Товарознавство продовольчих товарів - Бірта Г.О. - 7.4. Дуріан

Наскільки дивовижним є дерево, на якому рясніють великі, до 20 см у діаметрі, білі квітки, а пізніше на довгих гілках-плодоніжках звисають численні плоди, що мають форму дині або якогось величезного товстого, по 3-4 кг кожен, жовтувато-зеленого огірка. Зовні вони густо вкриті короткими волосками, мов замшею, всередині трохи волокнисті, соковиті, кисло-солодкі. Ними ласують мавпи, звідки й умовна назва плода - "мавп'ячий хліб". А наукова назва дерева, на якому вони розвиваються,- баобаб, або адансонія пальчаста, з тропічної родини дводольних рослин, близької до мальвових,- родини бомбаксових. Ця родина об'єднує понад 140 видів, що належать до 22 родів тропічної флори. Серед них, крім баобаба, харчове плодове дерево дуріан, бавовняне, або шерстяне, дерево-сейба та ін

До роду адансонія, крім баобаба, входить ще 9 інших тропічних видів, поширених в Африці, Північній Австралії, на Мадагаскарі, але ті не досягають таких великих розмірів. А серед них - поодинокі де-рева-велетні. Такий вигляд має африканська савана. Висота баобаба не така вже й велика- 18-25 м, але стовбур у нижній частині дуже товстий - до 40-45 м в окружності. Це одне з найтовстіших і найдовговіч-ніших дерев у світі.

Взагалі стовбур баобаба, як і його корені, що нерідко розростаються на сотні метрів від дерева, є резервуаром для запасної води. Деревина його м'яка, пориста і є надійним вмістилищем для запасної вологи. У стовбурі легко зробити дупло, де може розміститися 20-30 осіб.

Десь від середини і до самого верху стовбур баобаба досить галузистий. У той час коли у тропіках - літо з властивими цьому сезону дощами трав'яний покрив савани тоді зелений, і баобаб також стоїть у зеленому вбранні. Всі його гілки густо вкриті довгочерешковими великими пальчасто-складними, як у кінського каштана, листками, поміж яких видніються численні плоди - той самий "мавп'ячий хліб".

На сухий (зимовий) сезон листя баобаба і плоди його опадають, і тоді дерева набувають дуже химерних форм, схожі на "гігантські воронячі гнізда".

Кора баобаба зовні сіра, гладенька, а всередині - волокниста, завдяки цьому вона широко використовується для виготовлення грубих тканин та дуже міцних мотузків. Після зрізування кора легко поновлюється, так само як і в коркового дуба та бархата амурського.

Взагалі баобаб вважається однією із найцінніших африканських рослин. Його зелені листки використовуються для виготовлення закваски, їх вживають у свіжому вигляді як салат, добавляють до інших страв. Вважається, що листки діють прохолоджуюче і зменшують пітливість. Висушені і потовчені кору і листки баобаба туземці застосовують так, як європейці перець і сіль. Плоди з мучнистим кислуватим м'якушем і великою кількістю насіння за смаком нагадують імбир. Баобабом - цілими його гілками з листям та плодами - харчуються і слони, які нерідко з'їдають і величезні стовбури дерева.

7.4. Дуріан

Важко сказати, які плоди найсмачніші. Ніжний м'якуш мають деякі груші, розпливається у роті серцевина кавунів, дуже смачні деякі сорти динь, славетні ананаси, духмяні апельсини, плоди манго тощо.

Та є плоди, які по праву вважаються одними із найніжніших та найсмачніших у цілому світі. В Індо-Малезійській області зростає майже 15 видів роду дуріан з родини баобабових. Один вид цього роду

- дуріан цібетиновий - здобув всесвітню славу. Цей вид представлений величними тропічними плодовими деревами до 30 м заввишки з яйцевидними великими листками на гілках, їх батьківщина - Індонезія. У дикому стані вони зараз не зустрічаються, а культивують їх у багатьох тропічних країнах (в Індонезії, Індії), на півдні Китаю, Філіппінах, в Африці та Південній Америці тощо.

Вирощують ці дерева заради великих яйцевидно-кулястих плодів до 30 см у діаметрі та вагою до 2-3 кг. Такий плід можна побачити в одній із вітрин Ботанічного музею АН УРСР. Зверху він вкритий товстою шипуватою шкіркою. По суті, це - п'ятигнізда коробочка. У кожному гнізді є по кілька досить великих насінин, які смажать або варять і вживають в їжу, подібно до їстівних каштанів. Нестиглі плоди використовують вареними.

Після достигання насінини оточені біло-жовтим м'якушем - кровелькою. Власне це і є основна їстівна частина плодів - найніжніший та найсмачніший у світі плодовий м'якуш. Знавці плодів так описують його: м'якуш дуріана, наче сиркова маса найвищої якості, розтерта із солодкими вершками, до яких додано найвишуканішого крему та рідкого морозива з розтертим мигдалем.

Але попри такі достоїнства цими надзвичайно смачними плодами можуть ласувати далеко не всі люди: найніжніший у світі м'якуш плодів має найнеприємніший аромат. Цей запах важче описати, аніж смак плодів: уявіть собі суміш запахів гнилого часнику та підгнилої цибулі з додатком "аромату" зіпсованих яєць та залежалого сиру, ще й з домішкою терпентинового духу. Недаремно один із вчених, який набрався рішучості і з'їв шматок кро-вельки, висловився приблизно так, що за смаком це найкраще французьке кремове тістечко, але вся біда у тому, що його наче витягнули з каналізаційних труб.

Цікаво відзначити, що саме завдяки сполученню такого "аромату" та смаку стиглі плоди дуріана страшенно полюбляє майже все тваринне населення тропічних лісів.

При бажанні й певній рішучості можна поласувати цими плодами. Та після такого бенкетування розпочинається найгірше: кілька годин підряд у людини, що з'їла смачного плодового м'якуша дуріана, триває відрижка і з рота тхне сумішшю усіх тих запахів, про які згадувалось вище. Незважаючи на цей недолік, місцеве населення вважає ці плоди за делікатес. Та ось найголовніше: їм приписують омолоджуючу дію на людський організм.

Неприємний запах плодів дуріана є однією з основних перешкод для їх експорту та популярності в усьому світі. Можливо, з часом селекціонери спроможуться вивести сорти цієї рослини, плоди яких будуть позбавлені малопривабливого аромату, і тоді ми зможемо ними ласувати, як ананасами, бананами та іншими плодами, що їх завозимо з тропічних країн.

До речі, в цьому роді є вид, плоди якого цілком позбавлені поганого запаху, навіть мають порівняно

приємний аромат. Щоправда, вони дуже дрібні та не такі ніжні й смачні, йдеться про дуріан кутейський (ГГшіо кше]еп8І8), що у природному стані росте на Калімантані. В Індонезії та Малайзії зустрічається ще ряд дикорослих представників цього роду з їстівними, але дрібними плодами.

Цілеспрямована селекційна робота з дуріанами щойно розпочинається. Вчені вважають, що дуріани варті цього, бо плоди їх - одні із найкорисніших: вони багаті на протеїн, жир, цукри, крохмалі, сполуки різних металів, містять у собі чимало вітамінів, зокрема провітамін А, вітаміни С, Р та ін.

Дуріани цвітуть у жаркий сезон у березні - квітні, а плоди достигають з червня по вересень. Саме у цей період базари великих міст у тропічних країнах буквально завалені горами плодів дуріана. Звичайно при збиранні ждуть, поки плоди самі опадуть з гілок дерев. Зважаючи на те, що вони ростуть переважно на висоті 10-20 м над землею, це найкращий спосіб збирання. До того ж цілком достиглі плоди, що самі опадають, мають найкращі смакові якості.

Проте свіжими вони залишаються всього кілька днів. Для тривалішого зберігання та далекого транспортування плоди зривають на початку їх достигання.

Місцеве населення розмножує дуріан щепленням і насінням, яке висівають спочатку у шкілки. Лише після того, як сіянці підростуть, їх пересаджують на постійне місце. За своїми вимогами щодо середовища дуріан близький до хлібного дерева.