Зовнішньоекономічний менеджмент - Дахно І.І. - 13.1. Радянські торгпредства

13.1. Радянські торгпредства

13.2. Торгпредства незалежної України

13.3. Література

13.1. Радянські торгпредства

Історія виникнення торговельних представництв пов'язана зі становленням і розвитком Радянської держави.

23 січня 1918 року було ухвалено декрет про націоналізацію всього торговельного флоту. Дрібним власникам залишалися судна для дрібного промислу. Не підлягало націоналізації і майно артільних риболовецьких та китобійних об'єднань трудящих.

Визначальним кроком радянської влади стало ухвалення 22 квітня 1918 року Декрету "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі". Згідно з Декретом була встановлена монополія держави на зовнішню торгівлю. Саме для здійснення на практиці цієї монополії і були створені спеціальні органи зовнішніх зносин - торговельні представництва. Декретом встановлено, що виключне право на ведення зовнішньої торгівлі належало Радянській державі і здійснювалось через і під контролем особливого державного органу - Народного комісаріату зовнішньої торгівлі (НКЗТ). Декретом від 11 червня 1920 року "Про організацію зовнішньої торгівлі і товарообміну РРФСР" було підтверджено принципи монополії зовнішньої торгівлі, і запроваджено організаційні форми, які більше відповідали завданням зовнішньої торгівлі того періоду (зрозуміло, з точки зору більшовицького керівництва). Згідно з цим декретом Народному комісаріату зовнішньої торгівлі було надано:

1) виняткове право підтримувати всі торговельні стосунки з іноземцями, проводити всі заходи і здійснювати через відповідні органи всі операції, пов'язані з експортом та імпортом товарів;

2) повноваження на здійснення операцій на підставах, встановлюваних НКЗТ, з експорту та імпорту товарів окремими відомствами, організаціями, підприємствами і приватними особами з правом подальшого контролю порядку виконання дозволених операцій.

На НКЗТ було покладено керівництво націоналізованою зовнішньою торгівлею і товарообігом РРФСР. Йому належало виняткове право проводити усі зовнішньоторговельні операції із закордоном та здійснювати через торговельні представництва всі операції, пов'язані з імпортом та експортом товарів. Окрім центрального апарату в Москві, в найважливіших промислових центрах країни були створені агентства Наркомзовнішторгу, а за кордоном - торговельні представництва. Впродовж 1920 року були створені торговельні представництва в 10 країнах світу.

В період відновлення народного господарства (1921-1925 рр.) у зв'язку з розвитком товарно-грошових і госпрозрахункових відносин в країні виявилась потреба більш широкого використання економічних зв'язків з капіталістичним світом з метою прискорення піднесення її виробничих сил. Виникла необхідність внести зміни і в організаційні форми зовнішньої торгівлі. Напрями цих змін було визначено декретом Ради Народних Комісарів (РНК) від 9 серпня 1921 року. В результаті частина зовнішньоторговельних операцій продовжувала здійснюватись безпосередньо від імені радянської держави її торговельними представниками за кордоном, причому деякі державні установи на підставі постанов Ради праці і оборони (РПО) отримали право мати в складі торговельних представництв своїх агентів і представників. 10 серпня 1921 року РНК утворила Надзвичайну комісію з експорту при РПО.

Декретом ВЦВК та РНК від 16 жовтня 1922 року було встановлено, що НКЗТ здійснює свою діяльність за кордоном через торговельні представництва. Разом з тим, було передбачено, що державні, центральні та місцеві господарські органи мали право самостійно проводити торговельні операції за кордоном через своїх представників. Постановами РНК від 7, 8 і 15 грудня 1922 року було затверджено перелік господарських органів, яким надано право самостійного здійснення торговельних операцій за кордоном. Таким чином, цим Декретом було чітко визначено правовий статус торговельних представництв як органів радянської держави, які втілювали за кордоном політику монополізації зовнішньої торгівлі. Нагадаємо, що то були часи "нової економічної політики" (неп).

Під час відбудовного періоду зросла зовнішня торгівля. В 1921 році вартість експортованих товарів склала 20,2 млн. рублів. В 1925 році цей показник сягнув 608,3 млн рублів. Переважно експортувалися продукти сільського господарства. В 1924/25 господарському році вони складали 53,9% експорту. Окрім них вивозилося чимало лісу та нафти. Обсяг імпорту значно коливався. Часом навіть зменшувався (наприклад, в 1923 році). 1925 року імпорт різко зріс і сягнув 826,7 млн рублів. Ввозилися переважно товари виробничого призначення. В 1924/25 році вони складали 65,1% радянського імпорту.

Впродовж 1921-1925 років було укладено 40 договорів та угод із зарубіжними країнами. В 1920 році радянська Росія експортувала товари до 7 країн, а імпортувала - з 16 країн. В 1924/25 році радянські товари експортувалися до 33 країн, а зарубіжні імпортувалися з 38 країн.

Пропонуємо увазі читача наступну таблицю.

Зовнішня торгівля і структура імпорту в 1921-1925 роках

Виробничий імпорт спрямовувався на забезпечення транспорту і добувної промисловості необхідними матеріалами, запчастинами та інструментами. До революції споживчий імпорт складався переважно з предметів розкоші. За нових часів у ньому переважали предмети споживання народних мас: м'ясо, риба, взуття, тканини, білизна, одежа тощо. У перші роки імпорт забезпечувався практично повністю золотом, оскільки країна не мала експортних товарів. З огляду на відбудову сільського господарства з'явилася можливість експортувати сільськогосподарську продукцію і сировину.

Не слід думати, що у середовищі комуністичного керівництва була одностайність щодо монополії держави на зовнішню торгівлю. Коли відбудова економіки принесла перші результати, то проти монополії держави на зовнішню торгівлю виступили " троцькістсько - бухарінські капітулянти" (Бухарін, Сокольников, П'ятаков та інші). Вони фактично виступили за запровадження політики "відчинених дверей", тобто за ліквідацію державної монополії на зовнішню торгівлю.

З розвитком торговельних відносин Радянського Союзу з іноземними державами збільшувалося значення і роль торговельних представництв як органів радянської держави, що здійснювали за кордоном зовнішньоекономічну політику Радянського Союзу. Торговельні представництва СРСР за кордоном сприяли розвитку торговельних відносин між Радянським Союзом та іншими країнами.

"Положення про торговельні представництва СРСР за кордоном" було затверджено Наркомзовнішторгом 11 березня 1924 р. (наказ від 15 березня 1924 р. № 32).

Крім торговельних представництв існували також торговельні агентства. Ці агентства створювались на територіях іноземних держав, з якими ще не були встановлені нормальні політичні відносини. На них покладалися, загалом, регулюючі функції, але в країнах, де за політичними умовами була можливість безпосереднього ведення торговельних операцій, в завдання торговельних агентств входило виконання торговельно-комісійних операцій за дорученнями комерційних органів НКЗТ, державних установ і підприємств, кооперативних, спільних і приватних підприємств та осіб.

"Положення про торговельні агентства СРСР" було затверджено Наркомзовнішторгом 31 березня 1924 р. (наказ від 4 квітня 1924 р. № 48).

Торговельні представництва розділялися на дві частини - регулюючу і комерційну. Остання діяла на засадах господарського розрахунку і наділялася правами юридичної особи. Комерційні частини торгпредставництв виконували планові завдання Нарком-зовнішторгу та інших органів СРСР, а також виконували торговельно-комісійні операції за дорученням комерційних органів НКЗТ, державних закладів і підприємств та кооперативних, громадських і приватних підприємств.

Регулююча частина торгпредставництв розглядалася як посадова особа, що виконує державні завдання.

Загальний порядок щодо правочинів у сфері зовнішньої торгівлі передбачав попередній дозвіл Наркомзовнішторгу. Зазначений порядок не поширювався на державні господарські підприємства, які користувалися особливими правами щодо ведення експортно-імпортних операцій. Вони зобов'язувалися попередньо повідомляти Наркомзовнішторг щодо намірів укласти зовнішньоторговельну угоду. Попередній дозвіл і попереднє повідомлення- це не одне і теж. Це - різні речі. Торгпреда повідомляли про заплановані переговори. Торгпред міг заперечувати проти операції. Якщо впродовж двох днів заперечень від торгпреда не було, то можна було приступати до самостійних переговорів. Торгпред міг накласти вето на будь-яку запропоновану операцію з огляду на політичні чи комерційні міркування. Торгпреда можна вважати своєрідним "прокурором" у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Історія свідчить про те, що суди низки капіталістичних країн неодноразово робили спроби вважати торгпредства як юридичну особу, що несе універсальну відповідальність за дії всіх радянських організацій у комерційній сфері. Неодноразово радянські торгпреди з'являлися у судах і заявляли, що торгпредство - це не юридична особа, а орган держави. Отже, на торгпредство поширюється державний імунітет. Знову ж таки історичний досвід свідчить, що капіталістичні суди брали до уваги заяви комуністичних торгпредів і припиняли справи у зв'язку з майновими претензіями.

Торгпредствам намагалися пред'явити позови колишні власники націоналізованого в СРСР майна та інші особи. Вони мали вдавані або реальні майнові претензії до радянської держави. Беручи до уваги принцип державного імунітету, зарубіжні суди врешті-решт у позовах відмовляли.

У справі Лютера - Сегора Високий Суд Англії 1921 року зазначив, що оскільки торгпред Росії Л.Б. Красін привіз товари в Англію від імені уряду Радянської Росії і оголосив, що вони належать цьому уряду, то жоден англійський суд не має права перевіряти таку заяву. Її судам необхідно було брати до уваги. Таке положення -наріжний камінь "доктрини акту держави". Доктрина стверджує, що джерелом кожного акту держави є її суверенітет.

Згодом торгпред Л.Б.Красін став Наркомом зовнішньої торгівлі. Він так сформулював місце і роль торговельного представництва СРСР за кордоном: "Жоден інший орган, жоден окремий синдикат або трест, навіть дуже великий, не може мати за кордоном і сотої частини того впливу і тих зв'язків, які за всієї їх недосконалості вже мають наші торговельні представництва".

Діяльність радянських торгпредств відбувалася у складних умовах. Про це, зокрема, свідчить захоплення 12 травня 1927 року у Лондоні загоном британських поліцейських приміщень радянського торгпредства і товариства АРКОС (радянського акціонерного товариства, створеного для торгівлі між Великою Британією і СРСР). Після публікації вилучених під час рейдів документів, британський уряд у травні 1927 року розірвав дипломатичні відносини з СРСР.

Після розірвання британсько - радянських відносин у капіталістичних країнах посилилися тенденції до економічного бойкоту СРСР. Багато банків відмовилися фінансувати угоди,укладені радянськими торгпредами. Була розірвана низка договорів про кредити. Активізувалася кампанія проти радянської монополії зовнішньої торгівлі. Капіталістичні країни звинувачували СРСР у застосуванні демпінгу.

Слід зазначити й таке. Коли держава подала позов у суді іншої держави до її фізичної чи юридичної особи, то держава - позивач за цим спором імунітету вже не має. Якщо у суді певної держави іноземні юридичні і/або фізичні особи подають до неї позов, то ця держава імунітету не має.

Раніше, значно частіше ніж нині, лунало слово "Амторг". Англомовна назва - "Amtorg Trading Corporation". Це - акціонерне товариство, засноване 1924 року у Нью-Йорку. За своїм статусом "Амторг" - комісіонер - посередник зовнішньоторговельних операцій між США і СРСР (згодом СНД).

Поступовий розвиток зовнішньоторговельної політики держави вимагав внесення змін і до законодавства, що стосувалося торгпредств, оскільки це "Положення" часів непу вже не охоплювали весь спектр питань їх роботи. Саме тому з'явилася необхідність в опрацюванні нових норм, які б регулювали найбільш повно комплекс питань, що були пов'язані з діяльністю цих важливих органів. На розв'язання даних питань спрямовувалося нове "Положення про торговельні представництва і торговельні агентства Союзу РСР за кордоном". Воно було затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 13 вересня 1933 року. Згідно з цим "Положенням" торговельні представництва за кордоном виконували такі завдання:

o представляли інтереси СРСР у сфері зовнішньої торгівлі;

o сприяли розвитку торговельних відносин за кордоном;

o вивчали загальні економічні умови і торговельну кон'юнктуру країни, де вони перебували;

o проводили переговори від імені СРСР з державними органами іноземних країн;

o регулювали зовнішню торгівлю СРСР з країною, де вони перебували;

o виконували роль контролюючих органів за кордоном;

o видавали дозволи на ввіз та вивіз товарів в країну перебування і ввіз товарів на територію СРСР;

o проводили нагляд за виконанням радянськими зовнішньоторговельними організаціями розпоряджень уряду СРСР;

o укладали від свого імені зовнішньоторговельні угоди;

o здійснювали транспортні, страхові та інші операції, які були пов'язані зі зовнішньоторговельним товарообігом.

Торговельні представництва СРСР допомагали зовнішньоторговельним організаціям і фірмам країни, де вони перебували, ознайомлюватися з:

o основними умовами продажу радянських товарів;

o зразками товарів і їх технічними характеристиками;

o основними умовами, на яких радянські зовнішньоторговельні організації купують за кордоном необхідні їм товари.

Можна вважати, що торгпредства здійснили значний внесок у зростання зовнішньої торгівлі СРСР. Впродовж 1926-1932 років значно зріс обсяг радянського експорту. Його головними складовими були нафтопродукти, лісоматеріалами, хутро, марганцева руда, зерно та інші харчові продукти. За цей період питома вага сільськогосподарського експорту скоротилося з 60 до 32%, а виробничого (передусім, нафтопродуктів) зросла з 40 % до 68 %. Понад половина радянського експорту прямувала до Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії та США. Вирішальна частка припала на Велику Британію та Німеччину.

У 1935 році Радянський Союз, досягнувши техніко-еконо-мічної незалежності від капіталістичних країн, приступив, як стверджувало тодішнє керівництво, до завершення будівництва соціалістичного суспільства. До цього часу відбулася значна зміна в співвідношенні сил на користь СРСР. У цих умовах з'явилася можливість здійснення важливої організаційної зміни в зовнішній торгівлі Радянського Союзу, а саме, перенесення зовнішньоторговельних операцій і операцій, пов'язаних з їх виконанням, з-за кордону в СРСР.

Докорінні зміни в систему регулювання зовнішньої торгівлі були внесені Постановою РНК від 27 липня 1935 року, якою всесоюзним експортним і імпортним об'єднанням було надано право безпосереднього укладення зовнішньоторговельних угод з іноземними фірмами як на території СРСР, так і за кордоном. Реформа 1935 року стала початком формування нової системи організації зовнішньої торгівлі.

З проведенням цієї реорганізації закордонний апарат Нар-комзовнішторгу різко скоротив безпосереднє здійснення зовнішньоторговельних операцій з іноземними фірмами, що дозволило ліквідовувати більшість закордонних торговельних представництв.

Зміни організаційних форм зовнішньої торгівлі СРСР відбувалися при непорушності державної монополії зовнішньої торгівлі. Вони рухались від роздробленості до концентрації і централізації, були спрямовані на краще забезпечення виконання тих завдань, які ставилися перед зовнішньою торгівлею на відповідному етапі.

Торгпредства існували впродовж всієї історії СРСР. Мінялося в СРСР велике і мале керівництво, але торгпредства залишалися. До речі, у літературних та інших джерелах не зазначається хто саме і за яких обставин висунув ідею про створення торгпредств.

У свою чергу, Верховна Рада СРСР цей Указ затвердила 24 листопада 1982 року (Л.І.Брежнєва вже не стало, процедура його поховання, як казали на Заході, включала цивільно-релігійно -військові елементи).

В період "розвинутого соціалізму" правове становище торгового представництва визначалося "Положенням про торговельні представництва СРСР за кордоном". Воно було затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 вересня 1982 року ("Ведомости Верховного Совета СССР", 1982, № 40, ст. 769). Нагадаємо, що тоді ще був живий Генеральний секретар ЦК КПРС, Голова Президії Верховної Ради СРСР Л.І. Брежнєв (він помер 10 листопада

1982 р.).

Згідно із зазначеним "Положенням", торгове представництво вважалося складовою частиною посольства СРСР у відповідній країні свого перебування. На торгове представництво поширювалися дипломатичні привілеї та підпорядкованість - окрім Міністерства закордонних справ СРСР воно брало "під козирок" і перед Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР.

Торговельне представництво продовжувало не вважатися юридичною особою. Основними його завданнями були :

o представництво інтересів СРСР у країні перебування з питань зовнішньої торгівлі та інших видів зовнішньоекономічної діяльності, сприяння розвиткові цих відносин;

o надання допомоги уповноваженим радянським організаціям у здійсненні угод з організаціями і фірмами країн перебування;

o нагляд за виконанням міжнародних договорів з питань зовнішньої торгівлі, а також торговельно-економічного і промислового співробітництва;

o участь в опрацюванні пропозицій і переговорах про укладання таких договорів.

Торговельним представництвом доручалася робота з втілення зовнішньоекономічної політики СРСР, забезпечення захисту торговельно-політичних і економічних інтересів СРСР.

Торговельне представництво вивчало економічні умови і торговельну кон'юнктуру країни перебування, інформувало заклади і організації цієї країни про економічні і комерційні умови СРСР. Брало участь у діяльності з розвитку соціалістичної економічної інтеграції країн-членів РЕВ. Сприяло поліпшенню структури зовнішньої торгівлі, розвиткові нових форм співпраці. Торговельне представництво здійснювало у країні перебування контроль за дотриманням радянськими організаціями законодавства Союзу РСР у сфері зовнішньої торгівлі і інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Звернемо особливу увагу на те, що торговельні представництва видавали дозволи на ввезення товарів а СРСР, транзит товарів через територію СРСР, реекспорт радянських товарів, а також свідоцтва про походження товарів тощо.

Торговельні представництва могли укладати угоди та інші юридичні акти від свого імені і від імені СРСР, які були необхідними для виконання покладених на них завдань, виступати у судах позивачами або представниками позивачів.

Як відповідач торговельні представництва могли виступати лише у спорах, що випливали з угод та інших юридичних актів, укладених ними у країні перебування і лише у тих країнах щодо яких СРСР дав згоду на підкорення торгового представництва суду країни перебування за такими спорами.

Радянська держава несла відповідальність за зобов'язаннями радянських зовнішньоторговельних та інших радянських організацій.

Торговельні представництва не відповідали за зобов'язаннями радянських зовнішньоторговельних та інших радянських організацій. У свою чергу, радянські організації не відповідали за зобов'язаннями торговельних представництв.

У країнах перебування торговельні представництва могли мати свої відділення. Вони утворювалися на підставі відповідних міжнародних договорів.

Керівник торговельного представництва називався торгпредом. На цю посаду його призначав радянський уряд - Рада Міністрів СРСР. На підставі виданих Радою Міністрів повноважень торгпред міг виконувати покладені на нього обов'язки і поза країни свого перебування.

У тих країнах, де не було радянських торговельних представництв, то питаннями, пов'язаними з торговельними взаєминами опікувалися торгові радники посольств СРСР.

На початку 1980-х років за кордоном діяло 85 торговельних представництв. Ще у 88 країнах зовнішньоторговельні інтереси СРСР представляли торговельні радники радянських посольств.

"Положення" від 29.09.1982 року - це так би мовити, "бреж-нєвське "Положення". У літературі зустрічається інформація, що за пізніх радянських часів воно було не одне. Слід згадати - "Положення про торговельні представництва СРСР за кордоном". Воно було затверджене з доповненнями і поправками законом СРСР, що його ухвалила Верховна Рада СРСР 3 серпня 1989 року.

Торгпредство продовжувало не вважатися юридичною особою. Права і зобов'язання за його угодами виникали безпосередньо у радянської держави. Це, зокрема, було зафіксовано у 6 "Положення".

Торгпредства могли укладати від свого імені і від імені держави угоди та інші юридичні акти, які були необхідними для здійснення покладених на них завдань. Торгпредства мали право виступати у судах як позивачі або представники позивачів.

Для того, щоб виступати відповідачами, торгпредства повинні були висловлювати згоду на підкорення торгпредства суду країни перебування за відповідними спорами. Статус торгпредства визначався радянським правом. Торгпредство вважалося органом держави. На ограни ж держави поширюються закони цієї держави. Особистим законом торгпредства було радянське право.

Якщо укладався торговельний договір між СРСР та іноземною державою, то статус торгпредства у цій іноземній державі визначався на підставі цього договору. У договорі могли передбачатись певні винятки щодо тих пільг та імунітетів, які надаються державі міжнародним правом. Винятки тлумачилися чітко обмежено.

Вкажемо, що у багатьох раніше укладених міжнародних договорах посткомуністичної Росії, що визначали статус торговельних представництв, фіксувався принцип імунітету торгпредства. Згодом відбувся відхід від такої жорсткої позиції у тому напрямі, що у сфері торгівлі мають бути рівними всі - фізичні особи, юридичні особи, держави, міждержавні організації.

Для довідки зазначимо, що "Положення про Торговельне представництво Російської Федерації в іноземній державі" було затверджено постановою Уряду Російської Федерації від 27 червня 2005

року.

Примусове виконання іноземних судових рішень, ухвалених проти торгпредства за цими спорами, могло відбуватися лише щодо конкретних товарів та боргових зобов'язань торгпредства. Щодо інших товарів і боргових зобов'язань, а також щодо інших угод торгпредство користувалося імунітетом у повному обсязі. Відмова торгпредства від імунітету мало чітко фіксуватися у міжнародних договорах або шляхом односторонньої заяви про згоду на підкорення торгпредства суду країн перебувати за вказаними сторонами.

Торгпредства були притаманними не лише Радянському Союзу. Мали їх і інші соціалістичні країни. У соціалістичних державах торгпредства були спеціальними органами, що втілювали за кордоном права своєї держави у сфері належної їй монополії зовнішньої торгівлі. Зазвичай торгпредства були частиною дипломатичного представництва. Торгпредства одночасно виконували роль закордонного органу міністерства зовнішньої торгівлі соціалістичної держави. Основними завданнями торгпредств були :

o сприяння розвитку торговельно-економічних відносин між державами;

o представництво інтересів держави з питань торговельних та інших економічних зв'язків у країні перебування;

o регулювання і контроль діяльності організацій, закладів та підприємств, допущених до самостійного виходу на зовнішній ринок;

o здійснення торговельних операцій від імені своєї держави.

Торговельні представництва діяли від імені своїх держав і несли відповідальність лише за угодами, які укладалися або гарантувалися торгпредствам у країні перебування та були підписані спеціально уповноваженнями на те особами.