Міжнародна економіка - Білоцерківець В.В. - 14.3. Конвертування валют та його види. Режим валютного курсу

Конвертованість валюти - це її здатність до вільного обміну на інші валюти за визначеним курсом. Види конвертованості валюти:

- конвертованість зовнішня - можливість використання національної валюти у міжнародних розрахунках;

- конвертованість внутрішня - можливість купівлі-продажу іноземної валюти в обмін на національну (і навпаки) всередині країни;

- конвертованість за капітальними операціями - відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, пов'язаними з рухом капіталу;

- конвертованість за поточними операціями - відсутність обмежень на платежі та трансферти за поточними операціями.

Фактори, що впливають на конвертованість валюти:

- економічний потенціал країни;

- стабільність її внутрішнього грошового обігу;

- ступінь розвитку національних грошових ринків і ринків капіталу;

- ступінь відкритості національної економіки та її інтегрованості у світові ринки;

- характер валютних обмежень.

Валютні обмеження - це встановлена у законодавчому, адміністративному порядку система правил і норм з регламентації операцій з іноземною валютою, платіжними документами в іноземній валюті, які здійснюються юридичними і фізичними особами.

Форми валютних обмежень:

- наявність декількох обмінних курсів залежно від типу економічних операцій;

- використання двосторонніх платіжних угод (клірингів). У цьому випадку платежі, отримані від іноземного партнера, не можуть бути направлені на придбання товарів в іншій країні;

- вимоги національної влади щодо продажу центральному банку або репатріації вітчизняними фірмами-експортерами своїх валютних надходжень;

- ліцензування експорту та імпорту, а також специфічні правила і норми в галузі руху капіталів і продажу (наприклад, регламентування іноземних інвестицій, вивозу прибутків, отримання зовнішніх кредитів, експорту, імпорту тощо). Повністю конвертовані валюти мають: країни з розвинутою та відкритою економікою; країни, які є великими експортерами нафти; невеликі країни, що виконують функції офшорних зон фінансової інфраструктури та є зручними "гаванями" для філій транснаціональних банків.

Сучасні типи режимів валютних курсів (рис. 14.2) розрізняють за характером встановлення (котирування) і підтримання валютних курсів на певному рівні. Їх множинність свідчить про те, що жоден з них не має абсолютних переваг. Домінуючою є система плаваючих валютних курсів. Її переваги: 1) сприяє врегулюванню (вирівнюванню) платіжного балансу без суттєвих втрат офіційних валютних резервів; 2) стимулює розвиток міжнародної торгівлі та міжнародний рух капіталів; 3) забезпечує відносно велику свободу вибору методів національної економічної політики, автономність монетарної політики від зовнішнього тиску; 4) ринок як у валютній сфері, так і в інших галузях визначає вартість валют краще, ніж держава встановлює курсове співвідношення валют; не потребує втручання центрального банку у ринковий механізм.

Договірно-фіксовані курси - їх основу утворюють міждержавні угоди (договірний фіксаж).

Вільно-плаваючий валютний курс - передбачає зміни валютного курсу без державного втручання.

Керовано гнучкий курс - базується на сполученні ринкового та державного регулювання і змінюється центральним банком залежно від стану платіжного балансу, рівня інфляції, валютних резервів але без обов'язкового автоматизму таких змін.

Обмежено гнучкий курс - характеризується гнучкістю, обмеженою стосовно до однієї валюти або групи валют.

Світова економічна криза 2007-2010 рр. актуалізувала необхідність удосконалення підходів до вибору режимів валютних курсів. Це питання знаходиться у центрі уваги міжнародних валютно-фінансових організацій у зв'язку із реформуванням світової фінансової архітектури. Зокрема, вважається, що:

- для невеликих країн із відкритою економікою виправданим є режим регульованого плавання; для великих - плаваючі курси (за умов суворого дотримання орієнтирів монетарної політики);

- для деяких країн часткова фіксація курсу може стати важливим інструментом стабілізації, хоча його ефективність залежить від спроможності дотримуватися обраної моделі монетарної політики, наявності достатнього рівня валютних резервів, загального фінансово-економічного потенціалу.