Товарознавство продовольчих товарів - Бірта Г.О. - 2.3. Рослини-паразити

У ботаніці паразитами називають такі види рослин, які повністю ростуть і розвиваються за рахунок інших, використовуючи поживні речовини рослини-господаря. Однією з найнебезпечніших рослин-паразитів вважають повитицю. Власне, це не один вид, а цілий рід, до якого належить понад 150 різноманітних видів. Серед них 14 зустрічаються на Україні. Вони вражають різні рослини: конюшину, вику, люцерну, хміль, кропиву, льон, соняшник і навіть виноград, ягідні кущі та молоді плодові дерева. Це одні з найбільш небезпечних для сільського господарства рослин, які належать до категорії карантинних об'єктів.

Повитиця - однорічна витка рослина. Вона позбавлена коренів. До рослини-господаря повитиця присмоктується присосками, які називають гаусторіями. Листків на стеблах повитиці немає, вони їй ні до чого. Коли насінина повитиці проростає, на першому етапі життя проростка утворюється і корінець. Він закріплюється в ґрунті, а другий кінчик - майбутнє стебло - витягується, вигинаючись по спіралі. Як тільки цей проросток зіткнеться з стеблом майбутнього господаря, він починає завиватися на нього, а корінець відсихає - потреба в ньому минула. Одна повитиця здатна за вегетаційний період висмоктати близько сотні трав'янистих рослин. Якщо повитиця заплітається на кущі чи молодому дереві, листя з них осипається, а гілки можуть відсохнути. За кольором тонкі ниткоподібні пагони повитиці можуть бути білі, рожеві, кремово-бурі або майже фіолетові. Але вони ніколи не бувають зеленими - адже ця рослина не фотосинтезує. З численних дрібних квіточок повитиці швидко визріває насіння. Одна рослина може створити до 30 тис. життєздатних насінин. В процесі еволюції повитиця надзвичайно добре пристосувалася до тих рослин, на яких вона переважно паразитує. Справа в тому, що насіння повитиці часто дуже подібне до насіння культурних рослин. Наприклад, 1 кг насіння конюшини може містити до 30 тис. насінин повитиці конюшинної. Це створює величезну проблему в насінництві, бо заражене повитицею насіння культурних рослин може бути матеріалом для розселення небезпечного паразита далеко за межами його проростання.

Велика кількість рослин-паразитів належить до родини вовчкових. Насамперед, це вовчки, яких на території України відомо 28 видів. Вовчки відрізняються від повитиці. Над поверхнею ґрунту виростає соковите, до 30-45 см стебло. Колір стебла може бути різний: кремово-бурий, жовтувато-рудий, бурувато-фіолетовий тощо. На стеблах можна побачити рідкі лускоподібні листки. Верхня частина стебла вкрита квітками неправильної форми. Колір пелюсток блідо-жовтий, синьо-фіолетовий, ліловий, голубувато-фіолетовий, жовтувато-білий, червонуватий. Насіння дуже дрібне. Близько півмільйона насіння може дати одна рослина вовчка. Насіння тривалий час може знаходитись у ґрунті і не проростати. Ного проростання стимулюють кореневі виділення майбутньої рослини-господаря. Ще одна цікава властивість, надбана рослиною-паразитом в процесі еволюції. Після проростання корінець вовчка перетворюється на присоску-гаусторію, зіткнувшись з коренем рослини-господаря. Пізніше в зоні зрощення утворюється бульбочка, в якій нагромаджуються поживні речовини, одержані вовчком від рослини-господаря. З бульбочки розвиваються додаткові гаусторії, які обплітають корені жертви, а також стебла самого вовчка. Таким чином, весь розвиток вовчків відбувається під поверхнею ґрунту, а назовні з'являються тільки квітконосні пагони. Восени ці стебла висихають. А взимку, коли підгниле знизу стебло зломить вітер, воно переноситься вітром на значні відстані й розсіває насіння, подібно рослинам з групи перекотиполе. Як і повитиці, вовчки є небезпечними шкідниками багатьох сільськогосподарських культур, хоча окремі види вовчків зустрічаються в природі досить рідко і такої загрози не становлять.

У Криму зрідка зустрічаються два види дифіліпеї. Вони цікаві тим, що мають досить декоративні червоні або жовті поодинокі квітки. Вони паразитують на волошках. Цикл розвитку дифіліпей дуже подібний до розвитку вовчків. ^

Досить подібний до вовчків і петрів хрест. Його часто можна зустріти у тінистих листяних лісах, по схилах ярів та берегів річок. Він росте колоніями, паразитуючи на коренях буків, грабів, ліщини, вільхи. Над поверхнею ґрунту відростають соковиті червонувато-білі стебла, вкриті м'ясистими білими листками. Квітки в однобічній китиці численні й декоративні, з пурпурними віночками. Ці пагони з'являються навесні і приваблюють своєю незвичною формою. В ґрунті знаходиться головна вісь рослини, що нагадує корал. Вона має жовтуватий колір і характерні вирости. На глибині до 1 м, а іноді й глибше, знаходиться товста бульба, від якої відходять корені. Вони прикріплюються до коренів рослини-господаря. У місцях зростання цих коренів утворюються вузли. Раніше петрів хрест вважали сапрофітом, тобто рослиною, що живе за рахунок відмерлої органічної маси. Іноді його відносили до рослин-хижаків, бо на його листках часто гинуть комахи, які живляться соками цих листків. Однак насправді петрів хрест - тицовий паразит, хоча шкода від нього порівняно невелика, оскільки він рідко створює значні угруповання, а живе за рахунок дерев і кущів, для яких такий паразитизм цілком припустимий.

Слід відмітити, що рослини-паразити досить рідко зустрічаються в природі. Тому їх слід берегти як одне з досягнень еволюції рослинного світу. Зрозуміло, що це не стосується паразитів, що завдають шкоди сільськогосподарським культурам.