Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Динаміка економічного розвитку

Протягом усього часу, шо існують розвинуті держави, їх економіка розвивалася нерівномірно.

Лідируючі позиції посідали то одна, то інша держави. З середини XVII ст., і особливо в XVIII - першій половині XIX ст. безсумнівне лідерство належало Великій Британії, яка тривалий час вважалася "майстернею світу". Із середини XIX ст. на перше місце в світовій економіці вийшли США, які посідають це місце безпе

рервно й посьогодні. Позиції Великої Британії поступово слабнули. В останній чверті ХЇХ ст. вона пропустила перед собою ще Німеччину, а з 60-х років XX ст.- Францію, а згодом - Японію.

Сполучені Штати досягли найвищої частки в світовій економіці по закінченні Другої світової війни, наприкінці 40-х та початку 50-х років XX ст. Тоді вони виробляли 51% промислової продукції несоціалістичного світу. Така ситуація склалася під впливом багатьох причин, про які йтиметься далі. Але однією з основних є те, що на території США воєнні дії не велися протягом жодної із світових війн; американські фірми збагачувалися на військових поставках воюючим країнам. Сполучені Штати зосередили значну масу золотого запасу світу. Перехід до золото-девізної валютної системи (згідно з рішеннями спочатку Генуезької, а потім Бреттон-Вудської конференцій) прирівняв долар до золота в міжнародних валютних відносинах. Це ще більше зміцнило позиції США в світовій економіці.

Проте поступово частка США у світовому виробництві почала знижуватися під впливом конкуренції західноєвропейських країн та Японії. Західна Європа відбудувалася після Другої світової війни вже до середини 50-х років. З одного боку, це є наслідком американської допомоги за "Планом Маршалла" (надання кредитів та інвестування в економіку європейських держав), а з іншого - ефективної економічної політики державних лідерів цих країн. Канцлера ФРН Людвига Ерхарда називаються батьком "німецького дива", яке виявилося в несподіваному ривку країни в 60-х роках на шляху економічного розвитку. Французький прем'єр-міністр Роберт Шуман і голова Комісаріату з планування й адміністрації в уряді Франції Жан Монне розробили і втілили в життя ідею утворення Європейського об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС), яке згодом перетворилося на Європейський Союз.

Ще більшим "економічним дивом " стали неймовірно високі темпи розвитку Японії в 70-х роках, що незабаром вивело її на друге місце в світі. Тут також серед чинників швидкого розвитку можна виокремити два: американські інвестиції і внутрішня політика уряду. США "підживлювали" економіку Японії особливо в 50-ті роки, підчас війни в Кореї, коли розміщували військові замовлення на японських підприємствах. Внутрішня політика уряду Японії була досить гнучкою й ефективною. Зокрема, уряд активно заохочував купівлю японськими фірмами іноземних ліцензій, "ноу-хау", що дозволило Японії не втратити темпу в технологічному розвитку.

В останні два десятиліття спостерігається певне вирівнювання позицій найрозвиненіших держав, зближення їх темпів розвитку. Особливо це характерно для 90-х років.

На динаміку розвитку певний вплив здійснюють економічні цикли, які періодично сприяють підвищенню та падінню темпів економічного зростання. Фаза падіння часто закінчується кризою. Найглибша криза в історії розвинутих країн спостерігалася в 1929 -1932 pp., коли їх сукупний ВВП впав на 17,7%, а експорт - на 25,3%. Глибокою була криза в 1945-1946 pp., вона обумовлювала падіння ВВП на 11% [41, с. 144]. В повоєнний період економіка розвинутих країн розвивалася більш спокійно; кризи, які траплялися, вже не були такими глибокими. Найвідчутнішою була криза 1974-1975 pp., пов'язана з різким підвищенням цін на нафту внаслідок цілеспрямованої акції країн ОПЕК; тоді промислове виробництво індустріальних країн скоротилося на 5%. На початку 80-х років (1981 -1982 pp.) чергова криза скоротила випуск промислової продукції на 4% [19, с. 129]. Останньою за часом була криза 1997 - 1998 pp., проте вона вразила переважно країни Південно-Східної Азії й мало торкнулася розвинутих країн Європи й Південної Америки.

У 90-х роках економіка розвинутих країн розвивалася повільніше, ніж у попередніх десятиліттях. Особливістю цього періоду є впевнена хода економіки США (за винятком 1991 р.) та гальмування темпів економічного зростання Японії (табл. 12.6).

Відповідними темпами в 90-х роках розвивалося виробництво і зовнішня торгівля розвинутих країн. Звертає на себе увагу більш високий темп зовнішньої торгівлі порівняно з промисловим розвитком, що свідчить про поглиблення процесів міжнародного поділу праці й глобалізації. Табл. 12.7 і 12.8 віддзеркалюють економічну ситуацію 90-х років і початку нового століття.

Таблиця 2.7

Темпи зростання виробництва в розвинутих країнах, %

Таблиця 12.8

Темпи зростання зовнішньої торгівлі в розвинутих країнах, %

Особливістю економічного циклу 90-х років є його асинхронність, тобто незбіг у часі за окремими країнами. Висловлюється навіть думка, що циклічний розвиток вже нетиповий для розвинутих країн, і що стабільний розвиток економіки США в 90-ті роки тому є прикладом. Проте початок нового століття дає привід для сумніву про це; найвищого значення темпів зростання економіка США досягла в 2000 р., а в 2001 р. відбулося Ik зниження. Трагічні події 11 вересня негативно відбилися на діловій активності в США, хоча це не едина причина. Темпи економічного розвитку основних центрів світової економіки показано в табл. 12.9.

Таблиця 12.8.

Темпи зростання економіки розвинутих країн

Однією з причин зниження темпів зростання економіки США в 2001 р. вважається її "перекапіталізація" - невідповідність реального інвестування у виробництво н активності на фондових ринках. Так, частка високих технологій в активах нефінансових корпорацій не перевищувала 10%, тоді як у капіталізації фондового ринку США вона становила 36%. "Бум" на ринку високих технологій має спекулятивний характер, що виражасгься в надмірно високому котируванню акцій компаній, шо випускають комп'ютерну техніку та іншу продукцію високих технологій. Перенакопичення капіталу призвело до падіння темпів капіталовкладень в економіку США, особливо в промисловість, уже з другої половини 2000 р.

Уповільнення темпів японської економіки пов'язане з падінням зростання внутрішніх інвестицій; це, в свою чергу, залежить від повільного зростання споживчих витрат населення країни. В Японії збільшується безробіття, що знижує купівельну спроможність населення (в 1998 р. безробітні становили 4,2% до економічно активного населення, тоді як у 1985-1995 pp. їх частка в середньому становила 2,5%). Після фінансової кризи 1997-1998 pp., яка вразила і Японію, по країні покотилася хвиля банкрутств. Тільки за 2000 р. кількість банкрутств збільшилася на 24%.

Починаючи з 2002 p., ситуація в економіці розвинутих країн дещо вирівнюється, темпи розвитку зростають, та все ж таки вони нижчі за пересічносвітових. Механізм глобалізації діє таким чином, що зниження економічної активності в одному зі світових центрів економіки негативно відбивається й на решті. Так, зниження темпів зростання ВВП у США на 1% викликає гальмування темпів ВВП в Західній Європі на 0,2-0,4%.

Незважаючи на уповільнення темпів економічного зростання на зламі двох століть, позиції розвинутих країн залишаються досить міцними в світовій економіці. їх розрив за основними економічними показниками з рештою країн дуже великий. Динамічність економіки розвинутих країн зумовлена певними факторами розвитку, серед яких визначальну роль відіграє розширення ринків прямих та портфельних інвестицій, шо, в свою чергу, пов'язано зі зростанням споживчого й виробничого попиту в цих країнах. Важливе значення має міжнародний рух інвестицій, основна маса яких належить саме розвинугим країнам. У 2005 р. накопичена сума прямих іноземних інвестицій у розвинугих країнах дорівнювала понад 7 трлн дол., шо становило 70% усіх світових ПП. Водночас розвинуті країни є й найбільшими інвесторами; у тому ж році вони вклали в інші країни понад 9 трлн дол. ШІ, або 87% світового обсягу [ ]. Динаміку приплину ПП показано в табл. 12.10.

Таблиця 12.10.

Щорічний приплив прямих інвестицій, млрд дол.

Наприкінці XX ст. спостерігався швидкий розвиток фінансових, в першу чергу, фондових ринків. За два останніх десятиліття минулого століття капіталізація світових ринків акцій збільшилася в 13 разів, тоді як сукупний ВВП зріс тільки в 2,5 разу. В 2000 р. в акції було вкладено в усьому світі ЗІ 605 млрд дол., в тому числі на ринках розвинутих країн - 29 394 млрд дол., тобто 93%. За окремими країнами вони розмістилися таким чином (млрд дол.): США - 15 104, Японія - 3157, Велика Британія - 2577, Франція -1447, Німеччина - 1270, Італія - 768 [ ].

Особливості динаміки розвитку економіки розвинутих країн у другій половині XX ст., як уже зазначалося, призвели до зниження частки США у світовому виробництві й підвищення частки Японії, а також країн Західної Європи. Проте принципової зміни позицій не сталося. США залишаються провідною державою світу майже за всіма основними абсолютними економічними показниками. Якщо ж розглядати Європейський Союз як єдиний економічний центр, у чому є сенс, то він випереджає Сполучені Штати за обсягом зовнішньої торгівлі. Якщо виключити навіть взаємну торгівлю країн ЄС, то й тоді його частка у світовому експорті перевищить експорт США: відповідно 18,8 та 16,4%. Інтеграція західноєвропейських країн у межах ЄС додала імпульсу їх економічному розвитку. Скасування митного оподаткування у взаємній торгівлі, вільний рух капіталу й робочої сили, суттєве посилення виробничого кооперування, нарешті, політичне згуртування сприяли розширенню внутрішнього ринку Західної Європи. Відкритість економіки ЄС виша, ніж у США та Японії. Якщо експортна квота становила (2005 р.) в США 7,4%, Японії - 11,8, то у Франції - 21,6, Німеччині - 37,2, Нідерландів - 62,8 % [ ].

США лідирують за розвитком промисловості. їх частка в промисловому виробництві світу становить 16,6%, тоді як Японії - 6,9%, Німеччини - 5,4%.

Таким чином, розвинуті країни утворюють три центри світової економіки: США, Західна Європа, Японія. Протягом останніх десятиліть темпи їх розвитку були неоднакові. Підсумовуючи сказане, відзначимо основні тенденції. До середини 50-х років минулого століття панування США в світовій економіці було переважаючим; вони виробляли 37% промислової продукції усього світу, мали більшу частину золотовалютних резервів. З кінця 50-х і особливо в 60-х роках спостерігається піднесення країн Західної Європи, особливо Німеччини. На короткий строк ФРН стає другою за обсягом виробництва країною несоціалістичного світу (після США). З кінця 60-х років розпочинається бурхливе економічне зростання Японії, яка в 70-х роках вже випереджає ФРН, а невдовзі й СРСР і стає другою країною світу за рівнем економічного розвитку. В 90-х роках темпи зростання японської економіки уповільнюються, зате спостерігається прискорення економічного розвитку США. Майже 10 років, до середини 2000 p., американська економіка була на підйомі - найтривалішому за післявоєнні роки. Економіка країн Західної Європи останні два десятиліття розвивається усталеними темпами, без суттєвих зльотів і падінь. У 90-х роках уповільнилися темпи розвитку Німеччини й Італії, проте прискорився розвиток Іспанії та Нідерландів. З 2001 р. прогнозувався спад темнів економічного розвитку по всій і руні розвинутих країн, але він виявився нетривалим.