Соціологія - Сірий Є.В. - Тема 16. СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА

Соціологія права, як і "правова соціологія" (ще її так називають, а іноді ці поняття і ототожнюють), є самостійною і досить значною галузевою соціологічною теорією. За значимістю, широтою наукових інтересів та насиченістю наукових джерел вона по праву займає місце поряд із економічною та політичною соціологією. Це - один з обширних та головних підрозділів соціологічної теорії. (Зупинимося фрагментально лише на деяких аспектах, котрі, на нашу думку, в певному обсязі інтерпретують дану наукову дисципліну).

Поряд із багаточисленними суспільними сферами, до котрих можна віднести економічну, політичну, соціокультурну, суспільство функціонує і в так званій правовій, що проявляє механізм функціонування суспільства в контексті утвердження правил (формальних та неформальних), узгоджень щодо кожної дії індивіда, групи, організації, інституту між собою у взаємовідносинах.

Право - в найбільш простому його визначенні - це система регуляції суспільних відносин, ціль якої - встановлення режиму правопорядку. В соціальному плані право ніколи не буває абстрактним, воно завжди виражає волю та закріплює інтереси певних груп населення, які стоять при владі. Виходячи з цього, можна вивести і основні ознаки права. Право - це, передусім, система норм та правил поведінки, котрі мають загальнообов'язковий характер і котрі встановлені або санкціоновані державою. Воно завжди виражає державну волю, охороняється і забезпечується державою.

Уявлення про державу як організацію, що реалізує свою діяльність на основі закону, почали формуватися ще на ранніх етапах. Сократ, Демокріт, Арістотель, Полібій, Цицерон прагнули виявити зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечили гармонійне функціонування суспільства. В даній науковій сфері існує кілька аспектів вивчення і бачення правової системи. Це: філософсько-антропологічний рівень аналізу права, соціологічний рівень, управлінсько-інструментальний.

Розглянемо сутнісні ознаки філософії права. Раніше під філософією права вчені розуміли науку, яка певним чином відрізнялась від галузевих юридичних наук і займалась не правовими відносинами (громадські, цивільні, кримінальні, торгові, інші), а правом як таким. Іншими словами, філософія права або шукає власну сутність права, або шукає саму "ідею права", що лежить в основі норм, виданих державою. Взагалі "філософією права" і вважалась наука, яка виконувала роль вступу до юридичних наук, служила також еквівалентом теорії держави та права. Такий підхід був типовим до розуміння філософії права. Уявлення про найбільш сучасне розуміння сутності теорії та філософії права дають деякі європейські вчені, виокремлюючи такі основні її напрями:

1) визначене місце права серед інших соціальних норм;

2) проблема мови права і словникового фонду юридичної науки (йдеться про способи формування правових текстів, виклад правової доктрини і про практику);

3) проблема структури правової системи (загальний аналіз системи права, її ознак);

4) проблема визначення обов'язковості права;

5) проблема соціальної дії права, розуміння права як елемента соціального контролю;

6) проблема створення права; вона вирішується за допомогою аналізу теоретичної моделі правотворчості;

7) проблема тлумачення права і його застосування;

8) проблема методології і систематизації юриспруденції (зовнішня і внутрішня інтеграція юридичної науки).

Поряд із "філософським" аспектом вивчення права, провідну роль у його аналізі та вдосконаленні відіграє і соціологічний аспект вивчення права.

Формування соціологічного напряму в сучасній теорії права сягає початку XIX ст., коли соціологія віокремилася в самостійну галузь знань. І його поява випливає не лише з аналізу різних шкіл і течій у правознавстві і соціології. Це пояснюється і тими процесами та змінами, що відбуваються у суспільних відносинах, які є відображенням стану та змін у правових базах суспільств.

Соціологія права - це науковий напрям науки про суспільство, який розглядає правову систему у зв'язку із життєдіяльністю та соціальною практикою. Метою соціологічного дослідження права є вивчення зв'язку між правом як соціальним феноменом і суспільством, соціальних функцій права; комплексних процесів трансформації юридичних норм до соціальної поведінки на всіх рівнях суспільства, у різних соціальних прошарках, колективах, групах, особистості. На цій основі і сформувався такий науковий напрям, як соціологія права.

Соціологію права іноді відносять до нової юридичної науки, яка формується в результаті дослідження застосування права в різних галузях життя. Беручи до уваги її принципи системності та історизму, слід зазначити, що вона вміщує в собі і філософію права, сутність, тенденції розвитку, місце і роль у формуванні людських відносин, у світогляді, науковому знанні.

Соціологія права вивчає основні завдання теорії держави та права у взаємовідносинах із суспільством. Якщо об'єктом дослідження теорії права є:

■ основні поняття юриспруденції, такі, як держава, право, правовідносини, норма права, правосуддя;

■ закономірності, які визначають розвиток держави і права, особливо ті, які найбільше проявляються в усіх сферах державно-правового життя;

■ відносини, які існують між державою та правом;

■ способи дослідження і оцінка явищ у розвитку держави та права, то соціологія права прагне до того, щоб пізнати фактичну соціальну дійсність в тому обсязі, в якому вона пов'язана із правовим фактором. Значить, вона намагається з'ясувати, за допомогою якого способу право змінює соціальну дійсність або як соціальна дійсність формує саме право. Теорія держави і права вирішує ці питання світоглядно.

Соціологія права прагне до того, щоб пізнати право в його дії, швидкість, ефективність, фактори впливу, середовище дії. Вона намагається визначити, якого роду інструментарій приводить до певних змін у політичній свідомості, міжособистісних стосунках, чисто людські наслідки взаємодії.

Соціологія права вивчає дії права, передусім для того, щоб давати рекомендації, які ведуть до раціонального й ефективного формування соціальної дійсності. Теорія держави і права не має подібних завдань. Однак саме соціологія права дає теоретичну базу для розвитку наукової політики права. Вона аналізує дійсність, прагнучи емпірично її розкрити і дати більш повну і виразну картину цієї дійсності.

Як уже зазначалося, теорія держави та права займається інтерпретацією чинного права, частковим аналізом закономірностей щодо функціонування держави та права. Соціологія права своє завдання розуміє інакше:

• по-перше, вона прагне, щоб виявлені закономірності могли бути перевірені емпірично;

• по-друге, вона прагне до розкриття закономірності як загального макрорівня, так і нижчого макрорівня (елементи правових інститутів, правових норм);

• по-третє, вона здійснює рекомендаційну функцію.

Інтенсивному аналізу підлягають такі проблеми:

■ дії нових юридично-політичних інститутів,

■ аналіз чинної системи старих аналогічних інститутів,

■ порівняння різного роду правових субкультур.

Соціологія права займається вивченням змісту в реальній поведінці суб'єктів права таких соціальних елементів, як рівень правової інформованості, професійний статус, освіта, вік, стать, ціннісна орієнтація. Вона орієнтується на вивчення соціальних функцій права, наслідків, пов'язаних з прийняттям та втіленням у суспільне життя правових актів.

Соціологія права розглядає багато питань: соціальна обумовленість права, соціальна дія права, правова соціалізація особистості, правова поведінка особи, соціалізація юридичних організацій, правова конфліктологія. Завданням соціології права є і типологізація соціальних систем з правової точки зору, дослідження зв'язків і відносин кожного типологізованого об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про механізми їх дії та форми вияву в різних соціальних системах.

Незважаючи на те, що соціологія права дуже молода наука, вона вже має свою історію. Більшість мислителів минулого, які висловлювалися з питань права, формували зовнішні світоглядні концепції. Концепції Арістотеля щодо законності і справедливості стосувалися цілей соціальної системи, виражали потреби соціальної групи у певному внутрішньому порядку. Заслуговують на увагу і праці Платона ("Політик", "Держава", "Закони"), як першого теоретика теорії держави та права, аналітика взаємодії суспільства, держави та права. Однак більш наукового вираження даний напрям почав набувати з середини XIX ст. Серед значних попередників можна назвати Ф. Совіньї. Згідно з його поглядами, право, котре спочатку з'явилося як звичай і запевнення людей, пізніше було узагальнено наукою і трансформовано у свідомість людей. І лише пізніше форма права була остаточно визначена вільними законодавчими установами. Ідея про існування відносин між правом та змінами суспільства також була близькою цьому авторові.

Німецький юрист Р. Йерінг стверджував, що право - це засіб для визначення певної цілі. А австрійський юрист Е. Ерліх право поділяв на "позитивне" і "живе". Він підкреслював, що центр тяжіння розвитку правової поведінки лежить не в законодавстві, не в науці про право, не в судових рішеннях, а в суспільстві. Тим самим він чітко розглядав право як залежну перемінну, оскільки будь-яка зміна чинного права тягне за собою певні зміни в інтерпретації нормативних понять.

У період накопичення загальних знань у галузі соціології права більшість вчених сприяла формуванню проблематики цієї науки (Е. Дюркгейм, Г. Гурвіч, Т. Парсонс). Лише на початку 60-х років XIX ст. було введено і закріплено поняття "соціологія права".

У сучасних умовах, на думку вчених, існує дві відносно сформовані школи соціології права, що становлять системи різних наукових підходів та теорій: європейська та американська.. Критерії їх розрізнення вкрай суперечливі і неоднорідні. Однак деякі їх позиції можна фрагментально висвітлити.

Одним з представників європейської школи є австрійський юрист Е. Ерліх, який, зокрема, піддавав критиці розгляд соціальної реальності через призму судово-юридичної практики. Значний внесок у формування європейської школи зробили Б. Малиновський. Г. Гурвіч, JI. Петражицький та інші.

Американська школа соціології юриспруденції орієнтувала теорію права на те, щоб розглядати судову діяльність, правове мислення як мистецтво, в якому домінують не стільки логіка і раціональна система, скільки емоція та інтуїція. Здебільшого тут домінував прагматично-інструменталістський підхід до функціонування правової системи.

У галузі соціології права використовують цілий ряд методів (вони розглядалися в розділі про технологію соціологічного дослідження). Головним предметом інтересів соціології права є правові норми і пов'язані з ними моральні норми. Серед різних видів норм (звичаї, релігійні, політичні, традиційні та інші) моральні і правові норми виконують важливу роль у плані залучення до соціальної системи елементів порядку і згоди.

Однією з основних концепцій соціології права є концепція дії права. За Л. Петражицьким, це - теорія, яка прагне розглянути дію соціального життя на право і навпаки, спираючись при цьому на його загальну концепцію соціології. Соціологія Л. Петражицького - це теорія соціального розвитку, прогресу. На думку вченого, право і мораль є факторами, які "прищеплені" суспільству шляхом суспільної соціалізації. Але вони різняться за своїми соціальними функціями. Мораль прагне до створення у людини позиції обов'язку, вона виробляє людську особистість, відводячи їй пасивну роль виконання обов'язків. А право прагне до вироблення у людини відчуття власних схильностей. Право формує тип людини-громадянина, особистість, вкорінюється в соціальне життя і зміцнює свої цінності у формі взірців поведінки, встановлюючи певні ролі, типи відносин між людьми. Воно систематично проникає в різні типи зв'язків між людьми.

Л. Петражицький окреслив три тенденції розвитку, які спостерігається в історичному ракурсі і які є важливими для змін, що відбуваються у розвитку правової системи.

Перша - це тенденція зросту вимог. Правова система, устрій постійно потребують від індивіда набагато більшої покори (як в кількісному, так і в якісному контексті), ніж раніше. Друга тенденція - це прагнення до зміни мотиваційних спонукань. У різних розвинутих устроях право породжує все більш благородні спонукання, щоб забезпечити один і той же вид поведінки. Прагнення до зменшення тиску в дії права є третьою тенденцією.

Те право є головним реал і затором соціальних функцій, яке виявляється і в особистісних відносинах між людьми (позаконфліктні угоди, передача майна, афери, встановлення термінів, умови оплати, узгоди, приватний арбітраж, позики і т. ін.), діє в кожну хвилину в різних соціальних контекстах.

Відомий французький соціолог, правовик Е. Дюркгейм розглядав право як "ідентифікатор" колективної свідомості і невіддільно пов'язував його із організацією. Дюркейм розрізняв два різновиди правових розпоряджень, що принципово відрізняються між собою за характером: репресивне (карне) право, і реститутивне (поновлюване) право. Перше застосовує репресивні санкції проти кожного, хто порушує правові розпорядження. Інше - пов'язане не стільки із репресіями, скільки із поновленням (поверненням до попереднього) стану, в якому речі перебували до порушення правових розпоряджень. За Дюркгеймом, такий характер мають санкції комерційного, громадянського та адміністративного права. На думку соціолога, різниця між цими різновидами права та переважання одного із них відображають і різницю між двома видами суспільної солідарності.

Щодо системності, Л. Петражицький, розрізняє позитивне й інтуїтивне право, офіційне та неофіційне. Позитивне - таке право, яке містить повідомлення про нормативні факти органів влади, авторитетів. Інтуїтивне – яке зобов'язує діяти без посилання на будь-який зовнішній авторитет. Офіційне - застосоване і забезпечене державною владою. Неофіційне - яке не володіє призначенням зв'язку із державною владою.

Поза увагою не залишено і механізм взаємовідносин суспільної поведінки та правових засобів. Згідно з його твердженням, видані законодавчою системою абстрактні правові циркуляри діють на соціальну поведінку через три основні змінні:

■ зміст значення циркулярів як відображення чинної правової системи і суспільного устрою;

■ тип субкультури, яка діє в рамках суспільного устрою як зв'язуюча ланка між законодавцем і соціальною поведінкою отримувача соціальних наказів, циркулярів;

■ тип особи, яка є кінцевим реалізатором вказівок даного циркуляру.

Абстрактний правовий циркуляр починає діяти (відображатися в соціальній поведінці) тоді, коли у вигляді складного комплексу доходить до свого отримувача.

Соціально-статистичні дослідження показують, що різні види психосоціальної обумовленості тягнуть за собою в цілому різне ставлення до права. Зауважимо: особи у віці 35-40 і понад 60 років з вищою, як правило, освітою, працівники розумової праці, вихідці із інтелігентних сімей, які мислять раціонально, не відчуваючи почуття тривоги, контактні відзначаються більшою схильністю до поваги права, ніж категорія, яка їм протистоїть.

Особлива увага в даній проблематиці приділена і так званій політиці права. Ця концепція виникла наприкінці XIX ст., міститься у роботах з права JI. Петражицького. Основні положення він обґрунтував у таких постулатах:

■ сутність проблем політики права полягає у науково обґрунтованому передбаченні наслідків, які слід очікувати у випадку введення певних правових циркулярів, а також у зв'язку з розробкою таких положень, введення котрих до системи чинного права виявилося причиною певних бажаних результатів;

■ науку політики права слід би було віднести до галузі практичних соціальних наук. Вона становить елемент "соціотехніки", який займався б раціональною дією на соціальне життя при використанні права як основного засобу цієї дії.

Можна стверджувати, що наука політики права складається із трьох основних частин. Перила - це збір інформації про соціальні закономірності, в котрих право виступає як один із суттєвих елементів. Друга - це світ загальних соціальних цінностей, котрі в даному суспільстві визнані і котрі розв'язують також і законодавство. Третя - вимоги, вказівки, котрі виступають як синтез двох вищевказаних частин. Це директиви, націлені на реалізацію основних завдань - встановлення ефективної дії права.

Контрольні запитання:

1. Предмет вивчення соціології права.

2. Концепції Я. Петражицького з соціології права.

Рекомендована література (до теми 16):

Боботов С. В. Буржуазная социология права. – М , 1978.

Корбанье Жан Юридическая социология. – М., 1986.

Кудрявцев В. И., Казимирчук В. В. Современная социология права. – М., 1995.

Кульгар И. Основы социологии права - М., 1981.

Лапаева В. В. Конкретно-социологические исследования в праве / Вестник НИИ. – М., 1987.

Проблемы социологии уголовного права / Сборн. науч. тр. – М., 1982.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. – К.: Вища освіта, 2003.

Щегорцов В. А. Социология правознания. – М., 1981.

Яковлев А. М. Социология экономической преступности. – М., 1979.