Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Особливості економічної структури

Постіндустріальна фаза економічного розвитку, до якої надійшли розвинуті країни, відзначається, як вже зазначалося, випереджаючими темпами зростання сфери послуг при суттєвому уповільненні темпів у сільському господарстві та гірничій промисловості, тобто в первинному секторі. Частка обробної промисловості також знизилася, проте роль цієї галузі залишається провідною, незважаючи на те, що в структурі ВВП вона за вартісним обсягом поступається послугами. Табл. 12.11 дає уявлення про структуру економіки розвинутих країн на 2006 рік.

Незважаючи на дуже невелику частку сільського господарства в економіці, розвинуті країни мають потужне індустріалізоване сільське господарство, яке в цілому забезпечує потреби цієї групи країн в продовольстві й сировині. США, наприклад, посідають друге місце у світі (після Китаю) за виробництвом бавовни, цукрової тростини й буряків. США й Канада на світовому ринку виступають як найбільші експортери зерна, Австралія - вовни й м'яса, Франція - зерна, цукру й вина, Нідерланди, Нова Зеландія й Данія - молочних продуктів, Італія, Португалія, Греція й Іспанія - цитрусових, оливкової олії й вина. Продуктивність сільського господарства в розвинутих країнах у декілька разів вища, ніж у решті країн. Водночас найрозвинутіші держави є й найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, що зумовлено широким внутрішнім споживчим ринком, високою купівельною спроможністю населення. В сукупності ця група країн є основним імпортером м'яса, бавовни, шкірсировини, кави, чаю, какао й іншої продукції тропічного землеробства.

Розвинуті країни є основним виробником промислової продукції. Випереджаючими темпами розвиваються галузі обробної промисловості, тоді як розвиток видобувних галузей значно уповільнився. За 1956-1999 pp. обсяг світового виробництва готових виробів збільшився у 7,8 разу, а продукції гірничої промисловості - тільки в 3,3 разу. В сукупній вартості промислового виробництва США частка видобувних галузей становить 6,4%, Японії - 8,8, Великої Британії - 8,7%. Зростання добробуту населення цих країн підвищило попит на промислову продукцію споживчого характеру відносно складного виробництва, особливо побутової електроніки. Якщо в 60-80-х роках швидко зростав попит на телевізори, радіоприймачі, пральні машини, то з 90-х років все більше в побут населення входять персональні комп'ютери, бурхливо розвивається телефонізація.

В обробній промисловості виробничого напряму провідною галуззю є машинобудування. Машини й устаткування є для індустріально розвинутих країн основною статею експорту й імпорту. Так, в експорті США вони мають частку в 49%, в імпорті -46%; Німеччини - відповідно 49 і 34, Франції - 36 і 36, Великої Британії - 41 і 38, Японії - 71 і 20%. У машинобудівній промисловості особливо активно розвивається електротехнічне й електронне виробництво - електродвигуни, слектронно-обчислюванна техніка, обладнання зв'язку та ін. В країнах ЄС на електротехнічне й електронне обладнання припадає 10% всієї обробної промисловості регіону. Найвідомішими фірмами в галузі електроніки Європи є Сіменс (ФРН), Філіпс (Нідерланди). Проте за рівнем розвитку електроніки Західна Європа поступається США та Японії. Навіть на європейському ринку ключові позиції за поставками обладнання для оброблення даних і побутового електронного обладнання належать американцям, а за поставками електронних компонентів й побутових електроприладів - японцям.

Традиційні галузі машинобудування - верстатобудування, виробництво транспортних засобів, енергетичного обладнання розвиваються дещо повільнішими темпами,,проте їх значення в економіці розвинутих країн залишається стабільно важливим. Німеччини посідає перше місце в світі за експортом металообробних верстатів. Японія, США й Німеччина посідають перші місця у світовому виробництві автомобілів. Велику частку в економіці США посідає військово-промисловий комплекс, з яким пов'язане виробництво космічної техніки, озброєння, літакобудування, електроніки. Провідну роль у світовому виробництві електронного обладнання, що використовується також і у ВПК, відіїрають, зокрема, американські фірми ІБМ (Інтернешші бізнес мешінз), Майкрософт, Дженерал електрік.

Розвиток комунікаційної мережі с найвиразнішим показником розвитку сфери послуг. Якщо в 1950 р. в світі нараховувалося 51 мли телефонів, то в 1999 р. їх кількість досягла 1000 млн. Інтернетом користується в світі понад 1 млрд чол. [ ]. За окремих країнах користувачі Інтернетом розподіляються таким чином:

Високий динамізм розвитку сфери послуг підтримується значним припливом інвестицій; сюди прямується понад 50% усього обсягу інвестицій.

Сфера послуг поділяється на споживчий та виробничий сектори. До споживчого належать: комунальні послуги, міський транспорт і зв'язок, туризм, готельне господарство, індустрія розваг та ін. До виробничих або ділових послуг відносяться послуги кредитних і фінансових закладів, маркетинг, лізинг, страхування, будівництво, транспортна мережа в цілому, телекомунікації, послуги науково-дослідних фірм.

У виробничому секторі особливо швидко розвиваються кредитно-фінансові послуги. В першій половині 90-х років кредити, отримані в розвинутих країнах, перевищували 100% ВВП порівняно з 50-60% в 50-ті роки [41, с. 359]. Провідними банками є американські та японські.

Такі відомі американські банки, як "Чейз Манхеттен бенк", "Сітікорп" контролюють значну частину світового ринку позичкового капі талу. Серед європейських банків також є такі, які мають гучні імена та тривалу історію. Провідними європейськими банками є німецькі, французькі та швейцарські.

Таблиця 12.12.

Найбільші європейські банки (станом на 2006р.)

Активно діють фондові біржі, розташовані переважно в розвинутих країнах. Вже говорилося про рух акціонерного капіталу. Щодо ринку боргових паперів, то за десятиліття 1990-2000 pp. його обсяг збільшився в 2 рази по цій групі країн.

Характерною рисою економіки розвинутих країн останніми десятиліттями є швидкий розвиток такого виду послуг, як науково-дослідні розробки й інформатика. Капіталовкладення в науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) щороку зростають і досягають у провідних індустріальних державах значних величин. Загальні щорічні витрати на науку у відношенні до ВВП складали в середині 90-х років в США 2,5%, Великій Британії - 2,1, в Німеччині - 2,3, Франції 2,3, в Італії - 1.1, в Японії - 3,0%. В США ця величина дорівнювала 185 млрд дол. Кожна солідна фірма США, Японії або європейської країни мас наукову лабораторію, а то й цілу мережу науково-дослідницьких закладів. В інвестуванні в наукові розробки здійснилися зміни щодо джерел інвестування. Якщо в 60-70-х роках ініціатива щодо підтримки науки й техніки виходила від урядів, то наприкінці 90-х років головними інвесторами тут стали приватні компанії. В 1997 р. їх частка в фінансуванні дослідних розробок в промисловості становила в США 74,5%, в Японії - 98,6%, Німеччині - 90,1% інвестицій у цю сферу. Інвестування в наукову сферу стало дуже вигідною справою і набуло міжнародного характеру. Так, у 1996 р. американські ТНК вклали в свої зарубіжні філії на НДДКР 14 млрд дол., а на відповідний американський ринок надійшло 15 млрд дол. зарубіжних інвестицій.

Отже, можна зробити висновок, що структурні зміни в економіці розвинутих країн зумовлюються ходою науково-технічного прогресу та поглибленням міжнародного поділу праці. В складі їх національних економік знижується частка старих, традиційних галузей - сільського господарства, видобувної, легкої й харчової промисловості; натомість зростає частка науковоємних й капіталоємних галузей виробництва. Посилюється роль інформатики і наукових досліджень. Розвинуті країни мають незрівнянно більшу перевагу в кадрах науковців та кваліфікованих інженерів, робітників, а також у капіталі перед іншими країнами світу. Тому їх вага в світовій економіці вряд чи зменшиться в найближчому майбутньому. (Докладніше щодо характеристики економіки розвинутих країн див. у Додатку 10).