Філософія - Осічнюк Ю.В. - Зміст і форма

Причина і наслідок, можливість і дійсність розкривають взаємозв'язок між предметами, явищами, процесами в поступальному русі, розвитку, де на перший план виступає зумовленість цього взаємозв'язку. Однак вони не вичерпують усього багатства універсальних форм взаємозв'язків. Сам взаємозв'язок причини і наслідку, можливості і дійсності носять різний характер. їх взаємний зв'язок може виявлятися як жорстко зумовлений, як опосередкований чи як випадковий, підпорядкований імовірним зв'язкам.

Важливу роль у розкритті особливостей загальних зв'язків і відносин відіграє взаємозв'язок необхідності і випадковості.

Необхідність - це система зв'язків і відносин, що зумовлює зміну, поступальний рух, розвиток у жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами. Іншими словами, необхідність - це такий зв'язок, що обов'язково призводить до певної події. Куля, що вилетіла з гвинтівки, з необхідністю упаде десь на землю, тому що сила заряду, мала початкова швидкість польоту кулі неспроможні перебороти силу земного тяжіння. Рух води річок теж зумовлений силою земного тяжіння.

Випадковість — це система зв'язків і відносин, при якій поява певної події може відбутися, а може і не відбутися. Можна також сказати, що випадковість це такий зв'язок, при якому поява події не випливає загальних тенденцій розвитку, його не можна передбачати. При безлічі альтернативних можливостей і безлічі причин, при наявності обставин, що змінюються, може реалізуватися будь-яка можливість.

Необхідність і випадковість тісно взаємозв'язані між собою. Однією з найважливіших особливостей їх взаємозв'язку є те, що випадковість становить форму прояву необхідності. Необхідність виявляється не інакше як через безліч випадковостей. Підчас грози блискавки вдаряють у певні предмети на поверхні землі. Сама блискавка - це необхідний результат різниці електричних потенціалів між хмарами і землею. Але те, куди саме потрапить блискавка: у дерево, у будинок, у якийсь інший предмет — випадковість. Це влучення могло бути, а могло і не бути, якби, наприклад, вітер, що піднявся перед цим, погнав хмару в інше місце.

Часто випадковість розглядають як перетинання двох необхідностей. У повітрі зіштовхнулися два літаки. Кожний з них при швидкості і спрямованості польоту повинний був з необхідністю пройти через точку зустрічі. Але цього могло б не статися, якби льотчики вчасно помітили один одного і змінили курс.

Усяка випадковість зумовлена причинами. Наприклад, те ж зіткнення літаків могло бути обумовленим недостатньою увагою льотчиків чи неправильною інформацією з диспетчерського пункту, поганими погодними умовами, поганою видимістю.

Визначення співвідношення необхідності і випадковості залежить від того, у якій більш загальній системі зв'язків вони розглядаються. Те, що виявлялося як необхідне в одних умовах, в одному відношенні, може проявиться як випадкове в інших умовах, в іншому відношенні.

Взаємозв'язок причини і наслідку, можливості і дійсності, необхідності і випадковості виражають нерозривність процесу розвитку. Це тільки різні сторони, аспекти цього процесу. У будь-якому процесі розвитку одночасно присутні причина і наслідок, можливість і дійсність, необхідність і випадковість. Вони взаємодоповнюють один одного. їх виділення і розгляд кожного окремо є умовою більш глибокого пізнання людиною навколишнього світу і самої себе.

Зміст і форма

Кожен предмет, явище, процес становлять певну цілісність, що складається з безлічі структурних елементів, взаємозв'язаних між собою, має відмітні ознаки, що характеризують предмет як окреме утворення і відрізняють даний предмет від інших. Тобто усі вони мають свій зміст і форму. Зміст — це система зв'язків і відносин між елементами, яка поєднує їх у цілісність, із притаманними їй властивостями, особливостями, якісною визначеністю. Сукупність складових елементів, спосіб їх розташування і зв'язку визначає структуру предмета. Наприклад, соціальна структура суспільства містить у собі всіх соціальних суб'єктів із усім різноманіттям і суперечливістю їх відносин (особи, групи, класи, нації тощо). Форма - це спосіб організації змісту, його вираження й існування. Розрізняють внутрішню і зовнішню форму. Наприклад, у книзі внутрішньою формою є спосіб побудови, викладу матеріалу (розповідь, повість, роман). Зовнішню її форму складає розмір, обсяг, особливості обкладинки.

Зміст і форма взаємозв'язані і взаємно обумовлюють один одного. їх відмінність не можна абсолютизувати. Те, що в одній системі зв'язків і відносин виступає як зміст, в іншій - як форма. Наприклад, економічні відносини виступають як соціальна форма, у якій і за допомогою якої здійснюється виробництво. У той же час економічні відносини характеризуються притаманним їм змістом, який виступає як відношення між людьми в процесі виробництва, зумовлені їх взаємним відношенням до засобів виробництва і результатів праці. Ці відносини самі проявляються в конкретно-історичних формах власності, у способі з'єднання робочої сили зі знаряддями праці, у формах розподілу, обміну, споживання.

Зміст завжди зв'язаний певною формою, а форма наповнена певним змістом. Зміст є визначальним у його співвідношенні з формою. Розвиток і зміна змісту зумовлює зміну форми. Життєві сили, закладені в зерні, розвиваючись, розривають, скидають стару форму - форму зерна - і здобувають форму рослини, з його кореневою системою, стеблом, листами, квітами, плодами... У той же час форма може активно впливати на зміст, визначаючи його специфіку. Так, зміст суспільного життя багато в чому залежить від форми державного управління, що може або сприяти прогресу, або призвести суспільство в стан кризи. Тоді виникає необхідність заміни старої форми новою. Важливо також зазначити, що один і той же зміст може приймати різні форми. Наприклад, утвердження капіталізму як суспільного ладу проявилося в специфічних формах в Англії, Німеччині, Франції, CШA…

Зміст, структура, форма — це тільки різні сторони предметів, явищ, процесів, у них знаходить свій вираз складність предметів, явищ і взаємин між ними. Вони один без одного не існують. Наприклад, суспільна свідомість за своїм змістом є відображена в голові людини і закріплена пам'яттю система знань про навколишній світ і про саму людину. Вона є об'єктивною за своїм походженням. Цей зміст виявляється й існує у формах суспільної свідомості: наукова свідомість, політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська, ідеологія. Взаємозв'язок форм суспільної свідомості складає його структуру.

Врахування взаємозв'язку змісту і форма має важливе теоретичне і практичне значення. Знання цього взаємозв'язку допомагає уникати грубих помилок у безпосередній життєдіяльності кожної людини, у рішенні задач суспільного розвитку, у взаєминах людини і природи.

Крім розглянутих основних форм всезагальних взаємозв'язків є й інші: частина і ціле, зовнішнє і внутрішнє, симетрія й асиметрія тощо. Однак для загального уявлення про принцип всезагального зв'язку досить і розглянутих.

З принципом всезагального зв'язку нерозривно пов'язаний принцип розвитку. Як зазначалося раніш, це не два різних принципи, а дві сторони єдиного процесу руху, змін, що відбуваються у світі. У принципі всезагального зв'язку на перший план виступає характеристика їх стійкості, якісної визначеності, яка відрізняє їх один від одного.

У принципі розвитку акцентується увага на динаміці, поступальності руху, на з'ясуванні джерела, спрямованості цього руху. Цей принцип знаходить свій вираз і у всезагальних зв'язках і в законах розвитку.

Основними законами процесу розвитку є закон єдності і взаємодії протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон заперечення заперечення. Ці основні закони діалектики так само взаємозв'язані між собою, як і всезагальні форми зв'язків. Це теж тільки різні аспекти єдиного загального процесу зміни, руху, розвитку. Разом з тим кожний з них характеризується рядом особливостей.

Так, закон єдності і взаємодії протилежностей відповідає на запитання ЧОМУ здійснюється розвиток, ЩО є джерелом саморозвитку. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін відповідає на запитання ЯК здійснюється поступальний рух, який механізм зміни одних станів, зв'язків, процесів іншими. Закон заперечення заперечення розкриває спрямованість розвитку, відповідає на запитання КУДИ, у якому напрямку йде розвиток, який існує змістовний зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. Тобто розкриває механізм спадкоємності в процесі розвитку.

Можна також сказати, що загальні зв'язки, їх пізнання має важливе значення у вирішенні питання про те, що являє собою світ з точки зору його структури: він єдине ціле чи сукупність різних процесів, явищ, які не переходять одне в одне. Матеріалістична діалектика, спираючись на вирішення питання про природу і сутність світу і людини, дозволяє представити світ як єдине ціле, обґрунтувати матеріальну єдність світу.

Принцип розвитку є основою для вирішення питання про те, у якому стані перебуває світ: він розвивається, змінюється чи знаходиться в стані спокою, незмінності Тому цілком правомірно розглядати принцип всезагального зв'язку і принцип розвитку в єдності. Цей принцип всезагального зв'язку і розвитку не тільки дає можливість зрозуміти, що у світі усе взаємозв'язане, взаємообумовлене і знаходиться в стані руху, розвитку, але й орієнтує на побудову теорії розвитку як системи взаємозалежних понять, категорій, які виражають загальний його характер, тенденції, спрямованість.

Поняття "рух" і "розвиток" часто ототожнюють або протиставляють одне одному. Іноді полеміка виникає з приводу того, яке з них є ширшим за змістом: рух ширший за розвиток чи розвиток ширший за рух.

Не вдаючись в аналіз безлічі точок зору в розумінні цього питання, можна сказати, що відмінності між цими поняттями носять відносний характер. З'ясування специфіки кожного з цих понять повинно вестися стосовно того, до якої системи зв'язків і відносин воно належить, яку сторону й особливість цих зв'язків вони виражають. Наприклад, плин ріки — це рух, переміщення води по певному руслу, у певному напрямку. У той же час, це одна з багатьох сторін розвитку ландшафту земної гідросфери. Рух крові в жилах, її переміщення від серця до кінцівок, до голови є в той же час моментом розвитку організму. Або, розвиток рослинного і тваринного світу на Землі відбувається в процесі руху Землі навколо Сонця, а разом з ним у системі нашої Галактики.

Для більш наочного вияснення змісту цих понять можна звернути увагу на те, що рух найчастіше розглядається як зміна взагалі, будь-яка зміна. У цьому плані і виділяють найбільш загальні форми руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна.

Коли ж заходить мова про розвиток, то підкреслюється, що це процес становлення, функціонування, зміни систем, взаємопереходу одних систем в інші, який здійснюється на основі внутрішніх джерел, імпульсів. Особливістю розвитку є перехід від старого до нового, наявність наступності між ступінями розвитку системи і при переході від однієї системи до іншої.

Важливу роль у розкритті сутності принципу розвитку грають основні закони діалектики: закон єдності і взаємодії протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон заперечення заперечення.