Соціологія праці - Лукашевич М.П. - ГЛАВА 4. РИНОК ПРАЦІ В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ

1. Ринок праці: соціальний контекст

Історія розвитку соціології праці підтверджує, що праця як об'єкт вивчення соціології змінюється разом зі зміною суспільства. Кожен історичний період прикметний змінами в характері та змісті праці, сукупністю факторів, що впливають на його розвиток. Сучасний період у пострадянських суспільствах пов'язаний з переходом до ринкової економіки, становленням і розвитком ринку праці.

Ринок праці — категорія насамперед економічна. Тому пріоритети в його дослідженні лежать у галузі економічних наук. Як один із приватних ринків, він уживається в контексті загальних теоретичних підходів до проблем ринку в межах становлення у світовій науці нової економічної парадигми. У руслі її обговорення у вітчизняній літературі постали нові підходи до розуміння економіки, її соціальної ролі в розвитку суспільства.

Насамперед можна виокремити системний підхід, як концептуальне бачення місця економічних відносин у системі всієї сукупності соціальних (у широкому значенні) відносин і взаємозв'язків. З таким підходом пов'язується залучення матеріального процесу виготовлення продуктів у соціально-економічний процес створення нових цінностей для людини.

Нерозривно пов'язана з попередньою концепція корінної зміни економічного мислення, освітлення й виховання, що базується на загальнолюдських і специфічних національних цінностях. Такий підхід спрямований на інтеграцію соціально-моральних і підприємницьких рішень.

На зміну соціально-економічної організації товаровиробників націлена концепція такої організації управління, яка сприятиме піднесенню рівня розумової праці, її ролі в економічному розвитку нації.

І, нарешті, концепція співвідношення державного регулювання та ринкового механізму в процесі формування змішаної економіки. Цінність такого підходу — у забезпеченні можливості поєднати переваги стандартизації і гнучкості.

Як бачимо, практично всі концепції об'єднані загальною спрямованістю економічної теорії на людину в усій сукупності її соціально-економічних, духовних і моральних характеристик. Причому така спрямованість цілком співвідноситься з переходом у світовій цивілізації до нового типу соціально-економічного розвитку, в центрі якого перебуватиме людина, її творчий потенціал, з реалізацією котрого пов'язуються зміни системи економічних і соціальних цінностей.

Очевидно, формування нового, гуманізованого типу економічного зростання в Україні та інших країнах СНД лежить на шляху створення "людського" господарського механізму, орієнтованого на розвиток і нагромадження людського багатства як сукупності діяльних, продуктивних здібностей особистості.

Таким чином, концепції нової економічної парадигми містять теоретичну базу, необхідну для корекції розуміння місця і ролі проблем становлення ринку праці. Зазначимо, що поняття "ринок праці" найчастіше вживається як синонім поняття "ринок робочої сили". Та є й інші погляди. Розбіжності в трактуваннях цих понять як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками тривають і по сьогодні. Так, прихильники терміна "ринок праці" стверджують, що сама робоча сила продана бути не може, тому що для цього необхідно для укладання угоди обов'язкове збереження особистої свободи найманого робітника. Суть основного заперечення прихильників терміна "ринок робочої сили" полягає в тому, що праця не може бути об'єктом купівлі-продажу.^*38

*38: {Див.: Лукашевич Н. П. Рынок рабочей силы в контексте новой экономической парадигмы (взаимосвязь социально-экономических категорий и понятий) // Персонал. 1995. № 1. С. 45 — 60.}

На наш погляд, ці суперечності хоча й наявні, проте не мають принципового, нерозв'язного характеру. Дійсно, якщо розглядати як предмет купівлі-продажу не робочу силу і не працю, а трудові послуги, які наймані робітники надають роботодавцям, то суперечність не здаватиметься досить істотною. Це так, оскільки, з одного боку, трудові послуги не існують самі по собі, поза процесом праці. А з другого боку, одержання цих послуг неможливе без споживання робочої сили. Тому використання термінів "ринок праці" і "ринок робочої сили" є рівнозначним.

Повертаючись до становлення "людиноцентричної" змішаної економіки, наголосимо, що вона припускає, поряд з дослідженням механізму державного її регулювання, виділити в розряд пріоритетні дослідження саме тієї частини механізму ринкового регулювання, що безпосередньо пов'язана з розвитком і використанням людського багатства — ринку робочої сили й тому не може не мати соціального характеру.

В економіці нерідко під ринком розуміють фіксовану в часі і просторі сферу обміну товарами, форму зв'язку товаровиробників і споживачів товарів, сукупність процесів обміну товарами та обмінними операціями. Подібний підхід простежується й у деяких нових вітчизняних виданнях, де ринок розглядається як механізм формування і руху відтворювальних зв'язків, що базуються на товарно-грошових відносинах і конкуренції економічно самостійних суб'єктів господарювання.

Справді ринок у товарному виробництві виступає як регулятор виробництва і обігу товарів і послуг. Він установлює і підтримує певні оптимальні пропорції в товарному виробництві. Однак його роль не обмежується лише цією, хоча й істотною, стороною сукупності соціально-економічних відносин — ринок також стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил суспільства, його наукового, освітнього, професійного потенціалу. Ринок впливає і на соціальну структуру суспільства, диференціацію людей не тільки за економічними, а й за соціальними, політичними та ідеологічними статусами. За допомогою ринку відбувається остаточне визначення характеру праці, що втілений у товарі, та альтернативної його вартості. Продажем товару підтверджується суспільна корисність вкладених у товар витрат праці, капіталу, фізичних і духовних сил його творця (непродаж товару свідчить про те, що суспільство не визнало витрати праці та інших цінностей на виготовлення товару суспільно корисними). Таким чином, ринок немовби розкриває і вирішує суперечність між приватним і суспільним характером праці та інших витрат на виготовлення товарів і послуг.

Як бачимо, ринок — це більш широка сукупність відносин, аніж просто відносини регулятивно-економічні. Тому важливо враховувати вплив на економіку всієї сукупності соціальних, політичних та ідеологічних відносин і їхнього взаємозв'язку в конкретний історичний проміжок часу. Ринок необхідно розглядати як складне соціальне утворення. Така необхідність інтеграційного соціального контексту в дослідженнях ринку випливає з його соціальної зумовленості, підтверджуваної тривалою еволюцією ринкових відносин.

Така зумовленість надає можливість розглядати ринок, з одного боку, як своєрідний соціально-економічний простір, у якому суб'єкти господарської діяльності реалізують свої інтереси відповідно до об'єктивних економічних законів товарного виробництва (закон вартості, закон співвідношення попиту та пропозиції, закон конкуренції, закон прибутку та ін.), з другого боку, як сукупність господарчих суб'єктів соціально-економічного життя, основних ринкових структур і механізмів ринкової інфраструктури.

Соціально зумовлені також і умови (принципи) існування ринку, найважливішими з яких виступають товарно-грошові відносини і конкуренція економічно самостійних суб'єктів господарювання.

Реалізація цих принципів вимагає свободи підприємницької діяльності і гарантії прав власності різних економічних суб'єктів, свободи ринкових цін і переливу капіталів між галузями й регіонами, відкритості економіки світовим інтеграційним процесам, можливості міграції робочої сили, товарів і капіталів, досить розвинутих структурних елементів ринку: ринку товарів, ринку капіталів і ринку робочої сили.

Сутність ринку робочої сили, його взаємодія з іншими приватними ринками визначається відповідно до товарно-виробничого принципу. Причому товарна складова ознаки реалізується в товарному ринку, що містить ринок засобів виробництва та ринок споживчих товарів і послуг, тоді як виробнича складова товарно-виробничої ознаки пов'язана з роллю приватних ринків у функціонуванні виробництва. На цій основі розрізняють ринок капіталу і ринок робочої сили.

Зауважимо, що принципово важливим для дослідження ринку робочої сили є розуміння ринку капіталу як своєрідного механізму залучення грошових нагромаджень підприємств, держави і приватних осіб, що перевищують їхні поточні потреби, з метою направлення їх як кредитних засобів на розвиток виробництва та інших сфер економіки.

Таким чином, ринок робочої сили в попередньому визначенні являє собою один з елементів складної соціально-економічної системи — ринку. Отже, ринок робочої сили несе на собі всі сутнісні ознаки, характеристики більш загальної економічної категорії, тобто ринку.

При вивченні ринку робочої сили необхідно враховувати не тільки стан і загальні тенденції формування та функціонування ринку в цілому, але і вплив тенденцій ринків товару і капіталів на стан ринку робочої сили. На необхідність такого підходу вказував іще А. Сміт. У праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" він описав залежність "кількості корисних і продуктивних працівників" на ринку праці від суми капіталу, витраченого на те, щоб дати їм роботу, від потреби в тих чи інших товарах на товарному ринку^*39.

*39: {Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. М., 1993. С. 115. }

Поряд з товарно-виробничою структуроутворюючою ознакою виступає і рівень (масштаб) спільності, або територіально-просторова ознака. За цією ознакою розрізняють внутрішній і зовнішній, місцевий, регіональний і національний, світовий ринок, а також загальний ринковий простір, що містить певні механізми інтеграції країн-учасниць.

Уся сукупність структурних елементів ринку пов'язана в єдину систему, що взаємодіє, за допомогою функцій соціально-економічної спрямованості. Найважливішими серед них є функції:

• соціально-інтегративна;

• соціально-структуруюча;

• вартісно-оцінна;

• регулятивна;

• інформаційно-сполучна.

Таким чином, розуміння ринку як соціально-економічної системи створює основу для розгляду її як підсистеми ринку робочої сили. Шлях розуміння сутності категорії "ринок робочої сили" пролягає далі через уточнення її складової — категорії "робоча сила".

Робоча сила в розумінні економістів являє собою сукупність фізичних і духовних здібностей людини, використовуваних нею у процесі створення благ і послуг. Виступаючи основною умовою виробництва в будь-якому суспільстві, робоча сила є товар, що продається і купується на відповідному ринку — ринку робочої сили. Будучи товаром, робоча сила має свою вартість. Вона полягає у вартості благ і послуг, необхідних для існування працівника і його родини, відтворення робочої сили. Виходячи з вартості, товар "робоча сила" продається і купується. Працівники пропонують свій товар, формуючи пропозицію робочої сили, а роботодавці, підприємці, визначаючи ціну, формують попит на нього. Тим самим утворюються ринкові відносини пропозиції та попиту товару робочої сили, що продається за ціною зарплати. Зрозуміло, що ці відносини мають як економічний, так і соціальний характер.

Однак ціна цього товару досить специфічна; вона не пряма, а включена в іншу вартість. Це дає можливість маскувати (аж до фальсифікації) реальні виробничі відносини між працівником і підприємцем. Будучи ціною та оплатою робочої сили, вартість якої створена лише в необхідний робочий час необхідною працею, заробітна плата створює видимість, що є оплатою праці, затраченої протягом усього робочого дня. Виникає основа для неправильного уявлення, що товаром на ринку виступає праця, тобто саме та праця, що затрачена протягом усього робочого дня. Тим самим створюється передумова для виникнення в трудових відносинах соціальної несправедливості й соціальної нерівності.

Заперечення радянською економікою товарності робочої сили через ідеологічні засади призвело до деформацій в економічній теорії і практиці соціально-економічного життя. Так, без адекватного уявлення про вартість робочої сили стає неможливим наукове обґрунтування вартості життя, прожиткового мінімуму, ознак бідності та інших важливих економічних показників соціальності нашої економіки.

Через відсутність вартості робочої сили неможливо було проконтролювати правильність цих та інших економічних показників рівня добробуту людей, що створювало умови для надто "вільного" поводження з ними статистичних організацій, для формування в суспільній свідомості неадекватного уявлення про соціально-економічне життя в країні.

У сучасній економічній вітчизняній літературі поступово стверджується соціально орієнтований погляд на сутність ринку праці. Суть його полягає в тому, що на підставі економічної основи формування ринку робочої сили в його товарній формі визнається специфічна сутність робочої сили як товару, що надає цьому ринку соціального характеру. Працівники, власники робочої сили, створюють пропозиції цього товару, а підприємці, власники капіталу, створюють попит на робочу силу. Співвідношення попиту та пропозиції формує ціну цього товару, що виражається в грошовій формі заробітної плати. Купівля-продаж робочої сили є економічною основою найманої праці. Для успішного функціонування ринку праці необхідне створення адекватної правової та інституціональної інфраструктури.

Структуру ринку робочої сили утворюють: власники робочої сили (її продавці), власники капіталу (покупці) та суб'єкти інфраструктури, що виконують роль посередників.

Структура ринку праці, згідно з Б. М. Генкіним, характеризується також співвідношенням професійно-кваліфікаційних і соціальних груп, за якими аналізуються попит та пропозиція.^*40

*40: {Див.: Генкин Б. М. Экономика и социология труда. М., 1999. С. 339 - 340.}

Ще однією важливою характеристикою структури ринку праці, що визначає поділ робочих місць і працівників на відносно сталі сектори, є його сегментація. Ці сектори обмежують мобільність робочої сили. Розрізняють первинні і вторинні ринки праці.

Первинний ринок праці формується найбільш привабливими видами робіт, тобто такими, що забезпечують стабільність зайнятості, високий рівень оплати, можливості професійного росту. Вторинний ринок праці, навпаки — роботами, де немає гарантії зайнятості, низький рівень оплати, обмежені перспективи професійного росту. Різниця між первинним і вторинним ринками зумовлена насамперед розходженнями в кваліфікації працівників, технічному та організаційному рівнях підприємств; істотну роль відіграє також дискримінація за статтю, віком, за соціальним станом та іншими ознаками.

Ціни на ринку праці складаються, як відомо, під впливом співвідношення попиту та пропозиції. У нашому розумінні попит — це платоспроможна потреба роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікації, а пропозиція — розмаїтість і якість трудових послуг, що підлягають продажу.

Факторами, що визначають відхилення ціни робочої сили від її вартості, виступають ефективність виробництва і розподільчих відносин, рівень заробітної плати і структури доходів, динаміка споживчого ринку, чинних цін на товари й послуги та ін. У своєму взаємозв'язку і взаємозумовленості ці фактори є елементами, що формують механізм саморегулювання і саморуху робочої сили в сфері обігу.

Ринок робочої сили виконує ряд функцій, основними серед яких, на наш погляд, є:

• стимулювання підвищення ефективності виробництва завдяки забезпеченню відповідності кваліфікації працівників вимогам робочих місць;

• узгодження суспільних та індивідуальних потреб у праці шляхом сприяння переливу робочої сили;

• скорочення витрат виробництва в силу упорядкування організації формування підготовки і перепідготовки кадрів;

• сприяння науково-технічному прогресові за допомогою перерозподілу надлишкових резервів робочої сили в перспективні галузі господарства;

• зменшення соціальної напруженості в праценадлишкових регіонах шляхом регулювання інтенсивності процесу трудової міграції населення.

Як бачимо, кожна з зазначених функцій поряд з економічними приводить також до певних соціальних наслідків. Водночас поряд зі спаданням соціальної напруженості можна виокремити ще кілька функцій ринку праці, що також мають явно виражений соціальний характер. До них належать:

• адаптивно-соціалізуюча, яка допомагає трудовій частині населення освоїти механізми взаємодії людей у ринкових умовах;

• оцінна, що дає можливість скласти адекватне уявлення про себе як працівника і про свою цінність у соціально-трудовій сфері;

• диференційна, завдяки якій складається рейтинг соціально-професійних статусів працівників і визначається престиж різних професій;

• функція механізму соціально-трудової мобільності працівників залежно від ціни на робочу силу в різних регіонах і областях.

Виконання цих та інших функцій, тобто наявність ринку робочої сили, потребує певних умов. Аналіз наукових джерел дає змогу виокремити серед них як найважливіші такі:

• забезпечення можливостей повної реалізації прав власності на свою робочу силу кожному громадянинові. Повнота реалізації не допускає яких-небудь вольових обмежень свободи вибору місця і сфери застосування праці, а також свободи пересування. (Винятком можуть бути обмеження з мотивів безпеки чи загрози завдання шкоди (збитків) для суспільства);

• вільне формування попиту на трудові послуги;

• відсутність обмежень на зростання заробітної плати та інших легальних доходів працівників і підприємців. Регуляторами доходів виступають податки;

• забезпечення державою рівня мінімальної заробітної плати, затвердженого законодавчо на основі науково обґрунтованих норм прожиткового рівня.

Насамкінець наголосимо, що від системи забезпечення всієї сукупності цих умов залежать в кінцевому підсумку ефективність та особливості функціонування ринку праці як соціально-економічної системи, що виявляються в особливостях соціально-трудових відносин.