Менеджмент туризму - Кіптенко В.К. - 5.1.1. Планування в туризмі

Планування — це безперервний процес визначення засобів з досягнення строків і послідовності дій, розподілу управлінських ресурсів. Його завданнями є:

— забезпечення цілеспрямованого розвитку організації;

— координація діяльності структурних підрозділів і працівників;

— створення бази ефективного контролю й оцінювання;

— мотивація трудової діяльності;

— інформаційне забезпечення членів трудових колективів.

Розрізняють перспективне (стратегічне), тактичне (середньо-строкове) і оперативне (поточне) планування.

Планування управління туристичною діяльністю починається з процесу стратегічного планування — з розробки стратегічних планів, програм.

Для конкретного туристичного регіону насамперед визначається його конкурентна спроможність і формулюється туристичний образ. Туристичний образ регіону оцінюється за такими критеріями, як гостинність, якість послуг, що надаються, імідж, наявність можливостей для активного відпочинку, розвиненість транспортної інфраструктури, відповідність якості послуг ціні та ін. Кожен критерій оцінюється для конкретного регіону, і йому присвоюється певний кількісний вираз. У результаті можна наочно оцінити переваги й недоліки туристичного регіону та запропонувати шляхи і методи його вдосконалення.

3 огляду на це функція планування охоплює такі види робіт:

— участь у розробці цілей розвитку регіону, які визначають органи управління розвитком туризму певної території;

— поточний аналіз конкурентоспроможності місця (ринок, прямі і непрямі конкуренти, попит, постачальники, галузь);

— розробка стратегії досягнення/підтримання конкурентоспроможності регіону, його особливої позиції;

— втілення в життя стратегії конкурентоспроможності регіону;

— надання консультацій.

Управління територіальними туристичними системами різного рівня (глобальними, регіональними, локальними) повинно базуватися на розумінні стратегічного, орієнтованого на майбутнє бачення розвитку і передбачення. При цьому зміст поетапного плану розвитку туризму визначається десятьма основними складниками:

1. Визначення туристичного продукту вимагає чітко й однозначно виявити основні особливості та/або пам'ятки регіону, які з найбільшою ймовірністю можуть зацікавити і привабити туристів.

2. Інвентаризація ресурсів дає змогу визначити, які саме можливості розміщення, харчування, транспортного обслуговування, розваг, освіти, інформаційних та інших послуг можна надати туристам, які відвідуватимуть регіон.

3. Аналіз ринку передбачає виявлення типів відвідувачів та/або ринків, які з найбільшою ймовірністю реагують на туристичний продукт регіону, а також оцінення масштабу конкуренції з іншими регіонами в межах і поза межами країни.

4. Налагодження міжнародних контактів вимагає з'ясування зовнішніх цільових ринків та сфер, з яких "середній" турист почне підготовку до першого відвідування "нових" місцевостей, і якнайкращого подання їм необхідної та корисної інформації.

5. Організація роботи вимагає створення ефективного адміністративного механізму для координації прямих і опосередкованих зусиль щодо приваблення туристів до регіону.

6. Вдосконалення внутрішніх ресурсів має на меті здійснення модернізацій інфраструктури, котрі сприяли б тому, що відвідувачі, які вперше прибули одразу ж відчули гостинність. Це сприятиме тому, що відвідувачі після повернення будуть заохочувати друзів, родичів і колег на відпочинок у цій місцевості.

7. Обробка інформаційних джерел забезпечує оперативність реакції на маркетингові зусилля, що дасть змогу пристосовувати майбутні програми відпочинку до змінних стереотипів подорожей, завдань і умов ринку.

8. Розробка рекламних матеріалів вимагає створення широкого різноманіття друкованих та електронних джерел, які були б корисні як спеціалістам, що займаються плануванням туризму, так і туристам, котрі обирають маршрути для подорожей.

9. Залучення спеціалістів передбачає налагодження контактів із фірмами, які мають досвід діяльності у регіонах і країнах, де здійснюються маркетингові операції, з метою підвищення ефективності просування турпродукту.

10. Вихід на ринок ґрунтується на ретельному відборі і застосуванні методів, які дозволяють максимізувати фінансові ресурси, спрямовані на просування турпродукту регіону.

На наступному етапі планування розробляються тактичні й оперативні плани, які визначають проміжні цілі на шляху вирішення стратегічних завдань і реалізуються на середньому і нижньому рівнях управління, що також передбачає участь персоналу.

Перспективне бачення є основою розробки політики туристичної фірми. Така політика повинна включати визначення загальних цілей та норм відносин, які забезпечують існування та розвиток турфірми.

Планування діяльності туристичного підприємства — це систематичний процес якісного, кількісного й часового визначення майбутніх цілей, засобів і методів формування, управління та розвитку підприємства.

Для менеджера важливо уявляти перспективи розвитку бізнесу, відповідно до яких формується політика туристичної фірми. Цим питанням, як правило, займається вище керівництво. Однак це не означає, що про плани турфірми повинні знати тільки представники вищої ланки керівництва. Чітко сформульована політика, яку має усвідомлювати весь персонал турфірми, надає оптимізму кожному працівнику, визначаючи перспективи розвитку й успіху туристичного підприємства. Положення туристичної політики набувають вигляду туристичного образу, який включає довгострокові цілі, філософію, політику (принципи стосунків з різними зацікавленими групами), внутрішньофірмову (корпоративну) культуру і відповідні законодавчі права.

По суті, в процесі планування приймається рішення про те, якими мають бути цілі організації і що мають зробити її співробітники для їх досягнення. План — це складна соціально-економічна модель майбутнього стану підприємства. Важливе місце в цій моделі займають стадії процесу планування, які мають універсальний характер:

• постановка завдань планування;

• розробка плану;

• реалізація планового завдання.

Процес планування здійснюється відповідно до рівнів. Так, стратегічне планування (вищий рівень) — це спроба визначити основні складники організації у довгостроковій перспективі; оцінити, які тенденції спостерігаються в її оточенні; з'ясувати, якою буде найімовірніша поведінка конкурентів. Головне завдання планування на цьому рівні полягає в тому, щоб визначити поведінку організації в межах свого сегмента ринку.

Стратегічний план туристичної компанії (на 5 років і більше) є орієнтиром для прийняття рішень на нижчих рівнях. Процес стратегічного планування охоплює вісім етапів:

• визначення місії;

• аналіз зовнішнього середовища;

• аналіз внутрішнього середовища (переваг і недоліків);

• формулювання цілей і завдань;

• вибір стратегії (способів, шляхів досягнення мети);

• розробка планів (програм);

• реалізація планів (програм);

• контроль і оцінювання результатів.

Спільні цілі фірми, визначені у стратегічному плані, конкретизуються в тактичних і оперативних планах. Тактичне планування реалізується на середньому рівні управління і визначає проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей та завдань. Планування на цьому рівні подібне до стратегічного. Різниця полягає в тому, що такі плани повинні визначати шляхи координації горизонтального поділу праці в межах одного управлінського рівня з метою втілення ідей, визначених стратегічним плануванням.

Планування здійснюється і на нижчому рівні. Його називають оперативним. У такому плані стандарти діяльності, опис робіт і т. ін. стає частиною такої системи, за якої кожен спрямовує свої зусилля на досягнення загальних і головних цілей організації.

Середні і дрібні туристичні фірми, які не мають високого економічного потенціалу, як правило, обмежуються розробкою тактичних (1—5 років) і оперативних (до 1 року) планів, часто націлених лише на утримання власних позицій на ринку (табл. 5.1). План є списком конкретних заходів, які містять відповіді на такі запитання:

— що робити? (зміст заходів);

— коли робити? (дата, період);

— хто робить? (конкретний виконавець);

— які засоби використовуються? (ресурси і технології).

Таблиця 5.1. Зразок плану фірми

Складником оперативного планування туристичних підприємств є бізнес-план, фінансовий план, план з маркетингу, виробничий план. Звичайною практикою є розробка програм і проектів, пов'язаних зі створенням і просуванням на ринок нових турпродуктів або послуг.

Крім зазначених видів планових документів в організації можуть складатися робочі плани підготовки і проведення заходів (виставок, ярмарків, прес-конференцій, ювілейних заходів тощо), які дозволяють систематизувати роботу з їх організації ефективніше.

Усі три типи планів формують загальну систему, яку називають генеральним, або загальним, планом функціонування організації.

Ефективність планування як функції управління залежить від того, якими критеріями (керівними правилами) користуються під час його реалізації:

— повнота планування характеризує повноту врахування всіх подій і ситуацій, які можуть вплинути на діяльність турфірми;

— точність планування передбачає використання сучасних методів і засобів, які забезпечують точність прогнозів;

— ясність (зрозумілість) планування характеризує простоту і чіткість у формулюванні цілей і способів планування;

— безперервність планування визначається постійним характером цілепокладання, в т. ч. шляхом уточнення, перегляду, корегування визначених орієнтирів розвитку турфірми;

— економічність планування передбачає зіставність витрат на планування з вигодами, які від нього передбачено отримати.

Сучасний менеджмент передбачає декілька ефективних методів планування, які дають можливість вирішувати як кількісні, так і якісні питання планування:

— бюджетний метод використовується практично в усіх туристичних фірмах. Його основу становлять опис і характеристика притоку і відтоку готівки, капіталу та інших ресурсів, аналіз структури надходжень і витрат коштів на обслуговування туристів. Як правило, бухгалтерський баланс будь-якої туристичної організації містить таку інформацію;

— аналіз окупності дає змогу провести оцінку і співвіднесення витрат, доходів і амортизації виробничих потужностей, розрахувати строк окупності витрат й інвестицій, вкладених у бізнес, і спрогнозувати прибуток. Аналіз окупності здійснюється на основі бізнес-плану, складання якого передує реалізації будь-якого туристичного проекту (створення нової організації, модернізація туристичної території, проведення рекламної кампанії тощо);

— метод оперативного дослідження дозволяє оцінити власну діяльність за допомогою сучасних моделей розробки і прийняття управлінських рішень (теорія черг, ігор, імітаційне моделювання). Наприклад, використання SWOT-аналізу діяльності туристичної організації дасть змогу не тільки визначити недоліки її функціонування і розвитку, а й розробити адекватну наявним умовам кон'юнктури, стратегію розвитку.