з них майже 64 % енергоблоків перетнули визнану у світовій енергетичній практиці межу граничного ресурсу та межу фізичного зносу (відповідно 170 тис. та 200 тис. год) і потребують модернізації або заміни. Зазначені чинники призводять до перевитрат палива при виробництві електроенергії.

Система теплопостачання в Україні досить розвинута. За останні 15 років воно скоротилося на 45 %, переважно внаслідок скорочення обсягів матеріального виробництва. Структура тепло-споживання на сьогодні така: промисловість — 35,4 %, житлово-комунальний сектор — 43,7, інші сектори економіки — 20,9 %.

У країні працює близько 250 ТЕЦ, з них понад 200 — це дрібні відомчі промислові установки, які забезпечують 23 % загального виробництва тепла. Найбільшими ТЕЦ в Україні є Київська-5 (700 МВт), Київська-6 (500), Харківська-5 (470). Основним паливом для ТЕЦ е природний газ (76—80 %).

У тепловому господарстві країни діє понад 100 тис. котелень різного призначення. Основним паливом для котелень також е природний газ (52—58 %). Частка рідкого палива становить 12— 15 %, вугілля — 27—36 %. Значний обсяг теплоти виробляють індивідуальні (поквартирні) генератори (газові, рідинні, твердопаливні котли, побутові печі тощо).

Гідроелектростанції (ГЕС)

Одне з найефективніших джерел електроенергії. Переваги їх полягають у тому, що вони виробляють електроенергію, яка у 5—6 разів дешевша, ніж на ДРЕС, а персоналу для їх обслуговування потрібно в 15—20 разів менше, ніж на АЕС Коефіцієнт корисної дії ГЕС становить понад 80 %. Однак розміщення їх повністю залежить від природних умов, а виробництво ними електроенергії має сезонний характер. Будівництво ГЕС на рівнинних ріках України завдає значних матеріальних збитків, оскільки потребує затоплення великих територій під водосховища. Поки що гідроенергетика займає незначне місце в енергетиці України — до 9 % потужностей і 6,8 % виробництва електроенергії. Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі — Дніпровська (1538,2 МВт), Кременчуцька (625), Канівська (444), Каховська, Дніпродзержинська і Київська; на Дністрі — Дністровська ГЕС—ГАЕС (702) та Дубосарська, а у Закарпатській області — Теребле-Ріцька.

Головна тенденція розвитку електроенергетики України — об'єднання електростанцій в енергосистеми, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Це зумовлено потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, для виробництва і споживання якої характерні не тільки сезонні, а й добові коливання. Енергосистеми дають змогу маневрувати у виробництві електроенергії як у часі, так і в просторі.

Протягом 2009 р. експортовано 4000,3 млн кВт • год електроенергії (менше від обсягу 2008 р. на 49 %). Основними імпортерами цієї електроенергії є Угорщина та Молдова (рис. 9.5).

Основою електроенергетичної системи України в майбутньому залишатимуться теплові електростанції. Передбачається поступове зниження надлишкових потужностей з приведенням їх до оптимальної величини у 2015—2017 рр. Вирішальне значення

Рис. 9.5. Експорт електроенергії з України за 12 місяців 2008-2009 рр., млн кВт • год [32]

для теплової генерації має реконструкція та модернізація устаткування ТЕС.

Загалом у сучасних умовах першочерговими проблемами ПЕК, які потребують розв'язання, є:

— недостатній рівень забезпечення власними паливно-енергетичними ресурсами, значна частка імпортованих паливно-енергетичних ресурсів у паливно-енергетичному балансі України; майже монопольна залежність від одного постачальника;

— необхідність диверсифікації джерел постачання паливно-енергетичних ресурсів та збільшення стратегічних запасів для забезпечення енергетичної незалежності країни;

— високий рівень зношеності енергетичної інфраструктури і відповідно необхідність модернізації та реконструкції основних фондів;

— недостатній рівень використання нетрадиційних, поновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива;

— значна частка витрат енергоресурсів під час їх виробництва (видобування), транспортування та споживання і необхідність їх зниження за рахунок раціонального використання, впровадження енергозберігальних технологій та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва з відповідним зниженням частки енергоємних технологій.