Менеджмент туризму - Кіптенко В.К. - 5.2. Принципи менеджменту в туризмі та їх класифікація

Принципи менеджменту в туризмі ґрунтуються на класичних принципах менеджменту — найважливіших керівних правилах, положеннях і нормах поведінки, керуючись якими органи управління забезпечують ефективний розвиток організації.

У будь-якій науці принципи є керівним началом. Виявлені і сформульовані відповідно до рівня розвитку науки закономірності стають принципами і відіграють визначальну роль у діяльності, в т. ч. у менеджменті. Отже, принципи менеджменту розкривають основні ідеї, закономірності, в яких виявляються зв'язки між різними структурами управлінської системи, та правила поведінки керівників щодо здійснення ними управлінських функцій.

До найважливіших принципів ефективного менеджменту належать:

— цілісність;

— ієрархічність;

— цільова спрямованість розвитку;

— наукова обґрунтованість і оптимальність;

— оптимальне поєднання централізації і децентралізації;

— демократизація.

У кожному принципі різною мірою виявляються політичні, організаційні і технологічні аспекти. В одних переважають політичні властивості, в інших — організаційні або технологічні.

Є декілька підходів до класифікації принципів управління. Г. Емерсон у 1912 p., наприклад, виокремлював 12 принципів продуктивності. Класик менеджменту, Ф. Тейлор, запропонував такі принципи наукового управління:

— розробка оптимальних методів роботи на базі наукового вивчення затрат часу, рухів, зусиль тощо;

— абсолютне дотримання розроблених стандартів;

— підбір, навчання, розстановка працівників на ті робочі місця і постановка їм таких завдань, з якими вони принесуть найбільшу користь;

— оплата за результатами праці (менший результат — менша оплата, більші результати — більша оплата);

— використання функціональних менеджерів, які здійснюють контроль за спеціальними напрямами;

— підтримка дружніх стосунків між працівниками і менеджерами.

А. Файоль поклав принципи управління в основу своєї "теорії адміністрування" і пояснив сутність 14 основних адміністративних принципів у праці "Загальне і промислове управління" (1916): поділ праці, влада, дисципліна, єдність командування, єдність керівництва, підкорення індивідуальних інтересів спільному (загальному) інтересу, винагорода, централізація, скалярний ланцюг (лінія влади), порядок, рівність, стійкість посад особистого складу, ініціатива, "честь мундира".

Структуровано і повно представили принципи управління Г. Кунц та С. О'Донне, сформувавши групи: 10 принципів планування; 15 — організації; 10 — мотивації і 14 принципів контролю.

На сучасному етапі пропонують поділяти принципи управління на основні та часткові. До основних належать принципи:

— пристосованості — менеджмент розробляє керівництво до дій для усіх співробітників підприємства;

— системності — менеджмент охоплює всю систему, враховуючи її зовнішні та внутрішні взаємозв'язки, взаємозалежності та відкритість власної структури або системи туризму в цілому;

— багатофункціональності — менеджмент охоплює матеріальні (ресурси, послуги), функціональні (організація праці) та змістовні (досягнення кінцевої мети) аспекти діяльності;

— інтеграції, який передбачає, що всередині системи різні відносини та погляди співробітників повинні інтегруватися, а поза підприємством може відбуватися поділ на різні "світи";

— орієнтації на цінності, яким передбачається, що менеджмент туризму привносить до навколишнього світу певні уявлення про такі цінності, як гостинність, чесні послуги, вигідне співвідношення цін і послуг тощо.

Окремі з часткових принципів управління мали місце у вітчизняній економіці з 20-х років XX ст., пізніше збагачувалися, а за умов ринкових реформ набувають надзвичайної важливості. Зокрема виокремлюють такі часткові принципи:

— оптимального співвідношення централізації та децентралізації управління — оптимальне делегування повноважень при прийнятті управлінських рішень. Важливе значення має вміле використання єдиноначальності та колегіальності в управлінні;

— наукової обґрунтованості;

— плановості;

— поєднання прав, обов'язків та відповідальності;

— автономії та свободи;

— ієрархічності та зворотного зв'язку;

— мотивації;

— демократизації управління;

— державної законності системи менеджменту;

— органічної цілісності об'єкта та суб'єкта управління;

— стійкості та мобільності системи управління.

Останнім часом посилилися тенденції до зростання ролі персоналу в управлінні і, відповідно, збільшуються вимоги до врахування людського фактора. Менеджмент все більше спрямовується на людину. Значна увага приділяється стилю управління, спільним цінностям персоналу, його причетності до управління підприємством. Підвищується роль таких принципів менеджменту, як:

— лояльність до працівників;

— відповідальність (обов'язкова умова успішного менеджменту);

— комунікації;

— атмосфера, яка сприяє розкриттю здібностей працівників;

— пайова участь кожного працівника у загальних результатах;

— вчасна реакція на зміни навколишнього середовища;

— використання методів роботи з людьми, які забезпечують їх задоволення роботою;

— вміння слухати всіх: покупців, постачальників, партнерів, працівників фірми;

— етика бізнесу;

— чесність і довіра до співробітників;

— опора на фундаментальні основи менеджменту: якість, сервіс, нововведення, контроль ресурсів, персонал;

— бачення перспектив організації (чітке уявлення, якою вона має бути);

— висока якість особистої роботи і постійне її вдосконалення.

Узагальнюючи підходи сучасних шкіл менеджменту, варто зазначити, що основу управлінського процесу визначають такі тенденції:

— відмова від пріоритету принципів класичних шкіл менеджменту, згідно з якими успіх підприємства визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат (видатків), розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва. Натомість першочерговим стає питання гнучкості і здатності адаптуватися до постійних змін у зо- внішньому середовищі. Значення факторів зовнішнього середовища різко зростає у зв'язку з ускладненням усієї системи суспільних відносин (у т. ч. політичних, соціальних, економічних), які формують середовище менеджменту організації;

— використання в управлінні теорії систем, що спрощує розгляд організації в єдності її складників, які невідривно пов'язані із зовнішнім середовищем. Головні передумови успіху організації перебувають у зовнішньому середовищі: організація у своїй діяльності залежить від інформації та інших ресурсів, які потрапляють у неї ззовні. Щоб функціонувати, система повинна пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі;

— застосування до управління ситуаційного підходу, відповідно до якого функціонування організації зумовлено реакціями на різні за своєю природою впливи ззовні. Центральний момент — ситуація, тобто конкретний набір обставин, які суттєво впливають на роботу організації в певний період. Це свідчить про важливість специфічних прийомів виокремлення найзначніших факторів, впливаючи на які, можна ефективно досягати цілей;

— необхідність приділяти увагу таким факторам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікація і культура працівників, мотивація взаємовідносин у колективі та реакція працівників на зміни.

Серед важливих принципів, на яких рекомендують базуватися менеджерам, часто називають: прихильне ставлення до всіх працівників організації, відповідальність менеджерів усіх рівнів за успішну діяльність підприємства, комунікація (горизонтальна і вертикальна) як усередині, так і за межами організації, створення атмосфери відкритості, чесності, довіри до працівників, сприяння реалізації їхніх талантів, прагнень до постійного вдосконалення як особистої роботи, так і роботи організації.

Практичне втілення нових принципів менеджменту складне і потребує радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни психології працівників (у т. ч. менеджерів), підвищення їх кваліфікації і зростання особистого потенціалу. Підґрунтям цього є класифікація принципів за критерієм видів діяльності, що в сукупності представляють управління як соціальне явище. У такому разі принципи менеджменту можна поєднати у три групи — кібернетичні, організаційні і соціально-психологічні.

Кібернетичні принципи визначають основи роботи з інформацією. Обсяги роботи з інформацією, яка справедливо виокремлюється у відносно самостійний складник синтетичної управлінської діяльності, становлять значну частину такої діяльності на будь-якому ієрархічному рівні. При її реалізації необхідно керуватися принципами адекватности збагачення, переходу інформації в знання суб'єкта, верифікації.

Принцип адекватності означає, що робота з інформацією — сукупністю відомостей, які всебічно характеризують досліджуване явище, сферу діяльності, — в системі менеджменту не повинна змінювати, а тим більше викривляти початкову сутність. Ефективність і результативність управлінської діяльності та стан сфери управління відповідно прямо залежать від точності відображення реальної дійсності, яка сприймається суб'єктом у вигляді інформації. До інформації, що потрапляє у систему менеджменту, висувають вимоги, дотримання яких забезпечує максимально можливу точність відображення реальної дійсності: об'єктивність, достовірність, повнота, своєчасність, корисність, зручність обробки, конфіденційність.

У процесі роботи з інформацією здійснюються різноманітні операції, в результаті яких вона може набувати різних форм. Однак точність відображення реальної дійсності повинна зберігатися на первинному рівні.

Принцип збагачення характеризує процес "очищення" інформації в процесі її перетворення від елементів, які не мають суттєвого корисного навантаження. До системи управління відомості потрапляють з різних джерел і в різній формі, тому основними завданнями роботи з інформацією є приведення її до такого вигляду, який є найбільш прийнятним для відповідної ланки системи управління, і визначення сутності відображеного в інформації явища, факту.

Принцип переходу інформації у знання суб'єкта ґрунтується на тому, що відомості, які становлять інформацію, мають відокремлений, абстрактний характер суто інформативного призначення доти, поки вони не будуть усвідомлені і не перейдуть на новий рівень процесу пізнання. Отже, йдеться про цілісне і всебічне осмислення реальної дійсності суб'єктом управління. Для успішної реалізації цього принципу необхідно, щоб інформація, яка є предметом управлінської діяльності, відповідала таким вимогам, як: пряме або опосередковане ставлення до явища (сфери діяльності), яке потребує управління; достатність за змістом і обсягом; достовірність.

Принцип верифікації передбачає перевірку істинності теоретичних положень на практиці, встановлення достовірності отриманих відомостей і повідомлень, що спрямовано на забезпечення об'єктивності відображення реальності в управлінській діяльності.