Філософія - Щерба С.П. - 5. Необхідність і випадковість

З викладу попереднього матеріалу слідує, що зв'язки між предметами і явищами бувають різні: стійкі, суттєві, які виражають основні тенденції розвитку, і нестійкі, несуттєві, що необумовлені загальною тенденцією, законами розвитку.

Названі нами категорії відображають два види зв'язків.

Необхідність визначає те, котре закономірно випливає із внутрішнього, суттєвого зв'язку предметів, процесів та явиш, що обумовлено всім попереднім розвитком і в силу цього наступає чи повинно наступити.

Випадковість виражає те, що випливає із зовнішніх зв'язків між явищами.

Для ідеалістів ці категорії є продуктом духу, мисленої діяльності людей і не більше. Наприклад, для Канта вони апріорні поняття розуму. Для інших - щось аналогічне.

Для матеріалістів характерне визнання об'єктивної необхідності, хоча й метафізичні матеріалісти (XVII - XVIII ст.) заперечували об'єктивний зміст випадковості, вважаючи її суб'єктивною за змістом категорією, яка відображає наше незнання причин і явищ. Для метафізичних матеріалістів все в світі має необхідний характер і немає нічого випадкового. Вони обґрунтували це на тій основі, що не існують у світі безпричинні явища. Будь-який каузальний зв'язок вважали необхідним. Така точка зору веде до фаталізму і не виводить за межі теологічного погляду на світ. І дійсно, якщо в світі все заздалегідь передбачене (визначене), обов'язково має відбутись, то, по-перше, людина нічого не може змінити, а повинна лише пасивно слідувати перебігу подій. По-друге, така необхідність не відрізняється від долі, божественного приречення; волею-неволею призводить до визнання Творця Всесвіту (бога).

Подібне розуміння необхідності "не підносить" випадковості до рівня необхідності, а "принижує", необхідність до рівня випадковості. І дійсно, якщо другорядні, несуттєві обставини за їх значимістю прирівняти до глибоких, суттєвих, то різниця між першими й другими зітреться. Наука потоне в безлічі випадковостей замість того, щоб за випадковістю знаходити необхідність, закони розвитку.

Існує й друга крайність у мета фізиків. Дехто з них перебільшує значення випадковості, ігноруючи необхідність. Є й точка зору, згідно з якою певні явища чи процеси можуть бути або випадкові, або необхідні, але не можуть бути одночасно тим і іншим. При цьому вважається, що на увагу заслуговує лише необхідне. Іноді стверджують, ніби то наука має займатися лише відомими явищами. Проте вона має досліджувати в першу чергу невідоме.

Отже, ідеалісти заперечують об'єктивний зміст категорій необхідності й випадковості. Ці категорії у них у кінцевому підсумку є продуктом діяльності суб'єкта. А погляди метафізичних матеріалістів часто збігаються з точкою зору ідеалістів у визнанні суб'єктивного характеру категорії "випадковість". Існує й протилежність між метафізичною та діалектичною точками зору на співвідношення випадковості й необхідності. Метафізики вважають необхідність і випадковість абсолютними протилежностями.

Діалектичний погляд на співвідношення цих категорій був закладений Гегелем. Вважаючи категорії проявом світового духу, він відкрив діалектичний взаємозв'язок необхідності Й випадковості. З'ясовуючи категорію необхідності, він вважав, що й "випадковість" має свою основу, тому що вона випадкова, і так само не має своєї основи, бо вона випадкова. Інакше кажучи, випадковість має зовнішню основу, не маючи внутрішньої. Але вона не безпричинна, хоча й викликається зовнішніми, побічними, несуттєвими причинами.

Необхідність і випадковість не абсолютні протилежності, як вважають метафізики. Вони взаємо проникають, перебувають у взаємодії, є рухомими, відображаючи взаємо переходи явиш в об'єктивній реальності.

Випадковість необхідна, оскільки випливає із загальної закономірності, обумовлена діяннями причинності, випливає із загального зв'язку явищ. Водночас, випадковість не викликається внутрішніми, суттєвими причинами, внутрішньою необхідністю, а тому не є необхідною.

Як писав Гегель, необхідність проявляє себе, визначає себе через випадковість. На поверхні явищ ми бачимо гру випадковостей. Але останні є проявом необхідності. Так, із випадкових взаємодій індивідів у суспільстві складається необхідний ланцюг історичного розвитку в чітко визначеному напрямі.

При глибокому об'єктивному аналізі суспільного життя виявляється, що люди вступають у необхідні, незалежні від їх воли відносини (виробничі відносини), які визначаються рівнем і характером продуктивних сил. Головне у виробничих відносинах - форми власності на засоби виробництва. Робітник у капіталістичному суспільстві не може не продавати своєї робочої сили капіталісту. Проте ця необхідність проявляється через ряд випадковостей. Робітник може продавати її як одному, так і іншому господарю. Він може бути як літнім, так і молодим, жінкою чи чоловіком і таке ін. Ці випадковості не випливають із внутрішньої необхідності, із характеру виробничих відносин.

Чому ж необхідність не проявляється в чистому вигляді? Тому що вона є законом явищ, який визначає їх розвиток у головних рисах. Але закон проявляється в багатоманітності явищ, яким притаманні своєрідність, неповторність, що існують у різних умовах. Саме ця обставина і є причиною випадковостей. Проте внаслідок таких причин випадковість може виступати і як форма прояву необхідності, а необхідність пробивати собі дорогу через безліч випадковостей. Наприклад, закон вартості при простому товарному виробництві пробиває собі дорогу через випадкові коливання цін на ринку.

У ряді випадків необхідність, зустрічаючи протидію з боку побічних причин і явищ, діє як тенденція. Такою є тенденція середньої норми прибутку і норма процента до зниження.

Випадковість виступає не лише як прояв, але й як доповнення необхідності, що відбувається в точці перетину двох необхідних процесів. Проте не всяке зіткнення необхідних процесів дає у результаті випадковість. Сонячне і місячне затемнення, будучи перетином двох необхідних процесів - руху Землі і її супутника Місяця - не є випадковими, про що говорить той факт, що їх можна заздалегідь передбачити.

Необхідність і випадковість мають відносний характер. По-перше, тому, що вони фіксовані для певного зв'язку явищ. В іншому зв'язку необхідність може виступати як випадковість, а випадковість - як необхідність. По-друге, зі зміною умов випадковість і необхідність можуть переходити одне в одне.

Вияв необхідності за зовнішніми випадковостями, встановлення законів явиш - необхідна риса будь-якої науки. З цього приводу Ф.Енгельс писав, що наука закінчується там, де втрачає силу необхідний зв'язок. Тільки відкриття необхідності й конкретизація її в законах науки озброює людей для перетворення дійсності і сприяє науковому передбаченню. Проте науці чужий і нігілізм стосовно випадковості.

Випадковість є формою прояву необхідності, її доповненням. Наука має виявити, за яких обставин необхідність проявляється в тій чи іншій випадковій формі. Вона має виявити й бажані випадковості, сприяти їх перетворенню в необхідність, знайти шляхи цього перетворення. Варто враховувати й те, що випадковості активно впливають на необхідність, на хід її здійснення, прискорюючи або гальмуючи темпи розвитку.

Знання цих категорій має велике методологічне значення, сприяє глибшому пізнанню людиною світу.