Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Довірчі товариства

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплату, а також надають комерційні кредити (близько 80 % усіх активів). Джерелом грошових ресурсів компаній є власні короткострокові зобов'язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

Кредитні товариства – це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб). їх капітал формується шляхом купівлі паїв і сплати спеціального внеску, який у разі виходу з товариства не повертається. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко- і середньострокових кредитів, посередницька діяльність.

Кредитні спілки – це громадські організації, створені на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Вони видають позики під мінімальні відсотки і не мають на меті одержання прибутку, а фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки. Кредитні спілки мають свої переваги: здатність отримати кредит вже через 2–3 години (у комерційному банку лише через 10 днів), невеликі членські внески. На відміну від банків кредитні спілки обмежують свою діяльність замкнутим колом осіб. Клієнтами спілки можуть стати тільки її пайовики. Послугами ж банку користуються всі, коло клієнтури не обмежене і персонально не визначене. Діяльність банку є публічною. Договір, що укладається між банком і його клієнтом, також є публічним. Діяльність же кредитної спілки не публічна. Відносини між спілкою і пайовиками виникають на основі членства і не є клієнтськими відносинами.

Членами кредитних спілок можуть бути тільки фізичні особи. Крім того, необхідно, щоб усі вони були членами якогось одного співтовариства, досить добре знали і мали довіру один до одного. Остання обставина відіграє вирішальну роль у відносинах взаємної допомоги, оскільки вони передбачають взаємну відповідальність. Банк, який має юридичну відповідальність перед клієнтами, у випадках невиконання своїх зобов'язань несе обмежену відповідальність.

Довірчі товариства

Довірчі товариства (трастові компанії – від англ. trust – довіряти) – товариства, що здійснюють управління майном, грошима або цінними паперами чи правами за дорученням власника. Функціонування довірчого товариства передбачає досить складну сукупність відносин, що формуються між головними діючими особами, які укладають трастову угоду. До них належать:

– довіритель (принципал) – фізична або юридична особа, яка є власником капіталу і передає його в управління довіреній особі (управляючому або менеджеру) для його використання на певних умовах;

– довірена особа – фізична або юридична особа, яка на певних, зазначених в угоді, умовах бере в управління майно довірителя;

– бенефіціар – третя особа, на користь якої здійснюється управління майном, якщо довіритель приймає таке рішення.

Формою організації відносин між довірителем і довіреною особою є трастова угода, основний зміст якої стосується як обов'язків і відповідальності довіреної особи, так і прав та привілеїв довірителя.

У сучасних умовах довірчі товариства за загальним функціональним призначенням націлені на ефективне використання майна, його фінансових форм, зменшення ризиків підприємницької діяльності та вдосконалення інвестиційного процесу.

Трастові операції можна об'єднати у такі групи:

– персональні трастові послуги, що надаються окремим громадянам;

– трастові послуги, які надаються у сфері безпосередньої підприємницької діяльності;

– послуги, що надаються пенсійним та іншим фондам для максимізації їх доходів^*235.

*235: { Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни "Грош: та кредит" / кол. авторів під кер. М.І. Мируна. – К.: КНЕУ, 2002. – 124 с.}

Перспектива розвитку трастових компаній в Україні, безсумнівно, пов'язана не тільки з фундаментальними й об'єктивними процесами, що властиві ринковій економіці і відображаються у розвитку відносин власності, підприємництва і зростання доходів населення, а й у специфіці умов, які складаються в Україні у перехідний період. До таких умов можна віднести поступовий розвиток ринку цінних паперів. Дрібні і середні підприємства, що переходять у власність індивідуальних та колективних власників, потребують кваліфікованого управління, яке не завжди можуть забезпечити нові господарі, що, як правило, не мають достатнього досвіду організації господарської діяльності в умовах ринку.

Нині як у світовій економіці в цілому, так і в економіках провідних країн головну роль відіграють не окремі суб'єкти господарювання, а їх інтегровані структури. У світовій практиці господарювання поширилися 10 основних організаційних форм інтегрованих структур бізнесу: трести, концерни, конгломерати, фінансово-промислові групи (ФПГ), картелі, синдикати, пули, консорціуми, стратегічні альянси (СА) і асоціації.

Згідно з Господарським кодексом України, в країні можуть створюватися такі види інтегрованих структур бізнесу (господарських об'єднань), які подані нарис. 13.9.

Визначення інтегрованих структур бізнесу наведено в табл. 13.2.

Рис. 13.9. Інтегровані структури бізнесу

Таблиця 13.2. Визначення понять інтегрованих структур бізнесу, наведені у Господарському кодексі України

Асоціації набули значного поширення в розвинутих країнах. У США їх налічується не менше 80 тис. Сім з десяти американців є членами принаймні однієї асоціації. Найпоширеніший вид асоціацій – галузеві. Функціонують також асоціації, що поєднують промисловців суміжних галузей, а також міжгалузеві асоціації. Асоціації створюються за безліччю інших принципів. Наприклад, асоціація дрібних і середніх підприємців, дилерів, лізингових компаній, якості, промислових кооперативів, наукових парків та ін. Членами асоціацій можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Найбільшими асоціаціями в США, у яких беруть активну участь американські радіоелектронні фірми, є: Асоціація радіоелектронної промисловості (Electronic Industry Association, ЕІА), Американська радіоелектронна асоціація (American Electronic Association, АЕА). Обидві вони займаються в основному лобістською діяльністю, спрямованою на захист інтересів компаній – членів асоціацій у законодавчих, виконавчих і судових органах.

Асоціацією в Україні є "Київбудматеріали", яка включає такі підприємства: ВАТ "Будматеріали" (м. Біла Церква), КП "Переяслав-Хмельницький цегляний завод".

Корпоративною формою об'єднання підприємств в Україні є "Rainford", основні напрями діяльності якого – виробництво хліба, молочних продуктів, ковбасних виробів, шоколаду, взуття, телевізорів.

Консорціуми (або синдикати) утворюють тимчасові банківські об'єднання, що виникли на договірній основі з метою спільної реалізації кредитних, гарантійних та інших банківських операцій та послуг.

Особливостями консорціуму можна вважати такі:

– тимчасова угода учасників на договірній основі для здійснення яких-небудь проектів у різних сферах виробничо-господарської та фінансової діяльності;

– консорціум може створюватися як без утворення, так і з утворенням юридичної особи;

– юридично й економічно його учасники самостійні, крім діяльності, пов'язаної з досягненням загальних цілей;

– він часто є безприбутковою організацією;

– як правило, немає спеціально створеної організаційної структури управління учасниками.

На сьогодні у світовій практиці найчастіше зустрічаються консорціуми фінансового типу.

Концерни діють у галузях, де розвинене велике і масове виробництво, застосовуються високі технології. Найчастіше це чорна і кольорова металургія, машинобудування й автомобілебудування, хімічна й електротехнічна промисловість.

Діяльність концерну може поширюватися як на певну підгалузь, так і на цілу галузь економіки. До нього можуть також належати підприємства однієї або декількох галузей. Однак лише деякі найбільші концерни цілком охоплюють галузь економіки.

Прикладом промислового концерну є група японських підприємств, що входять в інтегровану структуру бізнесу "Тойота".

ФПГ можна ідентифікувати практично з усіма інтегрованими структурами, які нині поширені.

До особливостей ФПГ належать такі:

– над фірмове утворення, яке об'єднує учасників з різних сфер діяльності: фінансової, виробничої, торговельної та науково-дослідної;

– до складу ФПГ можуть входити цілі концерни, конгломерати, окремі корпорації, а також обов'язково фінансово-кредитні установи;

– організаційна структура буває як ієрархічною, так і такою, де учасники номінально можуть залишатися самостійними юридичними особами;

– централізоване управління у сфері фінансів і стратегічного розвитку.

Прикладом такої форми інтеграції бізнесу є українська ФПГ "Фінанси і кредит", до складу якої входять як фінансово-кредитні установи, так і промислові та торговельні компанії. Офіційно створеною ПФГ в Україні є також інтегрована структура бізнесу "Титан"; фінансовий блок ПФГ становить АКБ "Форум", а торговий – торговий будинок "Титан" і фірмовий магазин "Побутова хімія". Науковий потенціал ПФГ "Титан" зосереджений у трьох наукових установах: Сумському державному НДІ "МШПП", Інституті гірничо-хімічної промисловості ВАТА "Горхімпром".

У світовій практиці холдингові компанії є насамперед фінансовими центрами, навколо яких об'єднуються окремі компанії, не втрачаючи при цьому своєї комерційної самостійності. За допомогою них налагоджується функціональна взаємодія капіталу, що належить різним за профілем діяльності підприємствам, включаючи пряме їх злиття і втрату самостійності. Завдяки холдингу вирішуються економічні проблеми, які не під силу одному окремому підприємству. Доцільність створення холдингів наведена на рис. 13.10.

Рис. 13.10. Мотиви створення холдингових компаній

Банківські холдинг-компанії – це акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків і небанківських установ з метою встановлення контрольних, управлінських і фінансово-кредитних функцій щодо них.

Важливою проблемою для України є створення єдиного державного органу, який би регулював діяльність небанківських фінансових установ. На сьогодні банківська діяльність регулюється Національним банком, фондовий ринок Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, весь позабанківський фінансовий сектор – лише відділом Міністерства фінансів України зі страхування. Інші види небанківських фінансових установ розвиваються стихійно, що є особливо небезпечним з огляду на слабку нормативну базу. Державний регульований орган має впроваджувати ефективну політику розвитку сектору небанківських фінансових установ, але без надмірної опіки. Економіка України буде забезпечена довгостроковими інвестиційними ресурсами тоді, коли досягнуть достатнього рівня розвитку небанківські фінансові установи, які складатимуть відчутну конкуренцію банківським інститутам на ринку довгострокового капіталу.