Міжнародні фінанси - Рогач О.І - СПІЛЬНІ РИСИ РЕГІОНАЛЬНИХ БАНКІВ І МІЖНАРОДНОГО БАНКУ РЕКОНСТРУКЦІЇ Й РОЗВИТКУ

У статутах усіх регіональних банків (що від самого початку були визначені як неприбуткові організації) задекларовано одну й ту саму мету — надання довгострокової фінансової та технічної допомоги для прискореної розбудови й розвитку конкурентоспроможних економік країн регіону, а також сприяння економічній кооперації та інтеграції акціонерів банків у процесах розбудови комплексного регіонального господарства й у вирішенні специфічних регіональних проблем. У статутах усіх регіональних банків вказується і на необхідність розробки стратегії розвитку країн—членів відповідного банку з урахуванням регіональної специфіки, а також прагнення до створення в кожній з них середовища, привабливого для іноземних інвесторів.

За взірець механізму акумулювання авуарів і організаційної структури при розбудові регіональних банків було обрано Групу Всесвітнього банку.

Так само як і МБРР, регіональні банки являють собою акціонерні товариства, статутний капітал яких поділяється на дві частини: сплачену (меншу — від 4 до 10 %) і несплачену (більшу); більша частина акціонерного капіталу банків, як і в МБРР, вважається "гарантійною", потреба у сплаті якої може виникнути лише в разі банкрутства банку (тобто його нездатності розрахуватися за власними зобов'язаннями)*. Менша частина (сплачена) інколи поділяється, своєю чергою, ще на дві частини, одна з яких вноситься у твердій валюті або золотом, а друга — в національній валюті країни — члена банку.

Статутами всіх банків розвитку передбачено регулярні перевірки їхнім керівництвом відповідності величини акумульованих ресурсів потребам претендентів на позики. У разі необхідності керівні органи банків уповноважені ухвалювати рішення про поповнення статутного капіталу як шляхом пропорційного збільшення квот усіх членів, так і шляхом перерозподілу величини внесків у результаті збільшення квоти окремих акціонерів** із відповідним перерозподілом владних повноважень.

Так само як і в МБРР, головним джерелом поповнення статутного капіталу регіональних банків розвитку є запозичення на світових ринках капіталу, що здійснюються за рахунок емісії власних облігацій, та добровільні пожертви багатших країн. Зобов'язання урядів країн — членів банку (особливо найбагатших) сплатити в разі потреби "гарантійну" частину акціонерного капіталу забезпечують облігаціям регіональних банків (як і Всесвітнього банку) найвищий рейтинг — AAA, що дає можливість кредитувати через банки менш розвинуті країни на вигідніших умовах, ніж ті, на які бідніші країни зі значно нижчим рейтингом могли б розраховувати, самостійно здійснюючи запозичення на світових ринках капіталу. Трансформуючи коротко- та середньострокові позики з міжнародних ринків у довгострокові кредити і перерозподіляючи отримані від країн-донорів субсидії, регіональні банки розвитку за аналогією із МБРР проводять політику диференціації умов надання кредитів залежно від платоспроможності позичальника.

Незважаючи на кількісні та якісні відмінності у складі керівних органів усіх трьох регіональних банків, всі вони мають однакову організаційну структуру, подібну до структури МБРР. Керівними органами кожного з банків є Президент банку, Рада управляючих (Board of Governors) та Директорат (Executive Directors). Ради управляючих утворюються з високопоставлених представників кожної з країн-членів, котрі в себе на батьківщині очолюють національні економічні або фінансові відомства (міністерства фінансів, центральні банки чи аналогічні установи).

До виняткової компетенції Ради управляючих належить розв'язання стратегічних питань діяльності банку. Рада управляючих є кінцевою інстанцією при розв'язанні спірних питань -її рішення є остаточними й оскарженню не підлягають. Вирішення оперативних питань у всіх без винятку регіональних банках покладається на Директорат та Президента.

Рішення ухвалюються зваженим голосуванням; при цьому кожна держава має кількість голосів, пропорційну розмірові її фінансового внеску до капіталу банку. В усіх банках (в Міжамериканському і Азійському — з моменту заснування, а в Африканському — внаслідок багаторічної боротьби) промислово розвинуті країни забезпечили себе кількістю голосів, достатньою для блокування будь-якого небажаного для них рішення. В результаті вони здобули право розпоряджатися не тільки своїми внесками, а й набагато більшим обсягом ресурсів, запозичуваних регулярно на міжнародних ринках капіталу шляхом емісії облігацій банків. Сполучені Штати, наприклад, сплативши за акції МаБР трохи більше мільярда доларів (4,3 % від 34-процентної квоти країни в капіталі МаБР), завдяки встановленим процедурам голосування мають право одноосібно заблокувати будь-яке питання стосовно використання всіх авуарів Банку, величина яких сьогодні наближається до 200 млрд дол. В АзБР для блокування небажаних рішень США мають об'єднати свої зусилля з Японією.

Спроба африканських країн позбавитися домінування США у своєму регіональному банку виявилася невдалою: бідність усіх засновників Банку (винятково африканських країн) змусила їх невдовзі погодитися на прийняття до своїх лав більш заможних країн з інших континентів, а потім, після тривалого спротиву, надати їм усім разом спочатку третину голосів, а потім — ще 10 %, необхідних для блокування небажаних для них рішень.

Так само як і в Групі Всесвітнього банку, регіональні банки розвитку мають у своїх структурах низку фінансових інституцій, створених для вирішення специфічних проблем країн конкретного регіону (як-от Механізм допомоги потерпілим від азійської фінансової кризи АзБР), а також спеціальні трастові фонди, призначені для пільгового кредитування найбідніших членів банку. Пільги надаються не тільки у формі встановлення наднизьких ставок обслуговування кредитів за продовженого терміну користування ними (до 50 років за нульової процентної ставки в Африканському фонді розвитку АфБР), а й шляхом дозволу повернення позик (отриманих у вільно конвертованій валюті) у національній валюті боржника (МаБР).

Переважна частина коштів, отримуваних країнами "третього світу" через регіональні банки розвитку, призначається або для вирішення найактуальніших соціально-економічних проблем подолання відсталості колишніх колоній, або для розбудови на їхній території об'єктів інфраструктури. Як свідчать результати аналізу секторного розподілу отриманих членами трьох банків кредитів, найбільші за останні десятиріччя інвестиції були здійснені у створення інфраструктури енергетичної й транспортної галузей: мільйони виділених через регіональні банки доларів пішли на будівництво та/ або реконструкцію автомобільних доріг та залізниць, морських, аеро- та залізничних вокзалів, дамб, водосховищ, гребель та ліній високовольтних передач. Останнім часом зростають капіталовкладення в модернізацію/ створення систем зв'язку.

Спрямування кредитних ресурсів (значною мірою пільгових) у сфери транспорту, зв'язку чи енергетики пояснюється як тривалим періодом спорудження таких надзвичайно капіталомістких об'єктів, так і низькою рентабельністю інвестицій у цих галузях, що не приваблює ані національний, ані іноземний приватний капітал.

Не вдаючись до глибокого аналізу позитивних і негативних аспектів залучення фінансових ресурсів через регіональні банки розвитку (оскільки це є лише окремим випадком загальної політики експорту капіталу), зупинимося на розгляді специфіки діяльності кожного з регіональних банків.

МІЖАМЕРИКАНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ
АЗІЙСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ
АФРИКАНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ
СУБРЕГІОНАЛЬНІ БАНКИ РОЗВИТКУ
Висновки
Розділ 31. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК РЕКОНСТРУКЦІЇ Й РОЗВИТКУ
СТВОРЕННЯ ТА МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ
ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
ІНСТРУМЕНТИ ФІНАНСУВАННЯ І ОПЕРАЦІЇ
МЕХАНІЗМ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru