Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання - Попович П.Я. - 13.4. Аналіз використання підприємствами чистого прибутку

Проведення аналізу розподілу і використання чистого прибутку важливе, оскільки від його результатів залежать не лише темпи розвитку підприємства на основі самофінансування, а й забезпечення інтересів власників, задоволення матеріальних та соціальних потреб персоналу (рис. 13.3).

Рис. 13.3. Етапи визначення чистого прибутку підприємства

Як видно з рис. 13.3, для визначення розміру чистого прибутку підприємства необхідно прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, зменшити на суму виплат неподаткового характеру. Тобто прибуток після сплати податків до бюджету можна зменшити на суму санкцій за рішенням арбітражного суду або на суму повернення основного боргу за раніше отриманими кредитами, сплати процентів за протермінування термінів користування кредитами та ін.

Решта суми прибутку, що є у розпорядженні підприємства, – це чистий прибуток, який воно використовує самостійно.

Наступним етапом аналізу розподілу і використання чистого прибутку підприємства є аналіз формування системи фондів, резервів та напрямів його використання.

Визначення напрямів використання чистого прибутку належить до компетенції самого підприємства і його засновників (акціонерів).

Сучасна господарська практика передбачає такі напрями використання чистого прибутку.

1. Фонд інвестування підприємства (фінансування витрат на науково-дослідні роботи, розробку й освоєння нових видів продукції і технологій, модернізацію обладнання, реконструкцію і модернізацію виробництва, придбання і створення нематеріальних активів, поповнення обігового капіталу).

Це один з основних напрямів використання чистого прибутку, що забезпечує відтворювальні процеси на підприємстві. Пропорції розподілу чистого прибутку залежать від конкретних обставин, завдань, які ставить перед собою підприємство.

2. Фонд фінансування витрат, пов'язаних із соціальними потребами (витрати на експлуатацію соціально-побутових об'єктів, що є на балансі підприємства), будівництвом об'єктів невиробничого призначення, проведенням оздоровчих та інших заходів.

3. Фонд стимулювання персоналу підприємства (матеріальне заохочення працівників: виплата одноразових премій за виконання важливих виробничих завдань, надання одноразових матеріальних допомог, преміювання за створення, освоєння і впровадження нової техніки тощо).

Фінансування соціально-культурних потреб і стимулювання персоналу підприємств – традиційні напрями використання чистого прибутку підприємствами. До таких витрат, що фінансуються за рахунок прибутку, більшість економістів ставиться позитивно. Однак деякі з них переконані, що часткове задоволення за рахунок фінансового результату соціальних потреб колективу, матеріальне заохочення працівників є витратами, що не приносять користі суспільству. Тому чистий прибуток, як і у світовій практиці, має використовуватися лише у двох напрямах: виплата доходу на вкладений капітал та інвестування розширеного відтворення капіталу.

Навряд чи можна погодитися з такою думкою щодо використання чистого прибутку навіть за складних економічних умов. Не використавши частину фінансового результату на оздоровлення і відпочинок своїх працівників та членів їхніх сімей, бізнес не матиме належної віддачі від них на основному виробництві. Не стимулюючи матеріально персонал, можна втратити висококваліфікованих працівників – управлінців, раціоналізаторів, а то й ділову репутацію в цілому.

Майже в усьому світі приділяють належну увагу саме таким напрямам використання чистого прибутку. Тут не йдеться про забезпечення кожного працівника житлом, значні за розміром поточні премії, оплату витрат на відпочинок тощо, але витрачання прибутків за такими напрямами в розумних межах, у тому числі й на стимулювання персоналу підприємств, у багатьох країнах вважають економічно доцільним і престижним.

Світова практика виробила й успішно застосовує різноманітні форми стимулювання персоналу та управлінських кадрів за рахунок доходів фірм і корпорацій. Так, вищі управлінські кадри в багатьох країнах стимулюють шляхом розподілу акцій (право придбання – опціон) між членами директорату фірми, відрахувань від прибутків – тантьєм – та заробітною платою – прибутком – і навіть винагородою за присутність на засіданнях тощо. Персонал фірм заохочують як шляхом "участі у прибутках компанії", так і використання коштів фонду матеріального заохочення: придбання облігацій або розміщенням коштів на поточних рахунках; спрямування коштів у спільні інвестиційні фонди як з програмами збереження, так і без них; придбанням акцій компанії.

4. Формування резерву для виплати дивідендів (характерно для ВАТ). Важливим напрямом використання прибутку є формування резерву на виплату дивідендів. Дивідендна політика товариства – серйозний важіль підвищення ефективності його діяльності.

Матеріальний інтерес засновників (власників) тісно пов'язаний з ідеологією товариства, пошуками оптимальних напрямів діяльності, які б стабілізували і збільшували доходи товариства.

За згодою акціонерів фірми може створюватися резерв стабілізації дивідендів, тобто вилучається частина прибутку, спрямована на виплату дивідендів, якщо вона перевищує середню норму останньої за попередні 2–3 роки. Основним мотивом формування такого резерву є відмова акціонерів від разової вигоди з метою стабільного отримання дивідендів у майбутньому.

Частина прибутку після сплати податків, формування резервного фонду і виплати дивідендів (для акціонерних товариств) перебуває у вигляді нерозподіленого прибутку. У світовій практиці нерозподіленому прибуткові, що залишається в розпорядженні підприємства, приділяють велику увагу, оскільки його можна використовувати для поповнення капіталу шляхом формування запасного і додаткового капіталу, резерву стабілізації дивідендів. Таке самофінансування є важливим для національного бізнесу і тому, що відповідно до нових національних стандартів обліку і звітності нерозподілений прибуток теж перетворився на складову капіталу підприємства (товариства). До того ж подібне поповнення капіталу не потребує законодавчої регламентації.

5. Фінансовий резерв, що формується в обсягах, рекомендованих чинним законодавством.

Одним із джерел самофінансування і погашення витрат, пов'язаних із кон'юнктурними зрушеннями, є фінансовий резерв, у який акціонерні товариства здійснюють відрахування з чистого прибутку. Створений резервний фонд дозволяють приєднувати до акціонерного капіталу. На приєднану суму акціонерам видають безплатні акції за номінальною вартістю. Після приєднання суми резервного фонду до акціонерного капіталу процес нагромадження резерву починається спочатку.

Варто зазначити, що на процес розподілу і використання чистого прибутку підприємств (товариств) до певної міри впливає держава, надаючи "приховані субсидії" – податкові пільги, а іноді вдається до моральних стимулів. Перш за все, це стосується спрямування прибутку підприємствами на утримання об'єктів соціальної інфраструктури і фінансування благодійних заходів. Так, звільняючи прибуток, витрачений за цими напрямами, від оподаткування, держава ставить за мету запобігти руйнуванню створених підприємствами об'єктів соціальної інфраструктури, а також скоротити видатки з бюджету на утримання об'єктів та інституцій, пов'язаних із соціальним захистом населення, реалізацією науково-освітніх програм, охороною і збереженням культурної спадщини та ін.