Філософія історії - Бойченко І.В. - КАТЕГОРІЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ

— давньогрецький філософ, глава Академії Платона і засновник так званої III Академії. Письмових творів не залишив, тексти його лекцій, записані учнями, теж не збереглися. Тому уявлення про філософію К. можна скласти лише за творами Ціцерона, Секста Емпірика, Діогена Лаертського, Плутар-ха тощо. Судячи з них, К. цікавили передусім проблеми теорії пізнання й етики, тлумачені ним у дусі висунутих уже Аркесілаєм принципів академічного скептицизму з його антидогматизмом і полемічною спрямованістю. Так, роздумуючи над критеріями істини, К. конкретизує спрямоване проти догматиків вчення Середньої Академії про неможливість відрізняти істинне від хибного й постійну наявність моментів, які суперечать тому, що людина ладна була б визнати істиною. Головним опонентом К. був Хрісіпп, за висловом самого К., наведеним у Діогена Лаертського: "Якби не було Хрісіппа, не було б і К.". Спростовуючи тезу стоїків про "осягаюче враження" як критерій істини, як засіб адекватно представити предмет, К. вважав, що тут неспроможними є і чуттєві уявлення через їх плинність, і раціональні докази, оскільки вони опираються самі на себе і тому можливі лише завдяки порочному логічному колу. Натомість К. розглядає як ефективніший засіб "переконливе враження", що робить можливою перевірку. Та, зрештою, вона теж не дає змоги з вірогідністю відрізнити істинне від хибного, тому реальним предметом пізнання може поставати не достовірне, а лише ймовірне. К. розрізняє три його щаблі: 1) просто ймовірне; 2) ймовірне й несуперечливе; 3) ймовірне, несуперечливе й перевірене. Погано відома етика К., можливо, містила типове для скептиків переконання щодо необхідності "природного блага" і в тому, що з огляду непізнаваності природи речей варто обмежуватися у своїй життєдіяльності задоволенням насущних потреб. Критично висловлювався щодо існування богів, вищого промислу, долі, провидіння, пророцтв, астрології тощо.

КАТЕГОРІЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ

— універсальні, всезагальні форми історичної діяльності, мислення та свідомості людей. К.і.н. — поняття полісемантичне; його змістом можуть бути: а) основні форми історичної життєдіяльності (спільнота, культура, цивілізація, формація) і роди соціально-історичного буття людей (економіка, соціальна сфера, політика, духовне життя); б) форми історичного мислення, що використовуються людьми інстинктоподібно, "поза спиною їх свідомості"; в) наріжні характеристики історичного пізнання, що осягаються істориками як найзагальніші і фундаментальні поняття історії як науки; г) форми історичної самосвідомості.

Категоріальна структура історичного мислення формується на основі соціально-історичної життєдіяльності людей, у ході відтворення та темпорольних глибинних змін явищ життєвого світу та їх взаємозв'язків. Інваріантні форми та співвідношення історичних подій і процесів, багато разів повторюючись у діяльності і відносинах людей, постають як онтологічний вимір категорій, і в подальшому поступово закріплюються у свідомості людей вже як форми історичного мислення. Вже як форми мислення історичні категорії відображають загальні хронотопічні властивості людського співжиття, структуру, перебіг, ритм і взаємозалежності процесів суспільної динаміки і водночас використовуються (переважно стихійно, в неусвідомленій формі) як способи фіксації повторюваності в історії, виокремлення закономірного, віднесення одиничних, випадкових історичних подій до відповідних детерміністських вузлів перетину мережі загальних і необхідних зв'язків історичного процесу.

Пізніше, в міру самоідентифікаціі та самоздійснення того чи іншого суспільства, культури, народу тощо історичні категорії поступово усвідомлюються і з синкретичних, що діють інстинктоподібно, способів фіксації й вираження необхідного та всезагального в історії перетворюються на такі пізнавальні засоби, що свідомо формуються і застосовуються. В цьому аспекті історичні категорії виступають найзагальнішими, цілеспрямовано і свідомо розробленими поняттями історичної науки, вищий ступінь загальності, категоріальна природа яких зумовлена тим, що вони у вигляді універсалій чи архетипів схоплюють у відповідному зрізі історичний процес як цілісність. На цій основі вони свідомо використовуються вченими як дійові інструменти історичного пізнання, як смислові вузли, щаблі такого пізнання, покликані сприяти автентичному осягненню і повнокровному залученню до перебігу процесів суспільної життєдіяльності. Тому історичні категорії істотно відрізняються від спеціально-наукових понять різноманітних галузевих історичних дисциплін, які є суто розсудковими, абстрактно-теоретичними. На відміну від них К.і.н. на сучасному етапі постають цілісними духовними утвореннями, що актуалізують і репрезентують не тільки розсудкові, а й усі інші пізнавальні здатності людини (всю почуттєву сферу — від відчуттів до духовних почуттів, продуктивну та репродуктивну уяву, волю, розум).

Отже, К.і.н. спроможні відігравати роль не лише неусвідомлено вживаних форм мислення чи понятійних, абстрактно-розсудкових засобів пізнання у його класичному розумінні, тобто як суб'єкт-об'єктної взаємодії, а й виступати своєрідними екзистенціалами, формування і дія яких засновується, крім розсудково-раціональних моментів, на переживанні та співпереживанні; на ідеосинкразійній симпатії та "відбірковій спорідненості" (Гете), співчутті й співстражданні; на залученні не лише зовнішнього, а й внутрішнього досвіду; на роз-предмеченні історичного "апріорі" та осягненні історії як конгеніальної людині сукупності існувань інших людей, і уможливлює повернення суб'єктивності до витоків та виявів її автентичного буття.