Соціологія - Сірий Є.В. - 8. Соціологія постіндустріального розвитку

Жорсткі потрясіння, яких зазнало західне суспільство у 60-ті роки, не тільки викликали появу ліворадикальних настроїв у громадськості, а й примусили уряди, великі монополії та корпорації сконцентрувати зусилля на науково-практичній діяльності, спрямованій на подолання не тільки соціально-економічних, політичних та духовних криз, але і реконструкцію соціальної системи на основі нових даних науки та техніки. Це зумовило необхідність "теоретичного забезпечення" промислового та соціального розвитку в нових умовах, що знову актуалізувало соціологію, віру в безмежні можливості науково-технічного раціоналізму. Слід сказати, що критики "індустріалізму", в прийнятому аналізі стану і тенденцій розвитку сучасного суспільства, значно згущали барви, акцентуючи лише на негативних проявах та елементах "індустріального суспільства" та "технораціоналізму", не беручи до уваги їх позитивні моменти. Будь-який процес чи явище, навіть негативного характеру, є одночасно носієм і позитивних моментів.

Подальший розвиток НТР автоматично здійснював перебудову індустріального суспільства, перетворюючи його на якісно нову цивілізацію, орієнтирами якої виступали вже не економічні координати, а ціннісні якості життя. Прагнення до побудови більш чи менш загальних концепцій, в тому числі і прогностичних моделей соціального розвитку, зумовило в 70-ті роки зближення соціології із соціальною інженерією та футурологією. Остання займалася вивченням "майбуття". Головним було питання, що виникне з існуючого теперішнього стану.

Побудова концептуальних і прогностичних моделей суспільного розвитку не супроводжувалася широтою фантазії: "постіндустріальна модель" Д. Белла, "посткапіталістична" Р. Дарендорфа, "постцивілізаційна" К. Болдінга, "індустріального суспільства у фазі зрілості" Р. Адорно, "просуненого індустріального суспільства" Г. Маркузе, "надіндустріального суспільства" А. Тоффлера, "технотронного" 3. Бзежинського, "постсучасного" А. Етціоні та ін.

Реіндустріалізація (заперечення і своєрідне продовження) розглядалася як новий етап НТР, в якому наука і техніка більше не виступали ворогами людства і його природного оточення, а формували екорозумну економіку, працезбережувальні виробництва та електронно-інформаційну культуру. Для неї пріоритетами розвитку виступали загальнолюдські цінності і виживання людства, як головні чинники епохи. При цьому "постіндустріальний" розвиток трактувався в тому значенні до технотронного над індустріального суспільства, в якому переважна частина суспільного життя концентрується на непромисловій діяльності - сфері споживання та послуг. Постіндустріальне суспільство - це інформаційне суспільство, яке приходить на зміну "трудовому" і є його запереченням. У ньому саме інформація, а не праця виступатимуть системовизначальним фактором нової соціальної реальності.

Даний конструктивний (раціоналістичний) підхід розглядав соціальні системи та соціальні інститути як штучні утворення (а не як за інституційного підходу, коли інституції виникають у процесі культурної еволюції і існують як структури, що саморозвиваються), тобто створені людьми за раніш задуманим проектом. Такий підхід актуалізував необхідність соціального управління та контролю, які ставили соціальні процеси в певні рамки. В системі теорій "постіндустріального" розвитку дослідники визначають два основних підходи (оцінюючи зміст та характер ідей представників даного напряму): концепції ліберального напряму та радикального.

Ліберальні варіанти концепцій були спрямовані на оздоровлення індустріальної моделі прогресу, так чи інакше пов'язаного з капіталістичною системою господарювання. Активними прихильниками такого напряму були американські вчені Д. Белл, Дж. Гелбрейт, 3. Бжезинський.

Даніел Белл (1919) - американський соціолог, спеціаліст у галузі соціального прогнозування в тому числі. Розроблена ним концепція постіндустріального суспільства висунула його в число провідних представників соціального прогнозування на Заході. Згідно з цією концепцією, науково-технічна революція робить зайвою соціальну. Белл вважав, що різні сфери суспільства (технологія, соціальна структура, політика, культура) є самостійними і автономними. Визначальними факторами даного суспільства, на його думку, є теоретичні знання, "кібернетична революція", що зумовлюють технологічне зростання та є "організуючим" джерелом соціального розвитку. Белл при цьому сформулював декілька основних висхідних (початкових) компонентів прогностичної моделі майбутнього суспільства, а саме:

■ перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

■ перевага класу професійних спеціалістів та технологів;

■ домінування теоретичного знання як джерела нововведень та визначення суспільної політики;

■ контроль над технологією і технологічними оцінками діяльності;

■ створення нової "інтелектуальної технології", пов'язаної з ЕОМ.

Функціонування даних компонентів повинні принципово змінити, на думку вченого, співвідношення економіки і соціальної політики, підпорядковуючи першу останній. У такому разі соціальна політика перетворюється на соціальну інженерію і перебудовуватиме всю систему суспільних відносин згідно із науковими рекомендаціями. Провідна роль "великої науки" зумовлює визначальну роль у соціальній структурі технократії (техноструктури), котра займається організацією всіх видів соціальної діяльності та управлінням власністю: "влада кращих" - це ієрархія вчених, управлінців, інженерів, державних службовців, зумовлена талантом, знаннями, кваліфікацією. Такого роду інтегрована тенденція висуває науково-технічні нововведення як рушійну силу розвитку соціуму, котрий спрямовується, так би мовити, "куди потрібно" - в бік "відкритого суспільства".

Подібні дії пропагував інший представник даної теорії американський економіст, соціальний мислитель Джон Гелбрейт (1908). В його уявленні "нове індустріальне суспільство (одноіменна його праця) характеризується реально здійсненим переходом до технократії - влади техноструктури. При цьому вчений надав другорядне значення якості життя споживачів, у відношенні до процвітання виробництва як такого. Розвиток виробництва - розуміється як основне завдання виробництва. Тому, на його думку, розраховувати в справі утвердження суспільних інтересів потрібно тільки на державу. Однак Дж. Гелбрейт був прихильником і теорії конвергенції (поєднання кращих сторін капіталістичної і соціалістичної систем в єдину нову).

Інший підхід в оцінці індустріальної цивілізації в пошуках контурів нової (так званий варіант "третього шляху") мав місце в радикальних футурологічних концепціях А. Турена, О. Тофлера, Е. Шумахера та ін. Всесвітню популярність американський публіцист та футуролог Олвін Тофлер здобув завдяки його відомій праці "Шок майбутнього", основна ідея якої полягає в тому, що прискорення соціальних та технологічних змін створює все більше складностей для адаптації і виявляє шокову дію на суспільство і на особу. Вивчаючи зміни в житті сучасного суспільства, Тофлер констатує крах всіх соціальних інститутів і прагне виявити тенденції, котрі свідчать про те, що елементи всіх сфер суспільного життя так чи інакше ведуть до диференціації в існуванні та незалежності, до багатогранного "приватного" життя в нових своєрідних общинах. Кризу, яку переживає сучасне суспільство, вчений пояснює переходом до нової цивілізації – "третьої хвилі" (після перших двох: "аграрної" та "індустріальної"). Аналіз майбутнього Тофлер здійснював на основі "інформаційного редукціонізму" - переходу від індустріалізму до нової "постіндустріальної цивілізації" з перевагою інформаційних технологій і на основі комп'ютерної революції. Він повинен супроводжуватися інноваціями способу виробництва, способу життя та культури, що вирішують основні глобальні проблеми. До так званих контурів "нової цивілізації" Тофлер відносив:

■ інформаційні технології;

■ позакласове суспільство;

■ "прогресивну" демократію із залученням громадян до формування моделей власного майбутнього;

■ нові транснаціональні інститути, що здатні вирішувати глобальні проблеми людства в кругообігу ідей, товарів, культури і т. ін.

Концепція Тофлера виражала широкий спектр ідей екологізму, його антимонополістичний демократичний пафос. Вчений ратував за революцію у сфері мислення.

Інший прихильник даного напряму французький соціолог Ален Турен (р. н. 1925) пройнятий ідеями вільнолюбства (що притаманно французам). Постіндустріальне суспільство він характеризує як суспільство, що визначається соціальними та культурними, але не економічними факторами-детермінантами. Для Турена - це класове суспільство із соціальними конфліктами в боротьбі між пануючими класами – технократією та професіоналами. Студентству, як особливій соціальній групі, він надавав роль важливої революційної сили.

Постіндустріальне суспільство вчені ототожнюють із "стратегічним пристосуванням" до нової культури (постмодерністської) і цивілізації, які формувалися в результаті глобальної трансформації соціального світу. І ця трансформація охоплює не одну національну систему, а все глобальне суспільство. Завдяки певним новаціям, які виступають рушіями в радикальній соціальній перебудові (стимуляція впровадження мікропроцесорів та поява нових видів діяльності; поява нових форм організації людських відносин, що відповідають розвинутій технології; зміна способу життя в бік цінностей якості життя), футурологи окреслили безліч орієнтирів постіндустріального суспільства, які тією чи іншою мірою можуть визначати стиль життя майбутнього людства. На думку футурологів (І. Масуда, Г. Маклуен), "електронна" революція перекроює життя. На початковій стадії електронна технологія (типу: космічний зв'язок, портативні відеокомунікації) виконували роль соціальної терапії. Наступний етап "комунікативної" революції (що пов'язаний із супутниковим зв'язком, волокнистими провідниками, цифровими елементарними приводами, мікропроцесорами, швидкісним притоком інформації) відкриває доступ будь-якій людині в будь-якій точці Землі до бази даних і т. ін. Подібні інтелектуально-технологічні системи ведуть до принципово нового стану цивілізації і культури - індустрії даних та знань. Комп'ютеризація створює технологічну .основу "інформатизації" суспільства, що, можна сказати, є другою грамотністю його, підвищуючи інтелектуальні та творчі здатності людини. "Розкажи все, розкажи швидко" – ось сучасний принцип взаємодії сучасних "мас-медіа" між державними структурами, інституціями та суспільством.

У даній традиції більшість вчених зумовлює трансформацію всієї світової громадської системи на самозбережувальний характер діяльності. Наявні інформатико-комп'ютерні системи здатні революціонувати технологічні процеси до їх переходу на ресурсосамозбережувальну спрямованість. Принцип техніцизму "природа як майстерня" переростає в принцип екологізму "природа як храм". Даний екологізм, на думку деяких дослідників, може і повинен зумовити зміни в урбанізації - появи деурбанізованих процесів за принципом "назад до природи". Така абстрагована нова форма існування людства можлива при генеруванні переваг урбаністичної забудови із елементами сільської природи і максимуму комфорту для всіх видів суспільної життєдіяльності. При цьому допускається, що кожна суспільна ланка (сім'я) проживатиме в житловій одиниці, комфортно оздобленій всіма прогресивними засобами НТП (типу "глобального села із "електронними будинками") (Г. Маклуен, О. Тофлер), або типу "інформаційного" містечка.

На майбутнє футурологи пророкують і максимальний пріоритет малого і середнього бізнесу в економічній системі людства. За таких більш конкретних форм взаємодії "людина-людина", "людина-природа" індивід здатний швидше і комплексніше самоутвердитися. "Малі справи" - це спосіб вирішення конкретних проблем і завдань, в основі якого лежить необхідність самоорганізації особистісних якостей, даних людині. Нове суспільство, таким чином, формує індивідуальностей - "щасливих людей", що "вільно створюють власний зовнішній і внутрішній світ".

Підвищення благоустрою, рівень життя і якісні перетворення життєвих стандартів мають привести до пріоритету таких цінностей, які далекі від виробничих, а саме: автономність і самовираз особи, вільний час і дозвілля, приватне життя. На думку деяких дослідників, дані ціннісні переорієнтації відображають тенденцію переміщення прагнень людей з галузі "володіння" у галузь "самовиразу", що ототожнено із фроммівськими життєвими модусами "мати" (оволодівати) і "бути". Саме домінування елементів того чи іншого модусу в кінцевому підсумку характеризуватиме і характер цивілізації: споживацький або пізнавальний. Більш конкретно це виражається в тому, що змінюється еталонний тип особи: ним стає "людина граюча" - вільна від диктату праці, шаблонів поведінки і "споживацтва".

Ми розглянули лише декілька основних різнобіжних концепцій, які достатньою мірою обумовлюють для постіндустріального суспільства підвищення ролі людини і формування нового типу виробничо-економічних і соціокультурних відносин, котрі визначають інноваційну філософію і соціологію майбутнього науково-технічного прогресу. Багато виявів такого роду вже помітні давно і в наш час.

Контрольні запитання:

1. Проблеми глобалізації в соціології постіндустріального розвитку.

2. Характеристика та основні ідеї соціології постіндустріального розвитку.