Економічна теорія - Мочерний С.В. - Теорія життєвого циклу

Динаміка споживчих витрат населення, особливо роль стабілізуючих факторів, є предметом постійного дослідження багатьох учених. Детально розраховуються також обмеження тиску інфляційних сил, породжених надлишковим попитом. Основи сучасної теорії споживчих функцій закладені у фундаментальній праці Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", яка ініціювала численні спроби перевірки опублікованих у ній тверджень. З'явилася гіпотеза досягнутого піку Д'юзенберрі, модель Баумоля— Тобіна, видозміна, запропонована Брауном та інші.

Важливий вклад у дослідження цієї проблеми зробив італійський вчений Ф.-Е. Модільяні.

Модільяні Франко Енріко (1918—2003) народився в м. Рим (Італія). Навчався в ліцеї Вісконті. Потім вступив до Римського університету. З 1939 р. професійно зацікавився економікою. У 1940 р. він поновив свої заняття економікою в Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку, вивчав проблеми макроекономіки, шляхи використання формалізованих моделей в економічному аналізі.

3 1945 по 1948 рік працював науковим співробітником і головним статистиком в Інституті світових проблем у Нью-Йорку. В1949 р., працюючи в Чиказькому університеті, ввійшов до Комісії Коулса з економічних досліджень як дослідник-консуль-тант і працював у ній протягом п'яти років. З 1950 р. — професор економіки в Іллінойському університеті, з 1952 р. — професор економіки і управління промисловістю в Технологічному інституті Карнегі, а з 1961 р. — професор економіки і фінансів у Массачусетському технологічному інституті.

Ф.-Б. Модільяні присуджені почесні ступені Чиказьким університетом, Католицьким університетом Лувена, університетським інститутом Бергамо та іншими навчальними закладами.

Він побудував модель, аналогічну моделі Д'юзенберрі. У сучасному економічному аналізі принцип Д'юзенберрі—Модільяні відомий як спроба виявити дослідним шляхом вплив уже сформованих споживчих стандартів на поведінку споживача. Пізніший варіант моделі сформулював Ф.-Б. Модільяні у розробленій ним теорії життєвого циклу у 50—60-ті роки XX ст. у співпраці з Річардом Брумбергом і Альбертом Андо1. У сучасному вигляді цю теорію вчений виклав з відповідними емпіричними даними у Нобелівській лекції "Життєвий цикл, заощадження громадян і багатство націй".

Він пов'язав стандарти споживання з життєвим циклом. На його думку, споживання у кожний період залежить від очікуваного доходу впродовж усього життя, а не від доходу в поточний період. Модільяні (а також А. Андо і Р. Брумберг) виходить із передбачення, що, плануючи споживання, людина орієнтується на ймовірну тривалість життя (тобто формує "життєвий горизонт"). Якщо до цього додати передбачення про відсутність мотивів, спрямованих на зміну вартості надбаного майна, то рівень споживання людини визначатиметься середнім рівнем доходу, який вона планує отримати протягом старості.

На рисунку, розробленому Ф.-Е. Модільяні (див. рис. 6), графічно показано споживання, заощадження і витрачання заощаджень за весь період життя. Упродовж усього життя потік споживчих видатків С рівномірний і становить разом

CNL. У період, коли людина не працює за віком, такі споживчі видатки фінансуються за рахунок заощаджень, накопичених протягом робочого періоду. Отже, заштриховані відрізки (YL — — С) WL і С (NL — WL) однакові, тобто за рахунок заощаджень у роки праці фінансуються витрати в період, коли людина не працює за віком.

Рисунок демонструє важливу ідею теорії життєвого циклу: плани споживання складаються так, аби досягти однакового, або

рівномірного, рівня споживання шляхом заощадження упродовж періодів високих доходів і витрачання заощаджень у періоди низьких доходів. Це важлива відмінність від розгляду споживання лише як основаного на поточному доході, бо в обрахунках споживчих видатків упродовж всього життєвого циклу враховуються доходи, які будуть одержані за все життя, а не лише поточний дохід.

На основі теорії життєвого циклу можна показати, що відношення заощаджень до особистого доходу за мінусом податків виявиться пропорційним темпу зростання реального доходу. Ф.-Б. Модільяні і А. Андо виводять таку саму залежність питомої ваги заощаджень від темпів зростання реального доходу. Вчені розраховують зміни у співвідношенні між особистим споживанням і трудовими доходами людей.

Багато дослідників відзначали, що на співвідношення доходу та заощаджень впливають різні соціальні фактори (освіта, расові та національні особливості, професія тощо), але конкретно механізм цих дій не розкривали. Не було з'ясовано, як на практиці розподіляється дохід на споживчу і заощаджуючу частини, на чому ґрунтуються такі рішення.

У своїй теорії Ф.-Б. Модільяні зробив висновок про несуттєвість абсолютних розмірів доходів. Розподіл доходу на споживання і заощадження, на його думку, формується на основі прагнення людини розподілити свої доходи на періоди життя з урахуванням розподілу потреб. Отже, в якісь періоди людина має робити заощадження для використання їх в періоди, коли очікується зниження доходів нижче бажаного рівня. У зв'язку з цим використовують термін "життєвий цикл".

Прагнучи вдосконалити споживчу функцію Дж. Кейнса і виявивши раціональну основу для макроекономічної поведінки у діях окремих індивідів, Ф.-Е. Модільяні першим описав створення моделей життєвого циклу, які повинні були пояснити закономірності утворення особистих заощаджень. Він у своїх працях зі споживчої функції вводить у моделі величину нагромаджених активів домашнього господарства, що трактуються як форма заощаджень. До них передусім належать житлові будинки, предмети тривалого користування. Оскільки споживання їх проходить поступово, то придбання виступає як відкладене споживання і характеризується як своєрідна форма заощаджень. Учений наголошує на залежності попиту на товари тривалого користування від насиченості ними ринку і менше значення надає розподілу доходів.

Отримані Ф.-Е. Модільяні і А. Андо результати були обнадійливими для розвитку теорії життєвого циклу. Перевірка підтвердила деякі положення теорії, однак також виявила багато невідповідностей емпіричним даним. Зокрема, з'ясувалося, що домашні господарства роблять більше заощаджень у зрілі роки, ніж в юності та на старість, а люди похилого віку витрачають не так уже й багато заощаджень, тобто старше покоління зберігає свої фінансові активи і передає їх молодому. Це залишається одним із важливих аргументів проти моделі життєвого циклу.

Відстоюючи модель, Ф.-Е, Модільяні частково переглянув зміст своєї Нобелівської лекції. Він відзначив, що в США багато людей похилого віку вкладають свої цінні напери разом з цінними паперами своїх дітей у трастові фонди, але цілком можливо, що в певний момент вони використають особисті заощадження і залишать дітям тільки відсотки. Отже, проблема значення спадщини для формування споживчої поведінки впродовж усього життя ще остаточно не вирішена.

Хоча спеціальної системи перерозподілу доходу від дітей до родичів не існує, у багатьох країнах функціонує побічна суспільна система перерозподілу засобів від молодого покоління до старшого, яку називають соціальним забезпеченням. У США, наприклад, система соціального забезпечення називається ОАВБІ, що розшифровується як "страхування людей похилого віку, утриманців та інвалідів". Ця система забезпечує виплати на непрацюючих членів сімей робітників, померлих у працездатному віці, тих, хто не може надалі працювати через інвалідність, а також зобов'язує молодих робітників сплачувати податки на соціальне забезпечення, з яких потім здійснюються виплати пенсіонерам. Така система помітно впливає на рішення домашніх господарств про розміри заощаджень. Процесу заощадження завжди протистоїть зростання від'ємних заощаджень, тобто деякі сім'ї витрачають більше від своїх поточних доходів. Це частково пов'язано з віком заощаджувачів. Отже, аналіз поведінки людей стосовно заощаджень має важливе прикладне значення у створенні національних пенсійних програм. Теорію заощаджень, котра розглядає доходи у довгостроковому плані, Ф.-Е. Модільяні використовував також для тестування альтернативних пенсійних програм.

Ідея життєвого циклу, що є основою теорії життєвого циклу, не нова і не належить Ф.-Е. Модільяні. Його заслуга полягає в перетворенні ідеї у формальну модель, яку він згодом розвинув у кількох напрямах і виокремив у чітку економічну теорію. Модель життєвого циклу нині є основою більшості динамічних моделей, які використовують для вивчення споживання і заощаджень. Вона слугує інструментом для аналізу різних трактувань поняття "тягаря заборгованості", що розглядається як скорочення обсягу корисності впродовж життя, на основі моделі також роблять прогнози.

Теорія життєвого циклу є плідною з точки зору точності прогнозування як рівня споживання окремих домашніх господарств, так і сукупного. Вона визначає несподівані чинники, що впливають на норму заощаджень у країні. Наприклад, вікова структура населення — важливий чинник, який визначає динаміку величин споживання і заощадження.

Отже, теорія життєвого циклу засвідчує, що схильність людини до споживання з доходу в особистому розпорядженні та з багатства залежить від її віку. Це означає, що заощаджуватимуть багато (мало), коли доходи високі (низькі) порівняно з середнім доходом за весь період життя. Очевидно, що сукупні заощадження залежать від темпів економічного приросту і розподілу населення країни за віком.