Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - 1.2. Концептуальні засади сценарного аналізу

Міжнародний досвід застосування сценарного аналізу

У зв'язку з викликами і загрозами, що все частіше постають перед людством, з'явилася необхідність на об'єктивних засадах передбачати хоча б приблизні сценарії майбутніх подій для формування раціональної і менш помилкової стратегії розвитку будь-якого організованого співтовариства (нації, країни, організації чи компанії) у світі жорстокої конкуренції.

Перші спроби одержати об'єктивні знання про майбутнє були пов'язані переважно з розробленням нових і застосуванням традиційних методів математики і статистики. У підсумку було створено потужні методи, наприклад часових рядів, регресійного аналізу, як одновимірного, так і множинного, імітаційного моделювання, економетричних моделей тощо. Вони належать до класу т. зв. методів кількісного прогнозування, і їх застосовують для приблизного "визначення" майбутньої поведінки певної змінної величини або системи взаємопов'язаних змінних величин на заздалегідь відомому часовому інтервалі.

Незважаючи на найширшу практику використання цих методів і наявність величезних обчислювальних потужностей, їхнє практичне застосування принципово обмежене лише випадками оброблення ретроспективних даних кількісного характеру про монотонно змінні процеси. Інакше кажучи, у разі застосування методів прогнозування відбувається описування майбутнього, яке фактично є продовженням або екстраполяцією минулого. Однак ми живемо у світі, де постійно відбуваються якісно нові, не властиві минулому зміни. До них насамперед належать різноманітні зламо - та стрибкоподібні зміни, які пов'язані з розривами монотонності процесів і мають характер нелінійних явищ. Наприклад, на межі XX і XXI ст. такими явищами були розпад Радянського Союзу, наступна зміна геополітичної рівноваги у світі та низка інших глобальних змін. За допомогою методів кількісного прогнозування передбачити такі явища й організовано підготуватися до них не вдалося.

Популярне у 60-ті роки XX ст. прогнозування з часом почало втрачати значення універсальної методології. Це пов'язано насамперед із тим, що його методами не було передбачено світову нафтову кризу початку 70-х років XX ст. з її руйнівними наслідками, вибухоподібний розвиток інформаційних технологій у 90-х роках, фінансову кризу в південно-східній Азії та Росії 1998 р. і багато інших глобальних змін.

Тому в сучасних умовах актуальною стає нова задача - репрезентувати майбутнє, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого. Ця задача одержала назву "передбачення", яку наприкінці 50-х років XX ст. використав Г. Бергер у журналі "Два світи". Однак формування передбачення як самостійної науково-практичної методології відбулося лише на початку 90-х років XX ст.

Універсальних і досконалих підходів до розв'язання цієї проблеми сьогодні немає. Є лише спроби побудови можливих сценаріїв розвитку певних явищ у майбутньому. Принциповою відмінністю від попередньої практики розв'язання таких задач є те, що використовувані для цього методи мають не лише кількісний, а й якісний характер. Причому окремі з них відомі давно як такі, що розроблені та використовуються для розв'язання спеціальних предметно орієнтованих задач. Наприклад, у 60-ті роки XX ст. американська компанія Rand Corporation створила метод, який дає змогу полегшити т. зв. візуалізацію сценаріїв розроблення і застосування нової техніки у всіх технологічних аспектах. Цей метод одержав назву "Делфі" (на честь грецького оракула Delphos).

Нині відомі й інші методи якісного характеру, які можна використовувати на окремих етапах передбачення явищ майбутнього, але в повному обсязі жоден з них не розв'язує цю проблему. Передбачення - це процес прийняття рішень для складних систем з людським фактором щодо їхньої можливої поведінки в майбутньому, який можна звести до застосування окремих методів у певній послідовності із встановленням чітко визначених взаємозв'язків між ними. Цей процес формують за допомогою більш універсальної методології, відомої як сценарний аналіз.

За даними Організації Об'єднаних Націй з технологічного розвитку (ЮНІДО), головного координатора цих робіт, національні програми з передбачення здійснюють понад 40 країн із групи розвинутих і тих, що стали на шлях інтенсивного розвитку (табл. 1.3).

Таблиця 1.3. Приклади національних програм з передбачення

Особливої уваги заслуговують т. зв. регіональні програми з передбачення, спрямовані на розв'язання глобальних міжнародних проблем, актуальних для окремих регіонів світу, за участю груп країн, що належать до цих регіонів.

Наприклад, метою регіональної програми Європейського Союзу "Європа-2010" е побудова стратегії розвитку Європи на початку XXI ст. за умов жорсткої конкуренції з іншими регіонами світу (Північноамериканським та Пів-денно-Східної Азії) і наростання процесів світової економічної глобалізації та інтеграції. Основна ідея цієї програми - розширення Європи на схід і північ, від чого залежить її майбутнє й особливо конкурентоспроможність у глобальному оточенні.

Після поповнення Європейського Союзу новими учасниками Європа стане одним із найбільших у світі ринків з більш ніж 550-мільйонним населенням і найпотужнішим, майже пів мільярдним середнім класом, що забезпечить високу купівельну спроможність регіону. При цьому інтегральний характер зв'язків Європейського Союзу і конкурентоспроможність усього континенту залежать від стабільності економіки нових учасників. Тому Східна і Північна Європа мають стати безпечними, стабільними і процвітаючими регіонами, що е основною умовою програми "Європа-2010". Як наслідок, процес розширення ЄС потребуватиме глибинних, загальносистемних суспільно-економічних змін у Центральній, Східній і Північній Європі й фундаментальних економічних і соціальних трансформацій, що уже відбуваються у постсоціалістичних країнах під час переходу від централізованої до ринкової економіки.

На цьому шляху як країнам ЄС, так і країнам Східної та Північної Європи слід свідомо ставитися до того, що з розвитком інтеграції вони мають бути готові не лише до оптимістичних перспектив, а й до подолання труднощів. Насамперед нові учасники ЄС відчують на собі значний вплив процесів економічної глобалізації, що несуть із собою не тільки позитивні зміни, але Й нові ризики і загрози (ослаблення національної ідентичності, особливо для малих країн, збільшення залежності національних економік від іноземного капіталу, звуження соціальних гарантій народам власних країн тощо).

З урахуванням складності і суперечливості явищ на шляху перетворення Європи в оновлений, найпотужніший континент планети програма "Європа-2010" ґрунтується на сукупності т. зв. макросценаріїв, розроблених із застосуванням методології технологічного передбачення. Основні з них такі:

- "тріумфальний ринок" ґрунтується на американській моделі технологічних інновацій та організації виробництва, яка передбачає швидкий економічний розвиток, але менш зорієнтована на традиційний для Європи високий рівень соціального захисту населення;

- "розмежована відповідальність" основана на ідеї поступового розширення ЄС водночас із розвитком економічних і суспільних відносин між країнами-сусідами, створенням пан-європейської системи безпеки та соціальних гарантій і покладанням на нових учасників європейського простору повної відповідальності за дотримання його стандартів;

- "турбулентне сусідство", на відміну від перших двох, має песимістичний характер. Його суть зводиться до "захисту" і відмежування країн - учасниць ЄС від східних сусідів (на жаль, до них поки що належить і Україна), де, за оцінками авторів сценарію, продовжуються процеси нестабільності, високої корупції, є проблеми, пов'язані з організованою злочинністю, тероризмом та еміграцією. Рекомендації, що випливають із цього сценарію, полягають у впровадженні жорстких візових режимів на східних кордонах ЄС, посиленні митних вимог, застосуванні селективності у сфері гуманітарних відносин.

Ці та інші сценарії, покладені в основу програми "Європа-2010", мають бути застосовані комбіновано і системно, з огляду на політичну доцільність і практичну реалістичність розвитку Європейського континенту, але їх перелік і зміст свідчать про те, що оновлення Європи - це складний, суперечливий і тривалий процес, який потребує розроблення ефективної та безпомилкової стратегії з урахуванням усіх реалій, небезпек і викликів сучасного світу.