Ринок фінансових послуг - Науменкова С.В. - 4.2. Особливості факторингового обслуговування

У зв'язку з тим, що є багато різновидів факторингу, технологічний цикл проведення операції може бути різним. У класичному варіанті факторинг — це повне фінансове обслуговування постачальника та кредитування під рахунки-фактури без права регресу.

Як правило, банк або факторингова компанія, які надають такі послуги, сплачують 80—90 % вартості перевідступлених боргових вимог (рахунків-фактур), що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту, та одержує право на отримання платежу за ними. Залишок (10—20 %) за мінусом плати за послугу та процентів за користування кредитними коштами виплачується постачальнику після стягнення заборгованості з покупця.

Відповідно до договору про факторинг боржник здійснює платіж факторові на підставі одержаного від клієнта або фактора письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, в якому зазначаються:

— сума грошової вимоги, що підлягає виконанню;

— фактор, якому має бути здійснено платіж.

При цьому виконання боржником грошової вимоги факторові звільняє його від зобов'язання перед клієнтом. Крім того, згідно з Цивільним кодексом України наступне відступлення (перепоступка) фактором права грошової вимоги третій особі не допускається.

Послідовність проведення факторингових операцій може бути такою (рис. 4.1):

Рис. 4.1. Послідовність проведення факторингу

1) укладання товарної угоди між покупцем і продавцем;

2) відвантаження товарів, надання послуг відповідно до укладеної угоди;

3) звернення постачальника товарів (послуг) до фінансової установи із заявою-проханням про укладення договору факторингу;

4) аналіз економічного та фінансового стану юридичної особи — постачальника, перевірка платоспроможності покупця, зазначеного в заявці постачальника, та прийняття рішення про можливість укладання договору;

5) укладення факторингової угоди між постачальником і фінансовою установою про передачу першим свого права стягнення дебіторської заборгованості з покупця новому кредитору та визначення умов зазначеної юридичної дії;

6) втрата постачальником права вимоги на стягнення дебіторської заборгованості, тобто вибуття первинного кредитора із зобов'язання;

7) нотаріальне засвідчення постачальником копій документів (товарного договору, товаророзпорядчих документів, боргових розписок), що засвідчують про право вимоги, та передача їх оригіналів новому кредиторові;

8) сплата фінансовою установою поданих постачальником розрахункових документів у обсягах, визначених факторинговою угодою;

9) повідомлення боржника про поступку вимоги;

10) сплата боржником зобов'язань на користь нового кредитора.

Головною економічною перевагою застосування факторингу є швидке перетворення дебіторської заборгованості у грошові кошти. Але крім цього, класичний факторинг передбачає наявність фінансового, бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника фактором.

Отже, важливою характеристикою факторингової послуги є її комплексний характер, оскільки, крім кредитування поставок продукції, фактор виконує ще низку додаткових функцій, пов'язаних з обслуговуванням клієнта, які надаються відповідно до угоди про повне обслуговування.

Повне обслуговування передбачає:

— захист від виникнення сумнівних боргів і забезпечення гарантованого надходження грошових коштів;

— управління кредитом;

— облік реалізації продукції;

— кредитування у формі попередньої оплати (за бажанням постачальника) чи оплату суми перепоступки боргових вимог (за мінусом витрат) на певну дату.

Повне обслуговування проводиться за умови, що постачальник перевідступає фактору борги всіх своїх клієнтів. Така умова оптимальна для обох сторін, оскільки йдеться про сукупний кредитний ризик усього портфеля постачальника, а постачальникові не потрібно вести окремий облік неперепоступлених боргових вимог.

Угоди про повне обслуговування з відкритим факторингом без права регресу використовують переважно за постійних і тривалих контактів між постачальником і банком (факторинговою компанією).

Угода про повне обслуговування з правом регресу відрізняється від попередньої тим, що факторингова компанія (банк) не страхує кредитний ризик, на який наражається клієнт. Це означає, що фактор має право повернути постачальникові боргові вимоги на будь-яку суму, не оплачені клієнтами протягом певного строку (зазвичай протягом 90 днів від установленої дати платежу).

Різновид факторингу з повним обслуговуванням практично можна розглядати як агентську угоду. Підприємство має власну ефективну систему обліку та управління кредитами, але воно потребує захисту від кредитних та інших ризиків. В умовах укладеної факторингової угоди зазначається, що фактор придбає неоплачені боргові вимоги, а постачальник є його агентом з інкасування. Напис на рахунку повідомляє про участь в операції фактора, хоча платіж здійснюватиметься на ім'я постачальника, котрий діє як агент на користь фактора. Перевага такого типу факторингових угод полягає в тому, що знижуються витрати фактора на оцінку кредитоспроможності клієнта, а плата за операцію стягується з постачальника.

Головною метою більшості підприємців, які використовують операції факторингу з повним обслуговуванням, є одержання додаткових грошових коштів. Як правило, фактор сплачує лише близько 80 % вартості перепоступлених боргових вимог. Це зумовлено низкою об'єктивних причин: насамперед необхідний деякий час для уникнення помилок і суперечливих питань у рахунках для того, щоб фактор міг компенсувати попередньо сплачені суми в разі порушення постачальником умов факторингової угоди.

Залежно від умов договору та виду факторингу різними будуть обсяги та спрямованість обслуговування (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Вид обслуговування

Використання додаткових послуг банку чи факторингової установи дає змогу постачальнику спростити обслуговування, скоротити власний штат і суттєво знизити витрати. Однак при цьому може виникнути ризик залежності клієнта від факторингової компанії. З іншого боку, наявність банківського посередника (факторингової компанії) в системі розрахунків при поставці може призвести до значного поліпшення платіжної дисципліни дебіторів.

Відмінністю міжнародного факторингу є переважання у ньому експортного факторингу, який передбачає продаж експортером своему банку-фактору короткострокових дебіторських заборгованостей (до 90 днів) з експорту.

У ст. 1 Конвенції про міжнародний факторинг зазначається, що факторинг — це договір, укладений між постачальником і фактором, відповідно до якого:

1) постачальник доручає чи бере на себе зобов'язання доручати фактору збирання дебіторської заборгованості за договорами купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його клієнтом (дебіторами). При цьому товаром за зазначеними договорами не можуть бути предмети чи інше майно, придбане передусім для особистого, сімейного чи домашнього використання;

2) фактор має виконувати щонайменше дві з таких функцій:

— фінансування постачальника, у тому числі шляхом надання позики чи попередньої оплати;

— ведення рахунків (бухгалтерського обліку), пов'язаних з одержанням дебіторської заборгованості;

— збирання дебіторської заборгованості;

— захист від несплати суми боргу дебіторам;

3) дебітори (боржники) мають отримати письмове повідомлення про передання права на одержання дебіторської заборгованості.

Класичний міжнародний факторинг передбачає участь чотирьох сторін: експортера, експорт-фактора, імпортера та імпорт-фактора.

Послідовність здійснення операцій міжнародного факторингу представлена на рис. 4.2:

Рис. 4.2. Послідовність здійснення міжнародного факторингу

1) Експортер постачає товар імпортеру. На рахунках-фактурах експортера міститься надпис, який повідомляє імпортера про те, що він має здійснити платіж на користь імпорт-фактора;

2) копії рахунків-фактур і транспортних документів направляються експорт-фактору;

3) експорт-фактор виплачує експортеру майже 80 % суми поставки за придбану дебіторську заборгованість;

4) експорт-фактор здійснює перепоступку дебіторської заборгованості імпорт-фактору;

5) імпорт-фактор має вилучити суму боргу та у випадку не платежу з боку імпортера взяти на себе ризик неплатежу та здійснити платіж експорт-фактору;

6) імпортер здійснює платіж імпорт-фактору;

7) імпорт-фактор переводить платіж імпортера на користь експорт-фактора або у разі неплатежу здійснює гарантійний платіж;

8) експорт-фактор зараховує експортеру частку заборгованості (15 %), яка залишилася, за мінусом факторингової комісії.

Конвенцію про міжнародний факторинг було укладено в Оттаві 28 травня 1988 р. її поява була зумовлена потребою уніфікації правовідносин цього виду. Конвенцію підписали 14 держав. Вона набрала чинності у 1996 р. Оттавська конвенція відіграла велику роль у світовому розвиткові факторингу. Вона стала основою при розробці факторингового законодавства багатьох країн. Глава про факторинг міститься, зокрема, у Модельному Цивільному кодексі держав — учасниць СНД.