Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Розділ 42. УКРАЇНА НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ

Переважна частина зовнішніх ресурсів надходить в Україну каналами міжнародних організацій.

Найбільшими джерелами зовнішнього фінансування для України на етапі ринкової трансформації економіки є МВФ та Група Всесвітнього банку. Інші значні донори — Європейський банк реконструкції й розвитку, Європейський Союз.

МВФ надає фінансування для покриття дефіциту платіжного балансу та формування засад ринкової економіки.

Стратегія Всесвітнього банку в Україні грунтується на такому макроеко-номічному сценарії: повне відновлення і потім вчасне впровадження програм розширеного фінансування МВФ; успішна реструктуризація боргу Паризькому клубу; розширення підтримки з боку Банку та інших джерел довгострокового кредитування; зростання надходжень коштів від приватизації та прямих іноземних інвестицій.

Діяльність Міжнародної фінансової корпорації в Україні обмежується технічною допомогою.

Європейський Союз належить до найзначніших донорів України у сфері передачі сучасних знань і західного досвіду реформування економіки по лінії технічної допомоги (ТАСІС). ЄС також виділяє кошти на підтримку платіжного балансу і вирішення ключових макроекономічних проблем та проблем загальнодержавного характеру.

ЄБРР надає першочергової ваги розвиткові власного портфеля проектів у приватному секторі шляхом збільшення обсягів фінансування малих та середніх підприємств, прямих інвестицій в українські підприємства, підтримки недержавного банківського сектора, фінансування інфраструктури.

Сконцентровані й поєднані зусилля уряду, донорів і суспільства є шляхом до суттєвого поліпшення економічного клімату в Україні.

Контрольні запитання та завдання

1. Чому великі міжнародні донори однією з основних передумов надання допомоги Україні визначають виконання державою умов МВФ?

2. Дайте характеристику позиції України в МВФ.

3. Які вимоги висуває МВФ до України як позичальника? Чи, на Вашу думку, здатна Україна виконувати ці умови в повному обсязі?

4. В які сектори економіки і чому спрямовує свої ресурси ЄБРР?

5. Які основні принципи надання допомоги на грантовій основі?

6. Чим відрізняються умови надання фінансової і технічної допомоги?

7. Чому провідні держави-донори більшість своїх асигнувань на допомогу (зокрема Україні) спрямовують каналами багатосторонньої допомоги через міжнародні організації?

8 Які зміни необхідно внести донорам в практику допомоги Україні для підвищенні її ефективності?

ЛІТЕРАТУРА

Всемирный банк. Годовой отчет. 2001. Т. 1: Обзор деятельности за год. Вашингтон

обзор новой Стратегии помощи Всемирного батса Украине//Транс-форГцшГ Экономический бюллетень о странах с переходной экономикой. № 6. Ноябрь 2000 — январь 2001. .

Lropean Bank for Reconstruction and Development (.998-2000): Tn^on Report

2001.

World Economic Outlook. IMF, 2001.

Розділ 42. УКРАЇНА НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ

* Динаміка зовнішнього боргу України

* Кредитні відносини з Росією

* Кредитування міжнародними організаціями

* Позики на міжнародних ринках капіталу

* Шляхи реформування державної грошово-кредитної політики України

ДИНАМІКА ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ УКРАЇНИ

Перші зовнішні державні позики були здійснені Україною ще в 1992 р. Зовнішній державний борг України, що на початок 1993 р. становив 396 млн дол. США, в подальшому зростав і на початок 2000 р. збільшився до 12,438 млрд дол. Динаміка цього показника за період 1996—2000 рр. з виділенням окремих кредиторів наведена в табл. 42.1.

Таким чином, на початок 2000 р. найбільшими кредиторами України були: серед міжнародних організацій — Міжнародний валютний фонд, серед держав — Російська Федерація.

За оцінками аналітиків, рівень державного боргу, який загрожує національній безпеці держави, становить щодо ВВП 60 % і вище (за іншими оцінками — 80 % і вище).

В Україні у 2000 р. порівняно з 1990 р. обсяги ВВП суттєво скоротилися — майже на 60 %. Це супроводжується значним зменшенням податкової бази і, як наслідок, можливостей бюджету щодо обслуговування зовнішніх боргів. На початок 1997 р. обсяги зовнішнього державного боргу України щодо ВВП становили близько 20 %, а в наступному році вони сягнули вже майже 38 %. Різке підвищення в 1998 р. цього показника було спричинене не тільки збільшенням самого боргу протягом року (з 9,555 до 11,47 млрд дол. США), а й значним падінням курсу гривні (з 1,899 до 3,427 грн/дол. США) за зростання обсягів номінального ВВП лише на 11,3 %. На кінець 1999 р. зовнішній державний борг сягнув рівня 51 % до ВВП.

Нарощування державою зовнішніх боргів ускладнює проблему виконання бюджетом боргових зобов'язань. Якщо на 1998 р. передбачалася питома вага видатків держбюджету на погашення та обслуговування зовнішніх боргів у розмірі 7,5 %, на 1999 р. — 8 %, то на 2000 р. — вже 12,3 %. Тому для обслуговування зовнішніх боргових зобов'язань потрібна була їх реструктуризація.

Інша проблема України — нестача валютних коштів. На кінець 1999 р. валютні резерви НБУ становили 1046,4 млн дол. США, а на кінець І кварталу 2000 р. — 941 млн дол. Такі обсяги не дають змоги серйозно розраховувати на них при обслуговуванні зовнішніх боргових зобов'язань.

Протягом тривалого часу Україна мала від'ємне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу (воно стало позитивним тільки починаючи з II кварталу 1999 р.). У зв'язку з цим держава змушена була брати іноземні кредити з метою підтримки платіжного балансу. Отже, зовнішньоекономічна діяльність не була і поки що не стала ефективним джерелом забезпечення України валютними ресурсами. Поглиблює гостроту ситуації й відплив капіталу за кордон (за оцінками — 1,5—2 млрд дол. США щорічно).

Отже, проблема виконання зовнішніх боргових зобов'язань для України загострюється головним чином через брак валютних коштів, що є також причиною виникнення зовнішніх поточних неплатежів країни (за енергоресурси), кредиторської заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності перед зарубіжними партнерами та ін. Саме нестача іноземної валюти змушує Україну щораз реструктуризовувати в довгострокові державні борги свої різні боргові зобов'язання (в тому числі поточні заборгованості за енергоресурси та інші поставки). Причому всі реструктуризації здійснюються на обтяжливих для України фінансових умовах, збільшуючи обсяги її зобов'язань за рахунок процентів.

З огляду на дефіцит валютних коштів одним із шляхів погашення та обслуговування наявного державного зовнішнього боргу України може бути використання з цією метою нових зовнішніх фінансових кредитів у твердій валюті. Дана обставина змушує уряд домагатися нових зовнішніх позик, у тому числі й від МВФ. А це вже означає загрозу спорудження фінансової піраміди за зовнішнім боргом.

Таким чином, нинішня кредитна політика держави призводить до постійного зростання зовнішнього боргу та виснаження валютних резервів країни, що, своєю чергою, зумовлює труднощі з подальшим залученням зовнішніх ресурсів і зростання недовіри до України як до неплатоспроможної держави.