Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - 1.1. Теоретико-методологічні засади спеціальних та галузевих соціологій

Соціологія — це система знань про життя людей у суспільстві, знань систематизованих й узгоджених, а також перевірених і підтверджених дослідженнями, система узагальнень і закономірностей, які фіксують, описують, пояснюють, "схоплюють" суттєві ознаки різноманітних соціальних фактів, явищ, процесів, які, знову ж таки, спираються на досліджену достовірність. Найзагальніше окреслення предмета цієї дисципліни може бути представлене як вивчення і пояснення розвитку соціальних взаємин, функціонування соціальних інституцій та формування соціальної структури з точки зору позитивістської, об'єктивістської соціології та світу культурних символів, цінностей і норм, ідеалів і вірувань, що визначають людську поведінку і взаємодію у суспільному житті з точки зору гуманістичної, "розуміючої", суб'єктивістської соціології.

У соціології існує не тільки різне бачення предмета своєї науки, але й різні критерії науковості, різні способи її досягнення. Проте такі критерії як несуперечливість суджень, перевірюваність, раціональність, однозначність поняттєвого арсеналу та інші лежать у підвалинах розуміння соціологічної дисципліни. Такими ж виступає сукупність загальних орієнтирів, принципів і методів дослідження — тобто методологія, яка передує отриманню соціологічного знання та способам його одержання, а також характер усієї соціологічної діяльності. Тобто того, від чого відштовхується соціолог, починаючи дослідницьку діяльність. Методологія водночас є не тільки системою цих принципів, але й вченням про цю систему, усвідомленням, чому ми керуємося тими чи іншими принципами, створюючи соціологічні теорії (детальніше про це в розд. 2).

1.1. Теоретико-методологічні засади спеціальних та галузевих соціологій

Важливим є й те, який "образ суспільства" ми уявляємо, що виділяємо як найістотніше, визначальне, значиме, яким "подаємо" певне суспільство, теорію якого створюємо й підбираємо відповідні способи його вивчення. Усвідомлення принципів змалювання суспільства, пошук відтворення його наукової картини, способів аналізу цього суспільства також належить до царини методології. "Методологічні стратегії"у соціології, таким чином, пов'язані з соціально-філософськими уявленнями соціолога, його світоглядними позиціями.

Соціологічна наука охоплює знання різного ступеня узагальнення, рівня аналізу, універсальності законів, абстрактності і фактуальності. Найчастіше виділяють три рівні напрямків дослідницької уваги — системи соціологічного знання:

перший — складають емпіричний матеріал, дані соціологічних досліджень, статистичні дані, результати конкретно-соціологічних досліджень тощо, тобто фактологічна база аналізу,

другий — представляють спеціальні та галузеві соціологічні теорії, що узагальнюють первісну, спеціалізовану інформацію, здійснюють перехід від емпіричних даних до концептуального рівня, котрий дозволяє пов'язати окремі соціальні процеси із суспільним розвитком, показати місце певних соціальних явищ у цілісному суспільному організмові і т. п.;

третій - репрезентує загальносоціологічна теорія, система фундаментальних теоретичних і методологічних положень, які складають ядро соціологічної науки, що, головним чином, зосереджені у класичному надбанні соціологічної науки і сучасних теоретичних розробках, які отримали визнання і застосування.

Зазначені рівні або ракурси розгляду соціальної реальності різною мірою реалізують основні функції соціології: пізнавальну, гуманістичну, ідеологічну, прогностичну, практичну, інформаційну, управлінську та інші. Перший забезпечує інформаційно-описову функцію - опис, систематизацію, нагромадження здобутого емпіричного і статистичного матеріалу під час польових досліджень чи моніторингів, зберігання соціологічних даних, результатів досліджень для їх подальшого використання.

Другий забезпечує переважно пізнавальну, практичну, прогностичну, управлінську разом з іншими функціями. В ньому реалізуються завдання, що спираються на накопичений під час емпіричних досліджень матеріал: віднайти закономірності досліджуваних соціальних процесів, розкрити їх основні чинники, умови, перспективи розвитку, запропонувати шляхи і способи вирішення соціальних проблем, методи досягнення дослідницьких цілей, надати рекомендації щодо оптимізації чи ефективності управлінських рішень тощо. Саме на цьому рівні спостерігається поєднання теоретичних і практичних завдань соціології.

Третій — націлений на теоретичне узагальнення системи соціологічних знань, інтеграцію та синтез різних концепцій, розробку необхідних категорій і понять, методологічних підходів, осмислення нових явищ у соціальному житті, їх концетуалізацію, гуманістичну критику тих сторін соціального ладу, що вже не відповідають вимогам всебічного розвитку людини, формування соціальних ідеалів і цінностей, перспективних програм, ідеологічне забезпечення соціальної політики тощо.

Галузеві соціології покликані вивчити і пояснити, як люди створюють, підтримують і змінюють форми соціального життя, суспільні інститути і зразки спільних дій, та їх взаємодію. Оскільки суспільний простір все більше ускладнюється, диференціюється, то й соціологічне знання відповідно спеціалізується у чисельних царинах цього простору. Він надзвичайно рухливий і динамічний: певні проблеми у певні часи набувають гострої нагальності, на зміну їм ідуть нові, що стають актуальними, тобто відбувається постійний рух актуалізації тих чи тих проблем, аспектів, напрямків у соціальному житті, мінлива взаємозалежність і взаємовплив соціальних підсистем та інститутів, їхньої ролі у самовідтворенні суспільної системи. Тому й соціологічна наука в постійному розвиткові, русі, виникають нові соціології, сфери і напрямки соціологічних досліджень. Наприклад, останнім часом стрімко розвиваються інформаційна соціологія, електоральна соціологія, соціологія еліт, постмодерністська соціологія та багато інших.

Соціологія як самостійна наука виникла в період швидких трансформаційних змін - перехід від традиційного до модерного суспільства, оголосивши прихований кістяк суспільства, закономірності його функціонування, систему законів відтворення соціальної взаємодії людей. Відображення й пояснення соціальних змін, закономірності соціальної динаміки постали як завдання соціології. Оскільки суспільний розвиток є поєднанням великої кількості чинників, умов і суперечливих процесів, то і їх науковий аналіз представляє велику складність. Тобто складність об'єкта постійно викликає пошук способів його адекватного наукового відображення, розробку систем спеціалізованих знань, насамперед частин цього об'єкту.

Взагалі в соціології реалізуються дві основні стратегії наукового розкриття соціальної реальності: фіксуючий опис фактів соціального життя й спроби генералізації, пояснення сенсу соціального життя, тобто завдання показати і зрозуміти цю реальність. Перша стратегія виглядає первісною для того, щоб дати відповідь на запитання "для чого?", або запропонувати пояснення соціальних явищ. Спочатку необхідно відповісти на питання "як?" або зібрати і показати факти, виміри, кількісні параметри явищ. Отже, соціологічне знання складатиметься з двох атрибутних сторін — прагматично-позитивістської та філософсько-епічної. Галузеві соціології неодмінно розвивають обидві сторони, проте перша стратегія й сторона соціологічних знань представлена у них більш виразно.

Важливо наголосити, що саме в спеціалізованих соціологіях окремих сфер і видів соціальної взаємодії відбувається долання традиційних антиномій (парних понять) соціальної науки: матеріального та ідеального, об'єктивного і суб'єктивного, колективного й індивідуального, структури і дії тощо, синтез макро-, мезо- і мікрорівнів, конвергенція ідеологічних, світоглядних позицій, інтеграція методологічних підходів. На основі конкретних досліджень комплексного осмислення соціальних феноменів знімаються суперечності, які раніше сприймались як антагоністичні, непримиренні. Адже вивчення молодіжних субкультур та міжконфесійних конфліктів, національних особливостей економічної культури та політичних еліт і т. п. предметних сфер вимагає всебічного, інтегрального розгляду у їх культурному, економічному, національному, тендерному, політичному та багатьох інших аспектах.

Соціологія від початку своєї інституалізації (тобто організаційного оформлення, відмежування від інших наук, що займалися суспільством, розроблення свого понятійно-категоріального апарату, створення навчальних програм, кафедр, видань тощо) на рубежі XIX—XX ст. стикнулась із проблемою: як поєднати загальнотеоретичні положення щодо людського суспільства, які були у соціально-філософській думці, з науковими даними, що отримувались в рамках і засобами нової дисципліни. Адже соціологія швидко розвивалась як "практична" наукова галузь, як "проблемно-вирішувальна" дисципліна (див. розд. 5).

Наприклад, у США 20—30-х років XX ст. — це проблеми інтеграції різнонаціональних емігрантів у нову культурну, громадянську спільноту, проблеми злочинності, безробіття, расових взаємин і т. д., що надавали емпіричний матеріал для теоретичних напрацювань так званої Чиказької школи американської соціології і забезпечили інтерес до соціологічних досліджень. Практичні рекомендації, які ґрунтувались на прикладних дослідженнях, водночас погано складались у єдину, універсальну теорію, котра була б придатна для інших проблем, в іншому місці і часі. Загальні теоретичні положення, "закони" суспільного життя виявлялися надто абстрактними, віддаленими від нагальних проблем цього життя. Між узагальненнями загальносуспільного макрорівня і узагальненнями досліджень окремих сфер суспільного життя — мікрорівневими — існував певний розрив.

Для збереження теоретичних, прикладних, емпіричних досліджень у спільному дисциплінарному корпусі необхідно було віднайти зв'язуючи, посередні ланки вивчення соціальної дійсності. Найприйнятнішою стратегію примирення мікро- і макрорівнів соціологічного аналізу стала стратегія, яку запропонував американський соціолог Р. Мертон (4). Він стверджував, що соціологи не повинні намагатися пояснити "усе одразу" відносно суспільства, а натомість — мають зосередитися на розгляді спеціалізованих соціальних проблем або певних типів явищ із подальшою систематизацією отриманих даних. На його думку, соціологія має прагнути розвивати "теорію про" - специфічні явища соціальної дійсності: наприклад, бідність, девіацію, стратифікацію, суспільні рухи чи соціальні інститути, такі як родина, промисловість, церква, освіта, чи сфери діяльності: політична, дозвілля, мистецтво, секс тощо, а отже окреслювати кожною спеціалізованою теорією тільки обмежену площину, радіус дії, певний ранг соціальних феноменів. Отже, слід розвивати "соціологію культури", "економічну соціологію", "гендерну соціологію", "соціологію міста", "електоральну соціологію" доти, доки не будуть охоплені усі царини суспільного життя.

Такі "теорії про" будуть не такими абстрактними, щоб їх важко було операціоналізувати, практично застосувати й перевірити. Мертон вважав, що ці спеціалізовані теорії згодом можуть бути об'єднані в щось одне — "загальну соціологічну теорію", проте спочатку необхідно розбудувати елементи і фундамент теоретичних конструкцій, накопичити емпіричну масу даних. Такі теорії, складові частини "загальної соціологічної теорії", він назвав "теоріями середнього рангу" (рівня, радіусу дії). Без цього попереднього середньорангового узагальнення певного типу явищ соціологія характеризуватиметься надмірно спекулятивними, філософськими розуміннями, що було притаманно її попередникам.

Мертоновське обґрунтування доцільності саме такого шляху розвитку соціології вплинуло на соціологічну науку і практику другої половини XX ст. Слід підкреслити, що Його стратегія розбудови теорії середнього рангу узгоджувалась із орієнтирами "головної течії" тогочасної соціології — структурно-функціональним аналізом (детальніше про це див. у розд. 1). Вона вимагала від соціологів включення у збір та аналіз інформації щодо актуальних соціальних проблем. Моніторинг явищ суспільного життя, попри накопичення значного обсягу фактичного матеріалу, усе ж таки не вирішував проблеми розриву між мікро- та макроаналізом, між рівнем суб'єктивних, "внутрішніх" оцінок та об'єктивних, "зовнішніх" впливів.

Зокрема, соціологи, опитуючи людей про їхні погляди, смаки, преференції (мікроскладову), потім корелюють ці дані з показниками, наприклад, "стратифікації" (макроскладової), що визначається професією, освітою, прибутком і т. д., які мають знову ж таки зіставлятися з такими мікрорівневими феноменами, як поведінка і погляди. Подібна кореляція є корисною для емпіричної соціології, але складною в теоретичному плані. Отже, необхідність створення спеціалізованих соціологічних теорій і напрямків соціологічного аналізу диктувалася наслідками певної відірваності "теорії" від "досліджень". Теоретики часто відмовлялися теоретизувати над специфічними проявами у соціальному світі й тяжіли до філософських дискусій, дослідники ж борсалися у морі емпіричних даних й побоювалися неопераціональності (непідтверджуваності) теоретичних концепцій. Загроза того, що значна кількість теорій у соціології не можуть бути перевіреними, а результати досліджень не виходитимуть на рівень аналітичного узагальнення пришвидшила розвиток "теорій про", спеціалізованих соціологічних теорій, і, врешті, зумовила сучасний вигляд соціологічної дисципліни, яка "розпадається" на три види: емпіричну соціологію (прикладні дослідження), галузеві соціології (спеціалізовані соціологічні теорії) та загальнотеоретичну соціологію.

Разом із тим, зважаючи на певну обмеженість "радіусу дії" феноменів, що охоплюються такими теоріями, чимало теоретиків висловлюють сумніви у плідності цих "теорій про", особливо при надто широкому їх тлумаченні. Характерно, що такий визнаний авторитет у структурі соціологічної теорії, як Дж. Тернер аргументує необхідність долання розриву між "дослідженнями" і "теорією" та синтезу "теорій середнього рангу" в інтеграційну загальну теорію. Так, на дослідженнях, зокрема, підліткової злочинності, насилля у родині, демографічних змін і т. п. американськими соціологами першої половини XX ст. робились відповідні теоретичні узагальнення, але наскільки їхнє "теоретичне бачення" проблеми придатне для інших часів і місць, зберігатиме пізнавальну цінність у майбутньому — залишається відкритим питанням. Звідси випливає завдання консолідувати універсальні положення спеціалізованих теорій, прив'язати їх до фундаментальних процесів людської взаємодії та організації, відобразити у абстрагованих положеннях і висновках. Адже соціальні дослідники виходять із того, що існують певні "базові процеси", які завжди виявляються у соціальному світі, і що можливо формувати і перевіряти концепції щодо цих процесів. Прикладами можуть бути концептуалізація процесів мобільності, легітимації, соціалізації і т. п., що є достатньо формалізованими і універсальними.

Інший ряд аргументів на користь розвитку спеціалізованих соціологічних теорій висувається прихильниками принципу "концептуальної драбини" у розбудові наукової дисципліни. Ставиться за мету просуватись від обґрунтування "елементарних тверджень" чи "будівельних блоків" соціального аналізу до більш структурного й інституціонального рівня аналізу, до складної аналітичної роботи, так званого мезо- (проміжного між мікро- та макро-) рівневого теоретичного аналізу.

Наприклад, Парсонс - провідний теоретик структурно-функціонального підходу в соціології — просувався від вивчення "моделей орієнтацій", які випливають із певних мотивацій і цінностей індивідів, до різних комбінацій цих моделей, що визначають три типи соціальних дій: інструментальну, експресивну, моральну; коли взаємодія відповідно зорієнтованих індивідів набуває сталих форм, тобто інституалізується, — виникає соціальна система. Вона складається із статусів — ролей — і регулюється нормами. Соціальна система спирається на систему особистості — з боку мікроскладових, та культури - з боку макро- детермінації. Таким чином, Парсонс прагнув використати усі три рівні аналізу соціальної реальності.

Отже, теорії середнього радіусу дії покликані вирішувати багатоаспектне завдання розвитку соціологічної науки: узагальнювати накопичений матеріал емпіричних досліджень, вибудовувати концептуальні сходинки до загальної, всеохоплюючої теорії, встановлювати дедуктивні залежності й відшукувати формальну логіку з аналізу соціологічних даних окремих сфер суспільного життя, а головне - слугувати науковою базою для соціальної політики. Розвиток соціологічної науки у наші дні відбувається переважно за рахунок прикладних досліджень, що спираються на теоретико-методологічні принципи соціологічних теорій середнього радіусу дії, які вивчають окремі сфери суспільного життя та в інтегрованому вигляді виходять на загальносоціологічні узагальнення, закономірності, теоретичні положення. Це, в свою чергу, дасть можливість створити цілісну систему відповідно скомпонованого і перевіреного знання про різноманітні соціальні факти, явища і процеси, які характеризують життя людей у сучасному суспільстві.


  1. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX століття. - К., 1996. С 141-224.
  2. Попова І. М. Соціологія. Пропедевтичний курс. - К., 1996. —С 119-120.
  3. Лукашевич М. П., Туленков М. К. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. - К., 1999.
  4. Мерпюн Роберт. Социальная теория и социальная структура (фрагменты). Под ред. В. Танчера. - К., 1996. - С. 45-80. Социологическая теория сегодня. Сб. статей американских и украинских теоретиков. Под ред. В. Танчера. - К., 1994. - С. 3-11. Соціологія. За ред. С. О. Макєєва. - К., 1999. - С. 5—24.

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ
2.1. Історія становлення економічної соціології як науки
2.2. Статус і роль економічної соціології у системі соціологічних наук
2.3. Сучасна західна економічна соціологія
2.4. Вітчизняна економічна соціологія. Основні напрямки досліджень
2.4.1. Соціальна сфера економічної життєдіяльності суспільства
2.4.2. Суб'єкти економічних відносин
2.4.3. Соціально-економічна поведінка особистості
2.4.4. Соціально-економічні орієнтації населення України
РОЗДІЛ 3. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru