Товарознавство продовольчих товарів - Бірта Г.О. - 2.5. Рослини-верхолази

Серед рослин України рослини-верхолази поширені порівняно мало. Це різноманітні ліани і лазячі рослини, які зустрічаються в лісах, на луках, вздовж берегів річок. Власне, і підступними їх називати не можна, хоч, певна річ, вони заважають рослинам, по яких піднімаються вгору. Сама назва деревозгубника круглолистого свідчить про підступні властивості цієї ліани. Вона заплітає тонкими пагонами дерево-підпору і піднімається по її кроні до самої верхівки. Пагони деревозгубника ростуть дуже швидко, даючи за рік 2 і навіть 3 м приросту. З роками ці пагони повністю обплітають стовбур жертви. Вони стискаються з такою силою, що поступово врізуються під кору і душать дерево. Воно висихає. Тоді на його кроні розкішно розростаються пагони деревозгубника. Часом навіть здається, що це він сам створив такі довгі та крислаті гілки. Використовуючи крону дерева-підпори, дере-возгубник отримує максимум сонячного світла та поживних речовин з ґрунту. Йому тепер не загрожують інші конкуренти. Так деревозгуб-ник живе десятки років. Якщо поталанить, він перекидається на крони сусідніх дерев. Якщо ні - падає разом з підгнилою опорою. Дерево-згубник круглолистий часто культивують в парках, і тоді можна побачити цю підступну ліану у всій її красі.

Найбільша з вітчизняних ліан - хміль звичайний, його часто культивують у сільському господарстві. Але і в природних умовах цю рослину можна побачити вздовж річок, на схилах ярів чи серед чагарників.

Хміль звичайний - багаторічна трав'яниста рослина. Стебла його до 5-6 м завдовжки, восени відмирають і всю зиму хміль проводить у ґрунті до наступної весни. Листки великі, лопатеві. Це рослина дводомна. Тому чоловічі та жіночі суцвіття зустрічаються на різних рослинах. Цвітуть вони порівняно пізно, у липні - серпні, коли завершується основний ріст пагонів. Восени достигають плоди хмелю, які мають вигляд своєрідних зелених шишок. їх використовують у пивоварній промисловості та в медицині. Якщо хміль розростається на кроні дерев, то вони гублять значну частину листя. Різко зменшується приріст пагонів у рослини-підпори Якщо це плодові дерева, вони перестають цвісти і плодоносити.

У долинах річок і серед чагарників часто можна зустріти порівняно довгі виткі стебла з яйцевидними листками. У траві на цих стеблах розпускаються досить привабливі лілові квітки, які за будовою дуже нагадують квітки картоплі. Це близький до неї паслін солодко-гіркий. Він теж належить до ліан. Але це кущ з багаторічними стеблами, довжина яких досягає 5 м. Дрібні червоні ягідки пасльону досить привабливі на вигляд, але споживати їх не можна, бо вони отруйні.

Разом з пасльоном солодко-гірким росте плетуха звичайна. Це трав'яниста багаторічна рослина з дуже гарними білими, рідше блідо-рожевими великими квітками. На Україні плетуха практичного значення не має, а от в Китаї, де вона також росте, її корені використовують на салати.

Досить близькі до плетухи численні березки. їх у флорі України сім видів. Це переважно багаторічні трав'янисті ліани з характерними списовидними листками та гарними білими чи рожевими квітками. Однак березки є злісними бур'янами. Вони не тільки обплітають культурні рослини, з якими ростуть разом на городах і ланах, а й масово відновлюються після виполювання. Тому боротись з березками дуже важко. Товсті білі кореневища посічені при обробці ґрунту, дають безліч нових проростків, які знову засмічують посіви. Культурні рослини, особливо такі, як льон, зернові злаки, заростаючи березками, вилягають і гниють.

Лазячими називаються такі рослини, які не завиваються на підпорі, а піднімаються по ній в інший спосіб. Виявляється, таких способів є кілька. Одна з найцікавіших лазячих рослин нашої флори - плющ. Власне, у флорі України є два види плющів: звичайний і кримський. Перший зустрічається в західних областях, другий - в Криму. Плющі - вічнозелені рослини з гарним трикутним шкірястим листям. Вони належать до родини аралієвих, куди також входить і славнозвісний женьшень.

На підпору плющ піднімається досить своєрідно: прямо вгору, щільно притискаючись до підпори. З нижнього боку пагонів відростають численні корінці-причепки, які вростають у поверхню будь-якої підпори (стовбур, цегельна кладка чи бетонна стіна) настільки міцно, що пагони можна швидше порвати, ніж відірвати від неї. При цьому плющ не завдає шкоди рослині-підпорі, бо його причепки не мають властивостей гаусторій. В Закарпатті і в Криму можна побачити старі дерева, стовбури яких покрив килим з плетива пагонів плюща. В інших областях плющ не піднімається по підпорах і переважно стелиться по землі, де більше вологи і тепліше взимку під сніжними заметами.

Інші лазячі рослини-піднімаються за допомогою вусиків, які щільно прикріплюються до виступів на підпорі. Вони наче прив'язують себе до стіни. У такому стані стебло добре натягується вусиками, які перетворюються в пружинки, і рослина отримує добру амортизаційну основу. Лазячих рослин цього типу досить багато: виноград справжній, численні вики, горох, гарбузи тощо. Одні з них зустрічаються в природних умовах, другі - в культурі, треті - в культурі й здичавіло в природних умовах. Самі вусики можуть мати стеблове (виноград) чи листове (вика) походження.

Нарешті, є ще кілька способів підйому на підпори, які використовують лазячі рослини. Наприклад, ломиноси, їх на Україні шість видів, не рахуючи тих, які використовуються в озелененні. Це багаторічні трав'янисті рослини або кущі, довгі стебла яких піднімаються високо на підпори, досягаючи висоти 4-5 м. Власне, ломиноси піднімаються не по вертикальній підпорі, а серед зарості чагарників. Це дуже важлива обставина, тому що по прямій стіні чи по стовбуру ці рослини не піднімуться. Механізм підйому ломиносів полягає в тому, що вони спираються на свої розчепірені порівняно великі непарноперисті листки. Жилки цих листків пружні. Вони лягають на гілки сусідніх чагарників і цим самим створюють своєрідні щаблі-сходинки для стебла. Маючи чимало таких щаблів, рослина буквально по сходинках піднімається до верхнього ярусу чагарникової зарості та розростається там.

Ломиноси - дуже декоративні рослини. В період цвітіння вони перетворюються на великий букет численних квіток, зібраних у волотевидні суцвіття. Квітки дикорослих ломиносів бувають білі, жовтуваті, фіолетові. Але найгарніші квітки у ломиноса Жакмана. Цей вид гібридного походження, виведений в Англії селекціонером Жак-маном в результаті схрещування. Нині відомо багато сортів ломиноса Жакмана.

Деякі види маренок і підмаренників - це однорічні (підмаренник чіпкий) чи багаторічні (маренка чіпка) трав'янисті рослини з тонкими висхідними пагонами і вузькими ланцетними листками у кільчастих вузлах. Стебла, а частково і листки цих рослин вкриті великою кількістю гачковидних волосків, спрямованих вістрям вниз. Піднімаючись вгору, рослини у повному розумінні чіпляються цими волосками за сусідні стебла та листя і випинаються поміж травами чи кущами. Такому руху в деяких видів маренок і підмаренників сприяє і розчепірена форма пружних листків, які утворюють щаблі, подібно до листків ломиносів. Щоправда, висота, на яку може піднятись маренка або підмаренник, рідко перевищує 1-1,5 м.

Цвітуть маренки і підмаренники гарно, хоч мають дрібні квітки. У багатьох видів ці квітки надзвичайно численні й запашні. За кольором вони білі, жовті, але жовтий колір зустрічається значно рідше. Це типові рослини лісу, лук. їх можна зустріти вздовж річкових берегів, на заболочених ділянках і навіть на городах.

Звичайно, більшість вітчизняних рослин-верхолазів не завдають значної шкоди видам, які використовують, як підпори. Так, зокрема, піднімаються поміж рослинами маренки та підмаренники, ломиноси та плетухи. Проте загальна тенденція підйому по стеблах і гілках інших рослин є характерним проявом агресивності на різних стадіях її виявлення. Спочатку це спирання на "сусідів", потім чіпляння чи завивання на них, далі витка рослина душить рослину-підпору (як це робить деревозгубник), а лазяча перетворює причепки у присоски-гаусторії і починає пити соки з рослини-підпори.

2.6. Найбільша у світі квітка

Виглядає на стеблі ліани у своїй неповторності квітка рафлезії Ар-нольді дуже дивовижно. П'ять велетенських м'ясистих пелюсток, до 5 см завтовшки кожна, розташувалися навколо центральної глечико- чи миско-подібної частини квітки. В одних квітках - багато тичинок, в інших - маточок. Квітки одностатеві. Поверхня криваво-червоних пелюсток вкрита білявими бородавчастими плямами, хаотично розкиданими на всіх пелюстках та центральній частині квітки. Загалом все виглядає так, наче квітка вирізана з плоского куска м'яса. Вражає не лише фактура квітки і те, що вона ніби лежить прямо на землі, але й її велетенські розміри: адже вона досягає понад 1 м у діаметрі. Повідомлялось, що була знайдена квітка рафлезії Арнольді, діаметр якої становив 140 см.

Особливо цікаво, що рослина не має нормально розвинених ані стебла, ані листя, ані коріння. Всі ці частини редуковані та змінені, пристосовані до паразитичного життя за рахунок соків інших рослин. Здебільшого рафлезія паразитує на стеблах та коренях ліан із виноградних, зокрема на представниках роду цісус. Ці стебла на корені часто стеляться просто по поверхні ґрунту. Саме на них і розвивається рафлезія.

Рослина, власне, складається лише із клітинних тяжів-присосок, а на час цвітіння - з дуже вкороченого стебла та редукованого листя і велетенських репродуктивних органів - квіток, а пізніше плодів з насінням. Вчені вважають, що то вершина пристосування до паразитичного способу життя серед вищих рослин на нашій планеті.

У хащах тропічного лісу здалеку можна відчути своєрідний "аромат" рафлезії Арнольді. Квітки цієї рослини виділяють надзвичайно неприємний запах гниючого м'яса, чим приваблюють велику кількість мух та жуків, які збирають на себе чимало клейкого пилку і переносять його на маточкові квітки.

Після запилення і запліднення розвивається багатокамерний кулястий ягодоподібний плід. На час повного достигання стінки камер всередині плода руйнуються; там утворюється своєрідна клейка маса - пульпа із великою кількістю дрібнесенького насіння.

Масивні тварини, пересуваючись тропічним лісом, розчавлюють ці плоди і розносять насіння рафлезії. Потрапивши на стебла чи відкрите коріння ліан, насіння проростає і спочатку розвиває лише тяжі під корою у деревині. Згодом утворюється невеличка куляста квіткова брунька завбільшки з горошину, а потім - з горіх. Поступово вона досягає розміру капусти і нарешті розкривається велетенською м'ясистою квіткою. Зараз відомо 12 видів роду рафлезія. Всі вони паразитують на коренях та стеблах ліан, дерев і ростуть у тропічних лісах Індо-Малазійського регіону. Квітки у всіх інших видів меньші, ніж у рафлезії Арнольді: вони досягають лише 40-60 см у діаметрі.

А в цілому родина рафлезієвих налічує 9 родів та близько 55 видів, поширених переважно у тропічних країнах. Лише кілька видів росте у субтропіках і Середземномор'ї. На Чорноморському узбережжі Кавказу зустрічається лише один вид з цієї тропічної родини - підладанник червоний. Ця паразитична рослина оселюється на корінні чисту.