Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Факторинг

Факторинг (від англ. factoring, factor – посередник) – переуступка банку неоплачених боргових зобов'язань, що виникають між суб'єктами господарювання у процесі реалізації товарів і послуг, на засадах комерційного кредиту^*221. Основні етапи факторингу зображені на рис. 11.13^*222.

*221: { Безклубий І. Про предмет грошового зобов'язання /1. Безклубий // Право України. – 2003. – № 10. – С. 61.}

*222: { Деньги. Кредит. Банки: учеб. для вузов / Е.Ф. Жуков, Л.M. Максимова, А.В. Печникова и др.; под ред. проф. Б.Ф. Жукова. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 622 с.}

Рис. 11.13. Схема факторингу: 1 – оплата поставки товару на умовах відстрочки платежу; 2 – уступка банку права вимагання боргу за поставкою; 3 – виплата довгострокового платежу відразу після поставки (до 80 % від суми поставленого товару); 4 – оплата за поставлений товар; 5 – виплата залишку коштів (від 20 % після оплати покупцем) за вирахуванням комісії

Таким чином, факторинг дає змогу кредиторам, у тому числі великим (залізницям, оптовим фірмам тощо), які постійно мають справи з великою кількістю боржників, звільнитися від трудомісткої роботи за своєчасного отримання від них платежів (табл. 11.5).

Перевагами факторингового обслуговування є те, що фірма має справу не з окремими покупцями, а з факторинговою компанією, що регулярно направляє клієнту виписки за рахунками, одержуючи винагороду за послуги. Компанія стягує заздалегідь обумовлену комісію (0,5–2 % від суми обігу клієнта) залежно від надійності покупців, виду послуг, якості боргових вимог, а також відсотків за позичками під ці вимоги. Факторингові компанії ретельно перевіряють вимоги, що здобуваються, з погляду платоспроможності покупця за допомогою своїх довідкових відділів і банків. Нерідко ці компанії беруть на себе ризики несплати вимог, у тому числі фінансові ризики, пов'язані з неплатоспроможністю імпортера ("дель-кредере").

Таблиця 11.5. Головні відмінності факторингу та кредиту

Факторинг також має деякі недоліки, а саме:

1) плата за факторинг дещо вища, ніж плата за короткостроковий банківський кредит (хоча різниця є незначною);

2) документообіг між банком і клієнтом за здійснення факторингу на етапі фінансування набагато складніший, ніж за кредитом. В Україні факторинг поки що не розглядають як самостійну сферу діяльності. Банки надають перевагу факторингу як послузі, лише розширюючи асортимент кредитних продуктів. Спеціалізованих факторингових компаній на вітчизняному ринку практично немає.

Державний кредит набуває такого статусу, коли позичальником є держава, а кредиторами – юридичні та фізичні особи.

Державний кредит виник у період рабовласницького ладу, головним чином у зв'язку з війнами, які вимагали великих матеріальних витрат.

Історія становлення державного кредиту в Україні бере свій початок з 1995 p., коли вперше були випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Емітентом цього виду цінних паперів стало Міністерство фінансів України.

За економічним змістом державний кредит невіддільний від державного боргу, а його наслідком є зростання державного боргу.

Державний борг можна розглядати як кошти, отримані від випущених, але ще не погашених державних позик. Державний борг буває внутрішній та зовнішній.

Внутрішній державний борг – це строкові боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

Зовнішній державний борг – строкові боргові зобов'язання Уряду України, що виникли у результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Розвиток міжнародних економічних відносин передбачає як необхідну передумову наявність міжнародного кредиту і можливість здійснення міжнародних кредитних операцій.

Міжнародний кредит з'явився ще за феодалізму як специфічний різновид лихварського капіталу і використовувався переважно для фінансування війн, хрестових походів і утримання королівських дворів Європи. Стрімкого розвитку міжнародний кредит набув за епохи капіталізму, що пов'язано з інтернаціоналізацією виробництва, розвитком світового господарства.

Як економічна категорія міжнародний кредит виражає відносини між кредиторами і позичальниками різних країн світу щодо надання, використання і погашення кредиту. На практиці він здійснюється через надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик, тобто міжнародний кредит – це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах оплати та повернення обумовлені строки. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світо- господарських зв'язків. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національному ринках позичкових капіталів.

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредитори і позичальники – представники різних країн.

Об'єктами міжнародного кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні і валютні ресурси, грошовий та товарний капітал, рухоме та нерухоме майно або витрати, пов'язані із задоволенням потреб держави.

У зовнішньоекономічних зв'язках міжнародний кредит виконує такі функції:

– забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між сторонами;

– посилює процес накопичення у межах усього світового господарства;

– прискорює процес реалізації товарів, послуг, інтелектуальної власності у всесвітньому масштабі;

– сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;

– сприяє зміцненню міжнародних економічних зв'язків;

– підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює зростання світового товарообігу;

– забезпечує безперервність міжнародних розрахунків і прискорює міжнародний обіг коштів;

– є методом регулювання платіжних балансів.

За джерелами формування ресурсів міжнародний кредит поділяється на види, що подані на рис. 11.14.

Рис. 11.14. Види міжнародного кредиту за джерелами формування ресурсів

Міжнародний кредит має певні позитивні і негативні наслідки для національної економіки (табл. 11.б)

Роль міжнародного кредиту полягає у тому, що він:

– є методом регулювання платіжних балансів;

– сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;

– сприяє зміцненню міжнародних економічних зв'язків;

– підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює зростання світового товарообігу;

– забезпечує безперервність міжнародних розрахунків і прискорює міжнародний обіг коштів.

Таблиця 11.6. Позитивні і негативні наслідки використання міжнародних кредитів