Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - 12.2. Етнокультурні особливості країн

Серед чинників, що характеризують економіку країни, є такі, котрих не можна виразити в цифрах чи формулах, проте їх врахування має важливе значення. Це культурні й етнопсихічні особливості кожного народу. Відомо, що всі народи світу рівні за своїми потенційними розумовими здібностями. Але природно-географічні й історичні обставини наклали свій вплив на формування специфічної, притаманної певному етносу поведінки, ментальності, реагування на ті чи інші обставини. Ця специфіка відбивається і на економічних відносинах як усередині країни, так і в її зовнішньоекономічних стосунках.

Етнокультурні особливості в економічній сфері втілюються в трьох проявах: матеріальній культурі, культурі виробництва і культурі ділового спілкування, або діловій етиці.

Матеріальна культура (в контексті економічних відносин) виявляється в традиціях побуту, в наданні переваг споживанню певної групи товарів та послуг. Це особливо стосується одягу, продуктів харчування, меблів, побутової техніки та ін.

Найяскравіше розбіжності виявляються в традиціях харчування. Так, у країнах, де панує іслам, не споживають свинини, тому свинарство тут відсутнє, так само як і торгівля свининою. В країнах з традиціями індуїзму і буддизму (Індія, Шрі-Ланка, в меншій мірі - Японія) обмежене споживання яловичини. В Європі дуже рідко вживається в їжу конина, тоді як у країнах Центральної Азії вона є звичайним продуктом харчування. Менш виразно, але все ж таки існують розбіжності в наданні переваг окремим напоям. Так, у країнах Середземномор'я переважно п'ють вина, а в Центральній, Східній та Північній Європі - міцніші алкогольні напої та пиво; більшість жителів Східної Європи та Великої Британії надають перевагу чаю, а Західної Європи - каві. Слов'янські народи, особливо східні и південні слов'яни, вживають набагато більше хліба, ніж народи романської і німецької груп. Для основної маси жителів Південної, Південно-Східної і Східної Азії головним продуктом харчування є рис, для мешканців екваторіального й тропічного поясів Африки і Південної Америки - ямс, таро і батат.

Кліматичні особливості регіонів накладають відбиток на характер одягу, а також на споживання енергії в побутових цілях.

Ці особливості необхідно враховувати не тільки під час аналізу внутрішньої економіки, а й у практиці зовнішньоторговельних зв'язків з нею, визначаючи експорту чи імпорту номенклатуру товарів.

Культура виробництва в країні залежить від багатьох факторів, серед яких особливо виділяються: рівень розвитку країни, рівень освіти населення, соціально-економічна організація виробництва, історичні гради ції праці.

Високим рівнем культури виробництва відзначаються розвинуті країни, особливо США, Німеччина, Велика Британія, скандинавські країни, Японія. Слід відзначити, що в країнах протестантської культури (насамперед, у Німеччині, Нідерландах, Швеції, Норвегії, Данії) сумлінна праця вважається за найблагочеснішу моральну рису людини. Для піїиіічіїо-амеріїканців (США, Канада), окрім цього, суттєвими стимулами до праці є прагнення до здобуття якомога більшою доходу, який розглядається як мірило особистих якостей людини, покажчик його місця в суспільстві.

Традиційно сумлінне ставлення до праці притаманне народам Східної Азії (японці, китайці, корейці); воно формувалося, зокрема, під впливом конфуціанського вчення про необхідність панування суспільного порядку, ісрархічності у відносинах керуючих і підлеглих, чесного виконання своїх обов'язків для кожної людини. Мешканці цього регіону вражають своєю ретельністю, витриманістю в процесі навіть надзвичайно напруженої праці.

Культура виробництва безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці. Тому не дивно, що цей рівень найвищий у країнах Західної Європи, США, Японії і швидко зростає в далекосхідних нових індустріальних країнах.

Культура ділового спілкування особливо важлива в міжнародних економічних відносинах, де стикаються представники різних етнокультурних типів. Хоча тривала практика міжнародних відносин установлює загальновизнані стандарти ділової етики, все ж таки і в наш час існують відмінності у способах, манерах, традиціях ділового спілкування, які є проявом етнокультурних особливостей різних народів. їх треба брати до уваги, шоб уникнути непорозумінь під час здійснення ділових переговорів. Так, японці й фінни досить мовчазні, вони слухають співрозмовника уважно, часто не дивлячись йому у вічі, здається, шо сидять з відсутнім виглядом. Італієць або латиноамериканець сприймає таку поведінку як небажання укласти угоду, як ввічливу відмову від подальших переговорів, хоч це, може, і не так. З іншого боку, якщо у відповідь на пропозиції партнера японець згідно киває головою й промовляє "так", то це означає, що він вас зрозумів, але не обов'язково приймає пропозицію; європейців це часто дезорієнтує. Американець у діловому спілкуванні часто поводить себе з іноземним партнером, наче найщиріший друг, плескає по плечах, переходить на коротке ім'я, але при цьому може рішуче відмовитися від угоди, що є повною несподіванкою для його співрозмовника.

У науковій літературі національні ділові культури часто об'єднують у три групи.

1. Моноактивні культури, орієнтовані на завдання (task-oriented). Вони чітко планують свою діяльність, дотримуються ретельно розробленого порядку виконання окремих етапів справи. Це - люди слова. Проте вони неохоче йдуть на компроміси, наполягаючи на своїй точці зору всупереч інтересам партнера. До цього типу належать німці, скандинави, австрійці, швейцарці, голландці, англійці й американці США. Щодо останніх, то вони у відвертій формі відкидають позицію партнера, відстоюючи свої інтереси; але вони більш гнучкі у спілкуванні, ніж західноєвропейці цього типу.

2. Поліактивні культури, орієнтовані на людей (people-oriented). їх представники - компанійські люди, екстраверти, які легко спілкуються з партнерами. Для них самий процес ділового спілкування іноді більш цікавий, ніж кінцева мета угоди. Обговорюючи проблему, вони говорять голосно; жестикулюють, наближають своє обличчя майже в притулок до обличчя співбесідника (останнє, між іншим, дуже не подобається представникам моноактивного типу). Вони легко йдуть на компроміси, але не завжди дотримуються даного слова. Не надають великого значення чіткій регламентації у веденні переговорів, пунктуальності, прискіпливості у виконанні справи, вважають, що вільна форма ділового спілкування більш ефективна, бо вона враховує поточну зміну обставин. До цього тину ділової культури належать представники середземноморських країн - італійці, іспанці, португальці, греки, турки, а також араби й латиноамериканці.

3. Реактивні або респективні культури, орієнтовані на збереження поваги (respect-orien, ted listeners). їх представники — інтроверти, тобто замкнені на себе. Вони спокійні, навіть флегматичні (особливо фіни) в спілкуванні, надають великого значення формальному дотриманню ділового етикету (особливо японці). Обговорюють справи поволі, рішення приймають не зразу. Якщо угода укладена, дотримуються її чіткого виконання й вимагають цього ж і від партнера. Найголовнішою проблемою підчас переговорів є страх "втрати обличчя", тобто опинитися в незручному положенні перед партнером або поставити його в таке положення. Особливо ця проблема хвилює японців і китайців, тому вони ведуть переговори з підкресленою толерантністю й того ж вимагають від партнерів. До цього типу ділової культури належать китайці, японці, корейці, народи деяких країн Південно-Східної Азії (В'єтнаму, М'янми, Таїланду, Сінгапуру), а також фінни. естонці. Ми тут назвали найяскравіших представників основних типів ділових культур; решта народів тяжіє до тієї чи іншої групи або мас мішану культуру. Так, у рисах східних слов'ян, до яких належать і українці, переважає поліактпнна культура, але не в таких виразних формах, як, наприклад, у італійців; є й такі риси, шо не підходять під визначені типи.