Страхування - Базилевич В.Д. - Навчальний тренінг

На ефективність управління підприємницьким ризиком в аграрній сфері впливають раціональна структура і поєднання в єдиний цикл рослинництва, тваринництва та переробки. Це дає змогу знизити ризики сезонних коливань і незавершеного виробництва, сприяє диверсифікації видів діяльності сільськогосподарського підприємства.

Досягти зниження рівня ризику можна за рахунок зменшення ймовірності настання несприятливої ситуації або зменшення розміру можливих збитків* Для цього здійснюють попереджувальні заходи організаційного та технічного характеру. До них відносять встановлення систем контролю, пожежної сигналізації, додаткове навчання персоналу для дій в екстремальних ситуаціях тощо. В кожній галузі є свої специфічні заходи для зниження рівня ризику, притаманні лише їй.

Страхування є одним із найпоширеніших способів управління ризиками, який масово використовується на практиці. В науковій літературі останнім часом багато уваги приділяється страхуванню в сільському господарстві. Але страхування ризиків як захід зниження ризику не зменшує розміру можливих збитків чи ймовірності їх настання. Рівень ризику залишається незмінним, але відшкодування збитків, які виникають при настанні несприятливої ситуації, перекладається на "покупця" ризику - страхову компанію. При цьому розмір ризику, який бере на себе підприємство, зменшується на передану страховій компанії частину ризику. Тому страхування можна віднести до заходів, що знижують рівень ризику підприємства (але не певної операції).

Страхові платежі - це частина прибутку від виробництва, яку передає власник виробничого підприємства страховій компанії в обмін на зобов'язання взяти на себе ризики і відшкодувати збитки при настанні несприятливої події. Відповідно до такого підходу, добровільне страхування здійснювалося за рахунок прибутку. Ця норма особливо важлива для тих сільськогосподарських виробників, які не є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.

Передаючи одні ризики страховій компанії, підприємство водночас набуває нових ризиків, таких як ризик неплатоспроможності страхової компанії, ризик невчасної виплати страхового відшкодування страховою компанією. Ці ризики за ефективного менеджменту набагато менші, ніж ризики, які підприємство передало на страхування. Знизити ризики, пов'язані зі страховою компанією, можна шляхом ретельного відбору страховика, вивчення його фінансового стану і ділової репутації. В більшості випадків страхувальники вибирають страховика на основі його ділової репутації (насамперед виконання своїх зобов'язань) і різних рейтингів страхових компаній, що публікуються в засобах масової інформації.

Про те, що страхування в сільському господарстві має особливості, свідчить і створення у 2001 р. Асоціації страхувальників в аграрному секторі економіки України. При страхуванні урожаю сільськогосподарських культур страхові компанії мають намір страхувати від нещасливого випадку, а не від безгосподарності. В договорі страхування передбачають дотримання технології: строків виконання робіт, внесення гербіцидів, добрив, строків збирання врожаю. З цією метою від сільськогосподарських виробників вимагають надання технологічних карт, довідок про внесення мінеральних добрив. Контроль за дотриманням технології здійснюють представники страхових компаній. Вжиття таких заходів, з одного боку, дає можливість страховим компаніям уникнути необґрунтованих виплат страхового відшкодування та підвищує технологічну дисципліну сільськогосподарських виробників. Але велика кількість умов, за яких страхова компанія не буде відшкодовувати збитки, іноді дає їй можливість знайти формальні причини, щоб не здійснювати страхових виплат. Оскільки рівень юридичного забезпечення страхових компаній на порядок вищий, ніж аграрних підприємств, останні часто програють судові спори, незважаючи на свою правоту. Це, в основному, відбувається тому, що під час укладання договору не звертається увага на окремі його умови, які дають змогу страховій компанії уникнути виплат у зв'язку з невиконанням договірних умов, таких як обов'язкове повідомлення страхової компанії про настання страхового випадку і надання довідок-підтверджень від певних установ у дуже короткі строки.

Об'єктами страхування в сільському господарстві є:

1) урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку (за винятком природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав);

2) дерева і кущі плодово-ягідних насаджень, що зростають у садах, та виноградники;

3) сільськогосподарські тварини, домашня птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл у вуликах;

4) будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного капітального будівництва, передавальні пристрої, робочі, силові та інші машини, транспортні засоби та інше майно.

Не підлягають страхуванню:

o сільськогосподарські культури, які господарство висівало три роки підряд, але жодного року не отримувало врожаю;

o багаторічні насадження плодоносного віку, якщо господарство не одержувало врожаю з цих насаджень протягом трьох років, що передували укладанню договору страхування;

o багаторічні насадження, що зростають у садах, знос або зрідження яких становить 70 % і більше; такі, що підлягають списанню з балансу у зв'язку з відмиранням, псуванням, враженням шкідниками;

o тимчасові та ветхі будівлі, споруди, непридатні для використання;

o тварини, у яких встановлено карантин або обмеження на інфекційне захворювання, а також коли обстеженням їх на бруцельоз, лейкоз або туберкульоз встановлено позитивну реакцію;

o будівлі, споруди, та інше майно, яке знаходиться у зоні загрози обвалу, зсуву, повені або іншого стихійного лиха, з моменту оголошення про це органами виконавчої влади або за їх дорученням іншими відомствами.

Деякі страхові компанії також здійснюють страхування майнового інтересу страхувальника, пов'язаного з відшкодуванням фактичних витрат на вирощування сільськогосподарських культур у результаті повної загибелі рослин на всій, або частині площі сівби (садіння), незалежно від фази їх розвитку, внаслідок:

o вимерзання озимих культур та багаторічних сіяних трав посіву минулих років (строк використання яких за агротехнічними нормами не закінчився);

o градобою, зливи, бурі, урагану або затоплення посівів, якщо останнє є наслідком стихійного лиха;

o вогню на пні колосових та інших сіяних культур.

У цьому випадку страхуються лише витрати на вирощування сільськогосподарських культур у результаті їх повної загибелі, які визначаються на основі планових або фактичних витрат. Страхові тарифи в цьому виді страхування значно нижчі, ніж за страхування врожаю.

Причини скорочення обсягів страхування в сільському господарстві є більш глибокими. До них можна віднести такі.

1. Незадовільний фінансовий стан більшості аграрних підприємств, що не давало їм можливості віднайти кошти для страхових платежів.

2. Підвищення страхових ставок, причиною якого був перехід на добровільне страхування, та невеликий розмір страхових компаній.

3. Погіршення умов страхування.

4. Відсутність державної підтримки страхування в сільському господарстві.

5. Недостатня кількість спеціалістів у страхових компаніях, які могли б правильно оцінити ризики в сільському господарстві.

Сільське господарство об'єктивно у зв'язку зі своїми особливостями є галуззю з вищим ризиком порівняно з іншими галузями народного господарства. Водночас воно є низькорентабельним. У зв'язку з цим, аграрні підприємства не мають достатньо накопичених ресурсів, щоб самостійно покривати збитки в неврожайні роки і від стихійних лих. Цей тягар прямо й опосередковано частково лягає на державу, яка виплачує Допомогу постраждалим від стихійного лиха, списує бюджетну і позабюджетну заборгованість. Розвиток страхування врожаю сільськогосподарських культур дасть змогу стабілізувати стан сільськогосподарських підприємств і перекласти фінансування ризиків з бюджету на страхові компанії. Але низька платоспроможність сільськогосподарських виробників і високі тарифні ставки страхування в сучасних умовах не дають можливості розвиватися цій галузі страхування самостійно. Досвід розвинутих кран свідчить про потребу державного втручання в цю сферу.

Особливо нагальною потреба в розвитку страхування урожаю постала на сьогодні. Більшість новоутворених структур у результаті реформування сільського господарства мають мізерний власний капітал, що не дає їм покривати ризики за рахунок самострахування. Тому в неврожайний рік більшість з них може стати потенційними банкрутами. Малий власний капітал також призводить до низької кредитоспроможності аграрних підприємств. Державна підтримка кредитування сільського господарства не вирішує цієї проблеми, оскільки новостворені підприємства не мають ліквідного майна під заставу. Заставою міг би слугувати майбутній урожай, але невизначеність його отримання часто не дає змоги цього зробити. Коли врожай застрахований, він може бути відносно надійним об'єктом застави. Така ж ситуація з поставкою ресурсів комерційними структурами під майбутній урожай.

Державна підтримка страхування в сільському господарстві може надаватися шляхом заснування державної страхової компанії і встановлення нею низьких страхових тарифів або фінансування державою частки страхових тарифів, які повинні сплачувати страхувальники. Перший шлях вимагає великих бюджетних вкладень і є реальним у перспективі. Другий накладає менше навантаження на бюджет і, як свідчить світова практика, за належної організації є високоефективним. При цьому витрати на підтримку страхування повинні бути внесені окремим рядком у витратну частину бюджету, за аналогією з витратами на підтримку кредитування аграрного сектору.

В Україні набуто як позитивний, так і негативний досвід обов'язкового страхування урожаю. Позитивний досвід належить до часів СРСР, коли через систему Укрдержстраху забезпечувався надійний страховий захист врожаю за достатньо низькими ставками страхування. Негативний досвід напрацьований уже в роки незалежності, коли було запроваджене обов'язкове страхування врожаю в радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах. Ця система виявилася недієвою. Тому, на нашу думку, страхування врожаю повинне бути добровільним. Держава має створити сприятливі умови для розвитку страхування врожаю, які б були привабливими і для сільськогосподарських виробників, і для страховиків.

Встановлення страхових тарифів є внутрішньою справою кожної страхової компанії і визначається договором між страховиком і страхувальником. Але якщо держава фінансує частину страхових ставок, то правомірна її участь у цьому процесі. Відмова від контролю й участі держави може призвести до розбазарювання бюджетних коштів.

Державне регулювання страхових тарифів можливе за двома варіантами:

1) встановлення державою граничних (максимальних) ставок страхування в розрізі культур і регіонів, які є обов'язковими для страховиків;

2) розробка і затвердження методики розрахунку страхових ставок з подальшим самостійним визначенням цих ставок страховиком.

Крім розглянутих, важливим є питання перестрахування ризиків. Страхування врожаю сільськогосподарських культур є високоризиковим, В Україні практично немає великих страхових компаній, які б могли повністю взяти на себе ризики зі страхування врожаю на певних територіях. Немає також компаній з великим територіальним охопленням і мережею філій, які б могли знизити ризики за рахунок їх територіального розподілу. Тому доцільною була б державна підтримка в організації перестрахування названих ризиків. Оскільки в Україні немає національних перестрахувальних компаній, здатних взяти на себе такі ризики, то залишається три альтернативи: 1) організація державної перестрахувальної компанії; 2) створення об'єднання страховиків - страхового пулу; 3) перестрахування в зарубіжних компаніях.

Перший варіант вимагає значного бюджетного фінансування, але дає змогу встановити більш жорсткий контроль за страхуванням врожаю. Другий варіант є дешевшим, але вимагає організаційної ініціативи від страхових компаній. Третій варіант, як правило, забезпечує надійне перестрахування, але сприяє відпливу коштів за кордон. Проте навіть такі країни, як США і Канада, перестраховують понад 40 % ризиків агропромислового комплексу за кордоном. Можна наперед передбачити незадоволення страховиків втручанням держави в перестрахування, мовляв, управління ризиком це наша внутрішня справа. Аргументом держави може бути те, що дії суб'єктів економічних відносин не завжди є найбільш доцільними з погляду інтересів суспільства в цілому.

Висновки

1. Кінцева мета управління ризиком відповідає цільовій функції підприємництва. Вона полягає в отриманні найбільшого прибутку за оптимального, прийнятного для підприємця співвідношення прибутку і ризику.

2. У практиці страхування ризиків найбільш поширеними є майнове страхування, страхування відповідальності, страхування фінансово-кредитної діяльності та особисте страхування.

3. При страхуванні підприємницької діяльності об'єктом страхування є ризики збитків у цій діяльності внаслідок порушення зобов'язань контрагентами підприємця або ризиків втрат у випадку зміни умов діяльності з не залежних від підприємця обставин, включаючи й ризик неотримання прибутку.

4. Страхування фінансових ризиків, пов'язаних із діяльністю ключової фігури, є формою страхового захисту бізнесу за рахунок страхового покриття життя тих співробітників компанії, смерть або захворювання яких може призвести до зупинки роботи, замороження ділової активності компанії, втрати прибутку, погіршення іміджу, виникнення непередбачуваних видатків і втрат.

5. Страхування ключової фігури є особливим комбінованим страховим продуктом, що поєднує різні види страхування, такі як страхування фінансових ризиків, прибутку, страхування іміджу організації, страхування життя, страхування від нещасних випадків, страхування на випадок хвороби, страхування професійної відповідальності.

6. Промислове страхування охоплює різноманітні ризикові ситуації, різні види страхування й обсяг страхової відповідальності. Всі галузі промисловості характеризуються специфічними групами ризиків, своєрідними страховими подіями, різною частотою й ступенем важкості страхових випадків.

7. За укладання договорів промислового страхування здійснюється пакетне страхування, що забезпечує зниження страхових тарифів і, відповідно, розмірів страхових внесків. Це дає можливість скоротити витрати організації порівняно зі звичайним страхуванням окремих ризиків.

8. Сільське господарство об'єктивно у зв'язку зі своїми особливостями є галуззю з вищим ризиком порівняно з іншими галузями народного господарства. Водночас воно є низькорентабельним. Тому аграрні підприємства не мають достатньо накопичених ресурсів, щоб самостійно покривати збитки в неврожайні роки і від стихійних лих.

Навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Майнове страхування, страхування фінансових ризиків, страхування відповідальності; підприємницький ризик, виробничий ризик, комерційний ризик, інвестиційний ризик, кредитний ризик, ризик банкрутства, діловий ризик, ціновий, ключова особа; промислове страхування, малі ризики, середні ризики, високі ризики, катастрофічні ризики.