Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Видові ознаки соціального інституту

Видові ознаки соціального інституту

Виявлення наявності у соціального феномена туризму видових ознак соціального інституту дає підстави для визнання його соціальним інститутом, тобто для внесення до класу явищ, яким ці родові ознаки притаманні. Однак місце туризму серед інших інститутів вимагає подальшого дослідження та уточнення. Йтиметься про зіставлення туризму з класифікаційними ознаками тих чи інших видів соціальних інститутів, що ґрунтується за різними критеріями.

Так, за рівнем формалізації соціальні інститути бувають неформальними і формальними.

Ознаками неформального інституту є незафіксованість його функцій, методів та засобів у формальних правилах, гарантованих більш широкою групою (наприклад, інститут тіньової економіки за часів Радянського Союзу).

V формальному інституті всі його сутнісні ознаки - обсяг і спрямованість функцій, засоби і методи дії, організаційна структура та інше - чітко регулюються нормативно-законодавчою базою (наприклад, інститут президентства).

Як бачимо, за сукупністю сутнісних ознак туризм належить до формальних соціальних інститутів, що регулюються нормативно-законодавчою базою: законами, указами Президента, постановами Кабінету міністрів та іншими нормативними документами.

За спрямованістю функцій, на основі змістовних завдань соціальних інституцій, їхній розподіл відповідає основним функціям, здійснюваним інститутам:

o економічні інститути;

o політичні інститути (уряд, парламент, поліція, політичні партії);

o виховні і культурні (сім'я як виховний інститут, школа, наукові інститути, художні установи);

o інститути соціальні (всі ті, що їх організовують добровільні об'єднання);

o релігійні інститути.

Сфери діяльності соціального інституту

У сучасній соціології поширена класифікація, побудована, на виокремленні п'яти головних сфер соціальної діяльності соцієтального рівня. Це - сім'я, економіка, політика, освіта, їм відповідають соціальні інституції, які виконують функції упорядкування соціальних відносин у цих сферах. Наприклад, інститут сім'ї регулює процес біологічного відтворення населення, засвоєння індивідами в процесі соціалізації певної культури; інститут економіки забезпечує виробництво та розподіл товарів і послуг; інститут політики виконує функцію поділу влади в соціумі; інститут релігій репрезентує сукупність цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність і згоду; інститут освіти забезпечує передачу знань і набутих цінностей культури від одного покоління до іншого. Звісно, це спрощена класифікація. Проте вона акцентує увагу на специфічності функцій інституцій - їхній спрямованості на упорядкування глобальних процесів у суспільстві.

Заслуговує на підтримку уявлення про соціальні інститути як про стовпи, або базові елементи, на яких ґрунтується життєдіяльність суспільства. їхнє призначення - задовольняти найважливіші (фундаментальні) життєві потреби суспільства. їх усього чотири, але рівно стільки як і основних соціальних інститутів:

o потреби у відтворенні людей - інститут сім'ї та шлюбу;

o потреби в добуванні засобів існування - економічні інститути, виробництво;

o потреби в безпеці й соціальному порядку - політичні інститути, держава;

o потреби у вирішенні духовних проблем, розробці й передачі нових знань, соціалізація підростаючого покоління, - духовні інститути в широкому розумінні, тобто включаючи науку й культуру.

Перевагами такої класифікації є виділення в окремий клас духовних інститутів, до яких включено культуру. Адже соціальні організації в галузі туризму виконують не тільки господарчі функції, що відносяться до економічних інститутів, але й соціокультурні функції, регуляція яких здійснюється інститутом культури.

Слід звернути увагу, що ця класифікація охоплює лише так звані "головні інститути", функції яких спрямовані на забезпечення найважливіших потреб. Кожен із головних інститутів включає сукупність "неголовних інститутів" та суспільних практик.

Виходячи з того, що функції туризму також спрямовані на реалізацію важливих вітальних потреб людини - культурної та економічної, а також той факт, що ці потреби притаманні не всім, а тільки певним групам людей, що займаються туризмом (хоча і достатньо чисельним), є підстави для визнання за феноменом туризму статусу неголовного соціального інституту, що входить до двох головних інститутів - культури та економіки.

За такого підходу інститут туризму слід розглядати як носія видових ознак обох головних інститутів (економіки і культури), тобто визначати його культурно-економічний (господарчий) неголовний соціальний інститут.

Методологічним підґрунтям для дослідження такого "гібридного" інституту має слугувати теоретичний підхід, що об'єднує, інтегрує основні функції обох головних соціальних інститутів у певну соціальну діяльність.

Такою інтегруючою соціальною діяльністю є трудова діяльність. Адже, здійснюючи її, людина за допомогою засобів виробництва впливає на природу і використовує її для продукування матеріальних і духовних продуктів, необхідних для задоволення своїх потреб. Праця, за визначенням К. Маркса, є вічна природна умова людського життя, і тому вона не залежить від будь-якої форми цього життя, а навпаки однаково спільна для всіх її суспільних форм. Отже, діяльність людини щодо виробництва матеріальних та духовних благ і послуг слід розглядати як спільну, об'єднуючу функцію культурно-господарчого інституту туризму. При цьому важливо виходити із правильного розуміння виробничої діяльності, самого процесу виробництва. Відомо, що категорія "виробництво" застосовується для позначення діалектичної єдності двох сфер. По-перше, це - сфера виробництва засобів до життя, тобто предметних умов її існування, звичайно її позначають як матеріальне виробництво. Однак було б невірно обмежитися вивченням тільки цієї сфери. Розглядаючи виробництво й відтворення життя як визначальний момент в історії, Ф. Енгельс виділяв у ньому й іншу сторону - "виробництво самої людини". "Громадські порядки, при яких живуть люди певної історичної епохи й певної країни, - писав він, - обумовлюються обома видами виробництва...". У цьому зв'язку саме на реалізацію "виробництва самої людини" спрямовано головні функції інституту культури: виробництво духовних цінностей і культурних послуг, їх збереження, поширення і споживання. А в неголовному інституті туризму функція "виробництва людини" реалізується у виробництві цінності туристичної культури, туристичних товарів і послуг, їх поширення і збут (реалізація) та споживання.