Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Іоаникій Галятовський

І. Галятовський (рік нар. невідомий — помер 12 січня 1688 р.) — український письменник, суспільно-політичний і церковний діяч XVII ст. Освіту отримав у Києво-Могилянській колегії, після закінчення якої залишився у ній викладачем, а в 1657 р. став її ректором. З 1669 по 1688 р. — архімандрит Єлецького монастиря у Чернігові. Автор збірника проповідей "Ключ разумƀнія священником законным и свецким надлежащий" (К., 1659, 1660, 1985; Львів, 1663, 1665), "Мессия праведний Иисус Христос" (К., 1660), "Небо новое" (витримало три видання — 1665, 1667, 1669, останнє у Могильові), "Старий костьол" (1678). І. Галятовський видав польською мовою два трактати "Либідь" (Новгород-Сіверський, 1679) та "Алькоран" (Чернігів, 1683), спрямованих проти католицизму, унії і магометанства. Його вважають теоретиком та основоположником схоластичної проповіді, а його трактат "Наука або спосіб складання проповідей" відіграв помітну роль у розвитку церковно-релігійної літератури XVII — початку XVIII ст.

У постановці та розв'язанні філософських проблем 1. Галятовський стояв на позиціях теїзму з відчутним впливом ідей Арістотеля. Вважав, що Бог породжує всю багатоманітність світу, є внутрішнім світом усього сутнього. За І. Галятовським, людина є єдністю тілесного і духовного. Тіло складається з матеріальної субстанції, а душа — розумна, невидима, безсмертна. Вона становить сутність людини, пронизує все її тіло, єднає людину з Богом. Розглядаючи проблему співвідношення науки і релігії, він доходив висновку про те, що явища природи неможливо пояснити принципами теології. Відповідно до цього прагнув у межах можливостей того часу розмежувати філософію і теологію, розум і віру. Для доведення тих чи інших положень в ряді випадків звертався до природничих наук, хоча його природничо-наукові уявлення були інколи недостатніми. Однак він нерідко давав правильне пояснення таким природним явищам, як сонячне і місячне затемнення, походження грому, дощу, вітру тощо.

У галузі соціології І. Галятовський виступав із захистом феодальних відносин, хоча й тут він був непослідовним. Так, він бачив соціальну нерівність, говорив про існування багатих і бідних, вільних і рабів, проте вважав такий стан речей природним і справедливим, засуджуючи всілякі прояви соціального протесту селян, спрямованих проти кріпацтва. Виступи селян проти поміщиків розцінював як великий гріх. Однак і в багатстві українська думка XVII ст. вбачала тяжкий, але не непоправний гріх. На практиці доводилося мати справу з тим, що значну частину зарахованих до лику святих князів та імператорів аж ніяк не можна було запідозрити в бідності. Тому, щоб примирити теорію з практикою, доводилось часто давнім теологам і філософам давати тодішнім багатіям різні поради щодо того, як їм уникнути пекла за благополучне життя на землі, брати до уваги не тільки майновий стан своїх парафіян, не виважувати, хто з них має більше чи менше, а вдаватися до моральних оцінок їх вчинків, інтересів.

При такому підході поділ на багатих і бідних як гріховодних і доброчесних не вкладався в загальну ідеологічну схему, бо бідні нерідко поставали підлими і злими, тоді як багаті "невідомо чому" виявлялися схильними до милосердя і людяності. Саме цей момент використовував І. Галятовський для виправдання багатих, заявляючи, що "...многіи люде богатый были на світі, єднакь неба доступили. Богатый былъ Конъстантинъ, цесарь грецкій, єднакь въ небƀ знайдується. Богатый былъ Володимеръ, монарха рускій и той въ небƀ знайдується. Богатый былъ юань Милостивый, патріарха Александрійскій, и той въ небƀ знайдується, бо они въ богатствахъ своихъ бога не запоминали и не псовалися и добрымъ способомъ богатства набывали и добре богатства своего зажывали" [Ключ розуміння. — К., 1985. — С. 146). 3 другого боку, I. Галятовський проповідував сувору "пуританську" поміркованість, яка, як справедливо зауважує А. Макаров, аж ніяк не зводиться до чернечої аскези, містичного осяяння й виходу людини за межі буденної свідомості, а постає розумним дотриманням міри в їжі і питві як практичного засобу збереження здоров'я [Макаров А. Людина бароко // Сучасність. — 1993. — № 7 — С. 146—147).

"Хто багато їсть і багато п'є, той небагато житиме на світі, — писав І. Галятовський, залишаючись вірним самому собі, — бо шлунок багатьма стравами й напоями наповнений, не може того стравити й розширюється й болить, потім біль від шлунка по всьому тілу розходиться і душу з тіла виганяє. Котрі ж люди мало їдять і п'ють, ті довго живуть на світі. Так, люди вбогі, котрі мало земних турбот мають, довго живуть на світі. Багаті люди, котрі багато багатства мають, не можуть довго на світі жити, бо вони часто бенкетують, їдять багато і п'ють й упиваються" (Там же. — С. 87).

У житті І. Галятовського була подія, яка аж ніяк не прикрашає його як людину, а тим більше церковного ієрарха. Коли брат гетьмана Д. Многогрішного Василь, чернігівський полковник і безпосередній патрон Галятовського, дізнався про намір царського уряду арештувати гетьмана і його прибічників, отримав наказ з'явитися до воєводи, утік і дістався до Єлецького монастиря, його архімандрит відмовився надати втікачу притулок. Цим архімандритом був І. Галятовський, який вчинив не краще за свого колегу, ігумена Київського Братського монастиря Василя Ясинського. Він виказав втікача київському воєводі Григорію Козловському. Той арештував Василя Многогрішного, допитав його й відправив до Москви.