Як відомо, орієнтація на результат завжди співвідноситься з кількістю і якістю витрат людських ресурсів. Крім того, праця завжди зумовлена системою соціальних норм і правил, які визначають рольову структуру трудової поведінки, у тому числі й у сфері економіки. Застосовуючи свої професійні здібності, індивід звичайно орієнтується на оптимальний балаяс між витратами і їх компенсацією, на баланс між найважливішими потребами і способами їх задоволення. Стандартні форми та алгоритми поведінки спрямовані на підтримку стійких зв'язків обміну й рівноваги із соціально-виробничим середовищем.
Економічна туристична діяльність зорієнтована на забезпечення оптимального гарантованого доходу за формулою "максимум доходу ціною максимуму праці". Вона характеризується максимізацією зусиль, витрат, вкладень і відповідними розмірами очікуваної вигоди, але водночас певним ступенем ризику й можливих збитків. Гарантією успішного здійснення такої економічної туристичної діяльності є максимальне залучення всіх працівників до управління діяльністю і участі в розподілі зароблених прибутків.
Організаційна або адміністративна діяльність. В загальному вигляді регулювання організаційної діяльності означає формування позитивної мотивації членів організації на основі виявлення функціональних і бажаних видів поведінки, на основі ефективного підкріплення (схвалення, винагорода) її. Регулювання організаційної діяльності означає спробу забезпечити більшу ясність і наочність стосовно того, наскільки мета і вчинки індивідів відповідають цілям організації. Реалізація суб'єктами тих чи інших форм функціональної активності залежить від їхнього статусу, авторитету, рангу, влади, ресурсів, ступеня ідентифікації з цілями організації.
Стратифікаційна діяльність характеризується:
а) такими цілями, як престижні статуси й різноманітні зразки соціально-професійних досягнень;
б) відповідними цілям засобами й методами. Вона реалізується в межах офіційних чи неофіційних каналів соціальної мобільності.
Інноваційна діяльність пов'язана з упровадженням нестандартних рішень, які змінюють систему соціальних відносин на різних рівнях організації, характеризується якістю, масштабом і глибиною змін у сформованій системі інтересів і поведінкових стереотипів.
Інноваційна діяльність допускає ряд етапів, на першому з яких відбувається злам установлених стереотипів, звичок і традицій, подолання стандартних, консервативних думок. Конкретні дії суб'єкта починаються з констатації необхідності реконструктивних змін у виробничих структурах, виявлення безвихідних ситуацій і суперечностей, що об'єктивно вимагають подолання.
Адаптаційно-пристосувальна діяльність реалізується в процесі активного пристосування працівника до нових професійних статусів, вимог технологічного середовища, ролей "значущих інших", нарешті до системи соціально-психологічної комунікації. Така діяльність виявляє себе у фазі первинного входження працівника у виробничий процес, професійне середовище, колектив. У цьому разі говорять про форсування професійних навичок, звичок і досвіду, а також про засвоєння значущих цінностей та еталонів поведінки. Відбувається поступове вростання людини у професійне й соціальне середовище, формування чітко визначеної лінії трудової діяльності.
Церемоніально-субординаційні форми трудової діяльності виявляються на різних рівнях організаційної ієрархії, виконуючи ряд необхідних і додаткових функцій. Зокрема, вони забезпечують збереження, відтворення і передачу значущих цінностей, професійних традицій, звичаїв і зразків поведінки; підтримують стійкість та інтеграцію працівників в організацію загалом. Церемоніально-субординаційні форми пов'язані з реалізацією службового, професійного й посадового етикету, виконанням формалізованих процедур організаційної, адміністративної та ділової взаємодії. Вони базуються на об'єктивно заданій субординаційній структурі професійного і посадового підпорядкування, використовують форми визнання збереження та підтримки авторитету влади і суб'єктів владних повноважень. Однак за певних умов може відбуватися деформація таких форм поведінки, особливо коли влада посади, статусу окремої особистості трансформується в систему офіційних і неофіційних привілеїв, що не мають ні економічного, ні соціального виправдання.
Розділ 5. Інституціональні характеристики туризму
5.1. Туризм як соціальний інститут: видові ознаки
Соціальний інститут туризму
Функції соціального інституту
5.2. Туризм як господарчий і культурний соціальний інститут
Видові ознаки соціального інституту
Сфери діяльності соціального інституту
Інститут культури
Економічні соціальні інститути