Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - Внутрішня економічна політика

Як вже відзначалося, для Японії характерна дуже активна роль уряду в управлінні економікою. В країні сформувалася специфічна модель розвитку, яка одержала назву "планово-ринкової економіки". Вона передбачає державне регулювання економіки на основі взаємодії адміністративного апарату й приватного підприємництва. За допомогою цієї системи розробляються різні методи впливу на господарчі рішення приватних підприємств, пов'язані з інвестиціями, науково-технічною політикою, ціноутворенням і таке інше. Ці методи не підмінюють ринковий механізм, а підтримують, доповнюють і коректують його функціонування.

В перші два повоєнні десятиліття уряд вдавався до жорсткого адміністрування в сфері економіки. Потім регулювання здійснювалося фінансовими, кредитними й ціновими методами. Наприкінці 90-х років, коли в Японії позначився спад, уряд проголосив політику дерегулювання, тобто обмеженого втручання держави в діяльність приватного бізнесу й сподівання на регулюючу роль ринку.

Основою державної внутрішньоекономічної політики є планування соціально-економічного розвитку країни. Загальнодержавні плани є індикативними, тобто не обов'язкові для виконання; проте з практики відомо, що і великі корпорації, і середні та навіть дрібні підприємства корелюють свою діяльність з рекомендаціями плану. В розробці державних планів приймають участь урядові заклади, що мають відношення до економіки: Міністерство фінансів, Міністерство торгівлі й промисловості, Управління економічного планування, Економічна рада, а також науково-дослідні організації та експерти [55, с. 408-419].

Державні органи в своїй економічній діяльності підтримують тісні зв'язки з організаціями приватних підприємців. Найавторитетнішими серед них є:

❖ Федерація економічних організацій (Кейданрен); вона охоплює практично всі групи японського ділового світу (на персональній основні до неї входять представники 80 провідних представників фінансово-промислових груп на колективній основі 940 компаній і 120 фінансово-промислових асоціацій);

o Японська торгівельно-промислова палата (НІССЬО), в яку входять 1,2 млн. фірм-членів, переважно дрібних та середніх, що об'єднані в 489 місцевих торговельно-промислових палат;

❖ Федерація підприємницьких організацій (Ніккейрен), займається переважно питаннями взаємовідносин труда й капіталу; об'єднує 47 регіональних і 55 галузевих організацій;

❖ Асоціація економічних однодумців (Кейдзай доюкай), в яку входять близько 1000 впливових бізнесменів на індивідуальній основі.

Крім того, на соціально-економічні процеси в країні впливають профспілки, які об'єднують до 25% економічного активного населення. Найбільшою профспілковою організацією є Конфедерація профспілок (Ренго), в яку входять дві третини всіх організаційних трудівників.

Напрямки й методи внутрішньоекономічної політики держави змінювалися відповідно конкретній ситуації в країні і проблемам, що вставали перед її економікою.

В період 50-60 років уряд активно втручався в розподіл ресурсів між галузями з метою формування певної структури промисловості. Основним методом досягнення цілі була система валютних квот на оплату необхідного для фірм імпорту. Було встановлено обмеження на приток іноземного капіталу в Японію.

З 70-х років, коли економіка вже зміцніла, був скасований валютно-ліцензійний контроль над імпортом, знято обмеження для притоку капіталу, а також обмеження для експорту японського капіталу за межі країни. В середині 70-х років Японія перейшла від фіксованого до плаваючого курсу йєни. Для форсування розвитку пріоритетних галузей - електронного машинобудування й виробництва сучасних засобів зв'язку - були впроваджені державні програми фінансової й організаційної підтримки науково-дослідних робіт, що виконувалися найбільшими фірмами в галузі високих технологій. В середині 80-х років, зважаючи на надмірно велике позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, що загострювало відносини Японії з її конкурентами, уряд запровадив пільги для імпортерів, щоб вирівняти торговельний баланс Наприкінці 90-х років, коли темпи розвитку економіки вкрай загальмувалися, стало ясно, що настав час нових реформ. В 1999 р. була здійснена фінансова реформа, яка одержала назву "великого вибуху". Були усунені перепони для доступу на фінансові ринки. Банки, брокерські й страхові компанії набули можливість займатися всіма видами фінансових операцій. Скасовано заборону доступу нефінансових компаній на фінансові ринки. Дозволена торгівля цінними паперами поза фондовими біржами. Втручання держави в оперативну діяльність суб'єктів економіки суттєво знизилася, піднялося значення ринкових важелів регулювання. Це означає дерегуляцію економіки.

Дерегуляція економіки, визволення системи від безнадійних боргів і жорсткий контроль дефіциту державного бюджету - ось головні пріоритети нової економічної політики уряду Японії. Необхідно визволити банки від великого обсягу так званих "поганих кредитів", які утворилися внаслідок краху "мильної бульки". Ці борги будуть списані. Передбачається знизити подоходний податок з корпорацій на загальну суму в 7 трлн. йєн.

Багато хто з економістів, як в самій Японії, так і за її межами вважає, що для активізації ділової діяльності в країні необхідно покінчити з тривалою дефляцією й занизити курс йєни. Наслідком цього буде зниження реальної вартості безнадійних боргів на балансах японських компаній, що підвищить їх економічну активізацію. Крім того, вартість японських товарів в доларах знизиться на світових ринках, що підвищить їх конкурентоспроможність і збільшить експорт.

Нарешті, з'являються сумніви щодо ефективності системи довічного найму, яка виявила свою недостатню життєздатність, оскільки обмежує маневрування робочою силою. Вже є сміливці, що покидають велику фірму, щоб започаткувати власний бізнес.