Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 1.2. Місце економічної політики у системі економічних наук

Економічна політика представляє собою комплекс економічних цілей і заходів держави, які забезпечують вирішення довготермінових (стратегічних) та короткотермінових (тактичних) завдань розвитку національної економіки відповідно до інтересів країни і втілюється в економічній програмі. Економічна політика базується на теоретико-методологічних засадах економічної теорії, на основі пізнання об'єктивних економічних законів, потреб, інтересів і цілей різних економічних суб'єктів. Основними елементами економічної політики є фінансово-кредитна, бюджетна, науково-технічна, структурна, соціальна, інвестиційна, аграрна, регіональна та зовнішньоекономічна політика.

Цілком правомірно розрізняти економічну теорію та економічну політику, адже важливим є не тільки осмислення економічної дійсності, а й прогнозування економічної динаміки. Отож можна стверджувати, що якщо економічна теорія вивчає перш за все механізм дії об'єктивних економічних законів, то економічна політика - механізм використання економічних законів економічними суб'єктами (насамперед державою).

Можна виділити цілий ряд обставин, які суттєвим чином актуалізують економічну політику. По-перше, йдеться про ускладнення суспільного життя в усіх його формах і проявах. По-друге, комплексність та складність соціально-економічних завдань, розв'язання яких е неможливим без належного економічного аналізу. По-третє, суперечливий пошук узгодження дій у сфері міжнародних відносин. Виявом значущості економічної політики стало зростання частки державних витрат у ВВП. Так, зокрема, протягом XX ст. вона зросла у 5 разів і становить у середньому в розвинутих країнах до 40%.

Місце економічної політики у системі економічних наук наведено на рисунку 1.2.

Рис. 1.2. Аспекти економічної політики

Основними суб'єктами економічних відносин є домогосподарства, підприємства (фірми), а також сама держава з її інституціями. Вони здійснюють різноманітну діяльність, спрямовану на реалізацію своїх економічних та інших інтересів. Важливими знаряддями такої діяльності поряд з органами державної влади та управління є різні класи, верстви, політичні партії, об'єднання, рухи тощо. Метою їхньої діяльності є підпорядкування своїм інтересам інтересів держави та використання останньої як інструменту здійснення (реалізації) своїх соціальних, економічних і політичних цілей.

Отже, політика - це, з одного боку, діяльність суспільних класів, груп, партій, організацій, еліт відповідно до своїх інтересів і цілей, а з іншого - діяльність органів державної влади і державного управління. Тлумачення економічної політики як системи знань має глибоку історію. У спеціальній літературі наводяться різноаспектні тлумачення поняття "політика", серед яких варто виокремити певні підходи до її розуміння, зокрема:

- функціональний, тобто залежний від діяльності, а не від структури соціальних сил, які уособлюють владу;

- комунікативний, залежний від змін у суспільному житті, тобто змінний;

- директивний, що передбачає силове розуміння політики.

Однак політика - це й наука, що вивчає умови та способи досягнення цілей держави. Загалом за своєю сутністю політика - це спроможність керувати державою, з одного боку, а з іншого - це й учення про обов'язки держави стосовно суспільства і людей. У цьому аспекті її головним завданням є точне визначення компетенції держави, а саме меж, в яких вона має діяти, а також тих, через які вона не повинна переходити при втручанні у життєдіяльність суспільства. Таким чином, політику можна визначити як керівну діяльність держави та її інституцій, у процесі якої ставляться та досягаються певні загальнодержавні цілі.

Економічна теорія не може обмежуватися просто констатацією фактів чи описувати лише економічні закономірності. її теоретико-пізнавальна функція має бути доповнена практичною функцією, яка відображається у відповідній економічній політиці. При цьому важливою умовою ефективної реалізації економічної політики є цілісне бачення економічних процесів.

Утворюючи наукову базу політики, економічна теорія пропонує та обґрунтовує способи, які б сприяли подоланню багатьох економічних негараздів (безробіття, інфляції, різних форм криз тощо), а також стимулюванню економічного зростання, підвищенню добробуту тощо. Основною метою економічної політики є досягнення найвищого рівня національного добробуту.

Теорія і практика свідчать, що економіка розвивається успішно лише тоді, коли держава, здійснюючи економічну політику, створює для цього необхідні умови завдяки реалізації широкого спектру функцій. Ретроспективний аналіз дає змогу зробити висновок про те, що ці функції виникають уже на стадії становлення держави як суспільного інституту. Ще в традиційних суспільствах держава за допомогою законів регламентувала господарське життя. З ускладненням господарської діяльності втручання держави в неї ставало щоразу більш активним. При цьому з'являлися різні економічні проблеми, розв'язати які окремий суб'єкт не міг без участі держави. Вирішувати загальні проблеми міг лише такий інститут, який був би відносно незалежним від окремого суб'єкта господарювання і міг би виражати інтереси всього суспільства загалом. Саме тому згодом держава стала апаратом організації та об'єднання господарського життя, його управління на макрорівні, а відповідно, і реалізації економічних інтересів.

Економічну роль держави доцільно розглядати у двох основних аспектах - щодо забезпечення нею умов для реалізації" загальносуспільних інтересів та координація й погодження інтересів усіх верств населення. Держава має суттєві можливості впливати на економіку, оскільки вона може або стимулювати, або обмежувати розвиток певних форм чи сфер економічних відносин. Водночас, незважаючи на свою значущість та відносну самостійність, держава не може примусити суспільство жити за такими правилами, котрі суперечать об'єктивним економічним законам або для яких ще не створено реальних умов. Нехтування законами розвитку економіки призводить до її дезорганізації, що стримує розвиток суспільства.