Соціологія - Сірий Є.В. - 1. Різновиди соціального зв'язку

1. Різновиди соціального зв'язку

У найбільш загальному значенні "суспільство", а рівноцінно - "соціальна система" - розуміється як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних елементів (індивідів, груп, інституцій) і відносин (зв'язків) між ними, тобто два компоненти: соціальний склад - набір елементів, які становлять дане суспільство, і набір зв'язків цих елементів – розмаїття соціальних зв'язків всіх складових соціальної системи. Таким чином, соціальний зв'язок є другим компонентом суспільства. Це свого роду суспільні скрепи, які утримують суспільні елементи (рис. 1).

Рис. 1

Поняття соціального зв'язку є одним із основних категорій соціології. Загалом під соціальним зв'язком розуміють сукупність залежностей, взаємин, зв'язків між людьми. Виділяють кілька груп факторів, які визначають (окреслюють) наявність соціальних зв'язків: природні (або біологічні), які задаються спадковими ознаками людини, психологічні (почуття спільності, характер раціональних установок, які визначають звички, традиції, норми, правила поведінки), соціально-інституційні (які регламентують соціальні зв'язки та відносини, визначаючи порядок дії соціальних суб'єктів).

Щодо класифікації соціальних зв'язків, то вони бувають: формальними (котрі набувають чинності у регламентації юридично закріплених норм, правил, законів) та неформальними (які діють стихійно і не мають при цьому формальної обов'язковості, юридичного закріплення), колективними та особистісними, прямими та опосередкованими, міцними та слабкими тощо.

Основою формування соціального зв'язку є безпосередній контакт, який потім переростає в більш широкий опосередкований зв'язок між людьми. Поступово в процесі спілкування із всієї сукупності розмаїття взаємодій формуються сталі соціальні зв'язки, які на основі раціонально-чуттєвого сприйняття взаємодіючих осіб набирають певних форм, які характеризуються певною поведінкою цих взаємодіючих осіб. Будь-які відносини між людьми починаються з будь-яких взаємин у просторі, із взаємного спостереження та встановлення факту того, що одна особа володіє певними рисами, особливостями, які зацікавлюють іншу особу. Основною ознакою соціальної дії виступає суб'єктивне осмислення особою можливих варіантів поведінки людей, які вступають з нею у взаємодію.

Коротко оглянемо механізм формування та розвитку соціального зв'язку.

Найбільш проста та доступна схема диференціації соціального зв'язку була виведена польським соціологом Яном Щепанським. Схематично її можна подати так:

Психологічний контакт. Спостереження особою певних рис іншої особи пробуджує інтерес до їх пізнання. Інтерес - це перший елемент психічного контакту. Взаємна зацікавленість базується на тому, що ми усвідомлюємо: ця особа може бути корисною для нас, для задоволення наших потреб. Взаємна зацікавленість створює елементарний психологічний контакт. Але він не створює зв'язку, а є умовою і необхідним елементом зв'язку.

Соціальний контакт. Психологічний контакт може перетворитися на соціальний, якщо суб'єкти зустрічаються і починають постійно взаємодіяти один з одним, досягають обміну цінностями (чи це слова, чи предмети, чи ситуація, котрій ми приписуємо особливе значення).

Соціальні дії. Соціологічні категорії "соціальна дія", "соціальні відносини", "соціальні взаємодії" займають особливе місце у структурі соціологічних знань. З ними пов'язано розуміння динаміки людського суспільства - його функціонування, зміни та розвитку. Вони є і основними константами при вивченні та описі діяльності людини в сучасному суспільстві, її самореалізації. Початок дослідженню проблем соціальної дії був закладений відомим німецьким соціологом М. Вебером, який сформулював вихідні положення теорії соціальної дії. В подальшому цією проблемою займався американський соціолог Т. Парсонс. В основі його теорії лежить схема елементарної соціальної дії: діюча особа - ситуація - умови, які включають мету дії та нормативи. Крім того вся сукупність соціальних дій описується та ідентифікується (згідно з теорією Т. Парсонса) "точкою відліку", згідно з якою і визначається тип, характер, різновид, цінність вибору соціальної дії. Тому орієнтацією дії індивіда можуть слугувати:

■ прийняті загальні правила або специфіка ситуації;

■ соціальні характеристики або особисті якості іншого індивіда (професія, статус, стать, вік тощо);

■ потреби індивіда;

■ характеристика ситуації;

■ баланс особистих та колективних інтересів.

Насамперед, соціальними діями будемо називати ті дії, які мають метою викликати зміну поведінки, установок, прагнень індивіда. Слід відрізняти поняття "поведінка" і "дія".

Поведінка - це реакція організму на внутрішні і зовнішні подразники; вона може бути інстинктивна, неусвідомлена, але може бути і усвідомлена, з намірами, і осмислена. Поведінка людини є результатом взаємодії її внутрішньої природи та процесу соціалізації. У поведінці проявляються соціальні якості людини, її культура, погляди, фізіологічні особливості, ставлення до себе та оточуючих.

Діями називаємо усвідомлену поведінку, комплекс вчинків, спрямованих на досягнення певної мети, і ті, які пов'язані з вибором засобів, методів, що забезпечують досягнення мети. Таким чином, соціальні дії - це певна система дій, засобів, методів, за допомогою яких особа чи група намагається змінити поведінку іншої особи або групи.

За своїм характером всі дії, спрямовані на зміну поведінки, можна поділити (за різними критеріями поділу) на категорії негативного примушення та позитивного переконання. Негативне примушення переважно проявляється в різного роду заборонах, наказах, санкціях, суть яких - репресія щодо небажаної поведінки. Позитивне переконання засноване на дії стимулів, які викликають бажану поведінку без різного роду репресій. Крім того, дії можуть мати характер репродуктивності (відтворювання), а це: підтримка традицій, дотримання правил, соціальний контроль; вияв творчості та розвитку (винахідництво, інновації, впровадження); скасовування, усунення. Із цих категорій виникає безліч систем засобів зміни поведінки. На основі системи соціальних контактів розвивається взаємодія. Це систематичне, постійне здійснення дій, метою яких є виклик певної реакції з боку партнера. А також і взаємна реакція на дії і реакцію партнера. Йде обмін діями, і вони характеризуються координацією та стійкістю інтересу.

Таким чином, взаємодія – це взаємосполучені системи дій, між якими виникає причинова залежність.

Соціальні взаємодії Під соціальними взаємодіями в соціології розуміють спілкування або форму соціальної комунікації, що являє собою систему соціальних дій двох і більше осіб або спільностей. Ця категорія виражає характер змісту між людьми та соціальними групами як носіїв різних видів діяльності, які розрізнені за соціальними позиціями і соціальними ролями. Це і система свідомих дій індивідів одне до одного, яка базується на взаємних очікуваннях відповідної поведінки, що складаються в конкретних умовах місця та часу. Це і зв'язки, які опосередкують та контролюють зміст та характер взаємних дій. Такого типу дії опосередковують взаємність. Сам механізм взаємодії являє собою систему: "суб'єкти, які виконують ті чи інші дії - зміни, викликані цими діями - вплив цих змін на інших суб'єктів - обернена реакція індивідів, на яких була спрямована дія". При цьому завжди циркулює процес передачі-отримання інформації, її сприйняття (реакція) та усвідомлення, а також реакція на реакцію.

Соціальні залежності. Подальшою, вищою системою у структурі соціального зв'язку є поняття соціальної залежності. Залежність соціальна - це елемент соціального відношення. Це складна система, коли між елементами виникає певна залежність, що витікає із характеру елемента, ("що пов'язує?"), та із характеру обов'язків ("яким чином?"). "Об'єкт А залежить від об'єкта Б" означає: об'єкт А у своїх початкових діях повинен зважати на існування об'єкта Б, з його колом прав, обов'язків, функцій, що існування Б створює певні рамки для дій А. Поняття залежності відіграє в соціології велику роль у тому разі, коли аналіз залежності виступає основою встановлення законів, необхідних, суттєвих зв'язків.

Соціальні відносини. Система взаємодій індивідів та груп приводить до утворення стійких соціальних відносин, під якими розуміють відносно стійкі зв'язки між людьми та соціальними групами. Соціальні відносини - це певна система, до якої входять: система обов'язків, нормованих функцій, які партнери повинні обов'язково виконувати у відношенні один до одного. Тобто, це система нормованих взаємодій між партнерами. Але жодна стійка, організована група не може існувати без "відносин", тобто без певних обов'язків у відношенні один до одного. Тільки виконання нормалізованих дій (функцій, ролей) гарантує появу внутрішньої організації групи. Багато в чому в соціальному зв'язку між людьми велике значення має регуляція взаємовідносин - система критеріїв, стандартів, завдяки яким людина оцінює ефективність соціального зв'язку, а також система контролю за тим, щоб правила гри виконувалися. Це все є підставою формування соціального інституту та інституційного зв'язку. А поведінка людини в суспільстві значною мірою має інституційний характер, тобто регулюється соціальними нормами. Соціальні відносини можуть бути короткочасними і довготривалими, і при цьому можуть змінюватися (зміцнюватися або розпадатися) із зміною цінностей партнерів, їх установок на характер відносин.

У соціологічній теорії сформувалася достатня кількість теорій соціальної взаємодії, де з різних позицій пояснюється природа соціальних відносин, зокрема:

■ теорія соціального обміну (Дж. Хоманс), ідея якої полягає у тому, що люди між собою взаємодіють один із одним на основі власного досвіду, зважуючи можливі винагороди та затрати;

■ теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер), де домінантою у поведінці людей один до одного і предметів навколишнього середовища виступає символіка, знак;

■ психоаналітична теорія (3. Фрейд), за якою міжособистісні взаємодії перебувають під глибоким впливом понять та конфліктів, засвоєних та пережитих у ранньому дитинстві;

■ рольового наслідування (Е. Гофман), за якою соціальні ситуації ототожнюються із театром, драматичними спектаклями, де люди - це діючі актори.

Вивчаючи природу соціального зв'язку, слід розглянути його структурні компоненти - соціальну дію та соціальну діяльність. Ці поняття використовуються багатьма суспільними науками. В соціологічному аспекті - це специфічна людська форма активного ставлення до оточуючого соціального середовища в плані його зміни та перетворення. Діяльність визначається як система (комплекс) послідовних, логічно обумовлених, усвідомлених дій, які мають суспільний продуктивний характер.

Залежно від характеру ставлення людини до оточуючого світу та взаємодії її з іншими людьми (критерії поділу), соціальна діяльність поділяється на безліч різновидів. Стосовно характеру спрямованості та існуючих систем цінностей - на позитивну та негативну, законну - незаконну, моральну - аморальну. Залежно від її значення та ролі соціального розвитку - продуктивну (творчу) та репродуктивну (відтворюючу). Більш детальний поділ визначає матеріально-перетворюючу (господарську, трудову) діяльність, політичну, комунікативну, пізнавальну та ін. Згідно з її соціальними формами - індивідуальну, колективну, масову. Будь-яка свідома цілеспрямована соціальна діяльність включає в собі: інтерес, мету, засіб, результат (так би мовити система координат дії) і сам процес діяльності.

Одними із перших, хто науково окреслив природу соціальної дії та діяльності, були М. Вебер та Т. Парсонс. М. Вебер розчленував три основних типи дії: афективні (з метою вираження емоцій), традиційні (засновані на тривалій звичці індивіда і здійснюються, як правило без осмислення) та раціональні, які в свою чергу розподіляються на цілераціональні (інструментальні, за яких діяч оцінює корисність самої мети) та ціннісно-раціональні ("абсолютні", не порівняльні) дії. Згідно з теорією Т. Парсонса, головною ознакою соціальності в діях є не об'єктивні причини та наслідки, а наявність суб'єктивного смислу дії. Іншими словами, соціальна дія – це поведінка, керована смислом, якого діячі надають предметам та людям. Тут присутні і потреба, і мотивація до дії, і мета, і засоби, і ситуація, символи, цінності.

Більш складна форма соціальної дії - соціальні взаємодії - виступають у соціальному просторі у трьох основних варіантах: соціальні відносини, соціальні інститути та соціальні спільності.