Економічний аналіз діяльності підприємства - Савицька Г.В. - 7.1. Значення, завдання й об'єкти аналізу собівартості продукції

7.1. Значення, завдання й об'єкти аналізу собівартості продукції

Собівартість продукції є найважливішим показником економічної ефективності її виробництва. У ній відбиваються всі сторони господарської діяльності, акумулюються результати використання всіх виробничих ресурсів. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання, конкурентоспроможність продукції.

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим інструментом у системі управління витратами. Він дає змогу вивчити тенденції зміни її рівня, визначити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини, виявити резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи з освоєння їх.

Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від організації їхнього аналізу, яка, у свою чергу, визначається такими факторами:

o формою і методами обліку витрат, які застосовують на підприємстві;

o ступенем автоматизації обліково-аналітичного процесу на підприємстві;

o станом планування і нормування рівня операційних витрат;

o наявністю відповідних видів щоденної, щотижневої і щомісячної інформації внутрішньої звітності про операційні витрати, що дають змогу виявляти відхилення, їхні причини і вчасно вживати коригувальних заходів для усунення їх;

o наявністю спеціалістів, які вміють грамотно аналізувати й управляти процесом формування витрат.

Об'єктами аналізу собівартості продукції є такі показники:

o абсолютна сума операційних витрат у цілому і за елементами;

o витрати на гривню продукції;

o собівартість окремих виробів;

o окремі статті витрат;

o витрати в центрах відповідальності.

Джерела інформації: статистична звітність форма № 5-С "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)", форма № 1-ПВ "Звіт про працю", дані бізнес-плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного й аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах іт. ів.

Планування й облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційними статтями витрат.

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріали, куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т. д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, проценти за кредитами банку, податки, що входять до собівартості продукції, відрахування в позабюджетні фонди тощо).

Групування витрат за елементами необхідне для того, щоб вивчити матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість, фондомісткість і визначити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці. Частка зарплати зменшується і в тому разі, якщо збільшується частка купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що свідчить про підвищення рівня кооперації і спеціалізації.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, куди, на яку мету і в яких розмірах витрачено ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, визначення центрів зосередження витрат і пошуку резервів скорочення їх.

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, поворотні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Розрізняють також витрати прямі й непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників тощо). їх прямо відносять на той чи інший об'єкт калькуляції. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, їх розподіляють за об'єктами калькуляції пропорційно до відповідної бази (основної і додаткової зарплати робітників або всіх прямих витрат, виробничої площі тощо). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі витрати, витрати на утримання основних засобів і т. ін.

Витрати класифікують також на явні і неявні (імпліцитні). До явних належать витрати, що набувають форми прямих платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів. До числа явних витрат входять зарплата робітників, менеджерів, службовців, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам та іншим постачальникам фінансових і матеріальних послуг, оплата транспортних витрат тощо.

Неявні (імпліцитні) витрати - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми або перебувають у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, їх не відображають у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує приміщення, що належить її власнику, і нічого за це не платить. Отже, імпліцитні витрати будуть дорівнювати можливості одержання грошових платежів за здавання цього приміщення кому-небудь в оренду.