Філософія - Щерба С.П. - 3. Сутність і явище

З-поміж категорій матеріалістичної діалектики "сутність" і "явище" займають особливе місце. Це обумовлюється тим, що процес пізнання дійсності починається саме з вивчення явищ і далі йде до розкриття їх сутності. Під явищем розуміємо зовнішню сторону об'єктивної реальності, яка безпосередньо дається нашим органам чуття. Об'єктивна дійсність має і внутрішню сторону, недоступну для її прямого сприймання органами чуттів. Ця сторона дійсності називається сутністю. Вона виступає як внутрішній, повторюваний і відносно тривкий зв'язок речей і явищ. Це внутрішня основа явищ, загальне і повторюване в них. Явище ж є виявленням (проявом) сутності.

Отже, сутність - це внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності, основне відношення, шо існує в предметі і між предметами, внутрішня суперечність - тобто те, що являє собою джерело руху й розвитку предмета чи предметів. Явище - це зовнішня, більш мінлива сторона об'єктивної дійсності, яка є формою виразу сутності.

Дані категорії - це взаємо проникаючі сторони процесу розвитку, де сутність становить основу, а явище - його конкретну реалізацію через перериви поступовості. В цьому плані сфера сутності - це сфера загального, а сфера явища - прояв одиничного. Разом ці категорії становлять діалектику втілення в речах взаємо проникаючих сторін єдиного процесу їх розвитку.

Ідеалісти та метафізики часто неправильно пояснюють зміст цих категорій. Наприклад, Б.Рассел вважав, що питання про сутність є питання лише про те, як вживати слова1. Метафізики ж, здебільшого, невиправдано протиставляють ці категорії.

Наукова філософія розкриває дійсну природу цих категорій, їх суперечливого зв'язку. В.І.Ленін виразив цей зв'язок у формулі: "Сутність являється. Явище істотне"2. Ця єдність виражається, насамперед, у тому, що сутність як щось внутрішнє, виявляється, проривається на поверхню у формі тих чи інших явищ. Наприклад, сутністю життєдіяльності живих організмів є обмін речовин. Він проявляється в таких явищах, як ріст та розмноження організмів. Рослина за своєю внутрішньою природою виступає як сутність, У ній відбувається обмін речовин із ґрунтом та атмосферою, Явищем будуть різні види рослини. Другий приклад. Сутність літературного процесу виражається у відображенні життя засобами художнього узагальнення, у створенні образів, у типізації. Творчість же виступає в явищах поезії, прози, критики. Це ж можна сказати й про мистецтво загалом.

Сутність і явище є об'єктивними. Вони являють собою нерозривну єдність, Хоча мають суперечливий характер. Ця суперечливість проявляється у взаємодії двох сторін дійсності. Сутність, яка виражає внутрішню сторону дійсності, стабільніша, загальніша. Явище виражає сутність, воно одиничне, зовнішнє, рухоміше від першої.

Протиріччя між сутністю і явищем мають вигляд суперечностей між загальним і одиничним. Вони набирають різних форм, однією з яких є їх зовнішня протилежність, шо фіксується поняттям "видимість ". Будучи формою явища, вона не являє собою примари, породженої фантазією суб'єкта. Це реальне явище, яке має свою об'єктивну основу. Цією основою є суперечність самої сутності процесу, а також суперечливий взаємозв'язок сутностей різних систем. Поняття "видимість" може виражати й суб'єктивну ілюзію, що є результатом безпосереднього співвідношення між "емпіричним явищем" і абстрактною суттю. В.І Ленін підкреслював, що "позірне є сутність в одному її визначенні, в одній з її сторін, в одному з її моментів"1. Він звертав увагу на внутрішній зв'язок видимості й сутності.

Абсолютизація видимості як сутності "в одному з її моментів" є гносеологічним джерелом перекрученого відображення дійсності. Ігнорування цього "моменту" призводить до відриву сутності від явища, що виключає можливість його природного пояснення.

Пояснити видимість - означає розкрити її об'єктивну основу. Це має особливе значення в пізнанні суспільних явищ, в яких процес вираження сутності має надто складний характер, оскільки суспільна діяльність реалізується через цілепокладаючу діяльність певних соціальних сил.

Виявлення сутності у формі видимості має свою основу в природі самої сутності. Як форма явища видимість об'єктивна, виражає сутність. Проте виражаючи сутність специфічно (в єдності з іншими факторами), вона може виступати джерелом суб'єктивних ілюзій у пізнанні, оскільки воно зупиняється на ступені безпосередньої фіксації видимості. Лише глибокий теоретичний аналіз, що ґрунтується на наукових методологічних принципах, розкриває дійсну суть явиш, в якій би формі вони не виступали.

В.І Ленін розкривав сутність як процес. Він підкреслював, що "визнання яких-небудь незмінних елементів, "незмінної суті речей" і таке ін. не є матеріалізм, а є метафізичний, тобто антидіалектичний матеріалізм"1. Узагальнюючи історію наук, він дійшов висновку, що ".,. суть речей або "субстанція" теж відносні; вони виражають тільки поглиблення людського пізнання об'єктів"2.

Сутність не є чимось назавжди даним як з точки зору її об'єктивної невичерпності, так і з точки зору її змін у процесі розвитку. її мінливість обумовлена її внутрішньою суперечливістю. Тому й сама діалектика є вченням про визчення суперечностей у самій сутності речей. У процесі розвитку сутність розгортає свій зміст (виступає і як основа, і як розвинутий зміст). Розгортання сутності здійснюється за об'єктивними законами, які виступають регуляторами, "організуючими принципами" розвитку, здійснюють свою дію за певних умов. В єдності з цими умовами об'єктивні закони визначають процес становлення сутності.

Сутність і закон явища одно порядкові, оскільки виражають поглиблене пізнання людиною світу. Ці категорії виражають відношення однієї й тієї ж сфери - сутності. Проте ця однопорядковість не означає їх повної тотожності. Відношення сутності і явища - це своєрідне відношення процесу і його регуляторів. Пізнання закону є пізнання сутності в аспекті тенденцій її саморозгортання. Закон співвідноситься і з явищем як відображенням стійкого в ньому, тобто того, що робить явище суттєвим, не обумовлюючи його загалом. Звідси В.І Ленін робив висновок про те, що будь-який закон є вузьким, неповним, приблизним3. Він, як певна тенденція, діє за певних умов, хоча його дії повністю не збігаються з тенденцією. Закон "формує" явище не безпосередньо, а через складний взаємозв'язок із конкретними умовами. Це говорить про те, що на формування явища впливають ще й інші фактори. Тому завдання науки полягає в тому, щоб знайти загальне, виділити основу явищ. К.Маркс з цього приводу підкреслював: якби форма прояву і сутність речей безпосередньо співпадали, то всяка наука була б зайвою4. Діалектико-матеріалістична філософія, відстоюючи наукове тлумачення цих категорій, піддає різкій критиці різні ідеалістичні та агностичні вчення з цього питання.

Якщо наука не хоче відставати від життя, вона має постійно прагнути до глибинного проникнення пізнання в закономірності предметів і процесів. Завдання науки полягає в тому, щоб осягнути сутність. В цьому зв'язку варто пам'ятати мудру пораду І.П.Павлова, який, звертаючись до молоді говорив, що вивчаючи, експериментуючи, спостерігаючи, потрібно прагнути не залишатися на поверхні фактів, прагнути проникнути в таємницю їх виникнення, наполегливо шукати закони, які ними управляють.

Знання законів розвитку світу, розуміння сутності явищ природи й суспільства сприятимуть зменшенню залежності людини від природи, становленню її дійсної свободи.