Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М.П. - 7.2. Транспортні перевезення

7.2.1. Туризм і транспортні системи

Сучасний туризм досяг значного рівня розвитку багато в чому за рахунок використання транспорту і переваг кожного з сучасних видів транспортних засобів. Дослідження історії становлення взаємин сфер туризму і транспорту дає підстави для виокремлення етапів цього процесу. Варто зазначити, що одностайності щодо цього питання у фахівців нема. У книзі "Туризм: еволюція, структура, маркетинг" В. Сапрунова виокремлює чотири етапи розвитку туризму протягом усього існування людства.

Перший етап — передісторія туризму — від найдавніших часів до початку XIX ст. Особливістю цього етапу, на думку автора, був "примітивізм" засобів пересування: фактично до початку XIX ст. можна говорити не про туризм, а про подорожі, які були не ціллю, а необхідною умовою і засобом досягнення мети у торговельній справі, розширенні освітнього кругозору, лікуванні, паломництві.

Власне туризм починається з другого етапу, поділяючись на "елітарний" і "масовий". В. Сапрунова прямо пов'язує розвиток туризму зі змінами, які сталися в транспорті, — з винайденням пароплава і паровоза, а також з розширенням мережі доріг у Європі вони набули революційного характеру. Цей етап охоплює період від початку XIX до початку XX ст. Аналізуючи, слідом за автором, віхи розвитку туризму в межах другого етапу, треба насамперед відзначити важливість появи наприкінці XIX ст. автомобіля як засобу пересування і на початку XX ст. — перших літаків.

Дещо іншої позиції щодо історії розвитку транспорту і туризму у світі дотримується відомий фахівець у сфері туризму Дж. Уокер у своїй книзі "Вступ до гостинності". Усю історію розвитку туризму він поділяє на дві частини: перша — до появи і використання масових видів транспорту; друга — після їхньої появи. Другу частину цієї історії Дж. Уокер поділяє відповідно до появи і використання у туризмі кожного нового виду транспорту, а саме на вік залізничних доріг, вік автомобіля, вік реактивних авіалайнерів і вік круїзів на морських лайнерах.

На початку XX ст. транспортний туризм, виокремившись із усіх категорій подорожей, почав самостійно розвиватися як галузь господарства. Спостерігаючи зародження ще в античні часи (і навіть у більш ранній період) прообразів подорожей, можна відзначити в них своєрідні риси сучасних видів туризму, які відтоді суттєво змінилися. Напевно, першими "мандрівниками" можна назвати кочівників, які, випасаючи худобу, змушені були постійно переміщатися в пошуках нових пасовищ. Для таких переміщень на великі відстані природними транспортними засобами слугували (і слугують) коні та верблюди.

Віддавна між подорожами (туризмом) та економікою, історією існував тісний взаємозв'язок. Відвідування започаткованих у Стародавній Греції Олімпійських ігор поклало початок сучасному спортивному транспортному туризму.

Транспорт дає можливість пересування суходолом, водою чи повітрям. Початок масовому туризму у формі сухопутних подорожей було покладено зі створенням залізниць. Щойно з'явившись, залізниця відразу стала центром формування нової господарської інфраструктури, в якій важливе місце по США індустрія туризму. Не лише вузлові, а й багато інших великих і малих залізничних станцій перетворилися на комплекси з обслуговування, до яких входили гостьові, пришляхові будинки, пункти харчування і поштові контори.

Найбільш поширеною є міжнародна класифікація транспортних засобів, що використовуються у туризмі, розроблена UNWTO. Під засобом транспорту в міжнародній класифікації мається на увазі спосіб, який відвідувач чи турист використовує для подорожі зі свого звичного місця проживання у відвідувані місця. Згідно з цією класифікацією, транспорт для туризму поділяється на підставі використання природного середовища планети:

1. Повітряний транспорт

1.1. Рейси, які відбуваються згідно з розкладом

1.2. Рейси, що відбуваються не за розкладом

1.3. Інші повітряні перевезення

2. Водний транспорт

2.1. Пасажирські лінії і пороми

2.2. Круїзи

2.3. Інші водні перевезення

3. Сухопутний транспорт

3.1. Залізничний транспорт

3.2. Міжміські та міські автобуси, інший громадський автодорож ній транспорт

3.2.1. Регулярний транспорт, чи транспорт, який працює за розкладом

3.2.2. Туристичний, або чартерний, транспорт, який не підкоряється розкладу

3.3. Приватні автотранспортні засоби

3.4. Прокат автотранспортних засобів

3.5. Інші засоби сухопутного транспорту

Ця класифікація запроваджена для потреб уніфікації збору, надання й узагальнення транспортно-туристичної інформації державами, для статистичних потреб міжнародних органів статистики, насамперед у межах UNWTO й ООН. В основу класифікації покладено положення про те, що такий феномен сучасного суспільного і державного устрою та господарства, як туризм, розглядається одним з головних факторів мобільності — у більшості країн на туризм припадає більше половини загального обсягу транспортних витрат.

Згідно з міжнародною класифікацією, транспортні засоби у туризмі розглядаються на двох рівнях: перший рівень (розряд) становить транспортні шляхи, другий — засоби транспорту (за групами). Міжнародні експерти зі статистики туризму рекомендують деякі групи засобів транспорту поділяти на комерційні та приватні. Якщо ж турист використовує кілька видів транспорту, органам міжнародної статистики кожної країни рекомендується виділяти основний засіб транспорту, визначаючи його за способом пересування для подолання найбільшої відстані.

У розділі "Повітряний транспорт" категорія "Рейси, що відбуваються згідно з розкладом" належить до регулярних маршрутів, які виконуються за регулярним розкладом. У тому ж розділі категорія "Рейси, що відбуваються не за розкладом" включає в основному чартерні поїздки, а також регулярні чартерні рейси, пов'язані з поїздками туристів у періоди масових відпусток.

У розділі "Водний транспорт" категорія "Пасажирські лінії і пороми" відповідає поняттю "Рейси, що відбуваються згідно з розкладом". Категорія "Круїзи" обслуговується морськими та річковими суднами, призначеними для розміщення великої кількості туристів і пасажирів у курортній обстановці з метою подорожі мальовничими місцями чи до відомих курортних центрів. Категорія "Інші водні перевезення" включає в основному орендовані судна з екіпажем чи без нього. Особливістю цього розділу, який характеризує водний транспорт загалом, є те, що в більшості випадків перелічені засоби транспорту водночас служать засобами розміщення.

Категорія "Залізничний транспорт" розділу "Сухопутний транспорт" охоплює пасажирські та туристичні перевезення на міжміському та міжнародному залізничних маршрутах. Найчастіше при залізничних перевезеннях засіб транспорту (вагон) служить водночас місцем для ночівлі. Подальшу класифікацію цієї категорії національні органи статистичної реєстрації здійснюють залежно від типу квитка, який придбав мандрівник.

Категорія "Міжміські та міські автобуси, інший громадський автодорожній транспорт" цього ж розділу "Сухопутного транспорту" включає транспортне обслуговування, яке здійснюється як за розкладом, так і без нього. До цієї категорії входять перевезення транспортними автодорожніми засобами, місткість яких понад вісім осіб, тобто автобусами, трамваями та тролейбусами. "Приватні автотранспортні засоби" — це автомашини, мікроавтобуси, автофургони, інші транспортні автодорожні засоби місткістю до восьми місць сидіння, що перебувають у власності чи орендовані мандрівниками. До категорії "Прокат автотранспортних засобів" належать ті ж автотранспортні засоби, що і до попередньої категорії, але при цьому конкретний транспортний засіб мандрівнику здає в оренду комерційна організація. Крім того, ця категорія охоплює прокат автомашин із водієм чи без водія і послуги таксі. Категорія "Інші засоби сухопутного транспорту" охоплює всі перевезення на транспортних засобах без двигуна чи за допомогою тварин, а також пересування пішки.

Загалом ця міжнародна класифікація має загальний рекомендаційний характер і використовується винятково для збирання статистичної інформації, узагальнення й групування з метою аналізу, дослідження і порівняння, визначення тенденцій розвитку і стану транспортного сектору туризму.

Система регламентації перевезень різними видами транспорту у світовому масштабі почала формуватися після Другої світової війни, з моменту створення ООН. У межах ООН дотепер працюють п'ять регіональних комісій (для Європи, Азії і Тихого океану, Африки, Західної Азії, Латинської Америки), що сприяють соціальному та економічному розвитку регіонів і зміцненню економічних відносин країн кожного регіону між собою й з іншими країнами. Комісії вивчають соціально-економічні проблеми своїх регіонів, у тому числі транспортні, й дають необхідні рекомендації урядам держав-членів і спеціалізованих установ, а також беруть участь у виконанні різних проектів розвитку.

Європейська економічна комісія (ЄЕК) ООН, одна з найбільш відомих регіональних комісій ООН, представлена комітетами, підкомітетами, радниками і робочими групами, серед яких важливу роль виконує Комітет з внутрішнього транспорту (КВТ).

Основна мета ЄЕК — погоджувати, гармонізувати політику і практичні дії країн-членів з метою сприяння розвитку торгових зв'язків і руху капіталовкладень, інтеграції транспортних мереж і підвищення ефективності заходів з охорони навколишнього середовища. Комісія провадить діяльність за такими основними напрямами; охорона навколишнього середовища, транспорт, спрощення процедур міжнародної торгівлі, статистика та економічний аналіз. Приблизно половину обсягу завдань Комісії виконує КВТ.

Як консультативний орган КВТ:

— запитує й узагальнює думки міжнародних транспортних організацій, організовує співпрацю на погоджених умовах;

— координує діяльність різних видів міжнародного внутрішнього транспорту і розробляє рекомендації у цьому напрямі;

— дає рекомендації, які можуть сприяти усуненню дискримінаційних заходів і зайвих обмежень у сфері європейського внутрішнього міжнародного транспорту;

— забезпечує обмін між урядами інформацією з усіх питань, що належать до його компетенції;

— збирає документацію, сприяє її уніфікації і статистичній обробці;

— вивчає проблеми міжнародного транспорту і розробляє конкретні заходи, спрямовані на подолання цих проблем;

— дає рекомендації щодо перегляду чинних і укладання нових конвенцій і угод, які стосуються європейського внутрішнього транспорту;

— доводить до відома ЄЕК питання, пов'язані з внутрішнім транспортом, що можуть безпосередньо впливати на загальну економіку Європи;

— дає ЄЕК висновки з питань внутрішнього європейського транспорту.

У межах КВТ діють основні робочі групи з автомобільного, залізничного і внутрішнього водного транспорту, а також робочі групи з тенденцій та економіки транспорту, безпеки дорожнього руху, конструкції транспортних засобів, комбінованих перевезень, перевезень небезпечних вантажів, перевезень харчових продуктів, що швидко псуються, і статистики транспорту.

Важливим органом, який реалізує і спрямовує транспортну політику в Європейському регіоні, є Європейська конференція міністрів транспорту (ЄКМТ), створена з метою обміну ідеями органів, відповідальних за ухвалення рішень у транспортній політиці.

ЄКМТ створена на підставі підписаного в Брюсселі 17 жовтня 1953 р. Протоколу, який набув чинності 31 грудня 1953 р. В ЄКМТ беруть участь міністри транспорту таких країн: Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Ірландії, Греції, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Туреччини, Великої Британії, Югославії, Росії, Угорщини і Польщі. Чотири країни: Австралія, Канада, США та Японія — є асоційованими членами. Адміністративний секретаріат організації знаходиться в Парижі, в будинку Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Основні завдання ЄКМТ:

— домагатися в регіональному масштабі та загалом максимального використання і раціонального розвитку європейського внутрішнього транспорту міжнародного значення;

— координувати діяльність міжнародних організацій, що займаються європейським внутрішнім транспортом — залізничним, автомобільним і водним.

Головний орган ЄКМТ — Рада — складається з міністрів, відповідальних за внутрішній транспорт. Голова Ради обирається терміном на один рік.

Висновки Ради ґрунтуються на проектах резолюцій (постанов, доповідей), представлених Комітетом заступників, до якого входять вищі чиновники — представники міністрів. Комітет збирається 5—6 разів на рік, готуючи документи для Ради.

Постійні органи ЄКМТ: комітет з безпеки доріг; комітет з дорожнього руху, маркірування і сигналізації; координаційна група з питань міського транспорту; група з питань комбінованого транспорту; група статистики; група країн ЄС; комітет економічних досліджень; група по керівництву (документація).

ЄКМТ має також допоміжні органи, які здійснюють експертні розробки, діють на тимчасовій чи постійній основі, у них беруть участь зацікавлені країни.

ЄКМТ організовує "круглі столи" і симпозіуми, висновки розглядають компетентні органи ЄКМТ під керівництвом Комітету заступників, який у підсумку формулює пропозиції для ухвалення рішень, які будуть представлені міністрам транспорту країн-учасників.

ЄКМТ співпрацює з багатьма міжнародними організаціями, до компетенції яких належать питання транспорту, зокрема з Європейською економічною комісією ООН (Женева) і з Комісією європейських співтовариств (Брюссель). Укладені з ними угоди регламентують участь у деяких сесіях на взаємній основі. З ОЕСР підтримуються зв'язки згідно з програмою досліджень і співпраці у галузі автомобільного транспорту.

Координаційна транспортна нарада (КТН) країн СНД. У Мінську ЗО грудня 1991 р. на Нараді керівників урядів 11 незалежних держав СНД була підписана Угода про принципи й умови взаємин у сфері транспорту. Відповідно до цієї Угоди (ст. 3), для вирішення питань взаємодії і вироблення загальної політики у сфері транспорту ухвалено рішення створити на постійній основі Координаційну транспортну нараду (КТН) у складі міністрів транспорту договірних країн чи повноважних представників урядів, що здійснюють керівництво транспортом.

Положення про Координаційну транспортну нараду держав — учасниць СНД затверджене рішенням Президії Міждержавного економічного комітету (МЕК) від 26 грудня 1995 р.

На КТН покладені функції:

— формування єдиного транспортного простору;

— вироблення концепції погодженої тарифної політики на транспорті;

— виробленая і реалізації програм спільного використання транспортних інфраструктур;

— створення концепції розвитку транспорту на основі прогнозу потреб у транспортних послугах;

— формування інвестиційної політики;

— узгодження єдиних принципів побудови тарифів, проектів законодавчих і підзаконних актів, стандартів і норм, що визначають умови функціонування на території договірних країн усіх видів транспорту незалежно від форм власності;

— створення правових, економічних і організаційних умов для сумлінної конкуренції і взаємного інвестування капіталів;

— провадження у транспортно-дорожньому комплексі єдиної науково-технічної політики, у тому числі у сфері екології і безпеки руху;

— укладання угод про надання на взаємній основі допомоги транспортним засобам договірних сторін, членам екіпажів цих засобів і пасажирам, що постраждали від аварій чи нещасних випадків;

— вирішення інших, загальних для всіх договірних сторін питань у сфері транспорту.

На своїх сесіях, які відбуваються двічі на рік, КТН розглядає питання, які стосуються автомобільного, повітряного, морського, внутрішнього водного транспорту і дорожнього господарства.

На засіданні КТН 7 липня 1994 р. в Алмати була прийнята Концепція основних напрямів скоординованої транспортної політики держав — учасниць СНД.

Міністерствам транспорту держав — членів КТН було рекомендовано при розробці та затвердженні транспортної політики своїх держав керуватися схваленими Основними напрямами формування транспортної політики.

У межах КТН створено галузевий міждержавний орган — Раду державних транспортних адміністрацій і асоціацій міжнародних автомобільних перевізників.

Основними завданнями цієї Ради є:

— розробка положень із надання технічної допомоги, сервісного обслуговування, забезпеченням паливом рухомого складу;

— підготовка пропозицій, пов'язаних із упорядкуванням процедур перетинання кордонів і скороченням простоїв;

— уніфікація вимог до професійної підготовки менеджерів і водіїв для міжнародних перевезень;

— інформаційне забезпечення органів керування транспортом у країнах СНД;

— науково-технічна і ділова співпраця у сфері транспорту;

— узгодження тарифної політики на транспорті.