Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання - Попович П.Я. - 14.2. Аналіз рентабельності продукції

Не можна сказати, що загальновживаний у нас показник рентабельності, який розраховують як співвідношення між прибутком і собівартістю, – єдиний. Визначати рентабельність за такою формулою нас зобов'язують органи статистики, адже для статистичного аналізу цей показник діяльності має порівняльний характер, що забезпечить можливість його використання для різних підприємств.

,

де П – прибуток від реалізації конкретного виду продукції;

В – витрати на виготовлення і збут цього виду продукції.

За допомогою наведеної формули можна обчислити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, витрачену, точніше, вкладену у виробництво кінцевого продукту. Так визначають рентабельність (прибутковість) завданих витрат.

Проте одного лише показника рентабельності витрат буде замало для аналізу, результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники, акціонери).

Показник рентабельності дає змогу оцінити достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, що мають найбільший вплив на його отримання. Безумовно, одним із таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку, який отримуємо за ціною реалізації разом із компенсацією завданих витрат.

Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид статутної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для здійснення цих витрат. Кошти, вкладені у бізнес, називають інвестиціями. Зрозуміло, що кожен з інвесторів зацікавлений у прибутковості (рентабельності) його власних інвестицій, аніж рентабельності завданих підприємству витрат.

Слід зазначити, що слова "інвестиція" і "вкладення" – синоніми. Тому собівартість готової продукції – це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства в уже виготовлену ним продукцію, а власний капітал підприємства – вкладення (інвестиції) у діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, у свою чергу, як самостійна субстанція інвестує як ці, так й інші фінансові ресурси у продукт своєї діяльності.

Якщо до цього часу серед показників рентабельності найвідомішим був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то сьогодні дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства взагалі.

Річ у тім, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника, не може надати інформації про ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: у товарах, запасах, коштах і дебіторах. Вище вже згадувалося, що мати великі залишки за цими статтями невигідно. Величина оборотного (робочого) капіталу має бути оптимальною. Можна досягти високої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію і при цьому мати вельми низьку рентабельність власного капіталу, внаслідок того, що значна його частина не працює, а здебільшого перебуває на складах або надто довго кредитує покупців.

Інвестора мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у виготовлення того чи іншого продукту, він хоче знати, скільки прибутку приносять його власні вкладення у бізнес. У зв'язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності.