Товарознавство продовольчих товарів - Бірта Г.О. - 5.1. Дерева і кущі

У природі зустрічаються різні за розмірами види рослин. Верхівки одних з них сягають у блакить неба, другі стеляться нам під ноги. У одних листя велике, що під ним може сховатися людина, у других настільки дрібне і непримітне, що, здається, його зовсім немає. Великі та малі квітки. Довге та коротке коріння. Велетенські та дрібні плоди. Такі паралелі можна продовжити практично на всі ознаки рослин, що нас оточують. Вони визначають величезну різноманітність світу рослин, їх пристосованість до умов середовища і неповторність. Разом з тим співставлення викликають не лише самий подив, вони примушують нас задуматись над причинами явищ, які досі залишаються нез'ясованими І там, де байдужий пройде і не помітить нічого цікавого, для допитливого розкриється дивовижний світ розмаїтості.

5.1. Дерева і кущі

Основні лісоутворюючі породи в лісах України - сосна, ялина, дуб, бук, граб, береза і вільха. Разом вони становлять понад 93 % всієї вкритої лісом площі. Інші деревні види переважають на незначній площі - менше 7 %. Власне, деревних видів у наших лісах порівняно мало - кілька десятків. Кущів значно більше - кілька сотень видів. Але і серед них є чимало разючих прикладів протилежності форм, розмірів, вигляду.

У помірних широтах дерева рідко піднімаються понад 50 м. Найбільш високі дерева в Карпатах. Саме там іноді знаходять велетів пралісу висотою близько 50 м. Ще вищими, до 60 м, можуть бути старі дерева ялиці білої, хоч це велика рідкість і для Карпат. Майже не відстають від них і деякі інші види дерев: модрина європейська, дуб звичайний, бук лісовий, ясен звичайний. Це справжні велети українського лісу. Однак середня висота дерев у лісі значно менша і рідко перевищує 25-30 м.

Слід відмітити, що на світі є набагато вищі дерева. Вони ростуть у тропічних широтах, а також у помірному поясі Північної Америки та Австралії. Наприклад, евкаліпт мигдалелистий, що з Австралії, досягає висоти 155 м. Понад 100 м заввишки північноамериканські секвойї та секвойядендрони.

На земній кулі зростає близько 600 видів хвойних, серед яких є і могутні дерева, і низькорослі чагарники. Деякі з них полюбляють болота, інші зустрічаються на сухих піщаних місцях. Залежно від умов вони мають різні листки: у одних - довгі, вузькі, голчасті, в інших - широкі пластинки, а у деяких - у вигляді коротких товстих лусочок.

Від тропіків до Полярного кола, від високогірного лісового поясу до рівнинних областей - скрізь можна зустріти представників хвойних. Але розподілені вони не однаково.

Найбільша кількість їх видів поширена у Північній півкулі, де перед веде Північна Америка і Східна Азія, особливо Японія та Китай. У Європі хвойних порівняно мало.

Наймогутнішими хвойними на Землі є так звані мамонтові дерева, що мають товсті і вигнуті гілки, які нагадують ікла мамонта. Належать вони до родини таксодієвих, яка включає 9 родів і всього 15 видів рослин, поширених переважно в Північній півкулі. Сучасні види таксодієвих є реліктовими, "живими викопними".

Найцікавішими серед них є два види: секвойядендрон гігантський і секвойя вічнозелена. Обидва види - ендеміки: ніде, крім Північної Америки, у дикому стані вони не зустрічаються.

Секвойядендрон гігантський (мамонтове дерево, веллінгтонія, або вашінгтонія), що належить до монотипного роду секвойядендрон, поширений у Каліфорнії, на західних схилах Сьєрри-Невади на висоті 1400-2500 м над рівнем моря. Ці дерева ростуть повільно. Вони посухостійкі, розвиваються на сухих і бідних ґрунтах, але краще на свіжих і глибоких, зокрема на вапнякових. Важкі глинисті ґрунти та надмірна вологість викликають загнивання деревини і скорочують термін життя дерева. Воно досить морозостійке і витримує короткочасні зниження температури до -25° С.

Секвойядендрони - справжні велетні рослинного світу: вони досягають до 100-120 м заввишки і мають стовбур 8-10, а інколи навіть 18 м у діаметрі. Разом з евкаліптом австралійським мамонтові дерева вважаються найвищими деревами у світі. Могутні червоно-бурі стовбури старих секвойядендронів мають своєрідний вигляд. Вони скидаються на велетенські колони, верхівки яких увінчані широко розгалуженою рідкуватою кроною. Ці живі колони досягають висоти 56-поверхового будинку. Кора у таких гігантів буває 60-70 см завтовшки, вона має бурий відтінок, розтріскується і сходить донизу широкими, до 1 м завширшки, пластинками.

Секвойядендрон гігантський - вічнозелене дерево, його красиву густу вузькоконічну крону утворюють дрібні вузьколанцетні, 3-6 мм завдовжки, знизу сірувато-зелені листочки, розташовані по спіралі.

Молоді пагони мають блакитнувато-зелений колір, а старі - червонувато-коричневий відтінок.

Шишки секвойядендрона - яйцевидні, невеликі, 5-8 см завдовжки і 3-6 см у діаметрі, дерев'янисті, дозрівають на другий рік. Насінини дуже дрібні, світло-жовті, стиснуті, з тонкими крилами. Розмножується мамонтове дерево насінням та осінніми черенками. Порослі не утворює, має міцну кореневу систему.

Живуть мамонтові дерева довго, 2000-4000 років. У себе на батьківщині секвойядендрон гігантський утворює ліси паркового типу, де дерева ростуть рідко. Основні масиви таких лісів є заповідними і розташовані на території Иєллоустонського національного парку, що знаходиться у штаті Вайомінг. Загальна площа парку близько 8500 км². Зростають мамонтові дерева на плато на висоті 2100-2500 м над рівнем моря.

Деревина секвойядендрона гігантського - з червонуватим ядром, з вузькою білою заболонню. Вона має чудові механічні властивості, дуже крихка, волокна її грубі. Може використовуватися для виготовлення шпал, меблів, телеграфних стовпів, різних будівельних матеріалів.

Протягом багатьох століть мамонтові дерева знищувалися. Зараз їх залишилось на Землі зовсім небагато, і тому економічне значення цих дерев незначне.

Секвойядендрон гігантський - виключно красиве дерево, яке з успіхом вирощується у парках Криму і на Чорноморському узбережжі Кавказу. Особливо прекрасне дерево у віці 40-50 років, коли його крона починається від Самої землі. Воно чудово росте поодинці і невеликими групами, які прикрашають парки.

Велетенське дерево секвойядендрона гігантського має чимало ефектних декоративних форм. Його хвоя буває золотистою, блакитною, сріблястою, сизуватою, пістрявою і навіть трохи жовтуватою. Цікаві карликові форми цієї рослини - заввишки з невеликий кущ.

Секвойя вічнозелена - височенне дерево до 90-100 м заввишки і 6-9 м в діаметрі - живе 2000 і більше років. Крона її вузька, конусовидна, утворена короткими горизонтальними гілками, в нижній частині дерева відігнутими донизу. Листки лінійно-ланцетні, зверху блискучі, темно-зелені, знизу світліші, до 25 мм завдовжки, на коротких черешках, розміщені на гілках в одній плоскості.

Цікава кора секвойї. Вона темно-коричнева, дуже товста (у старих дерев - до 70 см), вбирає, наче губка, воду, досить крихка, волокниста і чимось нагадує азбест. Але схожість ця тільки зовнішня. Кора секвойї майже не загоряється, внаслідок чого дерево не боїться пожарів.

Для секвой навіть корисно, коли вогонь проходить по землі і нищить суху хвою, що поопадала. На такому "очищеному" ґрунті краще проростає насіння червоного дерева.

Шишки секвойї вічнозеленої майже кулясті або яйцевидні, 2-3 см завдовжки і 1,2-2 см завширшки, насінини дрібні, 0,4-0,5 см завдовжки, з дуже вузькими крилами.

У розмноженні секвой є цікава особливість. Вони - одні з небагатьох дерев, які можуть розмножуватися порослю від пня. Усі інші хвойні, зокрема наші сосна та ялина, ніколи не утворюють такої порослі. Вирощені з порослі ліси не поступаються за продуктивністю первинним лісам.

Секвойя вічнозелена вимоглива до вологості ґрунту і повітря; у районах, де вона поширена, випадає від 1000 до 2000 мм опадів. Найкраще розвивається червоне дерево у долинах річок, а також на глинистих ґрунтах пологих гірських схилів, звернутих у бік моря. Сухі кам'янисті ґрунти секвойя переносить надзвичайно погано. Секвойя вічнозелена більш теплолюбна порода, ніж секвойядендрон гігантський, хоча й витримує зниження температури до -10° С.

Деревина секвойї має вузьку заболонь і ядро різних відтінків красивого червоного кольору, що виблискує синявою. Цінується вона надзвичайно високо як за забарвлення, так і за незвичайні фізичні властивості. Вона легка, міцна, не гниє у землі і воді, чудово піддається обробленню, добре полірується. З неї можна виробляти високоякісні оригінальні меблі, будувати різні підводні споруди, її використовують для оздоблення житла.

Червоне дерево надзвичайно стійке до всіляких грибкових захворювань. Крім того, секвойя виділяє фітонциди, що охороняють дерево від шкідників.

Близьким родичем секвойядендрона гігантського та секвойї вічнозеленої є метасеквойя гліптостробовидна.

У 1941 р. японський ботанік Мікі ввів у науковий обіг новий рід - метасеквойя, а 1944 р. у важкодоступних горах Китаю були знайдені живі представники цього роду.

Отже, метасеквойя гліптостробовидна - живий свідок давно минулої епохи.

Метасеквойя гліптостробовидна - високе, понад 30 м заввишки і до 2 м в діаметрі, листопадне дерево з плоскими лінійними яскраво-зеленими листками, які восени набувають гарного багряно-мідного кольору. Зростають метасеквойї на висоті від 650 до 1200 м над рівнем моря на піщаних, злегка кислих ґрунтах, на берегах невеликих річок, де місцями просочуються підземні води.

Про дерева-карлики у флорі України говорити важко. Це швидше кущі, що заміщають дерева у відповідних умовах. Наприклад, береза низька. Це невисокий кущ, до 1-1,5 м заввишки, що зустрічається на верхових болотах Полісся. Цей представник рослинності тундри залишився на Україні з часів зледеніння. Кора в нього бурувато-жовта, не подібна до березової. А от листки та суцвіття-сережки сплутати не можна ні з чим іншим.

Зовсім дрібними ростуть деякі верби у високогір'ях Карпат. їх коротенькі пагінці притискаються до самого ґрунту і укорінюються. Кущики цих верб розростаються до 30 см у діаметрі. Коли порівняти їх з деревами верби білої, що ростуть у долинах річок, то високогірні верби - справжні карлики. Листки у них дрібні, не більше 2 см завдовжки. Усі високогірні верби, а їх тут нараховується 3 види (сітчаста, трав'яна, туполиста), теж залишились у Карпатах з часів зледеніння. Зараз на півночі їх можна зустріти у складі рослин тундри, як і березу низьку. Карликові верби зустрічаються в природі досить рідко.

У полярних широтах карликовість - явище досить поширене. Там рослини ростуть повільно і майже не піднімаються над поверхнею ґрунту. Так легше вистояти у сувору зиму. Карликовість полярних рослин називають нанізмом (від латинського кореня "нанус", що значить низький).

Цікаві приклади карликових дерев і кущів є і в інших географічних широтах. Наприклад, в Африці росте брахістегія руселіна, висота якої не перевищує 15 см, тоді як інші види цього ж роду рослин піднімаються серед тропічного лісу велетенськими деревами. Подібні карликові дерева і кущі зустрічаються в багатьох посушливих районах планети. Серед них відомі нам молочаї, кактуси.

Якщо оцінювати за діаметром, то, мабуть, найбільшими серед наших дерев будуть дуби. Якщо судити за тривалістю життя, то рекордсменом української флори є не дуб, а тис ягідний. Щоправда, це дерево не може рівнятися з дубом своїм стовбуром. Стовбур у тиса часто розгалужений, крислатий майже від самої землі. Тут і діаметр не завжди визначиш правильно. А вік дерева може становити навіть 4000 років. У світі рослин є приклади ще тривалішого життя дерев. В Японії було виявлено кедр віком 7200 років. У Каліфорнійському заповіднику Уайт-Маунтин росте група сосон, кожна з яких має понад 4000 років. На острові Тенерифе з групи Канарських островів росте драконове дерево, діаметр стовбура якого досягає 4 м. Ного вік оцінюють спеціалісти в 5-6 тис. років. Близько 4 тис. років живуть і найбільші в діаметрі дерева світу - секвойядендрони в Північній Америці. До 16 м в діаметрі має стовбур такого велета. Але якщо говорити про такі дерева, то перевагу все ж доведеться віддати баобабу. Це гіганти африканських саван. Діаметр 10 м для них не найбільший. Дерева баобабів великі в діаметрі, але порівняно невисокі. Живуть вони довго, до 3-5 тис. років.

Однією з найважливіших ознак дерев і кущів є швидкість росту. Дерева у цьому відношенні поступаються, як правило, кущам, бо в молодому віці ростуть повільно. Щоправда, це властиво не всім деревам нашої флори. Наприклад, береза витягується вгору уже в перше літо і може до кінця вегетації досягти 20-40 см. За кілька років молоді березки щільною паростю укривають згарища та поруби. Однак вони недовговічні. Уже в 40 років спостерігаються ознаки старіння цих гарних і цінних дерев. Ще швидше поновлюється кореневою паростю осика. Після рубки лісу, де було хоч півтора десятки осик на гектар, уся площа порубу вкривається густою щіткою осикової парості. У лісі осики теж завжди примітні. Вони вищі, а за діаметром майже вдвічі більші за інші дерева, хоч із ними одного віку.

Однак пальму першості, мабуть, слід віддати вербі білій. На піщаних наносах вздовж річок, де насівається дрібне її насіння, вже до кінця літа виростають молоді рослини висотою понад 50 см. На другий рік вони вже сягають по груди людині, на третій - вище неї. Верба - найбільш швидкоросла рослина серед деревних порід нашої флори. Досить швидко в молодому віці ростуть і деякі види хвойних порід: сосна і модрина.

На протилежність швидкоростучим є в природі й дуже повільнорос-тучі породи. Повільно ростуть у молодому віці дуби, ялини, ялиці, кедрові сосни, горіхи, гіркокаштани, липи, ялівці. Але рекордсменом серед них є тис ягідний. Щороку верхівка деревця приростає на 10-15 см. Тому в насадженнях, де він зустрічається, тисові дерева завжди найменші.

У рослинному світі є чимало цікавих прикладів швидкого і повільного росту дерев і кущів. Наприклад, деякі евкаліпти за рік відростають на 5-6 м. Рекордсмени за швидкістю росту - деревовидні бамбуки. Вони ростуть лише 30-45 днів, після чого ріст стовбура повністю припиняється. Проте за цей короткий період деякі бамбуки досягають колосальних розмірів, до 40-50 м висоти. Отже, за добу стовбур бамбука приростає на 1-1,5 м.

Повільним ростом характеризуються карликові кущі, які ростуть в посушливих напівпустельних і високогірних районах. Вони створюють подушкоподібну форму куща висотою до 10-15 см. Щороку така подушка приростає на 0,1-1 см, а подеколи і менше. Тому рослини цього типу дуже нагадують подушки мохів. Серед таких кущиків багато різноманітних представників з родин плюмбагові, бобові, вересові

Важливим показником при характеристиці дерев є якість деревини. Вона може бути міцна і крихка, легка і важка, стійка і нестійка проти загнивання, декоративна і недекоративна тощо. Серед дерев українського лісу високо ціняться за якістю деревини сосна, ялина, модрина, ясен, клен, бук. Але найкращою вважають деревину дуба. Вона не гниє, міцна, має гарну текстуру. Тому з дубової деревини виготовляють найякісніші дерев'яні споруди, меблі, технічні деталі. У мебльовиків високо ціниться деревина горіха, вона одна з найкращих для виготовлення меблів. Дуже стійка проти загнивання деревина модрини. Неперевершеною за технічними показниками є деревина тиса.

Зовсім інша деревина у липи. Вона світла і м'яка. Тому з неї легко вирізати різні предмети. М'яка деревина у верб та тополь. Але у перших вона крихка, а в останніх - гнучка. Тому деревину тополь часто використовують у будівництві. Наприклад, внутрішні частини будівель здавна виробляли з деревини осики. У приміщенні згодом така деревина твердішає і стає такою міцною, що її важко порубати навіть сокирою. А от зовні вживати деревину осики в будівництві не можна - швидко загниє. Так і береза: у приміщенні - це чудовий будівельний матеріал, а на подвір'ї - загниває за один рік.

У рослинному світі є чимало видів з цінною високоякісною деревиною. У піратинери вона важка, як камінь. У берези Шмідта, що росте на Далекому Сході, деревина може замінити метал. її так і називають "залізним деревом". Широко використовують у виробництві меблів червону деревину тропічного дерева махагонії, а також інших цінних видів. Надзвичайно легка деревина бальси, з якої Тур Хейєрдал побудував свій океанський пліт "Кон-Тікі". Але найлегшою в світі є деревина ешиномени віргінської. Вона в 25 разів легша від води. Близька до неї за легкістю і деревина альстонії розлогої з тропічних островів. А от деревина бамбуків зовсім не схожа на інших. Наче гігантська соломина, вона містить в собі багато повітря. Однак саме деревина бамбука надзвичайно міцна і важка. її використовують в будівництві, роблять з неї труби та інші господарські вироби.

Дерева і кущі флори України порівняно одноманітні за зовнішніми ознаками. Це пов'язано з умовами зростання, в яких вони знаходяться. Але там, де ці умови міняються, наприклад в посушливих південних областях, можна зустріти яскраво виражені відмінності в будові окремих органів рослин. Наприклад, ефедра двоколоса чи тамарикс чотиритичи-нковий Листки у них редуковані до прозорих майже непримітних лусок, а фотосинтезують лише молоді зелені стебла. Від того рослини дуже нагадують хвощі, які теж мають подібні морфологічні ознаки. Серед місцевих деревних порід немає видів з великими листками. Найбільші вони, мабуть, у сумаха дубильного чи у поширеного в культурі горіха волоського, до 30 см. Однак це просто ніщо порівняно з іншими деревними рослинами. Так, в аралії маньчжурської та горіха маньчжурського окремі листки досягають 1 м. Ще більше листя у тропічних рослин. Найбільші прості листки у равенали мадагаскарської. Кожна листова пластинка з гігантським черешком досягає довжини 12 м. Саме дерево має вигляд велетенського віяла, у якого все листя створює крону, розміщену в одній площині. Але найбільші в світі листки має пальма рафія, що росте в долині Амазонки. Розміри таких листків просто фантастичні: довжина - 22, а ширина - 12 м. Навіть черешок листка завдовжки 5 м.

Дуже різняться наші дерева і кущі квітками. Ті з них, які запилюються вітром, мають непримітні квітки: дуб, тополя, горіх. У комахозапильних рослин квітки яскраві, запашні, декоративні. З екзотичними рослинами півдня можна познайомитись у колекціях ботанічних садів та в оранжереях. На Кавказі вирощують акацію сріблясту. Потім її гілки з дрібними жовтими квітками продають під неправильною назвою "мімоза". Надзвичайно привабливі в парках квітучі магнолії з велетенськими, до 20 см в діаметрі, рожевими чи білими квітками. Яскраві віночки деревовидних півоній мають різноманітне забарвлення: від чисто-білого до темно-червоного; а з тонких гілок ліангліциній звисають довгі китиці лілових та лілово-фіолетових квіток.

Плоди у дерев теж різні. Вони можуть бути великими і твердими, як у горіха, дрібними і легкими, наче порошинки. Великі плоди падають просто з дерева, наприклад у яблуні. Дальша їхня доля залежить від тварин-поширювачів. Поживні вітамінами яблука або груші охоче поїдають птахи та звірі. Насіння не пошкоджується у них у шлунку. Потрапляючи разом з послідом в ґрунт воно проростає. Отже, соковиті плоди вишні, сливи, шипшини, глоду, горобини та інших подібних рослин розраховані на тварин, що живляться ними. Тому насіння у них проростає довго. Воно має тверду оболонку, яка гальмує проростання зародка. Інша річ, коли плоди пройшли обробку в шлунку тварини. Тоді шкірочка перестає гальмувати проросток.

У інших дерев насіння й плоди розраховані на волю вітрів. Таке насіння має різноманітне пристосування для польотів: крильця (у берези, сосни, клена), опушення (у верби, тополі). Негайно після попадання у вогкий ґрунт проростає насіння верби, тополі. Дуже швидко проростає насіння берези, в'яза. А от крилатки клена та ясена спочатку повинні пролежати під снігом зиму. Без цього вони не проростуть. Не тільки тварини і вітер розносять насіння. Допомагає їм і вода.

Насіння дерев буває велике і мале. Величезні горіхи кокосових пальм можуть важити понад 1 кг. Маса плодів динного дерева з тропічної Азії становить близько 2 кг. У баобабів плоди теж нівроку, до 35 см завдовжки і до 17 см завширшки. Але рекордсменом по плодах є ліана ентада з Південної Азії та Океанії. її боби досягають в довжину майже 2 м. її славу розділяє сейшельська пальма. Плоди у неї, щоправда, порівняно маленькі - якихось 30-45 см в діаметрі, проте важать вони до 25 кг кожен. А от у евкаліптів насіння дрібне, зовсім як порошинки.

Дерева і кущі в природних умовах розмножуються переважно насінням. Однак у багатьох видів нашої флори є й інші способи розмноження. Наприклад, осокір, вільха сіра та осика утворюють значну кореневу поросль. Подібним чином розмножуються також сливи, вишні, біла акація, терен та інші види дерев і кущів. Порослева здатність рослин збільшується, якщо зрубати головний стовбур чи пошкодити при оранці кореневу систему. Ось чому здатні до утворення порослі види не рекомендують висаджувати біля сільськогосподарських угідь та доріг. Поросль настільки сильна, що легко руйнує штучне покриття (асфальт, плити), якщо воно стає їй на перешкоді.

Листяні дерева і кущі після рубки утворюють пневу поросль, яка відновлює крону. Щоправда, поросль з пня ніколи вже не дасть стрункого стовбура. Такі порослеві дерева менш довговічні і швидше пошкоджуються шкідниками та уражуються хворобами. Тому коли в лісі ми бачимо березки, що по дві-три піднялися букетом з одного місця, це значить, що на місці зрубаного дерева виросла пнева поросль. Такий ліс має гарний вигляд, але якість деревини невисока.

Хвойні дерева після рубки порослі не створюють. Однак і тут є винятки. Наприклад, тис ягідний може підновлюватись порослю з пня після рубки. Подібним чином пневу поросль дає сосна смолиста, яку часто культивують в лісах Полісся. А от сосна гірська, що росте у високогір'ях Карпат, розмножується не лише насінням, іі й укоріненням гілок, тобто відсадками. Взимку гілки цієї сосни прилягають до поверхні ґрунту і припадають снігом. Навесні вони частково випростовуються, а частково лишаються притисненими до ґрунту. Так і вкорінюються. З роками важко знайти, де бере початок такий розчепірений кущ сосни.