Гроші та кредит - Щетинін А.І. - 5.1. Сутність і причини інфляції

Одним із неодмінних атрибутів грошового обігу в країнах, де основу суспільного виробництва складає ринкова економіка, є інфляція. Це явище, власне кажучи, супроводжувало товарне виробництво на всьому історичному шляху його розвитку, але з особливою частотою і негативними наслідками для економіки інфляція стала проявлятися у XX столітті, коли країни перейшли до паперово-грошових систем. Інфляція як явище охоплює практично всі напрямки і сфери виробництва і може призводити до дуже гострої соціальної напруженості у суспільстві. Прикладом є Німеччина початку 20-х років, Югославія — в кінці 80-х років, Україна — на початку 90-х років минулого століття. Водночас значна за своїми масштабами інфляція підриває економічні позиції держави, ослаблює її роль у світовому поділі праці.

Проте в останні десятиліття в розвинутих країнах капіталізму вдалося розробити систему заходів державного регулювання, яка, не усуваючи самого явища, все ж дозволяє стримувати інфляційні процеси і певною мірою управляти ними.

5.1. Сутність і причини інфляції

Інфляція (лат. Inflatio— роздмухування) — це порушення грошового обігу, що виявляється у переповненні грішми сфери обігу. Це явище знаходить свій вияв у знецінюванні грошей. Уперше термін інфляція відносно порушень грошового обігу було застосовано у США в період громадянської війни 1861—1865 pp.

Зовнішнім виявом інфляції є підвищення цін— пряме відображення знецінювання грошей. Як явище інфляція вже була відома в рабовласницькому суспільстві в умовах дії монетних грошових систем. Причиною знецінювання монет було навмисне зменшення в них грошового металу. Так, у Римській імперії імператором Семптимієм Севером у 198 р. вміст міді в срібних монетах було збільшено на 50—60 %, що призвело до знецінювання грошей і зростання цін.

Приклади монетно-грошової інфляції мали місце й у більш пізні періоди. Однак у докапіталістичних формаціях і в період капіталізму, аж до скасування золотого стандарту, інфляція була явищем спорадичним і найчастіше викликалася зміною в монеті співвідношення між грошовим металом і лігатурою. За відсутності масової фальсифікації монет в умовах золотомонетного стандарту інфляція практично була неможлива, тому що кількість грошей в обігу регулювалася стихійно шляхом їхнього відпливу в скарби або їх припливу звідти, хоча справедливо зазначити, що після відкриття Америки і масового напливу в XVI ст. в Європу золота й срібла, награбованого європейцями у народів Америки, ціни в Європі різко зросли. Але то було явище певною мірою особливе і воно, по суті, визначалось факторами, що лежали скоріше за межами власне самого суспільного виробництва. Але вже у XX ст. з переходом до паперово-грошових систем інфляція стала частим і грізним явищем для економіки більшості країн.

Інфляція виявляється в зростанні цін, однак це не означає, що будь-яке підвищення цін— це інфляція. Так, підвищення цін може бути викликано зміною вартості грошового металу внаслідок зниження витрат на його виробництво. Воно може стати й наслідком масового зменшення довіри населення країни до національної валюти з огляду на ті чи інші конкретні політичні події. У цих випадках має місце зростання цін, але воно не пов’язане з переповненням каналів обігу грошима.

Інфляція є складним економічним явищем і як таке не має однозначного тлумачення серед економістів. Щодо причин інфляції існує кілька теорій. Одна з найпоширеніших — теорія інфляції, засновником якої був Дж. Кейнс. Ця теорія інфляції є складовою його загальної економічної теорії, що, як відомо, базується на вивченні проблем попиту. У цьому сенсі Дж. Кейнс пов’язував інфляцію, перш за все, зі зростанням попиту і його переважанням над пропозицією. Саме це він уважав головною причиною інфляції. Такий підхід до пояснення цього явища отримав назву »теорія інфляції попиту».

Дещо інше тлумачення причин інфляції у тих економістів, які пов’язують це явище з витратами. Це так звана теорія інфляції витрат. Її суть у тому, що витрати виробництва суттєво зростають, передусім через позицію профспілок, які змушують роботодавців підвищувати заробітну плату за відсутності зміни або за меншої динаміки зростання попиту. Це, у свою чергу, змушує роботодавців підвищувати ціни. Така низка причин, на думку прихильників цієї теорії, і викликає інфляцію.

Дещо особлива позиція у монетаристів. М. Фрідмен вважає інфляцію суто грошовим феноменом, а її основну причину пов’язує з відносно надмірною масою грошей порівняно з валовим внутрішнім продуктом.

У сучасних умовах серед економістів досить поширеним є комплексний підхід до аналізу інфляції як явища. Його суть полягає в тому, що інфляція — це наслідок дії цілої низки причин, які лежать як у сфері грошового обігу, так і у сфері самого виробництва. Зрозуміло, що чинники інфляції не діють окремо, вони неоднорідні і різні за своєю спрямованістю. Проте незважаючи на їх велике різномаїття, у цілому їх можна певним чином класифікувати. До найбільш істотних причин інфляції належать:

—Емісія грошей, що викликає диспропорцію між реальною потребою народного господарства в грошах і реальною грошовою масою.

—Прискорення обороту грошей, що може бути викликано різними обставинами. До них належить, наприклад, широке впровадження системи безготівкових розрахунків, застосування нової техніки у процесах, пов’язаних з організацією грошового обігу.

—Значне скорочення товарообігу, обумовлене, наприклад, скороченням виробництва через кризовий стан економіки, неврожай або якесь стихійне лихо.

—Кредитна експансія, що стає причиною збільшення безготівкового грошового обігу, тобто емісії кредитних грошей. Вона може бути викликана депозитно-чековою емісією, здійснюваною комерційними банками. Але оскільки така емісія завжди обмежена можливостями банку, то ця причина якщо й буває, то має скоріше допоміжний характер. Головна ж причина, як правило, емісія, яка є наслідком певної політики центрального банку.

—Значне збільшення попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати, що не супроводжується таким самим або більшим за динамікою зростанням продуктивності суспільної праці. До такого ж наслідку може призвести також збільшення попиту, викликане мілітаризацією економіки, що знаходить своє вираження у зростанні військових замовлень держави.

—Кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів. Прикладом може бути енергетична криза, що почалася у світі в 1973 р. і була пов’язана, головним чином, з політикою країн-членів ОПЕК з обмеження видобутку нафти.

Перелічені причини інфляції діють не ізольовано, а часто переплітаються, доповнюючи одна одну і надаючи інфляції характер затяжного і часто дуже глибокого за своїми наслідками процесу. На виникнення інфляції і особливо на її розвиток впливають також інші численні чинники. їх можна класифікувати на внутрішні й зовнішні. Так, до внутрішніх чинників, що сприяють розвитку інфляційних процесів, належать високий рівень монополізації економіки. За наявності великих монополістичних об’єднань, тобто при зосередженні виробництва того чи іншого товару на одному або кількох великих підприємствах, які зосереджують переважну частину виготовлення чи збуту товарів, у них з’являється реальна можливість штучно підвищувати ціни. До цієї групи чинників можна зарахувати і значні обсяги розміщення державних цінних паперів. їх покупці — переважно комерційні банки. Дуже часто вони реагують на це випуском кредитних грошей під забезпечення їх державними цінними паперами. Тим самим вони можуть суттєво збільшувати обсяг цих платіжних засобів у загальній грошовій масі.

До зовнішніх чинників належать, наприклад, імпорт інфляції з однієї країни в іншу. Високий ступінь інтеграції економіки багатьох країн, а це особливо характерно для країн, що входять у регіональні економічні блоки (Європейський союз, СНД та ін.), складає основу, на котрій інфляційний процес з однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів, хоча при цьому можливі й інші способи її імпорту.

Інфляція в її відкритому варіанті виявляється у підвищенні цін, але їх зростання може бути різним. Тому для вимірювання інфляції використовують її показник. Він розраховується різними способами.

Насамперед рівень інфляції можна визначити через порівняння вартості валового внутрішнього продукту у звітному і базисному періоді. Але при цьому треба виходити з незмінності фізичного об’єму валового внутрішнього продукту. Розрахований у такий спосіб показник рівня інфляції називають ще дефлятором валового внутрішнього продукту.

Досить поширеним способом визначення рівня інфляції є його визначення через зміну оптових цін. При цьому беруть оптові ціни окремих товарних груп, наприклад, оптові ціни на промислову продукцію або на продукцію сільського господарства.

Однак найпоширенішим способом є визначення рівня інфляції за зміною цін на товари, що входять у так званий споживчий кошик. Цей показник має найбільш чітко виражений соціальний аспект, оскільки він відбиває зміну цін за товарами кінцевого споживання.

Рівень інфляції, що визначається за споживчим кошиком можна розрахувати за такою формулою:

де Іинф — індекс інфляції;

Рі — вартість споживчого кошика в поточному році;

Ро — вартість споживчого кошика у попередньому році.

Якщо, наприклад, вартість споживчого кошика в 1999 р. склала 70 грн, а в 1998 р. — 65 грн, то індекс інфляції становитиме: І„„Ф = 70 : 65 х 100 = 116,6 %, тобто ціни за рік зросли на 16,6 %.

У західній літературі розрахунок індексу інфляції часто здійснюють аналогічним методом через розрахунок змін у вартості життя. Для цього використовують формулу Ласпейреса:

де ро — ціни у базисному році;

qo — товари у базисному році;

Р1— ціни у звітному році.

Визначити індекс інфляції за споживчим кошиком можна не тільки способом зіставлення його загальної вартості на початок і на кінець якогось періоду. Якщо зміна цін на товари, що входять у цей кошик, не була рівномірною щодо тих чи інших товарів, або взагалі характеризувалася різнонаправленістю, то тоді індекс інфляції можна визначити, використовуючи індекси цін на кожну групу товарів. Але при цьому необхідно враховувати питому вагу витрат середнього споживача на конкретну групу товарів у загальних витратах на його споживання. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Припустимо, що середній споживач у загальних витратах на задоволення своїх потреб 50 % витрачає на придбання продовольства. На інші товари в нього йде 40 % усіх витрат і, нарешті, залишок 10 % своїх витрат він витрачає на послуги. Припустимо, що за рік ціни на товари, які входять у цей кошик, змінилися в такий спосіб. На продовольство ціни знизилися на 10 %, тобто їх рівень наприкінці року склав 90 % від цін на початку року. Ціни на інші товари зросли за той самий період на 10%, склавши 110 % наприкінці року відносно його початку, і на послуги відповідно на 30 %, 130 % — на кінець року. Розрахуємо індекс інфляції, помноживши (зваживши) індекс цін на питому вагу витрат за кожною товарною групою.

90 х 0,5 + 110 х 0,4 + 130 х 0,1 = 102 %.

Отже, інфляція, розрахована в такий спосіб, за рік склала 2 %.

Інфляція в її відкритому вигляді завжди виявляється в зростанні цін. Прогноз їх збільшення можна зробити на основі даних середнього річного рівня інфляції. При цьому знаходження терміну подвоєння цін базується на так званому правилі 70. Це правило дає змогу визначити, через яку кількість років за даного середньо річного рівня інфляції відбудеться подвоєння цін. Для обчислення необхідно число 70 поділити на відсоткове вираження інфляції. Наприклад, якщо темп щорічного збільшення рівня цін становить 10 %, то подвоєння цін відбудеться через 70 :10 = 7 років.

Знецінювання грошей, як найважливіша форма прояву інфляції, може мати різну динаміку. Щодо цього інфляцію прийнято класифікувати, розрізняючи такі її види, як: повзуча, коли темп зростання цін коливається у межах 5—10 % на рік; галопуюча — 10—100 % на рік, і гіперінфляція з річним зростанням цін понад 100 %. Щоправда, в економічній літературі ці види інфляції іноді розмежовують і на основі дещо інших показників зростання цін, однак, це не дуже суттєво. Головне те, що різниця між повзучою, галопуючою і гіперінфляцією характеризується якісно різною динамікою зростання цін. Знецінювання грошей у рамках гіперінфляції може бути дуже великим, воно вимірюється цифрою 1000 відсотків і більше. Найбільшу у світі інфляцію зафіксовано після Другої світової війни в Угорщині, коли в червні 1946 р. були випущені банкноти вартістю в егімільярд більйонів (один мільярд мільярдів).

Повзуча інфляція не призводить до значного зростання цін. У цих умовах господарюючі суб’єкти і населення використовують певний надлишок грошей для нагромадження, що уповільнює швидкість їх обігу і діє як антиінфляційний фактор. До того ж така інфляція має певні позитивні моменти, стимулюючи виробництво. Вона не спричиняє помітних негативних явищ і тому може тривати протягом довгого часу. Її негативний потенціал накопичується поступово і за інших незмінних умов вона врешті-решт переростає в галопуючу.

Галопуюча інфляція характеризується стрімким зростанням цін. Воно посилюється зростанням споживчого попиту, бо споживач прагне швидше витратити гроші, поки вони не знецінились ще більше. Довіра до грошей різко падає і господарюючим суб’єктам стає невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Гроші зі сфери нагромадження переходять у сферу обігу і тим самим прискорюють швидкість руху грошей, що, у свою чергу, стає додатковим стимулом до нарощування цін. Сфера грошового обігу розладнується, гроші втрачають свою купівельну спроможність, і суб’єкти господарювання переходять до бартерних операцій.

У цих умовах держава втрачає контроль над грошовим обігом і постає перед необхідністю знову й знову здійснювати емісію. Це, у свою чергу, прискорює зростання цін і врешті-решт призводить до виникнення інфляційної спіралі, унаслідок якої галопуюча інфляція переростає в гіперінфляцію.

Гіперінфляція характеризується повним розладом грошового обігу. Емісія грошей уже не покриває потребу в них і держава вдається до випуску банкнот великих номіналів, але й це не вгамовує голоду на гроші. Водночас втрачають свою вартість і активи, розміщені в цінні папери, депозити тощо. Особливо незахищеними виявляються заощадження. Вони знецінюються і втрачають свій сенс.

Повний розлад у грошовій сфері призводить до руйнування всього господарського механізму. Ринок стає хаотичним, у виробництві виникають великі диспропорції, суб’єкт господарювання втрачає стимул до виробництва.

На цьому етапі інфляція супроводжується і масштабним перерозподілом багатства. Ті, хто зумів укласти гроші в найбільш захищені від знецінення активи (у землю, нерухомість та ін.), багатіють, бо вартість цих об’єктів зростає, а ті, хто не мав змоги зробити це, бідніють і навіть можуть стати банкрутами. Помітно виграють боржники і програють кредитори. Заощадження знецінюються і цей процес робить бідними значні верстви населення.

Внаслідок названих негативних процесів у суспільстві зростає напруга, яка може призвести як до гострих соціальних конфліктів, так і до зміни політичної ситуації в країні.

Зростання цін на різні товари і товарні групи відбувається по-різному. Воно може характеризуватися відносно рівним і одно- направленим зростанням цін на всі товари. Таку інфляцію часто називають збалансованою. Утім ситуація, що припускає незмінність співвідношення цін на різні товари відносно один одного, скоріше суто теоретична. Частіше зміна цін відбувається як різнорівнева, а в окремих випадках і як різнонаправлена. Таку інфляцію класифікують як незбалансовану.

Процес розвитку інфляції, обумовлений значною емісією грошей, проходить два пов’язаних між собою етапи.

На першому етапі темп емісії випереджає темп знецінювання грошей. Найчастіше це визначається двома основними обставинами:

На початковому етапі інфляція неадекватно сприймається населенням, тому частина грошей має форму заощаджень. Унаслідок цього швидкість обігу грошей зменшується, а це, у свою чергу, призводить до відносного відставання знецінювання грошей стосовно збільшення їх випуску.

Збільшення грошей в обігу призводить до часткової заміни безготівкових розрахунків готівковим грошовим оборотом, що зменшує швидкість обігу грошей і сприяє уповільненню динаміки знецінювання грошей.

Прикладом може бути інфляція в Росії у період Першої світової війни. За два роки (1914—1915 pp.) кількість банкнот, що вже не розмінювалися на золото, зросла у 2,5 раза, а їх купівельна спроможність знизилась тільки в 1,5 раза.

Якщо процес емісії грошей супроводжується комплексом інших заходів і відбувається на тлі зростання виробництва, то цей етап може бути досить тривалим, а розрив між динамікою емісії і динамікою знецінювання грошей — дуже суттєвим. Так, у роки Другої світової’ війни в США наростаюча емісія паперових грошей супроводжувалася зростанням валового національного-продукту, що за 1941—1945 pp. збільшився в 1,5 раза, контролем за цінами і нормованим розподілом окремих товарів. У результаті за цей період емісія нерозмінних банкнот зросла в 3,7 раза, а інфляція склала всього 25 %.

Другий етап розвитку інфляції супроводжується зворотним явищем. Темп знецінювання грошей перевищує темп їх емісії. Головні причини цього найчастіше пов’язані з тим, що:

Інфляція викликає скорочення виробництва і внаслідок цього, товарообіг скорочується, що відносно збільшує масу грошей, які знаходяться в обігу.

Інфляція викликає у населення стійке прагнення скоріше перетворити гроші в товари, а це прискорює оборот грошової маси і призводить до перевищення темпів знецінювання грошей над темпами їх випуску.