Регіональна економіка - Качан Є.П. - Лісопромисловий комплекс

Він інтенсивно формується в умовах малого заліснення та недостатніх запасів лісової сировини. Наявні площі й запаси лісу не відповідають природним потенційним можливостям території та різноманітним потребам господарства й населення в деревині та іншій лісовій продукції. Складовими лісового комплексу України е лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий та лісохімічний підкомплекси. В період економічної кризи в галузі відбулося значне зниження обсягів виробництва, проте за останні роки спостерігається їх зростання (табл. 9.6).

Таблиця 9.6. Виробництво основних видів продукції лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості за роками

За даними Державного комітету земельних ресурсів, станом на початок 2007 р., землі лісового фонду займали 10,8 млн га. Заліснення України становить близько 18 %. Темпи зростання покритих лісом площ досить низькі.

Ліси України поділяють на дві групи. До першої групи, яка займає 48 % загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також заповідники національні парки й інші спеціальні ліси. Деревину тут заготовляють тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. Другу групу (52 % площі лісів) становлять ліси, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення. До лісогосподарського комплексу відносять також заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, березового соку, меду тощо.

Повільні темпи збільшення покритих лісом площ пояснюються недостатніми капіталовкладеннями в лісове господарство, радіоактивним забрудненням значної площі лісів. Внаслідок орієнтації в минулому на імпорт дешевої деревини різко знизився обсяг використання відходів деревообробної промисловості (50— 60 %). Лісовідтворення та щорічне впродовж 10—15 років розширення покритих лісом територій планується здійснювати на площі 250—280 тис. га.

Деревообробна промисловість України складається з 9 підгалузей, 223 підприємств (з них 196 промислових) з 141,7 тис. осіб працівників. Всього в Україні 350 підприємств, які випускають продукцію з деревини.

За рахунок власного виробництва Україна задовольняє близько 50 % потреби в паперово-картонній продукції, а решту імпортує з Росії. Крім того, в Україні зовсім не виробляється або виробляється незначна кількість паперу, попит на який у світі зростає: газетного, етикеткового, мішкового, офсетного, пергаментного тощо. Україна спеціалізувалася переважно на виробництві малотоннажних спеціальних видів паперу та картону.

Нині підприємства України виробляють до 150 видів продукції (папір для друку, письма, електротехнічний, фільтрувальний, меблевий, антикорозійний тощо).

Цінною сировиною для виробництва паперу є макулатура. Нині макулатуромісткість українського лісопромислового комплексу — одна з найбільших у Європі. Проте, крім макулатури у світі з цією метою використовують також солому хлібних злаків, конопель, льону й жита. Вихід біленої целюлози із соломи пшениці, зібраної з 1 га, удвічі вищий, ніж із соломи рису, ячменю та вівса. З волокнистих культур виробляють спеціальні сорти паперу — для цигарок, малювання та креслення, а також банкнот. В Україні найбільш придатними для цього є сорти конопель південних, які виведені Сумським інститутом луб'яних волокон. Вони практично не містять наркотичних речовин.

Регіональні особливості розміщення хіміко-лісового комплексу

Хімічна промисловість найбільше розвинена в Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті.

Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська і Слов'янська, вапняки Донецької області та АР Крим. Галузь сконцентрована переважно в Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Основна хімічна промисловість

Виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива. Виробництво кальцинованої соди зосереджене в районах залягання солей та вапняків у Слов'янську й Лисичанську, каустичної соди — в Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Сірчанокислотне виробництво розміщене здебільшого в районах споживання сірчаної кислоти, що пояснюється низькою транспортабельністю кінцевого продукту. Підприємства галузі тяжіють до основних районів і центрів хімічної промисловості. Вони розміщені разом з виробництвом фосфорних і азотних добрив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці, Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську.

Виробництво мінеральних добрив (азотних, калійних, фосфорних і комбінованих гранульованих з домішками мікроелементів) є провідною галуззю хімічної промисловості України.

Фосфорні добрива виробляють а привізних апатитів Кольського півострова на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сумському ВО "Хімпром" та Одеському суперфосфатному заводі. Використовують також фосфорити Кролевецького (Сумська область), Ізюмського (Харківська) та Придністровських родовищ.

Азотно-тукова промисловість, що виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для виробництва аміаку. Кардинальні зміни в географії цієї промисловості відбулися внаслідок переходу на більш економну сировину — природний газ. Розгалужена система газопроводів уможливила наближення її підприємств до районів споживання. Азотно-тукова промисловість України випускає азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри їх виробництва — Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєвєродонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне.

Виробництво калійних добрив зосереджене в Калуському концерні "Лукор", який виготовляє сульфатохлориди (80 тис. т), на підприємстві "Сірка" (Розділ) — понад 100 тис. т хлориду калію, Вінницькому "Хімпромі", а також Костянтинівському хімічному заводі, який виробляє хлорид калію (10 тис. т).

В Україні виробництвом пестицидів займаються 7 підприємств загальною потужністю 149 тис. т. Нині Україна випускає тільки хлорид міді, мідний купорос, ДНОК, оксихом, сірку.

Обсяги виробництва зменшуються внаслідок того, що українська продукція приблизно на 10 % дорожча за імпортну. Для підприємств невигідним є освоєння виробництва нових видів хімзасобів внаслідок неможливості їх реалізації.

Хімія органічного синтезу.

Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобутку нафти, портових містах, у Донбасі, Придніпров'ї, Прикарпатті та центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсона, Бердянська, Кременчука, Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича, Борислава, Надвірної та Львова. На потужностях цих підприємств за рік виробляють близько 4—5 млн т бензину, 5—6 млн т дизельного палива, 2—3 млн т мазуту.

На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки привізного синтетичного й натурального каучуку розвивається нафтохімічна промисловість.

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним заводом, Білоцерківським комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським АТ "Київ-Гума", Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, Запоріжжі, Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу виробляють у Дашаві, Ста-ханові та Кременчуці.

Розташування полімерної промисловості залежить від наявності достатньої кількості вуглеводневої сировини, палива, електроенергії, води, а для деяких підгалузей — від трудових ресурсів. Пластмаси виробляють на нафтохімічних комбінатах, азотно-тукових і хлорних заводах, а також у спеціалізованих цехах підприємств. Найбільшими виробниками синтетичних смол і пластмас є Донецьк (поліхлорвінілові смоли й пластмаси), Сєвєродонецьк (склопластики та пластмасові вироби), Запоріжжя (кремнієорганічні сполуки, синтетичні смоли), Дніпродзержинськ і Первомайськ (полівініл і полістирол), а також Калуш, Одеса, Київ, Фастів, що стали центрами переробки синтетичних смол на пластмасові, плівкові та інші вироби.

Хімія тонкого органічного синтезу.

Промисловість хімічних волокон характеризується високою енергоємністю, матеріало- і водомісткістю. Розрізняють хімічні волокна штучні, які виробляють з целюлози, й синтетичні, сировиною для яких є синтетичні смоли. Найбільші підприємства розміщені у Чернігові (синтетичні волокна), Києві (Дарницький шовковий комбінат), Черкасах (штучний шовк), Сокалі (штучне волокно).

Коксохімічне виробництво зосереджене на 15 спеціалізованих підприємствах, на одному фенольному заводі здійснюється глибока переробка коксохімічної продукції. Асортимент готової продукції складається з коксу вологістю 6 %, коксу сухого, коксу пекового, коксу металургійного, сульфату амонію, бензолу сирого, бензолу чистого, коксових горішків, коксу дрібного, сірчаної кислоти, сірки технічної, смоли кам'яновугільної, фталевого ангідриду та ін. На експорт ідуть пековий кокс, сульфат амонію, фталевий ангідрид, бензол.

Найбільші підприємства галузі — ВАТ "Авдіївський КХЗ", Маріупольський КХЗ "Маркохім", ВАТ "Запоріжкокс", АТ "Криворіжкокс".

Фармацевтична промисловість.

У галузі працює близько 80 підприємств та організацій, які умовно ділять на 5 груп. До першої групи належать підприємства медичної промисловості, до складу якої входить хіміко-фармацевтична промисловість; до другої — мікробіологічна, яка випускає ферментні препарати, кормові добавки та антибіотики; до третьої — виробництво товарів медичного призначення (шприців тощо); до четвертої — виробництво медичного скла; до п'ятої — науково-дослідницькі організації.

Тільки близько 20 фармацевтичних підприємств випускають готову продукцію (понад 1000 найменувань). Головна причина відставання в розвитку галузі — брак сировини, більше половини якої доводиться імпортувати. Є позитивні зрушення у виробництві медичних препаратів. Якщо раніше в Україні щороку освоювали виробництво 4—5 нових медикаментів, то тепер подібний обсяг освоюють щомісяця. Використовуються переважно західні генерики, строк патентного захисту (7 років) яких закінчився. Новий патент коштує дорого. Наприклад, харківська фірма "Здоров'я" за півтора роки впровадила у виробництво 35 нових препаратів. Розробка одного нового засобу триває 10—12 років. В Україні виготовляють 1028 найменувань ліків (у 2005 р. було тільки 420). Раніше українські препарати виготовлялися на російських субстанціях, а на сьогодні вигідніше купувати західні аналоги. Наші вчені працюють ще над 45 новими субстанціями. У перспективі планується покривати потреби в ліках за власний рахунок на 60—70 % (це відповідає світовим стандартам). Для цього потрібно виробляти до 2,5 тис. найменувань ліків.

Лісогосподарський підкомплекс

Складається з двох підгалузей: лісового господарства та лісозаготівельної промисловості. Лісове господарство займається передусім лісовідтворенням, у тому числі розширенням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності та охороною.

Лісовим господарством займаються переважно лісництва, а лісозаготівлею — лісгоспзаги. Останні заготовляють ліс для лісопильної, фанерної, целюлозно-паперової, а також будівельної, гірничодобувної промисловостей. Ліс в Україні заготовляють здебільшого в Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській, Житомирській, Київській і Чернігівській областях. Обсяги лісозаготівлі в Україні щороку знижуються, внаслідок цього деревина завозиться з-за кордону.

Підприємства деревообробного підкомплексу розташовані у районах як лісозаготівлі, так і споживання деревини. Однією з найважливіших є лісопильна галузь, 80 % підприємств якої зосереджені в Карпатському економічному районі. Найбільшими центрами лісопиляння в Україні е Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці й Берегомет у Чернівецькій, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель та Камінь-Каширський у Волинській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях.

У лісопильному виробництві діють 60 підприємств, потужності яких перебувають у межах від 10 до 130 тис м8. Частка підприємств потужністю до 25 тис. м3 становить ЗО %, до 50 тис. м3 — 51, понад 50 тис. м3 —19. Найбільші підприємства розташовані в Закарпатській та Чернівецькій областях. Щороку вони переробляють 2—3 млн м3 деревини. Головним недоліком галузі є брак сучасного обладнання. Потужності підприємств не завантажені повністю: обладнання з випуску пиломатеріалів використовується на 19,7 %, паркету — на 41,2, тари з деревини — на 10,4 %.

Фанерна промисловість зосереджена переважно у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві та Костополі. Україна дуже відстає від розвинених країн за обсягами виробництва пиломатеріалів і фанери з розрахунку на одну особу.

Деревостружкові плити виробляються в Костополі, Сваляві, Брошневі, Києві і Тересві. їх виробляють 13 підприємств потужністю 1100—1200 тис. м3. Потреба в цьому матеріалі становить 2400 тис. м3. Ця галузь відстає від потреб меблевої промисловості, тому значна кількість меблів увозиться з інших країн.

Меблева промисловість — одна з найпотужніших галузей деревообробки (у ній працюють до 50 % зайнятих у деревообробці). Найбільші меблеві підприємства розташовані в Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах. Меблева промисловість має випускати продукцію, яка б відповідала сучасним вимогам споживача. В Україні для цього є достатній потенціал. Ще за часів Радянського Союзу обсяг виробництва цієї продукції на одну особу перебував на рівні республік Балтії. Частка України в експорті становила 25 %. Сьогодні спостерігається занепад виробництва, витіснення української продукції з внутрішнього ринку імпортною (приблизно на ЗО %).

Надзвичайно поширене виробництво будівельних матеріалів з дерева (вікон, дверей, паркету, плінтусів), особливо в Карпатському, Волинському і Столичному економічних районах, а також у великих містах — з привізної деревини.

Целюлозно-паперова промисловість

В Україні розвинена недостатньо, наслідком чого е дефіцит паперу й картону. Виробництво їх зосереджене на Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті (Львівська область), Рахівській картонній фабриці (Закарпатська область), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька область) і Малині (Житомирська область). Целюлозу виробляє Ізмаїльський комбінат в Одеській області.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості України поділяються на три групи: целюлозно-паперові комбінати; підприємства, які виготовляють картон та папір з привізної сировини; переробні фабрики. Три вітчизняні ЦПК виробляють 104 тис. т сульфатної целюлози, а також близько 100 тис. т масових видів паперу.

Лісохімічний підкомплекс

Об'єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі. Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Пере-чин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін.

У лісохімічній промисловості передбачається виробництво нових матеріалів на Макіївському заводі — ДВП для меблевої промисловості, в м. Надвірна — декоративного пластику (для меблевої й автомобільної промисловостей), а також будівництво солом'яно-картонажного заводу в м. Смоліне Кіровоградської області, підприємства з виробництва товарної підбіленої соломкової целюлози в Миколаївській області, комбінату з виробництва підбіленої целюлози потужністю 200 тис. т на рік, вибіленої хіміко-термомеханічної маси (150 тис. т на рік), паперу для друкування (200 тис. т) в Кролевецькому районі Сумської області. Спорудження останнього підприємства дало б змогу повністю вирішити проблему з виробництвом паперу в Україні.