Банківський маркетинг - Лютий І.О. - 8.4. Особливості збутової діяльності транснаціональних банків

Учасниками світової фінансової системи є транснаціональні банки, великі компанії, небанківські фінансові структури, центральні банки і державні органи, міжнародні фінансові організації. Фінансові посередники покликані перетворити заощадження, тобто ту частину доходів фізичних осіб, компаній і держави, яка використовується для зберігання, в капіталовкладення.

Сучасна світова фінансова система є дворівневою: перший рівень - міжнародні комерційні (універсальні та спеціалізовані) банки; другий рівень - міждержавні фінансові установи. Така система забезпечує оптимальну побудову зв'язків як по вертикалі, так і по горизонталі. Як фінансові посередники виступають всі господарюючі суб'єкти, головною функцією яких є здійснення фінансових операцій. Сюди не входять організації, які здійснюють фінансові операції для обмеження груп учасників ринкових відносин, які делегували їм цю функцію, тобто брокери, нотаріуси.

Транснаціональні банки є універсальними банківськими комплексами, які мобілізують значні обсяги коштів в різних валютах, надають кредити на будь-який термін, здійснюють на міжнародному рівні операції з цінними паперами, застосовують різноманітні форми фінансування виробництва і зовнішньої торгівлі, розвивають масштабні довірчі операції. Промислові монополії отримують від ТНБ комерційну інформацію, рекомендації і консультації з приводу організації виробництва, структури управління, прогнози розвитку ринків тощо.

Транснаціональні банки обслуговують меншою мірою товарообмін і більшою мірою - капіталообмін. Якщо раніше їх діяльність обмежувалась купівлею - продажем валюти за дорученням клієнтів, то тепер вони проводять всю складну систему міжкраїн-них розрахунків компаній, управляючи їх внутрішніми потоками і відносинами з зарубіжними партнерами. Навіть купівля - продаж валюти сьогодні виникає з потреб капіталообміну.

Оскільки на світовому рівні завжди йдеться про великі кредити на тривалі терміни з високою мірою ризику, то для проведення великомасштабних операцій на фінансовому ринку створюються тимчасові міжнародні консорціумні банки (синдикати). Зазвичай, очолює синдикат один з найбільших банків світу, який має високу репутацію, достатні капітали, великий досвід, тісні зв'язки з промисловими фірмами. Акціонерами таких банків є фінансові інститути різних країн. Частка кожного учасника не повинна перевищувати 50 %, можлива участь небанківських фінансових установ.

Синдикат несе солідарну відповідальність перед своїми замовниками. До складу синдикату може входити до 200 інших банків. Крім того, об'єднання може виступати як гарант, тобто гарантувати платежі свого клієнта кредитору, а також забезпечувати виконання інших договірних зобов'язань у грошовій формі. Значне поширення синдикованих кредитів пов'язане не тільки з необхідністю створювати синдикати банків для надання великих позик, але і з тим, що за існуючим законодавством розмір кредиту для одного банку обмежений розміром власного капіталу.

Основними суб'єктами міжнародної банківської справи сьогодні є транснаціональні банки (ТНБ) - головна організаційна форма транснаціонального банківського капіталу.

Транснаціональний банківський капітал є національним за походженням та міжнародним за сферою діяльності. Він водночас виступає складовою національної економіки і важливим елементом функціонування світового господарства. Коли банківський капітал переходить за національні межі, він зберігає національні особливості функціонування і, водночас, набуває рис банківського капіталу тієї держави, на території якої він починає діяти. Ці особливості виявляються в засобах дії, сферах діяльності, переважанні тих чи інших банківських послуг, у специфіці організаційних структур.

Транснаціоналізація банківського капіталу є переміщенням значної частини активів банків за кордон, базування за межами країни банківських послуг, налагодження місцевих довгострокових зв'язків промислових компаній і банків однієї і тієї самої країни за кордоном; відбувається також передання інформації, нових технологій, досвіду ведення банківської справи тощо. Транснаціональний банківський капітал дедалі активніше виконує посередницьку функцію в обміні знаннями, формує сукупну робочу силу в банківській сфері на інтернаціональній основі.

Транснаціональний банківський капітал - категорія діалектична. Якщо у 60-70-ті роки можна було чітко визначити його національну належність, то зараз транснаціональний банківський капітал поступово перетворюється у багатонаціональний. Форма функціонування тільки за рахунок національних коштів поступово відмирає завдяки розвитку світового фінансового ринку. Акції транснаціональних банків продаються на міжнародному ринку акцій, і їхніми власниками є акціонери різних країн. Отже, транснаціональний банківський капітал перетворюється у багатонаціональний. При цьому його національна належність визначається національною належністю контрольного пакета акцій, який є власністю тієї чи іншої організаційної структури транснаціонального банківського капіталу.

Транснаціональний банківський капітал - це сукупність грошових капіталів, залучених транснаціональними банками для кредитно-розрахункових та інших операцій у різних країнах світу з метою отримання найбільшого прибутку. Транснаціональний капітал своєю діяльністю сприяє зближенню національних економік.

Транснаціональний банківський капітал виражає відносини між:

- групами транснаціональних банків, що загострює конкуренцію і сприяє підриву монополізму;

- транснаціональним банківським капіталом та інтернаціоналізованою найманою працею;

- транснаціональними і національними банківськими інституціями;

- транснаціональними банками і державами;

- транснаціональними банками та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями (МБРР, МВФ, ЄБРР тощо).

Транснаціональні банківські інституції, спираючись на економіку країн базування (ТНБ переважно належать країнам з розвинутою економікою), сповна використовують переваги глобальної організації своїх операцій. Національні банківські установи намагаються завоювати ринок всередині окремих країн через знання місцевих умов, володіння унікальними послугами чи технологіями, висококваліфікованими кадрами.

Держава - вагомий фактор розвитку транснаціонального банківського капіталу. Вона стимулює його діяльність, захищає інтереси в одних випадках і обмежує, регламентує і навіть забороняє діяльність в інших. Транснаціональний банківський капітал спирається у своїх діях на державу, коли це йому вигідно, та ігнорує її закони й інтереси, йде на прямі конфлікти, коли заходи держави протистоять його прагненням.

Між транснаціональними банками та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями складаються багатогранні відносини, завдяки яким акумулюється і перерозподіляється позичковий капітал між країнами залежно від їхнього економічного і політичного становища. Своєю діяльністю міжнародні кредитно-фінансові організації сприяють успішному функціонуванню ТНБ на території ряду країн, впливаючи на удосконалення правової бази, яка дає змогу прибутково працювати в багатьох країнах світу.

При підготовці пріоритетних проектів для фінансування міжнародні фінансово-кредитні інституції у багатьох випадках пропонують ТНБ брати в них участь. У партнерстві з ТНБ приваблює те, що вони мають певну практику та досвід у фінансуванні значної кількості проектів як у державному, так і у приватному секторах економіки різних країн, оскільки інвестиційна діяльність та надання консультаційних послуг щодо розроблення проектів - це невід'ємна частина їхньої діяльності. Так, згідно зі статутом ЄБРР, максимальні кошти, які можна виділити на проекти у приватному секторі, становлять 35 % від вартості проекту, решта капіталу на проекти переважно надходить від транснаціональних банків, які при цьому беруть на себе, разом з ЄБРР, певний ризик фінансування проекту.

Особливості транснаціонального банківського капіталу є основою функціонування транснаціональних банків, які відіграють важливу роль у сучасних процесах як на національному, так і на міжнародному рівні.

До транснаціональних належать банки з активами не менше 2 млрд доларів і власною мережею філій не менше ніж у п'яти іноземних державах. Таке визначення надає кількісну характеристику транснаціонального банку, допомагає визначити міць банку, дати оцінку співвідношення сил у банківському секторі на міжнародному рівні й значною мірою прогнозувати тенденції розвитку діяльності транснаціональних банків.

Якісна характеристика транснаціонального банку відображена у визначенні ТНБ як різновиду міжнародної кредитно-фінансової' організації універсального типу, більша частина капіталу якої є національною, з широко розгалуженою мережею національних та закордонних підрозділів, чия діяльність сприяє посиленню міжнародних зв'язків фінансового капіталу і взаємодії національних економік.

У банківському секторі спостерігається тенденція до збільшення розмірів банку, які впливають на вартість продукції, ефективність управління проектами та ризиком. Транснаціональні банки зростають завдяки концентрації і централізації національного капіталу.

Інформаційні технології є умовою і визначальним фактором роботи транснаціональних банків. Завдяки інформаційним технологіям банки отримують швидкий доступ до інформації, яка стосується профілів клієнтів у різних країнах світу; можливість її фільтрації та структуризації; доступ до статистичних даних і кон'юнктурних показників; засоби ефективного управлінням ризиками на сучасному рівні.

До основних принципів діяльності ТНБ належать:

- оптимізація організаційної структури з метою реалізації стратегії банку на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- застосування концепцій наукового менеджменту;

- соціальна відповідальність банку;

- довгострокове планування;

- клієнтоорієнтованість;

- розширення обсягів експансії' банківського капіталу. Функції транснаціонального банку:

- фінансове, консультативне та інформаційне обслуговування ТНК усіх нефінансових секторів економіки у своїй країні та за кордоном;

- кредитування держав;

- обслуговування ринку євровалют;

- участь у фінансуванні діяльності міжнародних кредитно-фінансових організацій;

- фінансування іпотек;

- розрахункове обслуговування населення;

- інформаційний бізнес;

- обслуговування ринку цінних паперів тощо. Виконання транснаціональними банками зазначених функцій

сприяє прискоренню обігу капіталу, збільшенню масштабів зовнішньої торгівлі, поширенню науково-технічних досягнень, передових банківських технологій, вирівнюванню платіжних балансів країн, надходженню додаткових грошових ресурсів у країну.

Банки беруть участь у міжнародних банківських операціях шляхом установлення кореспондентських відносин або використовуючи ту чи іншу форму організаційної структури на міжнародних ринках.

Вирішального значення у реалізації збутової стратегії набуває розвиток організаційних структур ТНБ, які забезпечують раціональність налагоджених господарських зв'язків не тільки у самому транснаціональному банку, а й між ТНБ та його зовнішнім середовищем. Велику роль при цьому відіграють фактори науково-технічного розвитку: підвищення кваліфікації та стимулювання роботи персоналу, методи активізації новаторства у вигляді надання клієнтам нових послуг тощо.

Організаційна структура є формою, яку наповнюють відносини між її внутрішніми частинами та її зовнішні відносини з іншими структурами. Від раціональної організації залежить успішне функціонування транснаціонального банківського капіталу.

Розвиток нових фінансових інструментів, розширення ринку позичкових капіталів, збільшення кількості банківських продуктів і послуг призвели до зростання ролі дивізіональної організаційної структури, згідно з якою, у центральному апараті зосереджуються лише стратегічні рішення, втручання у поточні операції відділень мінімальне. Ця структура поєднує предметну спеціалізацію ланок і відносну децентралізацію контролю. Вона є ідеальною з погляду ефективного управління банком.

На формування організаційної структури загалом, впливають тенденції, які спостерігаються у світовій економіці, а саме: збільшення обсягів експансії банківського капіталу за межі країни; універсалізація банківської діяльності, диверсифікація, науково-технічний розвиток і впровадження його досягнень у банківську справу; політичні дії на світовій арені.

Організаційна структура є основою успішної реалізації збутової стратегії ТНБ, яка повинна забезпечувати раціональну роботу банківських службовців, успішне здійснення всіх функцій управління, максимальне задоволення потреб клієнтів тієї чи іншої країни та досягнення цілей, які стоять перед банківським менеджментом. Важливу роль при цьому відіграють масштабність операцій, досяжність ресурсів, досвідченість персоналу, результати ринкових досліджень та технологічні можливості.

Однією з основних організаційних форм банківської діяльності на міжнародних ринках є встановлення кореспондентських відносин, за допомогою яких банки різних країн спрощують виконання міжнародних фінансових операцій для своїх клієнтів.

Кореспондентські відносини - це традиційна форма банківських зв'язків, яка використовується, переважно, при обслуговуванні зовнішньої торгівлі і містить сукупність усіх можливих форм співробітництва між банками.

Збільшення обсягів міжнародних банківських операцій, розширення їх видів за одночасного збільшення ризиків за подібними операціями викликали зміну традиційних поглядів на кореспондентські відносини. Якщо раніше банки відводили кореспондентським відносинам другорядну, суто технічну роль, то нині вони розглядаються як один з інструментів зниження ризиків і як джерело одержання додаткового прибутку.

Під кореспондентськими відносинами слід розуміти стосунки, що опосередковують проведення між банками взаємних операцій, які вони здійснюють за дорученням клієнтів і від власного імені. Поняття "кореспондентські відносини" поєднує форми, методи та умови здійснення операцій та порядок їх проведення.

Отже, поняття "кореспондентські відносини" сьогодні вийшло за традиційні рамки тільки домовленості між банками про порядок здійснення взаємних операцій і поширилося майже на всі сфери банківської діяльності, у тому числі на широкий комплекс міжбанківських взаємовідносин, роботу з удосконалення практики міжнародних розрахунків, якість банківського обслуговування клієнтури, які є базою для трансферту коштів (валютних переказів) для невеликих банків та можливість отримання операційних послуг на основних фінансових ринках і кредитні лінії для підтримки документарних операцій.

Для великих банків кореспондентські відносини створюють можливість доступу до ресурсів регіональних грошових і фінансових ринків. Кореспондентська мережа є менш дорогою для банків, ніж організаційно-інституційна форма проникнення банків у формі філії та дочірнього банку за кордоном, хоча її підтримка теж не є дешевою.

Кореспондентські відносини існують у вигляді ностро-рахун-ків і лоро-рахунків. Ностро-рахунок (від лат. nostro - "наш") для одного банку, а дія іншого банку, в якому відкривається такий рахунок, є лоро-рахунком (від лат. loro - "їх").

Ностро-рахунок може бути номінований у трьох типах валют: у валюті іноземної держави, у якій відкритий цей рахунок; у валюті третьої країни; у вітчизняній валюті банку, якому належить цей рахунок.

Записи за ностро-рахунком відображаються: коли фактично надходять валютні кошти (повідомлення про кредитування свого рахунка від іноземного банку-утримувача цього рахунка); коли він здійснює платіж в іноземній валюті за цим рахунком (надсилає відповідне повідомлення у банк-утримувач рахунка з вимогою дебетувати цей рахунок на користь третьої особи). Водночас, банк-власник рахунку розраховує у вітчизняній валюті еквівалент такої операції і робить відповідні записи для своєї офіційної фінансової звітності. Тому, ностро-рахунок також має назву дво-валютний рахунок.

Ностро-рахунки відкриваються: у країнах, валюти яких необхідні для торговельної діяльності інвалютних трейдерів самого банку на форексному та грошових ринках; у тих країнах, у валютах яких клієнти банку повинні виконувати платежі та отримувати надходження.

Лоро-рахунки - це депозити на вимогу певного банку; доходи від їх використання (грошовий ресурс у вигляді відсоткового спреду + комісійні за операції, що проводяться за цими рахунками), зазвичай, перевищують витрати банку-отримувача операційних послуг, пов'язаних з такими рахунками.

Депозитні рахунки "на вимогу" мають різні назви та дещо різне наповнення в різних країнах:

- "due to" - депозити на вимогу, що підтримуються іноземним банком-кореспондентом у вітчизняному банку;

- "vostro" (від лат. vostro - "ваш") - підтримуються іноземним банком у банку-резиденті в місцевій валюті або у валюті третьої країни, або, навіть, у національній валюті іноземного банку.

ТНБ підтримують лоро-рахунки багатьох іноземних банків з усього світу. З відкриттям рахунків "лоро" можна зафіксувати початок міжбанківських кореспондентських відносин. Такі рахунки корисні не тільки для банків-власників, а і для комерційних банків, що їх підтримують. При цьому, маючи такий рахунок, перші банки-кореспонденти можуть здійснювати прямі платежі на користь інших країн, отримувати надходження в іноземній валюті, проводити розрахунки за траттами³² в межах відкритого акредитива.

³² Тратта - переказний вексель, що є розпорядженням однієї особи - трасанту, адресованим іншій особі - трасатові, сплатити в призначений термін визначену суму третій особі - ремітентові. Іншими словами, тратта - це письмовий наказ кредитора позичальникові про сплату останнім визначеної суми грошей третій особі. Це означає, що трасант є одночасно кредитором стосовно трасату і боржником стосовно ремітенту. Зобов'язання трасата за цим наказом починає діяти тільки з того моменту, коли він підтверджує свою згоду про сплату на самому документі. Видача переказного векселя передбачає врегулювання обох боргових вимог. Тратта широко застосовується в практиці міжнародної торгівлі.

Вексель - письмове боргове зобов'язання, надане позичальником грошей (векселедавцем) своєму кредиторові (векселедержателеві) і право останнього вимагати після закінчення визначеного терміну сплати векселедавцем грошової суми, зазначеної у векселі. Вексель є грошовим зобов'язанням; як борг можуть виступати тільки національні гроші або іноземна валюта. Вексель має суворо встановлену законом форму; виписується на спеціальному бланку і містить визначений набір реквізитів. Невідповідність установленій формі позбавляє вексель юридичної чинності. Важливими особливостями векселя є його абстрактність (у векселі не вказуються обставини, що викликали його появу) і безперечність (наказ про сплату не може оскаржуватися боржником, навіть якщо кредитор не виконав своїх договірних зобов'язань). Якщо боржник за векселем не може або не бажає здійснити платіж у зазначений термін, векселедержатель повинен протягом декількох днів оформити протест, офіційно завіривши його в нотаріальній конторі, що дозволить йому висунути позов кожній з осіб, зобов'язаних за векселем. Існує кілька видів векселів: простий вексель (найчастіше застосовується при прямому одержанні грошової позички або як комерційний папір без спеціального забезпечення в товарних угодах на термін); перекладний вексель - тратта; фінансовий вексель (не відображає товарні угоди, а оформляє боргові відносини між банками); казначейський вексель (короткостроковий державний цінний папір, що випускається державою для покриття своїх витрат); комерційний вексель (знаряддя комерційного кредиту). Вексель є цінним папером, тобто об'єктом купівлі - продажу і формою застави при одержанні банківської позички. Під заставу комерційних і казначейських векселів (як найбільш надійних видів боргових зобов'язань) банки можуть одержувати короткостроковий кредит у центральному банку країни

Технічно відкрити такі рахунки у провідних банках не важко. Лоро-рахунки, зазвичай, є прибутковими для банку, де їх відкрито і де вони підтримуються, оскільки дають можливість залучати додаткові ресурси та отримувати доходи у вигляді комісійних за здійснення розрахунків.

Крім того, наявність великої мережі лоро-рахунків є не лише прибутковою, а і корисною з огляду на використання при виборі маршруту проходження платежу та його оптимізації. Так, наприклад, коли встановлені кореспондентські відносини з провідними банками розвинутих країн, які мають розгалужену географічну структуру кореспондентської мережі, кількість їх кореспондентів зазвичай вимірюється тисячами.

Кореспондентські відносини можуть установлюватися з відкриттям рахунка та без його відкриття. Коли, кореспондентські відносини встановлюються без відкриття відповідних рахунків, за домовленістю між банками, розрахункові операції відображаються на рахунках, відкритих в інших банках-кореспондентах цього банку або в банку на ім'я інших банків-кореспондентів. Це, зазвичай, пов'язано з додатковими труднощами: вимагаються додаткові гарантії; розрахунки проводяться з використанням третіх банків, що призводить до затримок у здійсненні платежів і до збільшення комісійних та поштово-телеграфних витрат.

Установлення кореспондентських відносин між двома банками з відкриттям кореспондентського рахунка передбачає укладення кореспондентської угоди (кореспондентський договір або договір про встановлення кореспондентських відносин). Банки, обмінявшись контрольними документами (альбомами зразків підписів осіб, уповноважених підписувати банківську документацію; ключем для ідентифікації телеграфного листування або SWIFT-кодами), виконують різноманітні операції за дорученням один одного в межах установлених лімітів на проведення тих або інших операцій.

Кореспондентський договір - угода між двома або кількома кредитними установами про здійснення платежів та розрахунків за дорученням та за рахунок іншого.

Кореспондентською угодою, яка передбачає відкриття банками рахунків один в одного, визначаються:

- валюта, у якій відкривається рахунок; порядок нарахування відсотків; можливість переказування коштів із рахунків в інші країни; право конверсії на рахунках в іншу валюту; перелік надходжень і платежів, що можуть здійснюватися за рахунками; можливість одержання і надання кредиту у формі овердрафту або в іншій формі; ліміт такого кредиту і захисне застереження щодо сальдо рахунків тощо;

- перелік установ та філій банку, яким надається право здійснювати операції за рахунками із вказівкою їх точної адреси, номерів телексів та інших необхідних даних;

- форми і порядок розрахунків (порядок відкриття, авізуван-ня³³, підтвердження і виконання акредитивів, умови рамбурсу-вання³⁴, порядок здійснення інкасових та інших розрахункових операцій);

- порядок стягнення комісійної винагороди і відшкодування поштових, телеграфних та інших витрат;

- канали зв'язку;

- інші питання, що становлять спільний інтерес.

У передбачені договором строки банки-кореспонденти спільно вивіряють записи на кореспондентських рахунках. За необхідності для зручності розрахунків банки-кореспонденти відкривають один одному кореспондентські рахунки в різноманітних валютах.

Банкам, з якими встановлені кореспондентські відносини, надається альбом зразків підписів співробітників, уповноважених підписувати документи і кореспонденцію від імені банку, інші необхідні контрольні документи, такі, наприклад, як статут банку, ліцензія на здійснення банківських операцій, установчий договір, свідоцтво про реєстрацію, довідка про реєстрацію як платника податків. На кожний банк, з яким установлені кореспондентські відносини, ведеться досьє (юридична справа), де зберігаються справжні (перші) примірники розпоряджень про порядок розрахунків із банком-кореспондентом, угоди про встановлення кореспондентських відносин, фінансова звітність, надана кореспондентами однин одному на взаємній основі, інші документи і листи, що стосуються відносин із цим банком.

Рамбурсований банк - банк-кореспондент, який робить розрахунки з банком імпортера, якщо останній не має кореспондентських рахунків у банку експортера

Установлення кореспондентських відносин - поширена форма співробітництва між українськими банками та банками інших країн. У відповідних договорах детально окреслені умови співробітництва - режим рахунка, розмір процентних ставок, тарифи, права та обов'язки сторін, відповідальність та форс-мажорні обставини, строк дії угоди, повні реквізити сторін.

В Україні встановлення кореспондентських відносин здійснюється згідно з чинним законодавством на підставі Закону України "Про національний банк України", "Про банки та банківську діяльність", іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами НБУ, Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, яка затверджена постановою Правління НБУ від 27 грудня 1999 року, № 621.

Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні визначає шляхи, порядок та умови проведення міжбанківських розрахунків у грошовій одиниці України та в іноземній валюті за кореспондентськими рахунками банків-резидентів, відкритими в банківських установах України.

Закордонне представництво банку - територіально відокремлений структурний підрозділ, що не здійснює банківської діяльності. Завданнями представництва є:

- присутність у закордонному фінансовому центрі тоді, коли обсяг операцій недостатній для утворення філії або дочірньої структури;

- допомога клієнтам у здійсненні бізнесу в іншій країні шляхом передавання заяв у головний офіс;

- збір фінансово-економічної інформації про країну базування (початкові, регулятивні та ринкові умови функціонування).

Представництва відкриваються, якщо уряд відповідної країни заперечує відкриття філій або дочірніх банків, або представництва є початковою стадією на шляху до відкриття філій чи дочірніх банків. Вони не здійснюють банківських операцій, але забезпечують інформаційні послуги та підтримують постійний контакт з головним банком.

Згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність", реєстрація представництв банків-нерезидентів здійснюється Національним банком України за умов подання нотаріально завірених документів, які легалізовані в консульській установі України. Національний банк України може відмовити у реєстрації представництва іноземного банку у разі порушення порядку реєстрації, невідповідності наданих документів законодавству

України, недостовірності інформації, а також недотримання умов реєстрації або перевищення повноважень щодо сфер діяльності представництва.

Зарубіжне відділення - це юридична форма розширення операцій "батьківського" банку, яка застосовується для отримання доступу до місцевого капіталу та уникнення залежності від кореспондентських відносин.

Зарубіжні відділення створюються на всіх міжнародних валютних ринках, їхня діяльність передбачає повний набір банківських послуг для національних та міжнародних компаній, фізичних осіб та урядів.

Агентства - це територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що здійснює широкий спектр операцій, окрім прийняття вкладів. Агентства створюються у країнах, де створення відділень заборонено.

Закордонний дочірній банк - це територіально відокремлений структурний підрозділ банку, який здійснює загальну банківську діяльність та може створюватися як нове підприємство або шляхом поглинання діючого банку.

Створення закордонних дочірніх банків доцільно у тих випадках, коли вітчизняний банк не має контрольного пакету, і тоді, коли в країні базування діють обмеження щодо міжнародного представництва. Діяльність таких банків, здебільшого, орієнтована на місцеві ринки та роздрібні банківські операції.

Призначенням закордонного дочірнього банку є:

- поліпшення міжнародних конкурентних позицій основного банку;

- мінімізація податкових зобов'язань;

- можливість ефективно оперувати в країнах, де заборонено створювати іноземні філії;

- обслуговування місцевих клієнтів та функціонування в інтересах материнських банків, виконуючи операції, які заборонені для головного офісу в країні походження.

Особливою сучасною організаційної формою транснаціональних банків є Інтернет-банки. Існує дві економічні моделі Інтернет-банків - самостійна та інтегрована.

Самостійна модель Інтернет-банку передбачає створення незалежного банку з власною торговельною маркою і конкурентоспроможними продуктами і послугами. У зв'язку з низькою собівартістю обслуговування, такий банк має переваги перед конкурентами за рахунок забезпечення вищих ставок за депозитами і нижчих комісійних.

Інтегрована модель Інтернет-банку передбачає створення нового підрозділу існуючого банку, діяльність якого спрямована на забезпечення банківського обслуговування шляхом використання переваг мережі Інтернет. Ця модель інтегрує оп-Ііпе-операції з традиційною діяльністю банків.

Слід зазначити, що роль фінансових посередників невіддільна від їх діяльності з мобілізації коштів з метою їх подальшого інвестування. Посередники допомагають власникам заощаджень набувати боргові вимоги на тих умовах, які їм підходять, а споживачам використовувати отримані кошти так, як вони вважають за потрібне. Відбувається утворення фінансових джерел для здійснення інвестицій в економіку. Цей механізм формує фінансовий ринок, який складається з множини каналів переміщення коштів від власників до позичальників.

Банки покликані забезпечити безперебійний рух грошей і обіг капіталу, надати можливості для фінансування промислових підприємств і накопичення заощаджень тощо. Фінансові посередники залучають вклади багаточислених клієнтів на різні терміни і, тим самим, накопичують значні суми, які можуть надавати позичальникам. Відбувається переміщення потоків грошових коштів від фізичних осіб, компаній, держави до інвесторів. Одна частина коштів переміщується через банківські структури, в результаті чого створюється ринок позичкового капіталу, а інша - через купівлю - продаж цінних паперів формує фондовий ринок.

Центральна роль на світовому фінансовому ринку належить комерційним банкам. Вони не тільки здійснюють міжнародні платежі, але й широко охоплюють майже всі сторони міжнародних економічних відносин. Комерційні банки є універсальною фінансовою ланкою, яка здійснює операції по залученню вільних грошових коштів та їх розміщення на умовах поверненості, терміновості та платності. За видами операцій - це типові посередники. Банки надають корисні послуги і за це отримують певну винагороду. Комерційні банки здійснюють всі банківські операції: надання кредитів, приймання і зберігання заощаджень, здійснення платежів, купівлю - продаж цінних паперів, управління і зберігання облігацій та акцій своїх клієнтів, надання допомоги при поширенні нових цінних паперів тощо. Вони торгують іноземними валютами і цінними металами, надають консультації своїм клієнтам в сфері інвестування.

Контрольні запитання до розділу 8

1. Типи каналів збуту комерційного банку.

2. Типи фінансових супермаркетів.

3. Переваги спеціалізованих філій та відділень комерційного банку ^.

4. Повністю автоматизовані відділення комерційного банку.

5. Малочисельні відділення комерційного банку.

6. Мобільні канали збуту комерційного банку.

7. Типи дистанційних каналів збуту комерційного банку.

8. Захищеність каналу обміну інформацією між банком і клієнтом.

9. Шахрайство та інтернет-атаки в Інтернет-банкінгу.

10. Сутність GSM-банкінгу, Інтернет-трейдингу та телебан-кінгу.

11. Непрямі канали збуту комерційного банку.

12. Модель аутсорсингу комерційного банку.

13. Філійна мережа комерційного банку.

14. Типи філійних мереж комерційного банку.

15. Багатоканальна система збуту комерційного банку.

16. IT-ризики управління філійною мережею комерційного банку.

17. Корпоративні системи управління бізнес-процесами комерційного банку.

18. Умови інтеграція комерційних банків України у світову фінансову систему.

19. Етапи інтеграції банку у міжнародну банківську систему.

20. Мультивалютні та мультиопціонні кредитні лінії.

21. Сек'юритизація активів комерційних банків.

22. Міжнародні банківські послуги.

23. Зовнішньоорієнтована стратегія розвитку комерційного банку.

24. Внутрішньоорієнтована стратегія розвитку комерційного банку.

25. Особливості збутової діяльності транснаціональних банків.

26. Самостійна модель Інтернет-банку.

27. Інтегрована модель Інтернет-банку.