Регіональна економіка - Шевчук Л.Т. - Розділ 10. Використання трудового потенціалу в Україні

1. Актуальність вивчення теми. Знання про використання трудового потенціалу України дає змогу виявляти проблеми розвитку ринку праці й можливості щодо їх подолання.

2. Провідна ідея теми. Україна володіє надзвичайно потужним (кількісно та якісно) трудовим потенціалом, який може сприяти переходу країни в групу найрозвинутіших держав світу.

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Досконало вивчити інформацію про особливості використання трудового потенціалу України та їх вплив на рівень розвитку продуктивних сил країни.

Використання трудового потенціалу здійснюється під час реалізації сукупним працівником своїх здібностей і можливостей у процесі діяльності. Така реалізація відбувається через зайнятість, яка є залученням населення в суспільне виробництво. Отже, зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих і суспільних потреб на основі отримуваного ними доходу в грошовій або іншій формі. Реалізація зайнятості вимагає забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм їх участі в суспільному господарстві з метою отримання засобів до існування.

Перехід до ринкових відносин в Україні передбачає забезпечення права людини на вільний вибір професії та місця роботи відповідно до її здібностей і можливостей стосовно участі в суспільній діяльності. У контексті сказаного повна зайнятість, яка є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері, розглядається не як обов'язкова суцільна зайнятість у суспільному виробництві. Адже людина має право на самозайнятість. Повна зайнятість - це забезпечення робочими місцями тих, хто їх потребує для здійснення оплачуваної роботи. Отже, повна зайнятість - це забезпечення оплачуваною роботою всіх, хто бажає і здатний працювати. Без повної зайнятості неможливе високоефективне використання трудового потенціалу суспільства.

Повна зайнятість може бути раціональною і нераціональною. Ступінь раціональної зайнятості визначається технічними, соціальними й економічними факторами. Раціональна зайнятість можлива за оптимальної структури господарства, з одного боку, та відповідно сформованою структурою трудового потенціалу, - з іншого. Отже, має бути кількісна і якісна відповідність, умовно кажучи, сукупної роботи та сукупного робітника.

Оцінка використання трудового потенціалу вимагає застосування, по-перше: системи показників зайнятості населення як рівня трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- й енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розміщенням та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях; по-друге, системи показників, пов'язаних із безробіттям і неповною зайнятістю, а саме - кількість безробітних, рівень безробіття та ін.; по-третє, сукупності показників, що відображають доходи (оплату праці) й витрати населення.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми введення працівника в економічну систему, з-поміж яких найпоширеніші: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо.

На сучасному етапі передчасно говорити про повну зайнятість населення в Україні. Адже суттєве зменшення чисельності населення, стрибкоподібне зростання безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, зменшення народжуваності, а також великий відтік молодих, активних і мобільних людей на тимчасове і на постійне проживання за межі України, початок кризи кінця 2008 р. зумовили виникнення низки диспропорцій у пропозиції робочої сили та попиті на неї. І це не дивно, адже, на початок тисячоліття в країні налічувалося понад 1,2 млн осіб, зареєстрованих як безробітних за наявності приблизно лише 50 тис вакансій. При цьому найбільша кількість безробітних на той час була зареєстрована у Львівській області (понад 111 тис. осіб), найменша (14 тис. осіб) - в Одеській області. За 1999-2006 pp. чисельність незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, скоротилася на 423,7 тис. осіб (табл. 10.1).

Дані засвідчують, що впродовж усіх років серед незайнятих переважали жінки. Але якщо у 1999 р. частка незайнятих жінок становила 61,8 %, то у 2006 р. - 59,9 %.

Динаміка незайнятого населення, яке перебувало на обліку в державній службі зайнятості, всього і за статтю, подано на рис. 10.1.

Серед незайнятого населення, яке перебувало на обліку в державній службі зайнятості впродовж 1999-2006 pp., зменшилася кількість професіоналів, кваліфікованих робітників і зросла чисельність осіб найпростіших професій (табл. 10.2).

Таблиця 10.1. Кількість незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, за статтю у 1999-2006 рр. (на кінець звітного періоду, тис осіб)*

* За даними Держкомстату України

Рис. 10.1. Динаміка незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, у 1999-2006 рр.

Зазначимо, що виток нової кризи наприкінці 2008 р. суттєво позначився і на фахівцях з вищою освітою, і на простих робітниках.

Так, чисельність осіб найпростіших професій, котрі перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 181,2 тис. осіб у 1999 р. до 215,3 тис. у 2006 р. і становила майже ¹/₄ в структурі незайнятого населення (рис. 10.2).

Рис. 10.2. Чисельність незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, за професійними групами у 1999 і 2006 рр.

Із незайнятого населення, яке перебувало на обліку в державній службі зайнятості впродовж 1999-2006 рр., до 2005 р. переважало міське населення, у 2005 і 2006 рр. - сільське. При цьому чисельність незайнятого населення зменшувалася з 920,9 тис. осіб у 1999 р. до 353,9 осіб у 2006 р., а сільського зростала - відповідно з 253,6 тис. осіб у 1999 р. до 405,6 у 2006 р. Причини незайнятості населення були найрізноманітнішими (табл. 10.3).

Дані засвідчують, що понад 107,1 тис. осіб у 2006 р. були зайняті з різних причин понад рік. При цьому кількість незайнятих з різних причин понад рік зменшилася в 2006 р. порівняно з 1999 р. у 2,7 разу.

Потреба підприємств у працівниках залишалася у 2005- 2006 рр. у кілька разів меншою від кількості незайнятих громадян, котрі перебували на обліку в державній службі зайнятості впродовж цього періоду (табл. 10.4).

На жаль, у 2006 р. попит на робочу силу був дещо менший, ніж у 2005 р.: у 2006 р. потреба у працівниках скоротилася на 8,7 %, що призвело до стабілізації показника навантаження незайнятого населення на вільне робоче місце на рівні 2005 р.

У 2006 р. попит на робочу силу зріс у сфері діяльності готелів, торгівлі, у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води. Найбільший попит на робочу силу мав місце 2006 р. у промисловості, торгівлі та в сфері операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу, надання послуг підприємцям. Із загальної потреби підприємств у працівниках майже 60 % становила потреба в робітниках (табл. 10.5).

Згідно з даними Держкомстату України, за регіонами України найбільше зниження потреби в працівниках на кінець 2006 р., порівняно з відповідним періодом 2005 р., відбулося в Тернопільській (на 41,6%), Миколаївській (на 41,3 %) та Хмельницькій (на 40,2 %) областях. Проте цей показник значно зріс у Волинській (У 1,5 разу) та Рівненській (у 1,7 разу) областях.

Таблиця 10.4. Попит та пропозиція робочої сили у 2005-2006 рр. *

* За даними Держкомстату України (на кінець періоду)

Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце скоротилося з 17 до 5 осіб. Така тенденція сформувалася за рахунок інтенсивного зростання попиту на робочу силу в 2000-2005 рр.

Динаміка рівня працевлаштування і чисельності працевлаштованих за період 1999-2005 рр. наведена в табл. 10.6.

Зазначимо, що у 2005-2006 рр. спостерігалися великі розбіжності в попиті та пропозиції робочої сили в розрізі регіонів. Найбільша потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць і найменша кількість громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, мали місце в Києві, де спостерігалося і найменше навантаження на вільне робоче місце, вакансію (табл. 10.7).

Таблиця 10.5. Попит на робочу силу за видами економічної діяльності у 2006 р.*

Закінчення табл. 10.5

* За даними Держкомстату України

Таблиця 10.6. Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за статтю в 1999-2005 рр.*

Закінчення табл. 10.6

* За даними Держкомстату України (розраховано як відношення чисельності незайнятих осіб, працевлаштованих державною службою зайнятості, до загальної чисельності осіб, які перебували на обліку впродовж звітного періоду)

Таблиця 10.7. Попит і пропозиція робочої сили за регіонами*

Закінчення табл. 10.7

* За даними Держкомстату України

Порівняно з відповідними даними по країнах СНД, показник навантаження на вільне робоче місце, вакансію в Україні був нижчим, ніж у Вірменії та Киргизстані, але вищим, ніж у Білорусі, Росії, Молдові та Казахстані.

За сприянням державної служби зайнятості за 2006 р. було працевлаштовано понад 1,1 млн незайнятих осіб, або понад третину (39,7 %) незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2005 р. відповідно- 1,0 млн та 36,4 %).

Серед незайнятих трудовою діяльністю громадян, працевлаштованих у 2006 р. через державну службу зайнятості, майже половину становлять жінки (49,4 %) та молодь у віці до 35 років (50,6%). Майже кожен п'ятий отримав роботу в переробній промисловості, торгівлі, ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку; шостий - сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві. Найбільше зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення, порівняно з 2005 р., спостерігалося у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (на 12,3 тис. осіб); сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (на 6,8 тис. осіб); операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу й наданні послуг підприємцям (на 5,2 тис. осіб).

Зростання рівня працевлаштування населення спостерігалось у більшості регіонів. Найвищим цей показник був у м. Києві (67,6 %), а найнижчим - у Чернівецькій області (31,4%) (табл. 10.8).

Таблиця 10.8. Працевлаштування не зайнятих трудо вою діяльністю громадян за регіонами у 2006 році*

Закінчення табл. 10.8

Наголосимо, що кількість незайнятих громадян, знятих з обліку без вирішення питання працевлаштування, становила у 2006 р. 813,7 тис. осіб. У цьому ж році дострокову пенсію оформили 35,1 тис. громадян перед-пенсійного віку.

Одним із напрямів соціального захисту незайнятого населення є організація оплачуваних громадських робіт, на яких у 2006 р. було задіяно 437,4 тис. безробітних осіб, що на 4,4 % більше, ніж у 2005 р. Середня тривалість громадських робіт у розрахунку на безробітного, залученого до їх проведення у 2006 p., становила 12,5 дня проти 13,2 дня у 2005 p., причому на організацію та проведення таких робіт у 2006 р. було витрачено 111,3 млн гри, що на 23,2 % більше ніж у 2005 р.

Державна служба зайнятості здійснювала фахове навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації) безробітних. Наприклад, у навчальних закладах усіх типів упродовж 2006 р. проходили професійні навчання понад 200 тис. осіб. Із загальної кількості

безробітних, котрі завершили навчання 2006 р., кожен другий підвищили свою кваліфікацію, кожен четвертий пройшов перепідготовку на іншу професію, а решта (понад 12 %) - вперше отримали професійну освіту.

З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття видатки на виплату допомоги в зв'язку з безробіттям у 2006 р. становили 1,5 млрд грн. Середній розмір допомоги у грудні 2006 р. становив 251,48 грн, що дорівнює 62,9% законодавчо встановленого у цьому періоді мінімального рівня заробітної плати (400 грн).

У 2006 р. поліпшилося використання робочої сили внаслідок зменшення обсягів вимушеної неповної зайнятості та підвищення ефективного використання робочого часу (табл. 10.9).

Таблиця 10.9. Динаміка вимушеної неповної зайнятості за окремими видами економічної діяльності*

Закінчення табл. 10.9

* За даними Держкомстату України

Отже, кожен працівник, який перебував у вимушеній відпустці, не працював з цієї причини впродовж 2006 р. у середньому 199 год., а через скорочення тривалості робочого дня (тижня) - 245 год. У промисловості такі показники становили, відповідно, 191 і 240 год.

Упродовж 2006 р. спостерігалося зростання мобільності робочої сили. Так, коефіцієнт валового обороту робочої сили (відношення кількості прийнятих і вибулих до середньооблікової кількості працівників) становив 58,1 % проти 56,5 % у 2005 р.

Певне пом'якшення на ринку робочої сили відбулося за рахунок малих підприємств. Наприклад, у 2006 р. в Україні функціонувало 307,4 тис. малих підприємств, що на 12,3 тис. підприємств, або на 4,2 % більше ніж у 2005 р.

У середньому в країні в розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення припадало 66 малих підприємств.

Згідно з даними Держкомстату України, за галузевою структурою понад 50 % половини малих підприємств було зосереджено у сфері торгівлі й послуг. Так, 33,5 % малих підприємств від загальної кількості були торговельними, 21,7 % займалися операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом і наданням послуг підприємцям, 5,0 % функціонували у сфері транспорту та зв'язку, по 3,3 % припадало на малі підприємства зі здійснення діяльності готелів і ресторанів і з надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльності у сфері культури та спорту. Підприємства виробничої сфери становили 29,9 % у загальній кількості малих підприємств, серед яких 14,4 % - промислові підприємства, 10,2 % - будівельні, 5,1 % - сільськогосподарські.

У 2006 р. середньорічна кількість зайнятих працівників на малих підприємствах становила 1816,6 тис. осіб, у тому числі кількість найманих працівників - 1746,0 тис. осіб. На малому підприємстві, як і в 2005 р" у середньому працювало 6 осіб.

У більшості регіонів України 2006 р. спостерігалося збільшення кількості малих підприємств, а в Автономній Республіці Крим, Київській, Одеській, Львівській, Дніпропетровській, Полтавській областях і місті Києві їх приріст перевищив середній показник по країні.

Найбільша концентрація малих підприємств мала місце у м. Києві (18,5 % загальної кількості малих підприємств), Донецькій (8,4 %), Дніпропетровській (6,7 %), Харківській (6,3%), Львівській (5,6%), Одеській областях (5,2 %) й Автономній Республіці Крим (5,1 %). У середньому по Україні в розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення припадало 66 підприємств.

Середньомісячна номінальна заробітна плата у 2006 р. становила 1041 грн. Зріс мінімальний рівень оплати праці, який у законодавчому порядку підвищився з 350 грн у січні 2006 р. до 400 грн у грудні 2006 р. Це дало змогу наблизити розмір мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму: з 1 грудня 2006 р. співвідношення між мінімальною заробітною платою і прожитковим мінімумом досягло 79,2 %.

Збільшення розмірів номінальної заробітної плати у 2006 р. відбулося на підприємствах усіх видів економічної діяльності. Найбільше зростання (у 1,5 разу) зафіксоване в державному управлінні, що зумовлено упорядкуванням оплати праці в частині підвищення посадових окладів, ставок працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури, судів й інших органів. На третину збільшилась заробітна плата працівників закладів культури та спорту, організацій, які здійснюють операції з нерухомим майном і надають послуги підприємцям, підприємств сільського господарства та мисливства, виробництва транспортних засобів і неметалевої мінеральної продукції. Темпи приросту показника середньомісячної заробітної плати працівників закладів освіти й охорони здоров'я у 2006 р. порівняно з 2005 р. значно уповільнились і становили 26-27%.

Суттєвим залишався рівень міжгалузевої диферен-ціації у рівнях оплати праці. Найоплачуванішими в країні у 2006 р. були працівники авіаційного транспорту та фінансових установ, у яких розмір заробітної плати у 2 рази перевищив середній з економіки. Серед промислових видів діяльності на підприємствах з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення та добування паливно-енергетичних корисних копалин рівень оплати праці у 1,5-1,6 разу перевищив середній по країні.

Водночас рівень оплати працюючих у закладах освіти й охорони здоров'я залишився на третину нижчим від середнього показника з економіки. Взагалі кожен п'ятий працівник цієї сфери отримував заробітну плату на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи. Це засвідчує, що вартість робочої сили у видах діяльності, які забезпечують надання соціально важливих послуг, залишалася низькою.

Також за збереження постійно високих темпів приросту значно нижчою залишалася заробітна плата працівників сільського господарства, рибальства і рибництва, а також текстильного виробництва, виробництва одягу, хутра та виробництва шкіри, виробів зі шкіри. Співвідношення рівня оплати праці в зазначених видах діяльності зі середнім з економіки не перевищило 66 %.

Заборгованість з виплати заробітної плати коливалась у межах від 960 млн грн на початку 2006 р. до 806 млн грн на 1 січня 2007 р. Загалом обсяг невиплаченої заробітної плати на 1 січня 2007 р. дорівнював

5,4 % фонду оплати праці, нарахованого за грудень 2006 р.

Упродовж 2006 р. загальна сума невиплаченої заробітної плати скоротилась у більшості регіонів України. Найбільше - у Донецькій (на 49,4 млн грн, або 21,7 %), Вінницькій (на 20,3 млн грн, або 40,0 %), Дніпропетровській (на 18,2 млн грн, або 27,8 %) і Хмельницькій (на 18,1 млн грн, або 35,9 %) областях. Сума заробітної плати, невиплаченої працівникам підприємств-бан-крутів, упродовж 2006 р. збільшилась на 6,9 % і на 1 січня 2007р. становила 394,7 млн грн.

Отже, трудовий потенціал використовувався та й використовується в сучасній Україні вкрай неефективно. Значна частка населення не може заробити на відтворення власної робочої сили. Це засвідчує, що в сучасних умовах в Україні необхідно розробити та впровадити нову концепцію зайнятості й ефективного відтворення трудового потенціалу і в країні загалом, і в кожному регіоні зокрема, яка б враховувала потреби, інтереси та цінності найрізноманітніших соціальних верств населення. На сучасному етапі частково ці проблеми вирішуються в державних і регіональних програмах зайнятості населення, державних службах і фонду сприяння зайнятості, координаційних комітетах за участю профспілок, власників підприємств.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування розробляють річні й довгострокові державні та територіальні програми зайнятості населення.

При цьому державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

- сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створенню умов для скерування вивільнюваних працівників насамперед на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

- запобігання розвиткові безробіття і його скорочення внаслідок підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, котрі потребують соціального захисту й нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

На жаль, державна і територіальні програми зайнятості населення не виконуються в повному обсязі, низка проблем залишається невирішеною. Все це вимагає об'єднання зусиль науковців, фахівців, управлінців для поліпшення ситуації у сфері праці.

З метою подолання негативних тенденцій у сфері зайнятості населення та на ринку праці в Україні, створення належних умов для гідної праці як основи зростання добробуту населення, розвитку трудового потенціалу, підвищення ефективності системи соціального захисту населення від безробіття було прийнято Указ Президента України "Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні" за № 1073/2005 від 11 липня 2005 р.

Згідно з цим нормативно-законодавчим актом. Кабінету Міністрів України, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям доручено:

- вживати впродовж 2006-2009 рр. заходів, спрямованих на створення щороку не менше ніж 1 млн робочих місць, насамперед у сфері інноваційного та високотехнологічного виробництва, у сільському господарстві, соціальній сфері у сільській місцевості, у сфері послуг і туризму, а також у монофункціональних містах через надання населенню державної підтримки для організації підприємницької діяльності, перетворення самозайнятості населення у високоефективний малий і середній бізнес, забезпечувати щоквартальний моніторинг виконання цього завдання й інформування громадськості;

- зосередити увагу під час розроблення та реалізації заходів у сфері зайнятості населення на першочерговому розв'язанні питань професійної реабілітації, працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями;

- забезпечити запровадження єдиних прозорих правил стосовно надання послуг на ринку праці, в тому числі працевлаштування громадян за кордоном, з метою унеможливлення порушення законодавства у цій сфері;

- сприяти залученню всіх суб'єктів ринку праці до виконання завдань державної та регіональних програм зайнятості населення;

- підвищувати роль координаційних комітетів сприяння зайнятості в підготовці пропозицій щодо реалізації політики зайнятості населення на державному та регіональному рівнях, зокрема встановлення квот робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; вводити до складу зазначених комітетів підприємців, котрі надають послуги, пов'язані з посередництвом у працевлаштуванні громадян;

- створити ефективну систему підтримки підприємницької ініціативи населення, в тому числі внаслідок поширення позитивного досвіду регіонів про діяльність інноваційних центрів і бізнес-інкубаторів, проведення маркетингових досліджень та складання переліку перспективних бізнес-планів для конкретних населених пунктів, доступності кредитних ресурсів, надання виробничих площ, приміщень для створення нових робочих місць;

- вживати разом з організаціями роботодавців та їх об'єднаннями заходи щодо створення умов для розвитку трудового потенціалу через удосконалення освітньої та професійної підготовки населення відповідно до потреб економіки і ринку праці, впровадження сучасних технологій навчання, які даватимуть змогу працівникам підвищувати кваліфікацію (навчання без відриву від виробництва, дистанційне навчання, післядипломна освіта тощо);

- забезпечити під час підготовки державної та регіональних програм зайнятості населення розроблення спеціальних заходів мотивації до праці економічно неактивних груп населення працездатного віку, поширювати позитивний досвід із реалізації таких програм;

- забезпечувати проведення періодичних обстежень домогосподарств з питань економічної активності й трудової міграції населення.

Указом Президента України "Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості насе