Регіональна економіка - Качан Є.П. - Проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу України

Рівень розвитку чорної металургії України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою з них було рішення центральних органів колишнього СРСР, за яким інвестиції були переадресовані на розвиток лише східних і центральних регіонів Росії, що призвело до технічного й соціального відставання металургії Донбасу та Придніпров'я.

Відставання чорної металургії від світового рівня є наслідком недостатньої технічної реконструкції, браку внутрішніх і зовнішніх інвестицій, значних втрат металу при виплавлянні. Парадоксальне явище: на світовому та українському ринках сировинний бум, ціни на нафту, газ, руду, вугілля, золото за два роки зросли удвічі-втричі, металургійні комбінати відчувають потребу в сировині, а в Україні з часів СРСР не з'явилося не те що нових ГЗК, шахт, свердловин, а навіть нових родовищ. І це за значних покладів залізних, марганцевих і титанових руд, наявності розвіданих запасів золота, урану, за величезного потенціалу видобутку рідкісних металів, таких як цирконій та ніобій. Проекти будівництва нового кар'єру на Полтавському ГЗК, спорудження Приазовського ГЗК у Запорізькій області та Федорівського у Житомирській — досі залишаються лише на папері. Нині простоюють навіть видобувні потужності, збудовані (чи недобудовані) у 80-х роках: Криворізький ГЗК окислених руд, Таврійський ГЗК (видобуток марганцевої руди), комплекс шахт у Жовтих Водах (видобуток цирконію, скандію, урану, залізної руди).

Причин такого становища принаймні три. Перша — специфіка світового ринку сировини: продати свою продукцію на закордонному ринку значно важче, ніж видобути сировину в Україні. Більшість потенційних покупців українських корисних копалин пов'язані довготерміновими контрактами з найбільшими світовими видобувними монополіями: ВНР Billiton, CVRD, Anglo, Rio Tinto. Відповідно, купивши сировину українського виробництва, навіть за низькими цінами, покупець неодмінно увійде в конфлікт зі світовими гігантами. Втрати на контрактах з "великим" постачальником набагато вищі за потенційні вигоди від одноразової закупівлі навіть дуже великої партії української сировини.

Друга причина — структура власності української видобувної галузі: сировинний бізнес не є профільним для великих вітчизняних фінансово-промислових груп.

Третя причина — великий український бізнес просто не знає, як видобувати сировину. Багато фахівців-геологів радянської школи зараз працюють за кордоном — у Росії, Австралії, США, або втратили колишні навички, зайнявшись іншим бізнесом. Технолога будівництва ГЗК і шахт або застаріли, або вдало продані за кордон у перші роки незалежності.

Інвестиції у видобуток обчислюються сотнями мільйонів доларів. Однак проекти будівництва Приазовського ГЗК і розробки родовища залізної руди в Гуляйполі зазнали невдач не внаслідок браку коштів. Будівництво ГЗК, навіть на розвіданому родовищі, — справа щонайменше трьох років, і це за наявності фахівців та технологій. Ще рік доведеться витратити на пошук покупців сировини та підписання контрактів. За цей час бум попиту на сировину може й припинитися [10,14].

Чорна металургія України є прибутковою. Продукція її гірничодобувної промисловості — основна стаття валютних надходжень. Проте потенціал її зменшується внаслідок технічної відсталості. Киснево-конверторним способом виплавляють близько 44 % сталі, методом безперервного розливу — лише 10 %, тоді як середньосвітовий рівень становить 95 %. Внаслідок цього втрати металу сягають 11 % на 1 т прокату. Значним є зношення (спрацювання) обладнання у галузі (65 %), високою залишається собівартість виробництва чавуну, значною — частка браку. Тому внутрішні ціни на продукцію чорної металургії у середньому на 25 % вищі за світові.

На сьогодні конкурентоспроможними є новітні технології виплавляння металів. Для їхнього застосування потрібна сировина з певними характеристиками, що невластиві для традиційно використовуваних руд. До цього часу доменні технології виплавляння сталі давали змогу використовувати сировину низької якості, забезпечуючи підприємствам надприбутки за рахунок великих обсягів виробництва.

Однак технологія застаріває — світовий ринок потребує надміцних і водночас легких сплавів, які виробляють з використанням рідкісних металів. Україна запаси таких руд має в надлишку, однак продовжує імпортувати сировину з Росії, Казахстану й Узбекистану. На розробку власних родовищ держава воліє не витрачатися.

І справа не лише в необхідності великих інвестицій: у рудах, що видобуваються, міститься невелика кількість рідкісних металів. Але при цьому один кілограм чистої сировини коштує від кількох десятків до кількох сотень доларів. Тому фахівці вважають, що подібні складні родовища вигідно розробляти в комплексі. Приміром, Приазовське родовище, крім рідкісних металів, містить також польовий шпат — один із компонентів для виробництва фаянсу, кераміки й електротехнічного фарфору. Його видобуток разом з рідкісними металами економічно виправдає розробку всього родовища.

Схожа ситуація і в сфері видобутку українського золота. З початку 90-х років учені виявили та розвідали на території України шість нових золотоносних об'єктів. У державній геологічній службі впевнені, що розробка золотих рудників є рентабельною, хоча й потребує великих капіталовкладень. Ліцензії на ці родовища незабаром будуть виставлені на продаж, а поки що триває їхня підготовка до промислового освоєння. Найперше з відкритих в Україні родовищ золота — Мужіївське (Закарпаття) — наразі не окуповує видобуток. Однак якщо разом із золотом видобувати інші рідкісні метали, копальня буде здатна приносити більший прибуток [б, 18—20].

Будівництво ГЗК для збагачення благородних металів — наприклад, золота й міді — закордонним компаніям коштує ЗО— 50 млн дол. За словами фахівців, капіталовкладення скуповуються протягом 5—10 років — терміни залежать від способу видобутку і потужності порід, які потрібно видаляти. Компанії не зупиняє навіть 15-річний період повернення інвестицій. Навпаки, нині західні компанії досить неохоче беруться за золоторудні об'єкти з 5—15 тоннами запасів, оскільки зі своїми технологіями вони можуть виробити цю кількість за 2—3 роки. Тому складні, довготермінові об'єкти для них привабливіші, — навіть якщо період окупності становить 20 років, у компанії є гарантія, що це родовище можна довго розробляти і не шукати нове.

Подібних проектів в Україні наразі небагато. Найвідоміший з них — будівництво Приазовського ГЗК на Куксунгурському родовищі марганцевих руд (Запорізька область) двома найбільшими металокомбінатами — ММК ім. Ілліча і "Запоріжсталлю” Нині об'єкт перебуває на стадії узгодження і проектування, однак роботи ведуться інтенсивно — адже проект обіцяє бути високоприбутковим. У родовищі міститься концентрат, який можна використовувати без попереднього збагачення. Будівництво комбінату коштуватиме інвесторам щонайменше 150 млн дол. Проект окупиться за 10 років, якщо власники використовуватимуть західні технології.

А от на освоєння найбільшого у світі Стремигородського родовища титану знадобиться 1 млрд дол. Сподіватися лише на приватні інвестиції в це родовище не варто: такий проект навіть держава не в змозі підняти. Для розробки родовища треба створити транснаціональну корпорацію, що фінансуватиме проект і займатиметься його довготерміновою розробкою [5,18—20].

Головні завдання розвитку чорної металургії країни — реконструкція металургійних комбінатів, перегляд структури на користь найрентабельніших виробництв, докорінне поліпшення якості та збільшення обсягів виробництва металопродукції, продукування нових видів продукції, особливо легованої та інших видів сталі, пропорційне співвідношення між виробництвом сталі та прокату, зменшення обсягів випуску висококремнієвої сталі, яка не відповідає світовим стандартам, оскільки швидко піддається корозії.

Потрібно розвивати й удосконалювати киснево-конверторний процес, збільшувати частку агломерату та котунів у залізорудній частині шихти при виплавлянні переробного чавуну, реконструювати й модернізувати устаткування, інтенсифікувати технологічні процеси, механізувати й автоматизувати їх, поліпшувати технології прокату і труб, особливо обсадних, придатних для глибокого буріння нафти та природного горючого газу, спеціальних видів труб, зокрема багатошарових для газопроводів, освоїти випуск нових марок феросплавів, підвищити якість металопродукції і розширити її сортамент.

Згідно з розробленою "Концепцією розвитку гірничо-металургійного комплексу України на період до 2010 року", видобуток залізної руди має становити 70 млн т, передбачається підвищення вмісту заліза в концентраті, зменшення енерговитрат. Виведено з експлуатації деякі застарілі потужності на низці підприємств, впроваджено безперервний розлив сталі, а також іржостійкої листової і трансформаторної сталі, виробництво нафтопровідних труб малого діаметра.

Удвічі має зрости виробництво труб великого діаметра переважно для експортних потреб. З цією метою на заводах імені К. Лібкнехта та імені Комінтерну в Дніпропетровську розпочато виробництво труб нафтового сортаменту та оцинкованих водогазопровідних труб, на Харцизькому заводі — труб середнього діаметра із зовнішнім поліетиленовим покриттям для магістральних газопроводів.

Водночас у чорній металургії знизилися темпи зростання продуктивності праці (в гірничодобувному виробництві), що пов'язано зі збільшенням глибини проведення гірничих робіт, збільшенням гірничого тиску, повільними темпами технічного переоснащення підприємств. Впродовж певного періоду в чорній металургії спостерігається систематичне зниження капітальних вкладень та основних виробничих фондів, зумовлене погіршенням природних умов видобутку рудної і нерудної сировини, експлуатацією родовищ з низьким вмістом заліза в рудах і збільшенням собівартості основних виробничих фондів, що пов'язано з охороною навколишнього середовища. Успішне розв'язання цих проблем має велике економічне й соціальне значення.

Основні завдання розвитку кольорової металургії полягають насамперед у розширенні сировинної бази кольорової металургії, що визначено у розроблених програмах "Концепція розвитку гірничо-металургійного комплексу України на період до 2010 року", "Титан України", "Мідь України”. Створено промислову організацію "Укрзолото". Із семи родовищ золота заплановано розробляти п'ять у центральній частині країни: родовища Сергіївське, Золота Балка, Широка Балка (Дніпропетровська область), Клинці, Юріївське (Кіровоградська область).

Важливою залишається проблема забезпечення кольорової металургії сировиною, коштами на геолого-пошукові роботи та нове устаткування. Ще не вирішені проблеми комплексного використання ресурсів.

Невідкладною є потреба вирішення проблеми розвитку екологічної інфраструктури, тобто сукупності необхідних технологічних систем, споруд, закладів, підприємств, які б забезпечували комплексну переробку сировини й відходів і таким чином сприяли охороні природного середовища та збереженню здоров'я людей. Для цього потрібно провести дослідження сучасного екологічного стану центрів і районів чорної та кольорової металургії, розробити системи адміністративних заходів щодо регіонального використання та охорони природи.

За даними статистики, найбільше шкідливих викидів у повітря спричиняють підприємства чорної й кольорової металургії Маріуполя, Кривого Рогу, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька, Макіївки, Дебальцевого. Для їх знешкодження відносно ефективними є будівництво високих труб, встановлення фільтрів, утилізація уловлених речовин. Райони чорної та кольорової металургії на сьогодні ще досить забруднені, особливо міста Придніпров'я, де потужні металургійні заводи стоять на високому правому березі Дніпра, що при західному вітрі створює дуже складну екологічну ситуацію для населення цих міст.

Паралельно з виснаженням родовищ (переважно руди) збільшується кількість так званих техногенних родовищ, або "хвостів", — відходів великих промислових виробництв. В одному лише Кривбасі, де з гірської маси вилучається здебільшого залізна руда, твердих відходів накопичилося понад 12 млрд т — майже половина загального обсягу в країні (25 млрд т). А в Донбасі на кожного жителя припадає 4 тис. т відходів.

Подібні "хвости" в усьому світі утилізуються на 70—80 %. В Україні їхнє використання не перевищує 10 %. За підрахунками вчених, з 1,5 тис. техногенних об'єктів в Україні близько півсотні є родовищами, де можна здійснювати промислову розробку рідкісних металів, золота, інших руд і навіть алмазів. З відходів Запорізького титаномагнієвого комбінату, Нікопольського феросплавного та Миколаївського алюмінієвого заводів можна одержати близько 30 компонентів, зокрема й рідкіснометалевих, собівартість яких у 5—15 разів нижча від їхньої ринкової ціни. Розробка вже розвіданих техногенних родовищ може забезпечити Україну в повному обсязі ітрієм, танталом, ніобієм, скандієм і ртуттю. Близько 60 % "хвостів" Кривбасу можна використовувати у виробництві будматеріалів.

Однак досі лише окремі українські підприємства, зокрема Центральний та Інгулецький ГЗК, ММК ім. Ілліча, займалися промисловою переробкою відходів, а це означає, що підприємства бояться змінювати традиційну технологію видобутку сировини [5,18-20].