Оцінка жорстка і, загалом, справедлива, але тільки в тому разі, коли її адресувати не всій, а тільки класичній західноєвропейській філософії. Саме класична західноєвропейська філософія, в тому числі й філософія історії у системі Гегеля, — якщо говорити про мислителів найпершої шереги і не враховувати дрібніших, на кшталт, скажімо, Людвіга Фейербаха, — припиняє своє існування.
2.1.3.1. Переосмислення об'єкта й предмета історичного пізнання при переході від класичної до некласичної філософії історії
Відбувається перехід від класичного до некласичного філософсько-історичного мислення, інтендованого не на моністичне, а на плюралістичне розуміння історії, не на генералізуючий, а на індивідуалізуючий підхід, не на універсалістськи-глобалістичне тлумачення історії як монолітного лінійно-поступального руху, а на розгляд її як нелінійного, надскладного у синергетичному сенсі формування, створеного множиною різномасштабних історичних індивідів.
Відповідним чином переосмислюється також питання про об'єкт і предмет філософії історії та інших історичних дисциплін, про їх спільні риси й відмінності. Означене переосмислення здійснювалося за кількома напрямами.
2.1.3.2. Від монізму до плюралізму
Вивчення питання про об'єкт і предмет філософії історії, відмінність цього предмета від інших галузей, що з'ясовують особливості розвитку суспільства, втратило насамперед моністичний характер. Різні підходи до вирішення цього питання були відомі і на класичному етапі історичного пізнання. Однак тоді кожний з цих підходів претендував бути всеосяжним і єдино вірним, витлумачуючи інші або ж як взагалі хибні, або ж як (у крайньому разі) допоміжні, такі, що мають локальне значення. З переходом на некласичну стадію парадигма історичного монізму змінюється парадигмою історичного плюралізму. Моністичне тлумачення історії у цьому контексті теж зберігає право на існування, але вже лише як одна з багатьох можливих версій, своєрідний граничний випадок.
Згідно з плюралістичним розумінням об'єкт усіх галузей історичного пізнання виступає вже не тільки, й не стільки у вигляді єдиного глобального процесу, скільки як множина відносно самостійних динамічних соціокультурних індивідів з різним масштабом, тривалістю життя, ритмом існування тощо. По-іншому ставиться й питання про предмет історичного дослідження. Визнається, зокрема, не тільки можливість, а й необхідність співіснування, у тому числі — і на одному й тому самому рівні узагальнень, різних підходів до розгляду цього об'єкта, коли кожний з підходів окреслює свій, неповторний предмет аналізу.
2.1.3.3. Розходження наукоцентричної та наукобіжної тенденцій в історичному пізнанні
Наука з переходом історичного мислення на некласичний етап, вже не постає як всіма й одностайно визнане уособлення автентичності осмислення історичного процесу. Якщо, скажімо, для Гегеля вищою точкою розвитку філософії є філософія як наука, а взірцем для всіх інших галузей пізнання, що вказує їм шлях і дає метод для перетворення їх на справжні науки, є філософія, що реалізувала себе в ролі наукової системи знань, то з виникненням некласичної філософії історії ситуація істотно трансформується. З одного боку, продовжує утверджуватись наукоцентричне традиція. Однак водночас в гуманітарному, зокрема в історичному, пізнанні виокремлюється і поширюється інша, протилежна за спрямованістю, наукобіжна тенденція. Це визначальним чином впливає й на розуміння предмета і філософії історії, і всіх інших історичних дисциплін у широкому й вужчому сенсі цього слова.
Яким же чином вирішується проблема об'єкта й предмета філософії історії та інших наук про суспільний поступ з урахуванням дихотомій "моністичне-плюралістичне" та "наукобіжне-наукоцентричне" розуміння історичного процесу?
2.1.3.4. Інтерпретація об'єкта та предмета історичного пізнання засновниками марксизму и позитивізму
2.1.3.5. Трактування об'єкта й предмета історичного пізнання представниками наукобіжного напряму філософії історії
2.1.3.6. Розвиток наукоцентричної традиції тлумачення об'єкта й предмета історичного пізнання
2.1.3.7. Проблема об'єкта та предмета історичного пізнання у філософії історії часів постмодерну
2.2. Філософія, загальна соціологія, філософія історії та історична наука: особливості взаємозв'язку
2.2.1. Зміна місця та ролі філософії історії у системі філософського знання на різних етапах розвитку макроіндивідів історії
2.2.1.1. Філософія як вияв духовного життя історичних макроіндивідів
2.2.1.2. Філософія історії як пізня стадія філософського пізнання
2.2.1.3. Трагізм людської історії та його відбиття у філософії історії