Фінанси регіону - Коваленко М.А. - 2. Система управління фінансами регіону

2.1. Інститути управління

В умовах різноманіття форм власності суб'єктів господарювання, які володіють переважною більшістю фінансових ресурсів і, до того ж, безпосередньо не підпорядковуються органам державного управління і місцевого самоврядування, система управління фінансами регіону набуває особливого значення. її основною метою є мобілізація фінансових ресурсів регіону на забезпечення сталого економічного і соціального розвитку регіону. Притаманними їм в ринкових умовах і законодавчо закріпленими функціями місцеві органи управління забезпечують цільове спрямування ресурсів підприємств, установ, організацій, домогосподарств.

Законом України "Про підприємства в Україні" не допускається втручання у господарську діяльність підприємств з боку державних органів. Поряд з цим, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплені повноваження місцевої ради, які передбачають залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі у колективному соціально-економічному розвитку території. Управління підприємствами, установами, організаціями, що здійснюється галузевими органами, практично не враховує повного спектру потреб територіальної громади, складовою частиною якої є виробничий комплекс конкретного підприємства. Тому в умовах сьогодення систематично виникають певні завуальовані відносини між органами місцевого самоврядування та керівництвом господарських структур з приводу спонсорської, меценатської, шефської допомоги тощо. Зміст їх носить суб'єктивний характер, все залежить від особистого взаєморозуміння та розуміння громадських проблем сільського, селищного, міського голови та керівника підприємства. Нормальними такі фінансові відносини можуть вважатися тільки тимчасово, до розробки їх чітких правових засад.

В статті 18 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"" щодо їх повноважень в галузі бюджету та фінансів, більшість пунктів стосується саме питань бюджету. Принциповими є положення пункту 5 цієї статті, які визначають, що у спільних інтересах територіальних громад об'єднує на договірній основі бюджетні кошти з коштами підприємств, установ, організацій та населення для будівництва, розширення, реконструкції, ремонту та утримання виробничих підприємств, транспорту, мереж тепло-, водо-, газо, енергозабезпечення, шляхів, зв'язку, служб з обслуговування населення, закладів охорони здоров'я, торгівлі, освіти, культури, соціального забезпечення, житлово-комунальних об'єктів, в тому числі їх придбання для задоволення потреб населення та фінансує здійснення цих заходів.

Правильно зауважує російський дослідник М. Яндієв, що бюджет - це не єдина і не завжди найбільша складова фінансів органів влади. Він наголошує, що у розпорядженні чиновників мається безліч інших фінансових ресурсів та фінансових інструментів управління територією, зокрема:

по державних, комунальних підприємствах - прибуток і амортизаційний фонд, дебіторська і кредиторська заборгованість, регулювання відпускних і закупівельних цін, всілякі пільги;

адміністративний ресурс, наприклад, обмеження конкуренції в окремих сферах бізнесу;

дебіторська і кредиторська самого органу влади; податкові пільги тощо.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами і організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на податковій і договірній основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування Законом [1,ст. 18, п.1].

Пунктом 4 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" [2] передбачено право місцевих державних адміністрацій давати обов'язкове для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філій та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку. Окрема стаття 36 цього закону присвячена формам відносин місцевих державних адміністрацій з підприємствами, установами, організаціями. В ній, зокрема, говориться, що місцеві державні адміністрації здійснюють функцію управління майном підприємств, установ та організацій, що належить до сфери їх управління.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати фінансові питання, віднесені Конституцією України, законами України до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання [1, ст. 26]:

затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних коштів), затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів;

прийняття рішень щодо випуску місцевих позик.

Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом), вирішуються питання встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

У сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

^ забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

^ забезпечення складання балансів фінансових, трудових ресурсів, грошових доходів і видатків, необхідних для управління соціально-економічним і культурним розвитком відповідної території, а також визначення потреби у місцевих, будівельних матеріалах, паливі;

^ залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координація цієї роботи на відповідній території;

б) делеговані повноваження:

^ розгляд і узгодження планів підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів;

До повноважень в галузі бюджету, фінансів і цін належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

складання проекту місцевого бюджету, надання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету;

щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;

встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності;

встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку виконання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад;

здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету;

залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

об'єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад;

б) делеговані повноваження:

^ здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності;

^ здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін та тарифів;

^ сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території.

Успішне вирішення проблем фінансового розвитку регіону у значній мірі залежить, насамперед, від інституціонального забезпечення реалізації регіональної, фінансової політики, чіткого розподілу функцій та координації діяльності державних та галузевих органів управління різного рівня у сфері фінансів.

Ринкова економіка не в змозі автоматично регулювати всі економічні і соціальні процеси в інтересах всього суспільства. Важливою регулюючою функцією органів державної влади і самоврядування є спрямування розвитку фінансів регіону у напрямку, визначеному з урахуванням тенденцій розвитку регіональної економіки і соціальних потреб територіальної громади.

Наприкінці XX століття в економічній науці провідним стає визнання, що успіх економічного розвитку будь-якої країни у XXI столітті буде визначатися наявністю базових інститутів - державних і приватних, формальних і неформальних, правових і політичних.

Поняття "інституалізація" тлумачиться досить широко і його зміст розкривається не лише через організаційні структури. Воно містить у собі й такі важливі складові, як закони, декрети, укази та контракти, рівень довіри у суспільстві, неформальні правила та соціальні норми, звичаї, звички і заборони, характерні для суспільства з глибокими історичними традиціями. В коло колективних інституціональних учасників входять також державні установи, законодавчі органи, політичні партії, спілки, групи, за інтересами, етнічні утворення, неурядові організації, фірми та компанії [58, с. 297]

Регулятори регіонального фінансового розвитку поділяються на дві особливі групи:

^ інституціональні органи державної влади і місцевого самоврядування, які виконують функції державного управління фінансами регіону;

^ інфраструктура регіонального управління - підприємства, організації і установи, які виконують окремі функції із забезпечення фінансового розвитку регіону.

За ступенем універсальності та широтою впливу інструменти регулювання у фінансовій сфері можна поділити на дві групи (рис. 2.1 і 2.2):

* загальноекономічні регулятори (або макроінструменти), які впливають на фінансову поведінку більшості економічних суб'єктів на значних територіях;

^ регулятори адресного впливу (або мікроінструменти).

Рис. 2.1. Засоби регіональної макрополітики

Макро- і мікроінструменти використовують як центральний уряд, так і регіональні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Відповідно, перші значною мірою застосовує центр, другі - регіональні адміністрації. Ця інструментальна орієнтація зовсім не виключає того, що центр для реалізації своїх завдань буде впливати на конкретні об'єкти, а регіональна влада застосовує податкові, кредитні, цінові важелі впливу на всю економіку регіону.

Слід зауважити, що помилковими, на наш погляд, є рішення щодо створення спеціальних органів адміністративного управління для вирішення конкретних завдань регіонального фінансового розвитку, наприклад, для розробки і реалізації інвестиційної програми регіону. Інвестиційний напрям розвитку регіону може здійснюватися за єдиною регіональною програмою, контроль за виконанням якої покладено, наприклад, на головне управління економіки обласної державної адміністрації. Водночас її реалізація - це функція всіх без винятків регіональних органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ, організацій та їх об'єднань.

Рис. 2.2. Засоби регіональної мікрополітики

В процесі становлення сучасної економіки велике значення має інфраструктура, яка представляє собою комплекс підприємств, установ і організацій, що обслуговують та забезпечують фінансову діяльність суб'єктів економіки. Своїми різноманітними послугами вона створює умови для ефективного функціонування суб'єктів господарювання. Підприємства і організації інфраструктури беруть на себе спеціалізовані, не властиві підприємствам-товаровиробникам регіону функції і таким чином вивільняють час і зосереджують його зусилля на здійсненні основної діяльності.

Під інфраструктурою фінансового ринку розуміється сукупність різних підприємств, фірм, організацій, установ, які забезпечують функціонування фінансового ринку, виконують відповідні роботи і надають послуги, пов'язані із здійсненням фінансових операцій.

Перед інститутами, які інфраструктури забезпечують фінансовий розвиток регіону, повинні ставитися відповідні меті їх створення різноманітні завдання, які об'єктивно формуються у процесі реалізації функцій з управління фінансами регіону: аналізу, планування, прогнозування, забезпечення, обліку, контролю, регулювання, стимулювання тощо.

Управлінням фінансовими ресурсами місцевих бюджетів відають місцеві органи влади. Згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеві бюджети затверджують відповідні ради територій, а забезпечують їхнє виконання місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні та сільські голови. В ролі координаторів усієї діяльності, пов'язаної з розробкою і виконанням місцевих бюджетів, виступають місцеві фінансові органи, структура яких наведена на рисунку 2.3.

Рис 2.3 Структура місцевих фінансових органів

До функцій місцевих фінансових органів відноситься:

^ забезпечення втілення в життя державної фінансової політики;

^ аналіз показників розвитку економіки регіону;

^ сприяння збільшенню доходів місцевого бюджету;

^ розробка проектів зведених балансів фінансових ресурсів для відповідного регіону;

^ розробка бюджетів відповідних Рад народних депутатів;

^ координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;

^ ведення обліку та складання звітів про стан виконання бюджету;

^ підготовка інформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади про хід і підсумки виконання бюджету;

^ вирішення питань про відстрочення платежів;

^ внесення пропозицій щодо надання пільг з податків і платежів до бюджетів відповідних рівнів за висновками податкових інспекцій;

^ аналіз економічного і фінансового стану галузей господарського комплексу регіону, тенденцій та динамки розвитку різних форм власності, підготовка пропозицій щодо додаткових джерел фінансових ресурсів;

* участь у формуванні та реалізації інвестиційних програм, надання пропозицій стосовно стимулювання суб'єктів господарювання та населення до розвитку економічного та фінансового потенціалу відповідного регіону.

В сучасних умовах в Україні створюються нові підходи до управління саме бюджетними фінансовими ресурсами регіонів, які полягають в інтеграції діяльності місцевих фінансових органів із територіальними органами Державного казначейства. Це дає можливість комплексно охопити як стадії планування, формування місцевих бюджетів, так і стадії обліку грошових надходжень до бюджету та їх використання за встановленими напрямами. Більш дієвою стає координація фінансових потоків, маневрування ними для підвищення ефективності використання. Покращується контроль за цільовим використанням у затверджених бюджетом межах коштів, суб'єктами якого є регіональні органи Державного казначейства та Державної контрольно-ревізійної служби.

Впровадження такої спільної діяльності в сфері управління бюджетними коштами на регіональному рівні ґрунтується на принципах [63,с.60]:

1) єдності механізму планування, наповнення, витрачання та контролю за цільовим використання коштів місцевих бюджетів;

2) єдності системи інформаційного обміну між учасниками бюджетного процесу;

3) гарантування конституційних прав місцевих органів влади в управлінні коштами місцевих бюджетів;

4) координації і концентрації фінансових потоків на пріоритетних напрямках розвитку регіону;

5) формалізації, прозорості механізму розподілу бюджетних трансфертів;

6) оперативності управління і маневрування бюджетними коштами на всіх стадіях їх руху;

7) запровадженні єдиних формалізованих процедур управління бюджетними коштами.

Таким чином, процеси демократизації суспільних відносин та формування громадського суспільства, що тривають в Україні, внесли суттєві новації у розбудову фінансової системи, а також в управління фінансовими ресурсами територіальних громад та їхніх об'єднань. Внесення змін до системи управління фінансовими ресурсами регіонів відбувалося шляхом делегування місцевим органам влади повноважень по здійсненню господарського, соціального, культурного будівництва, а також закріплення за ними відповідних фінансових ресурсів, які відносяться до категорії державних, тобто таких, витрачання яких здійснюється:

^ за розпорядженням регіональних органів влади з доходів місцевих бюджетів, відрахувань (дотацій, субвенцій) із Державного бюджету, позабюджетних коштів, цільових фінансових призначень;

^ на території регіону за рахунок Державного бюджету.

Разом з тим, до теперішнього часу відсутня сформована система управління недержавними фінансовими ресурсами, до яких науковцями, зокрема, відносяться кошти підприємств, організацій та населення.

Важливу роль в управлінні фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання, установ, закладів та населення регіонів відіграє банківська система, яка завдяки своїй посередницькій сутності об'єднує окремі мережі обігу фінансових ресурсів в єдиний цикл. За функціональним призначенням банківська система не просто організовує та регулює рух грошових коштів, але й формує фінансовий потенціал регіону, тобто генерує внутрішні інвестиції.

У загальному розумінні саме банківська система являє собою потужний механізм концентрації та інвестування фінансового капіталу, створення додаткових фінансових ресурсів в окремому регіоні та державі в цілому. Проте, в силу обмеженості доступу до фінансових ресурсів та низької ефективності їх вкладення в окремі сектори економіки банківська система, яка еволюційним шляхом перебрала на себе основні функції з управління недержавними фінансовими ресурсами, вже неспроможна задовольнити зростаючі потреби економіки в інвестиційних ресурсах.

Взаємовідносини банківської системи та економіки регіону характеризуються певними причинно-наслідковими залежностями. Формування і розвиток банківської системи обумовлені загальним станом і напрямком розвитку економіки держави. В свою чергу, стан банківської системи і ступінь її взаємодії з економічним сектором визначають перспективи соціально-економічного розвитку регіону.

Специфічна діяльність комерційних банків полягає у залученні грошових коштів населення, підприємств, установ та розміщенні їх від свого імені. При цьому масштаби банківських операцій залежать, в першу чергу, від розміру власного капіталу комерційних банків. В Херсонській області банківська система представлена виключно філіями та відділеннями банків з інших регіонів. Відсутність регіональних банків в Херсонській області обумовлює фактичну відсутність контролю органів місцевого самоврядування за фінансовими потоками між філіями та головними банківськими офісами в інших, більш розвинутих регіонах. Це значно знижує можливість здійснення керованих економічних перетворень та стимулювання процесу виробництва.

Управління розвитком державних фінансів регіону здійснює фінансовий апарат.

Державний фінансовий апарат регіону - це сукупність регіональних органів (управлінь, відділів, інспекцій тощо) державних органів управління, що здійснюють управління державними фінансами на території регіону.

До його складу входять органи державного управління на всіх рівнях (область, район, місто тощо), які вирішують питання мобілізації, розподілу та використання державних фінансових ресурсів. Кожен з суб'єктів державного управління виконує визначені завдання, використовуючи певні способи і інструменти. А в сукупності всі суб'єкти зобов'язані забезпечити досягнення стабільного, поступального розвитку всієї фінансової системи в цілому.

До складу державного фінансового апарату України входять:

Міністерство фінансів України;

Державна податкова служба;

Державне казначейство України;

Головна контрольно-ревізійна служба;

Рахункова палата Верховної Ради України;

Фонд державного майна України;

Антимонопольний комітет України;

Митна служба України;

Національний банк України;

Правління державних цільових фондів;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

Правління державних підприємств і установ;

Інші суб'єкти.

Провідна роль в системі державного фінансового апарату належить Головному фінансовому управлінню. Воно прямо або побічно пов'язане з виконанням всіх функцій, що виконує державний фінансовий менеджмент. Що ж стосується інших суб'єктів, то вони виконують певні, закріплені за ними функції.

Державна податкова адміністрація (інспекція) зобов'язана виконувати такі задачі: забезпечення додержання податкового законодавства, облік усіх платників податків та здійснення контролю за виплатою податків, зборів, обов'язкових відрахувань, перевірка правильності обчислення податків та своєчасності & виплати, ведення реєстру платників податків, надання роз'яснень з питань оподаткування та ін.

Територіальне управління Фонду державного майна України здійснює операції з підготовки і проведення продажу державного майна, організації приватизації державного і комунального майна, передачі в оренду майна державних підприємств і установ та ін.

До основних завдань Контрольно-ревізійного управління відносяться здійснення контролю за використанням державних коштів і матеріальних цінностей. Воно проводить також аналіз додержання вимог законодавства в проведенні обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних установах, підприємствах та організаціях, які одержують кошти з бюджетів всіх рівнів та ін.

Управління діяльністю державних цільових фондів здійснюється правліннями фондів. Вони зобов'язані вирішувати питання З мобілізації та використання фінансових ресурсів фондів з метою досягнення цілей, що мають загальнодержавне значення. Так, управління Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням здійснюється правлінням та виконавчою дирекцією цього фонду. До повноважень правління Фонду відносяться: розробка пропозицій щодо розмірів внесків на соціальне страхування; визначення порядку надходження та обліку коштів Фонду; підготовка та затвердження річного бюджету Фонду, визначення порядку фінансування та умов надання путівок на санаторно-курортне лікування та ін.

Міністерство фінансів України є одним із, центральних органів виконавчої влади у складі Кабінету Міністрів України. На нього покладено обов'язки реалізації державної фінансової політики та здійснення загального керівництва у сфері державних фінансів. До основних задач, що виконує Міністерство фінансів відносяться: розробка напрямів державної фінансової політики; складання і забезпечення виконання державного бюджету України; мобілізація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку країни, вдосконалення фінансового механізму, методів фінансового планування, організація фінансових відносин з іноземними суб'єктами та ін. Для вирішення поставлених задач сформована відповідна структура Міністерства фінансів.

З метою забезпечення управління розвитком фінансами країни з урахуванням регіональних особливостей в кожній області створено фінансові управління при обласних державних адміністраціях, які входять до складу Міністерства. На Міністерство фінансів покладено виконання багатьох функцій. До найбільш важливих з них відносяться:

розробка і реалізація державної фінансової політики;

організація складання і виконання Державного бюджету та розвитку міжбюджетних відносин;

забезпечення захисту фінансових інтересів держави, громадян, підприємств та установ;

розробка та реалізація заходів, направлених на зміцнення грошового обігу (разом з НБУ);

організація формування і використання державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

управління державним боргом;

забезпечення єдиної методології обліку і аудиту;

управління фінансами підприємств державного сектора економіки;

забезпечення зв'язків з міжнародними фінансовими організаціями;

інші функції.

Виконання функцій Міністерства фінансів України переслідує за мету забезпечення стабільного поступального розвитку країни, створення умов для досягнення повної зайнятості, розвитку підприємницької діяльності, формування раціональної структури економіки та ін. З метою досягнення таких цілей Міністерство здійснює управління фінансами держави спільно з іншими органами державного управління: Національним банком України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України та ін. Чимало напрямів координується зразу декількома суб'єктами. Загальні напрями фінансової політики держави визначаються Верховною Радою України.

Важлива роль в управлінні державними фінансами належить Державному казначейству України. Виходячи з ролі державних фінансових ресурсів регіону в економіці, великого значення набувають заходи щодо створення в Україні досконалої системи обслуговування державних фінансових ресурсів регіону через створення Державного казначейства.

Створення казначейства припало на той період розбудови Української держави, коли старі методи фінансового управління вже втратили свою ефективність, а нові методи не опиралися на відповідні організаційні структури. Казначейство якраз і стало однією з таких структур управління. Світовий досвід засвідчує про ефективність казначейського управління державними фінансами. У кожній країні, де функціонує такий орган, його діяльність спрямовується на забезпечення доцільного, з точки зору Уряду, використання бюджетних коштів, сконцентрування їх на найважливіших напрямках соціального та економічного розвитку суспільства.

Створення Державного казначейства в Україні обумовлено перш за все двома обставинами:

1) необхідністю державного контролю за виконанням бюджету не тільки за принципом "скільки надійшло і на що використано", але й з огляду на те, наскільки раціонально використовуються і як оперативно потрапляють бюджетні кошти до визначених споживачів;

2) необхідністю оперативного маневрування обмеженими державними коштами.

З 1997 року казначейство почало виконувати нові функції, які до цього часу не виконувала жодна фінансово-кредитна структура в Україні. Головною з них є оплата рахунків на користь суб'єктів господарювання, що надають послуги розпорядникам бюджетних коштів. Механізм оплати рахунків передбачає, що кошти бюджетних установ знаходяться не на бюджетних рахунках, які відкриті в різних установах банків, а на єдиному казначейському рахунку в обласному управлінні Національного банку, відкритому на ім'я органу Державного казначейства. На підставі поданих розпорядником коштів платіжних доручень, до яких додаються відповідні розрахунки, платіжні відомості, рахунки-фактури, накладні, трудові угоди, акти виконаних робіт тощо, органи Держказначейства перераховують кошти зі свого казначейського рахунку безпосередньо на рахунок суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги, але в межах кожного напрямку запланованих витрат установи чи організації. Таким чином, забезпечується попередній контроль за цільовим використанням коштів і не допускається їх розпорошення в установах банків. Окрім цього утворюються умови для аналізу наявних залишків коштів за кожною статтею бюджетних витрат, а також звірки відповідності бюджетних призначень за кошторисом документів на проведення видатків.