Природно-кліматичні, географічні, виробничі, людські та інші економічні фактори обумовлюють об'єктивні розбіжності у регіональному розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, депресивний стан окремих територій уповільнює позитивну динаміку соціально-економічних показників розвитку всієї країни.
Депресивною територією визнається:
1) регіон, в якому протягом останніх п'яти років середній показник обсягу валового регіонального продукту на одну особу є найнижчим;
2) промисловий район, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого безробіття та частка зайнятих у промисловості є значно вищими, а обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу та рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчими за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;
3) сільський район, в якому протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;
4) місто обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого, зокрема довготривалого, безробіття є значно вищим, а рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчим за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;
5) населений пункт, на території якого з 1996 року ліквідовані вугледобувні та вуглепереробні підприємства, але не були здійснені в повному обсязі заходи щодо розв'язання соціально-економічних та екологічних питань, передбачені проектами ліквідації зазначених підприємств [3].
Все це, безумовно, позначається на фінансовому потенціалі адміністративно-територіальних одиниць, спроможності місцевих органів влади забезпечувати надання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина України незалежно від місця проживання і породжує виникнення вертикальних та горизонтальних фіскальних дисбалансів.
Під вертикальними фіскальними дисбалансами розуміють невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади (регіонального або місцевого) та обсягами повноважень, обов'язків і завдань, якими даний рівень влади наділений для забезпечення громадських і державних послуг відповідно до чинного законодавства.
Розв'язання проблеми вертикальних фіскальних дисбалансів можливе кількома способами:
o шляхом взяття державними органами влади частини видаткових делегованих повноважень до власної компетенції;
o за допомогою надання додаткових міжбюджетних трансфертів або передачі загальнодержавних податків на відповідний місцевий рівень, де є фіскальний дисбаланс.
Горизонтальні фіскальні дисбаланси пов'язані з різними фінансовими можливостями органів влади одного територіального рівня. Це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня й обсягами повноважень, обов'язків та завдань, які на них покладаються, внаслідок різного соціально-економічного потенціалу. Даний дисбаланс виникає, коли, наприклад, дві території одного адміністративного рівня різняться чисельністю населення, їх віковою структурою, станом здоров'я, кількістю породоутворюючих підприємств та масштабами їх діяльності, або кількістю збанкрутілих підприємств, а також іншими умовами, які вимагають додаткових фінансових ресурсів.
Усунення горизонтального фіскального дисбалансу є досить складним питанням і досягається шляхом збалансування доходів та видатків бюджетів, вирівнювання бюджетної забезпеченості шляхом перерозподілу фінансових ресурсів між "багатими" та "бідними" територіями і наданням міжбюджетних трансфертів.
Створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, подолання депресивного стану окремих територій, усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів є державною стратегією регіонального розвитку й метою державної регіональної фінансової політики [3,10] і може бути досягнуте завдяки процедурам фінансового вирівнювання.
Фінансове вирівнювання має на меті приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця у межах територій з різним соціально-економічним потенціалом та рівнем розвитку.
Розв'язання питань фінансового вирівнювання досягається за допомогою різних форм і методів утручання держави, провідне місце серед яких посідають процедури бюджетного регулювання і фінансової допомоги територіям у вигляді міжбюджетних трансфертів.
Основою міжбюджетних відносин є бюджетне (міжбюджетне) регулювання, яке можна визначити як сукупність прийомів, методів, інструментів, форм та важелів впливу, завдяки яким органи державної або місцевої влади формують, розподіляють (перерозподіляють) та витрачають фонди бюджетних коштів для досягнення цілей, визначених соціально-економічною політикою держави (рис. 6.2).
Рис. 6.2. Механізм бюджетного регулювання
Бюджетне (міжбюджетне) регулювання спрямоване на:
o досягнення бюджетного вирівнювання (вирівнювання бюджетної забезпеченості) з метою зменшення розбіжностей у рівнях соціально-економічного розвитку територій та забезпечення кожного громадянина мінімальним рівнем соціальних послуг, гарантованим державою.
o стимулювання діяльності органів влади будь-якого рівня, яке полягає у наданні пільгових умов щодо організаційних, правових, економічних засад реалізації соціально-економічної політики на місцях.
Слід зазначити, що бюджетне вирівнювання, спрямоване на технічне збалансування дохідної та видаткової частини бюджету, застосовувалося в основному у колишньому СРСР і здійснювалося за допомогою регулювальних доходів, а саме відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків.
З ухваленням Бюджетного кодексу України змінилися підходи та характер відносин бюджетного (міжбюджетного) регулювання: відтепер основна увага приділяється вирівнюванню бюджетної забезпеченості на одного жителя і додержання визначених державою соціальних гарантій для кожного громадянина незалежно від місця його проживання.
Провідну роль у бюджетному регулюванні на сучасному етапі відіграють міжбюджетні трансферти.
6.4. Порядок розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів (дотації вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету України)
6.5. Підходи до вдосконалення формули розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів
Тема 7. Фінанси підприємств комунального господарства
7.1. Комунальна власність: порядок формування, суб'єкти, об'єкти, ефективність управління
7.2. Особливості функціонування підприємств комунальної власності
7.3. Доходи, витрати та фінансові результати підприємств комунальної власності
Тема 8. Фінансова діяльність житлово-експлуатаціиного комплексу
8.1. Житлово-комунальне господарство: сутність, склад, структура та проблеми розвитку в Україні
8.2. Планування і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства