Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Динаміка розвитку і структура економіки

Як вже зазначалося, докорінна ламка економічних основ у процесі реформування супроводжувалася глибоким падінням обсягів виробництва, соціально-економічною кризою. Вихід з кризового тура економіці становища в різних країнах відбувався не одночасно; першими з нього вийшли країни, шо раніше розпочали реформування. Україна однією з останніх подолала спад виробництва. На економічний розвиток країн СНД, особливо Росії та України, негативний вплив мала валютно-фінансова криза в серпні 1998 p., яка розпочалася в Південно-Східній Азії. Ця криза спровокувала "втечу капіталу" з наших країн.

Динаміку економічного розвитку деяких країн з перехідною економікою в 90-х роках показано в табл. 12.15.

Таблиця 12.15.

Динаміка ВВП, % до попереднього року

З даних таблиці видно, що країни "Вишеградської четвірки" (Польща та Угорщина) в 90-х роках уже мали позитивний приріст ВВП, подолавши труднощі перехідного періоду ще в 1989 - 1992 pp. Економіка інших країн ЦСЄ (Болгарія, Румунія) розвивалася повільніше й нерівно; в цих країнах умови перебудови економіки й пов'язані з ними проблемами подібні до країн СНД. Азіатські республіки Закавказзя й Середньої Азії після найглибшого падіння обсягів виробництва в 1991 - 1993 роках поступово вирівнювали свою економіку, починаючи з другої половини 90-х років; проте дореформені рівні виробництва тут ще не досягнуто. Найскладніша ситуація з відбудовою господарства мала місце в Молдові й Україні; перелом на краще тут розпочався лише з 2000 р. Темпи приросту ВВП у перші роки нового століття показано в табл. 12.16.

Таблиця 12.16.

Темпи приросту ВВП на початку нового століття (у %).

Наслідком економічних зрушень початку перехідного періоду стало істотне падіння абсолютних розмірів ВВП в усіх країнах, крім Китаю. Відновлення дореформеного

рівня відбулося в Польщі в 1994 p., трохи пізніше - в Чехії, Словаччині, Угорщині й Словенії. Решта країн не досягла рівня ВВП, що був напередодні реформ. Так, у 2000 р. сукупний ВВП країн СНД становив лише 66%, а продукція промисловості - 60% від рівня 1991 р. Відповідні значення для сільського господарства становили 72%, роздрібного товарообороту - 76, платіжних послуг - 32, перевезень вантажів - 24%. Інвестиції в основний капітал скоротилися до 33% від рівня 1991 року (табл. 12.17).

Таблиця 12.17

ВВП країн з перехідною економікою, млрд дол. (за купівельною спроможністю валют), 2006 р.

Наведені цифри свідчать про досить низький рівень душового показника ВВП в країнах з перехідною економікою; це є ознакою недорозвинутості економіки й невисокого рівня життя населення. Можна порівняти: найнижчий душовий показник ВВП серед розвинутих країн має Португалія - 20,1 тис. дол.; а серед країн з перехідною економікою тільки Словенія її трохи випереджає - 22,9 тис. дол.; решта країн має нижчі показники. Отже, навіть порівняно благополучні постсоціалістичні країни не дотягують до рівня "найбіднішоі"" розвинутої країни.

За економічним потенціалом, характером реформування й відносним рівнем розвитку зарубіжні країни з перехідною економікою можна розподілити на такі групи:

1. Китай, Росія — держави з величезними природними й людськими ресурсами, зі значним виробничим потенціалом і великими абсолютними розмірами ВВП;

2. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія - країни ЦСЄ, які просунулися найдальше шляхом реформування; мають порівняно високий рівень ВВП на душу населення (ІЗ 300 - 19 500 дол.);

3. Естонія, Латвія, Литва - пострадянські республіки, шо вже входять до ЄС; серед колишніх республік СРСР мають найбільш позитивні результати реформування і середній рівень ВВП на душу населення (13 200 - 16 700 дол.);

4. Румунія, Болгарія, Хорватія, Сербія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія - країни ЦСЄ з менш розвинутою економікою й низьким душовим рівнем ВВП (від 2 348 дол. у Боснії та Герцеговині до 9600 дол. у Болгарії);

5. Білорусь та Казахстан - країни СНД з середнім економічним потенціалом та душовим рівнем ВВП дещо нижче середнього (6900 - 8200 дол.);

6. Грузія, Азербайджан, Вірменія, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Молдова - країни СНД з невисоким рівнем економічного розвитку й низьким душовим показником ВВП (І 800 - 4 800 дол.);

7. В'єтнам і Монголія - азійські країни зі значними природними ресурсами, але з дуже низьким душовим показником ВВП (2140 - 3170 дол.).

Коротко розглянемо особливості окремих груп країн.

Китай і Росію зближує великий і різноманітний потенціал природних ресурсів, значні (особливо в Китаї) резерви робочої сили, в тому числі (особливо в Росії) висококваліфікованої, потужна індустріальна база, великі обсяги сільськогосподарського виробництва. Обидві країни мають розвинуті авіакосмічний і військово-промисловий комплекси, науково-технічну базу, ядерну зброю. Водночас рівень продуктивності праці, рівень життя населення значно поступаються досягненням розвинутих країн.

Поряд зі спільними рисами в економіці Китаю і Росії є суттєві розбіжності. Головна з них полягає в тому, що Китай протягом останніх двох десятиліть демонстрував надзвичайно високі темпи економічного зростання, в той час як в Росії у 80-х роках спостерігалася стагнація, а в 90-х роках — глибоке економічне потрясіння, криза, яка відкинула її на декілька десятиліть назад. За розрахунками ВВП, здійсненими на основі купівельної спроможності валют (а не за поточними курсами, як звичайно), Китай уже посідає друге місце в світі після США, випереджаючи Японію на 1 трлн доларів. Росія за цим показником має десяте місце. Відповідно до світового валового продукту (СВП) частка Китаю становить 15,4, частка Росії - 2,6. [ ].

Посту лаючись Китаю за чисельністю населення і обсягом виробництва, Росія має перевагу в природно-ресурсній базі. Маючи найбільшу в світі площу території, Росія зосереджує 13% світових розвіданих запасів нафти, 36% природного газу, 12% вугілля, її частка у світовому видобутку нафти становить 15%, газу - 31%, вугілля - 12%. Загальна вартість балансових запасів корисних копалин Росії оцінюється у 28,6 трлн дол., а прогнозні запаси - в 3-4 рази більше. Росія має велику площу сільськогосподарських угідь і обсяжні лісові простори. Науково-технічний потенціал Росії, що створювався протягом більш як півстоліття, поки що розвинутіший і сучасніший за китайський. Росія швидше пройшла стадію індустріалізації і має структуру економіки, що наближається до постіндустріальних країн. Це видно з таб. 12.18.

Таблиця 12.18.

Структура ВВП Росії й Китаю в 2006р., у %.

Щоправда, в Росії в 90-х роках відбулося масове закриття промислових підприємств і скорочення виробництва, особливо обробних галузей, і це певною мірою відбилося на зниженні частки промисловості у ВВП. Поступово Росія відновляє свій економічний потенціал, але в найближчі роки вона навряд чи скоротить відстань від Китаю та розвинутих країн. Втім, великі запаси паливних ресурсів та інших стратегічних корисних копалин, поки що міцні позиції на світовому ринку зброї і деяких видів авіакосміч-ної продукції забезпечують Росії приток іноземної валюти, що сприяє відбудові господарства.

Росія й Китай - найбільші й економічно найсильніші держави серед країн з перехідною економікою. Докладніше про них йтиметься в наступних підрозділах.

У країнах Центральної і Східної Європи радикальні реформи розпочалися в 1989-1991 pp.

Сприятлива динаміка макроекономічних показників більшості країн ЦСЄ свідчить про реальні наслідки реформ в цих країнах. Характерними для цих країн стають пожвавлення, економічне піднесення, швидкі темпи розвитку зовнішньої торгівлі. До речі, важливими чинниками економічного зростання стають внутрішній попит і внутрішні інвестиції.

Слід також відзначити істотний внесок у процес зростання приватного сектора, частка якого помітно зросла. Зокрема, якщо до реформування приватний сектор становив в економіці Болгарії 3%, то в середині 1990-х років він досяг 25%. В економіці Польщі частка приватного сектору збільшилася з 30% до двох третин. Нині приватний сектор вже панує в усіх країнах цієї групи.

Змінюється структура економіки країн ЦСЄ. Якщо раніш національні економіки цих країн орієнтувались на сільське господарство, видобуток сировини і виробництво товарів низького ступеня наукомісткості, то в ході реформування істотно зростає частка готової конкурентоспроможної продукції промисловості на рівні світових високих стандартів технології. Якщо, наприклад, експорт Росії в цей період на 90% був представлений сировиною, то експорт Чехії на 90% складався з промислової продукції, більша частина якої - це наукомістка продукція. Швидкими темпами розвиваються в регіоні туризм (Чехія, Угорщина, Болгарія), інші складові нематеріальної сфери. Визнання успіху країн ЦСЄ у проведенні ринкового реформування економіки є прийняття в 1995 -1996 pp. Чехії, Угорщини та Польщі до ОЕСР, а тепер ці країни, а також Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія так само як Естонія, Латвія, Литва є членами Європейського Союзу.

Реформування системи суспільних відносин в країнах регіону не зводилось, як відомо, лише до змін у сфері економіки, не могло не позначитись на геопол і пічному стані цих країн. Йдеться про те, що наслідками радикальних змін у цих країнах стало порушення територіальної цілісності держав, а відтак і непередбачувані воєнні конфлікти міжетнічного характеру, а також соціальні вибухи. Звичайно, ці конфлікти не є невідворотними, але потенційна їх загроза існує.

Порівняно мирно н цивілізовано розділилася Чехословаччнна. У 1992 р. федерація Чехії і Словаччини розпалась на дві суверенні республіки - Чехію і Словаччину. Безболісно в 1991 р. від СРСР відокремились Латвія, Литва та Естонія.

В 1991 р. розпочалася справжня трагедія, яка пов'язана зі зміною територіальної цілісності Югославії. Процес розпаду Югославії поки що не закінчився. Але на сьогодні від Югославії відокремилася Словенія, яка в жовтні 1991 р. стала повністю незалежною державою, а в травні 1992 р. вступила в ООН. На початку 1992 р. Світове співтовариство Хорватію також визнало суверенною державою. Проте цій події передували серйозні військові конфлікти, в яких загинуло близько 6 тисяч чоловік. Економіка Хорватії сильно постраждала. Ще більш кривавий характер посіло відокремлення від Югославії Боснії і Герцеговини. В квітні 1992 р. світове товариство визнало суверенність Боснії і Герцеговини. Македонія була визнана суверенною державою в 1994 р. Далі від Сербії відокремилася Чорногорія, а наразі йдеться про визнання незалежності Косово, яке серби вважають своєю історичною територією. Таким чином, в результаті серйозних військових конфліктів між народами колишніх республік Федеративної держави Югославії економіка цієї країни значно постраждала, в тому числі і від авіаційних бомбардувань військами НАТО.

Усе це свідчить про суперечливий характер реформування суспільних (у тому числі й економічних) відносин у регіоні країн Центральної та Східної Європи. А звідси

ситуація в цих державах, напевне, є загрозливою для Європи, оскільки вона перешкоджає розширенню інтеграційних процесів, подальшому поліпшенню взаємин між народами. Усвідомлюючи ці обставини, розвинуті країни прагнуть поліпшити політичну й економічну стабільність у державах ЦСЄ, та в Європі в цілому шляхом надання країнам ЦСЄ фінансової й гуманітарної допомоги. Йдеться також і про надання їм політичної допомоги з метою пришвидшити їх інтегрування до європейських структур. Завдяки цьому названі країни зможуть значно підвищити свій економічний потенціал. Водночас вступ ряду країн регіону або підготовка їх до вступу в НАТО гарантуватиме їм військову безпеку.

Наскільки країни ЦСЄ були підготовлені до входження в європейські інтеграційні процеси можна зробити більш обгрунтовані висновки, маючи певні уявлення про економіку цих країн.

Провідні країни ЦСЄ досягли найбільших успіхів у справі реформування національних економік. Вони започаткували процес економічної інтеграції, створивши після розпаду РЕВ Вишеградську групу, до складу якої увійшли Чехія, Словаччина, Угорщина, Польша. В рамках цього угруповання здійснювалася координація економічних зв'язків, забезпечувалася спільна оборона, розвивався процес виробничої кооперації. Водночас країни цієї групи приєднались до НАТО, шо розцінюється як остаточна втрата впливу на них Росії.

За рівнем розвитку національної економіки Словенія наближається до Вишег-радськоїгрупи.

Уявлення про структуру економіки країн ЦСЄ дає табл. 12.19.

Таблиця 12.19

Структура ВВП провідних країн ЦСЄ в 2006р. (%)

За характером структури національних економік згаданої групи країн їх справедливо відносять до постіндустріальних держав. Особливо вражають показники щодо частки нематеріального виробництва. Вона в наведеній таблиці досить значна, особливо в Словаччині й Угорщині.

Промисловість країн цієї групи характеризується незначною часткою видобувних галузей. Обробна промисловість ще з часів соціалістичного періоду була досить непогано розвинута, особливо металургія, машинобудування, хімічна, нафтопереробна та фармацевтична. Найбільш характерною в цьому плані Словенія.

В ході перетворень відбулись істотні зрушення в структурі промисловості. Зокрема, була проведена помітна конверсія національної економіки Словаччини, до 70% всієї промисловості якої становив військово-промисловий комплекс. У відповідності до вимог світового ринку наукомістке виробництво, зокрема, електронна й електротехнічна промисловість зробили новий крок у своєму розвитку в Угорщині і Чехії. Транспортне машинобудування і автомобілебудування отримало новий поштовх у своєму розвитку в Угорщині, Чехії, Польщі. Спостерігається розвиток легкої промисловості (виробництво текстилю, одягу, взугтя). Одним з найбільш конкурентоспроможних експортних секторів економіки цих країн залишається харчова промисловість, продукція якої надходить на ринок країн Західної Європи та країн СНД.

У сфері нематеріального виробництва найбільші доходи дають туризм та фінансові послуги.

Всі країни групи, що розглядається, мають розвинуту систему транспортних комунікацій, яка інтегрована в загальноєвропейську систему транспортних зв'язків. У сфері енергетики відчувається певна залежність від імпорту (зокрема, з Росії). Більшість електроенергії Польщі виробляється на вугільних електростанціях, які завдають великої шкоди навколишньому середовищу.

Можна сказати, що макроекономічні показники країн групи відзначаються своєю стабільністю. Про це свідчать дані табл. 12.20.

Таблиця 12.20.

Основні макроекономічні показники провідних країн ЦСЄ в 2006 р.

Отже, макроекономічні показники країн ЦСЄ вирізняються стабільністю. Більшості з цих країн притаманне стійке піднесення економіки. Успішність економічних перетворень, стабільність народного господарства, порівняно невисока вартість робочої сили, політична стабільність та інше створюють сприятливу атмосферу для припливу іноземного капіталу, що знову ж таки є могутнім імпульсом для соціально-економічного прогресу, прискорення процесу інтегрування цих країн у європейські та світові структури. В цих країнах діють численні філії і дочірні компанії провідних світових ТНК. Щодо припливу іноземного капіталу в ці країни лідером є Польща. Проте звертає увагу досить високий рівень безробіття в цих країнах, особливо в Польщі.

Країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва) знаходяться на другому місці, після Ви-шеградської групи і Словенії, залежно від ступеня ринкових перетворень. Ці країни також відрізняються високою політичною стабільністю, демократичним характером реформування всієї системи суспільних відносин.

Свого часу країни Балтії спеціалізувалися на реекспорті російської сировини на Захід через свої морські порти. Експорт нафти і металу, зокрема, на початку 1990-х років становив 30-45 % усього експорту Естонії і Литви. Латвія надавала і продовжує надавати офшорні послуги російським підприємцям, внаслідок чого приблизно половина всіх банківських депозитів країни належить російським резидентам.

Триваюче нині економічне піднесення в цих країнах пов'язане не лише із зовнішніми чинниками, а й із збільшенням внутрішнього попиту та інвестиції. Реформи, які зазнали поразки в більшості колишніх республік СРСР, у країнах Балтії дали очікувані результати.

Швидко і продумано була здійснена приватизація. Зокрема, програма масової приватизації передбачала передачу у приватну власність всіх колишніх державних монополій, за винятком Італійської АЕС, яка виробляла 60% електроенергії країни. До 2000 р. практично не залишилося державних підприємств, за винятком тих, збереження

яких у руках держави визнавалося життєво необхідніш. В Естонії на середину 1990-х років приватизація була практично повністю завершена в промисловості, фінансовому секторі та у сфері послуг. Нині частка приватного сектора у ВВП країни становить більше ніж 70%.

Характеристика структури економіки країн Балтії представлена в табл. 12.21.

Таблиця 12.21.

Структура країн Балтії, 2006р., %1

Дані наведеної таблиці показують, що сільське господарство відіграє в цих країнах більшу роль, ніж у країнах Вишеградської групи і Словенії.

Однак структура промисловості нагадує аналогічну структуру промисловості провідних країн ЦСЄ: незначна частка видобувних галузей; в обробній промисловості пріоритетними є машинобудування, особливо транспортне (виробництво залізничного рухомого складу в Латвії, суднобудування в Литві), нафтохімічна, виробництво електроустаткування, продукції електронної промисловості тощо. В той же час наукомісткість продукції промисловості цих країн поки що невелика.

Як видно з наведеної таблиці, найбільшу частку нематеріального виробництва мають Латвія й Естонія. Справа в тому, що після розпаду СРСР в Естонії зроблено нало-гос на трьох "китах", на яких тримається економіка цієї країни: транзит, обслуговування фінансових потоків та туризм. Це й забезпечило чималий успіх цій країні.

Взагалі в інфраструктуру країн Балтії робляться значні капіталовкладення. Зокрема, передбачено будівництво тунелю між Таллінном і Гельсінкі, швидкісних автомобільних і залізничних шліхів, реконструкція портів і аеропортів. Енергоресурсами в цілому забезпечена лише Литва, на території якої знаходиться АЕС. А Латвія і Естонія досить сильно залежить від імпорту енергоресурсів, на які припадає майже 50% усього імпорту цих країн.

Зовнішня торгівля країн Балтії орієнтується на ЄС, в основному на Фінляндію і Швецію. Налагоджені зовнішньоекономічні зв'язки з Північно-Західним регіоном Росії, а також з Україною.

Уявлення про основні макроекономічні параметри розвитку країн Балтії дає табл. 12.22.

Таблиця 12.22.

Основні макроекономічні показники розвитку Болти, 2006р.

Дані наведеної таблиці свідчать, що країни Балтії мають досить високі темпи економічного зростання. Такі високі темпи досягнуто завдяки чіткому і послідовному курсу справді ринкового реформування економіки, завдяки рішучості і одностайності команд реформаторів. Саме курс на повну відкритість і лібералізацію економіки приваблює в Балтію численні інвестиції, особливо фіннські н шведські.

Реформування економіки країн Балтії здійснюється не без труднощів. Зокрема, існує проблема з безробіттям, недостатньо високим за загальноєвропейськими масштабами є рівень життя. Проте економіка цих країн реально відроджується. Майже приборкана інфляція, вдалось уникнути негативного впливу валютно-фінансової кризи в 1998 p., яка охопила низку країн Азії й Східної Європи. Досягнуто стабільності національних валют, зростають доходи населення. Стабільними є фінансові показники.

Економіка менш розвинутих країн ЦСЄ (Болгарія, Румунія, Сербія, Хорватія, Македонія, Албанія, Боснія та Герцеговина) поступається своїми показниками. Економічні перетворення в цих країнах просуваються достатньо повільно, а Хорватія, Сербія. Боснія та Герцеговина навіть пережили громадянську війну, яка безперечно не сприяла активному здійсненню реформування економіки, всіх сторін суспільного життя. Реформи в Хорватії розпочались у 1993 р. Була проведена "шокова терапія", але проведенню радикальних економічних реформ серйозно перешкоджала громадянська війна, оскільки не вистачило коштів на структурну перебудову промисловості.

Як відомо, від санкції ООН проти Югославії і Хорватії постраждали також Болгарія і Румунія. Цим країнам довелося скоротити свій експорт до Югославії. Нині в Болгарії і Румунії реформи відбуваються досить болісно.

Цим країнам притаманні такі риси:

повільні темпи приватизації;

низький рівень життя населення і пов'язане з цим скорочення внутрішнього попиту як одного з чинників економічного зростання;

скорочення виробництва, зокрема, зупинка збиткових державних підприємств; " нестача фінансових коштів у підприємств.

Головні проблеми цих країн:

подолання зубожіння населення;

підвищення якості життя;

активізація приватного сектора економіки, частка якого в промисловому виробництві поки що залишається вкрай низькою.

До громадянської війни Хорватія була досить розвинута в промисловому відношенні республікою колишньої Югославії. Тут діяли підприємства хімічної промисловості з виробництва пластиків, металургійні й машинобудівні заводи, підприємства целюлозно-паперової промисловості. Частка туристичних послуг Хорватії в усій Югославії до 1990-х років становила 82% (табл. 12.23).

Таблиця 2.23.

Структура ВВП менш розвинутих країн ЦСЄ, 2006р., %

У цілому економіки цих країн є переважно аграрно-індустріальними. Військові ПОДІЇ 1999 р. збройних сил НАТО проти Югославії завдали сільському господарству цих країн значних збитків. Справа в тому, що внаслідок військових дій виникла екологічна катастрофа на Балканах, оскільки після бомбардування авіацією НАТО югославських хімічних і нафтопереробних заводів, виливання на поверхню грунту відпрацьованого авіаційного палива, а також скидання невикористаних при бомбардуванні боєприпасів при поверненні на авіабази, поверхня землі, води і повітряний басейн виявилися надто ушкодженими. І хоча країни НАТО погодились компенсувати фермерам двох держав частину втрат, ця обіцянка керівництва НАТО є не дуже великою втіхою для потерпілих.

Для Румунії і Болгарії характерним є розвиток видобувних галузей промисловості. Тут видобуваються нафта, вугілля, кольорові метали. З видобувними галузями пов'язана важка промисловість, діють досить потужні металургійні та хімічні комбінати. Болгарія спеціалізується на виробництві косметики, фармацевтичної продукції. Велике значення для національних економік цих країн має легка і текстильна промисловість. Болгарія є четвертим у світі виробником вина.

Однак у сфері послуг Болгарія і Румунія поки що явно недостатньо розвинуті країни, хоча мають чималий потенціал для цього. Слід гадати, що в контексті вступу до ЄС ці країни активізують свої зусилля в напрямі ефективної реалізації своїх порівняльних переваг. Інфраструктура Румунії і Болгарії поступається місцем іншим країнам ЦСЄ. В транспортній системі значну роль відіграють морський транспорт. Енергетика великою мірою залежить від імпорту енергоносіїв.

Наведені в табл. 12.24 макроекономічні показники дають уявлення про стан соціально-економічного розвитку менш розвинутої підгрупи держав ЦСЄ.

Таблиця 12.24

Основні макроекономічні показники менш розвинутих країн ЦСЄ в 2006р., %

Економічно найвідсталішими країнами ЦСЄ є Албанія, Сербія, Чорногорія, Боснія. Ці країни є найбідніші в Європі. Саме вони характеризуються як такі, котрі є найнеспокійнішим регіоном. Періодично тут вибухають військові конфлікти.

Албанія справедливо може бути названою країною практично замкнутою з натуральним господарством з типовим тоталітарним режимом. Лише з 1991 р. розпочалось реформування економіки, але непомірна лібералізація економіки призвела до збройного протесту населення.

Економіка Албанії аграрно-індустріальна. Зовнішньоторговельні зв'язки обмежуються практично стосунками її з Італією та Грецією. Збройний конфлікт у Югославії в першій половині 1999 р. примусив албанців автономного краю Косово залишити свої оселі і в якості біженців поселитися в таборах на території Албанії. Нині Албанія, котра ідеологічно підтримувала дії НАТО в Югославії щодо Косово, претендує на надання країнами НАТО економічної допомоги на розвиток своєї економіки і на облаштування косовських албанців. Албанія наполягає на відокремленні Косова від Сербії. Поступово економіка Албанії нормалізується, економічна політика уряду стає демократичнішою.

Боснія і Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Македонія (колишні республіки Союзної Югославії*) - теж знаходяться за межею бідності. До того ж вони долають наслідки громадянської війни 1999 р. У складі Югославії ці республіки характеризувались як переважно сільськогосподарські райони. Мають легку промисловість, вугільну промисловість, металургію. Економіка цих країн сильно постраждала внаслідок збройної боротьби в цих країнах. Суспільство надто диференційоване на багатих і бідних. Близько 60% ВВП створюється в тіньовій економіці, в якій зосереджено 50% доходів.

І все ж навіть за цих надзвичайно важких економічних і політичних умов економічні реформи в названих країнах просуваються. Про це свідчать здійснювана приватизація, жорстка монетарна політика, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, введення конвертованості національних грошових одиниць. Багато в чому відродження регіону залежатиме від допомоги Західної Європи і США ним країнам.

Розглянемо коротко динаміку й структуру зарубіжних країн СНД. Тривала економічна криза протягом майже десятиліття (90-ті роки) відкинула економіку колишніх радянських республік далеко назад. Якщо частка СРСР у світовому промисловому виробництві у 80-х роках становила 20%, то зараз на країни СНД (включаючи Україну й Росію) припадає тільки 10% промислового виробництва світу. Наприкінці 90-х років сукупний ВВП цих країн дорівнював лише 55% від обсягу кінця 80-х років. Частка СНД у світовій торгівлі знизилася до 2%, причому країни регіону перетворилися на постачальників в основному палива, мінеральної сировини й напівфабрикатів [41, с. 247].

Лише з початком нового століття в динаміці економічного розвитку країн СНД з'явилися позитивні тенденції. Після проведення грошових реформ знизилася інфляція. Виявляється поступове відродження промисловості, хоча в основному за рахунок сировинних галузей. Приватизація промислових підприємств не дала відчутного зростання виробництва, на яке сподівалися. Сфера послуг, зокрема торгівля, розвиваються більш успішно. Переломилася тенденція в русі обсягів ВВП, його динаміка від негативних позначок в 90-х роках стала позитивною (табл. 12.25).

Таблиця 12.25

Показники розвитку країн СНД (2006 р.)

Внаслідок економічної кризи, пов'язаної з соціально-економічною перебудовою, в усіх країнах СНД відбувається швидке й глибоке розшарування населення за рівнем доходів. Значна маса людей опинилася за межею бідності; в багатьох країнах регіону вона становить навіть більшу частину населення (табл. 12.26).

В таких складних умовах відбувається галузева перебудова економіки країн СНД. Як уже зазначалося, ця група країн на світовому ринку виступає як продавець сировинних товарів; це відповідає реальним зрушенням, які характеризують економічну структуру країн. Обробна промисловість значною мірою виявилася неконкурентоспроможною не тільки на світових, а й на внутрішніх ринках на терені СНД. Сировина й напівфабрикати все більше посилюють свою частку в структурі економіки.

Проте не всі країни СНД мають достатні запаси сировинних ресурсів. Мінеральними ресурсами, шо мають експортне значення, забезпечені: Росія (практично всі види мінеральної сировини й палива), Казахстан (руди кольорових і чорних металів, нафта), Туркменістан і Узбекистан (газ), Азербайджан (нафта), Україна (руди чорних металів). Інші країни не мають таких покладів мінеральних ресурсів, які могли б визначити експортну орієнтацію. Щодо земельних ресурсів (фактор розвитку АПК), то вони мають найбільш суттєве значення в економіці Росії, України, Казахстану, Білорусі, Молдови й Узбекистану. Але орієнтація на "ресурсну економіку" не має позитивних перспектив у довгостроковому плані. Без розвитку обробної промисловості, насамперед, високотехнологічних галузей, країни СНД не зможуть увійти в коло розвинутих країн. Необхідно терміново використати матеріальну та науково-дослідну базу, яка ще збереглася, й висококваліфіковані кадри для відновлення й подальшого розвитку наукомістких видів виробництва. Найбільші перспективи в цьому мають Росія, Україна і Білорусь.

Аналіз табл. 12.27 виявляє деякі особливості галузевої структури економіки пострадянських держав. По-перше, частка сільського господарства в усіх країнах, за винятком хіба що Росії, занадто висока, значно вища, ніж у розвинутих держав; особливо це стосується Вірменії, Киргизстану, Молдови й Узбекистану. По-друге, досить високою виявляється частка послуг. Проте як перше, так і друге явище - це наслідок глибокого падіння промислового виробництва в 90-ті роки, а не відповідного розвитку АПК чи сфери послуг. Отже, поки ше не можна говорити про вступ країн СНД до постіндустріальної стадії розвитку. Якшо позитивна тенденція з відродженням промисловості, шо визначилася в 2000-2006 роках, триватиме й надалі, то галузева структура ВВП зміниться на її користь уже в поточному десятилітті.